Життєві історії

Дарина з синочком на руках вийшла з пологового будинку. На вулиці її вже зустрічав чоловік Вадим. – Кохана, дякую, за синочка, – Вадим підійшов до дружини, ніжно поцілував та вручив величезний букет троянд. Чоловік взяв сина на руки. Дарина з розчуленням подивилася на Вадима, тепло посміхнулася. – Давай розлучимося?! – несподівано, все з тією ж усмішкою, промовила вона. Чоловік незрозуміло звів брови на переніссі. – Що? Як розлучимося? Чому?! – вигукнув Вадим, здивовано дивлячись на дружину, не розуміючи, що відбувається

Був пізній вечір. Подружжя Мельників зібралося за вечерею, проте ніхто з них так і не торкнувся їжі, від якої виходив неймовірно приємний аромат.

І Вадим, і Дарина в цей момент були сповнені сумнівів. Кожен із них хотів повідомити важливу новину, проте ніхто не наважувався розпочати першим.

«Я маю це сказати, інакше я не чоловік!» – вів внутрішній монолог Вадим.

«Усього два слова. Я маю розповісти, більше вже не можна приховувати!» – подумки промовила Дарина.

Коли подружжя нарешті зважилося, їх слова прозвучали синхронно, щоправда, мали зовсім різні сенси.

– Я вагітна, – злетіло з губ дружини.

– Я хочу розлучитися, – сказав Вадим.

Декілька хвилин вони моніторили один одного очима, намагаючись усвідомити почуте.

– Що, вибач? – перша опам’яталася Дарина.

Слова про розлучення відразу витіснили всі переживання щодо вагітності, адже вона навіть припустити не могла, що її чоловік може про це думати.

– Нічого, – відразу замотав головою Вадим. – Це вже не важливо. Твоя новина все змінює, – відкашлявшись, додав він. – Який термін?

Дарина зробила глибокий вдих, інстинктивно прикриваючи животик.

Вона обов’язково ще поставить йому свої запитання.

– Третій місяць, – опустила голову жінка.

Оскільки сама по собі вона була струнка, та ще останнім часом носила мішкуватий одяг, то цікаве становище було ретельно приховано, причому не тільки від громадськості, а й від чоловіка.

Вадим широко розплющив очі.

– І ти мені говориш про це тільки зараз? – з явним докором спитав він, складаючи руки.

– Я знаю, що тобі не потрібна ця дитина, – гірко посміхнулася дружина, – я довго думала, як мені варто з нею вчинити.

Уявляєш, я навіть записалася на процедуру, але так і не змогла прийти туди. У мене не вистачило сил.

Це було справжньою правдою. Вадим був кар’єристом до кінчиків пальців, а тому ще до весілля попередив Дарину, що ставати батьком не збирається.

Це було сім років тому, і тоді дівчину все влаштовувало, адже вона також ніколи не мріяла про материнство.

Однак, з віком все почало змінюватися, і Дарина все частіше ловила себе на думці, що вона заглядається на чужих дітей і уявляє, якими були б їх з чоловіком сини.

Вадим опустив голову, зариваючись руками у волосся. Слова дружини все надто ускладнювали.

Він не хотів дітей, але кинути вагітну жінку теж не міг.

Він дорожив своєю репутацією, і не хотів, щоб його осуджували всі навколо.

“Можливо, якби вона зробила процедуру, все стало б набагато простіше” – думав Вадим, проте вголос вимовив зовсім інше.

– Добре, що не пішла, – неуважно промовив він.

Дарина дивилася на нього з недовірою.

– Чому ти хочеш зі мною розлучитися? – тепер була її черга питати.

Чоловік не поспішав із відповіддю. Йому було складно зізнатися в тому, що на роботі він зустрів іншу жінку, в яку закохався без пам’яті.

Її звали Ольга, і вона була повною протилежністю його дружини.

Дуже норовлива та імпульсивна, Оля вихором увірвалася до них в офіс, і одразу ж прикувала увагу всього юридичного відділу, яким керував Вадим.

І він також не став винятком.

Їхні стосунки розвивалися в жанрі від нелюбові до кохання, надаючи життю Вадима ту перчинку, яку він уже давно втратив у стосунках із дружиною.

Після зустрічі з Олею йому почало здаватися, що й пристрасті у них у шлюбі з Дариною ніколи не було.

Все трималося на симпатії, яка з роками почала сильно притуплятися, і на взаємній повазі.

Чоловік не поспішав переходити межу. Поки вони обмежувалися лише фліртом та рідкісними зустрічами поза роботою.

Оля чітко дала зрозуміти, що доки Вадим не розлучиться, вона не підпустить його ближче.

І тоді він зважився на цей крок, хоч і далеко не одразу.

– Ми дуже віддалилися один від одного, – почав з клішованої фрази чоловік. – Я вважав, що наш шлюб уже віджив себе, і тепер тільки обтяжує нас обох.

Це все звучало настільки безглуздо, що дружина скривилася.

— Може, одразу зізнаєшся, що в тебе є кохана? – їдко промовила Дарина, усвідомлюючи, наскільки порожні його слова.

– Нікого в мене немає, – зітхнув Вадим.

І частково це було правдою.

Вони ще довго розмовляли, намагаючись зрозуміти, як рухатись далі.

Вадим мав намір зберегти сім’ю заради дитини, яку він ніколи не хотів.

Положення в суспільстві і поняття про правильність і честь були для нього важливішими за ниці бажання, а тому він постарався приглушити в собі почуття до Ольги і зробити все, щоб зберегти шлюб з Дариною.

Дівчина відчувала змішані почуття. З одного боку, вона чудово розуміла, що вони з чоловіком вже чужі один одному люди, але при цьому ставати матір’ю одиначкою їй теж не хотілося.

«Коли народиться малюк, я буду ще нещаснішою. Немає нічого гіршого, ніж бути з людиною, яка живе з тобою з почуття обов’язку» – говорив внутрішній голос, який Дарина старанно глушила.

Так вони записалися до сімейного спеціаліста. Кілька місяців подружжя справно відвідувало всі зустрічі, робило вправи, намагалося проводити разом вихідні.

Вадим перетворився на зразкового чоловіка, який оточував вагітну дружину турботою.

Дарина намагалася бути ніжнішою і поступливішою. Вона виходила з чоловіком на люди та приймала поздоровлення у зв’язку з очікуванням нового члена сім’ї.

Мельник працював у великій компанії, де обіймав одну з найвищих посад, яка, крім професійних якостей, вимагала ще й бездоганної репутації, а тому він намагався демонструвати, що є не лише тямущим юристом, однією з ключових фігур у бізнесі, а ще й зразковим сім’янином.

Коли подружжя разом з’явилося на корпоративі, Ольга не переставала кидати в їхній бік промовисті погляди, проте їй не було чого пред’явити, адже Вадим не встиг їй ні зізнатися в почуттях, ні зробити жодних голослівних пропозицій.

Дарина швидко вловила ці сигнали. Вона крадькома глянула на чоловіка, який намагався не помічати колегу. Все було очевидним.

Проте нічим, крім поглядів, вони себе не видали. Вадим весь вечір протримався поряд із дружиною, яку акуратно тримав за талію.

Вже в таксі між ними відбулася розмова.

– Ти її любиш, – не питала, а стверджувала дружина.

Вадим мовчав, відвернувшись до вікна.

– Цей погляд, – продовжувала Дарина, – колись давно ти так дивився на мене. Я його добре пам’ятаю.

– Навіщо ти починаєш? – почав дратуватися чоловік. – Адже ми вирішили врятувати наш шлюб заради нашої майбутньої дитини.

Дівчину пробрав різкий сміх, від якого навіть водієві стало не по собі.

– Вадиме, мені народжувати через три місяці, а ти досі не знаєш стать нашої дитини, – сказала Дарина, хитаючи головою, – про що тут ще можна говорити.

Вадим перевів здивований погляд на дружину. Адже він і справді про це навіть не замислювався.

Дитина і дитина, але він навіть ніколи не розмірковував про те, яким він буде, коли народиться. Це було неможливо.

– Хто ж у нас буде? – тихо спитав він.

– Хлопчик, – відповіла Дарина, роздивляючись свої руки.

Коли народилася дитина, дівчина змінилася. У ній прокинулася така ніжність і любов, що навіть погляд пом’якшав, а очі заіскрилися від щастя.

До цього дня Дарина навіть не знала, що когось можна любити настільки сильно, не чекаючи нічого натомість.

Вадим був поруч. Коли він з’явився на виписці, дружина змогла подивитись на нього іншими очима.

Останні три місяці він змінився. Здавалося, що в ньому щось змінилося. І нехай з боку він виглядав, немов щасливий молодий батько, дружина знала, що в душі в нього щодня трапляється сильна буря, вона вже змогла добре вивчити чоловіка за стільки років спільного життя.

Варто було Вадиму вперше взяти сина на руки, як Дарина тепло посміхнулася.

– Давай розлучимося? – Все з тією ж усмішкою промовила вона.

Чоловік незрозуміло звів брови на переніссі. Він повернув хлопчика в ліжечко, після чого наблизився до дружини.

– Що? – тільки й зміг промовити він.

– Я люблю нашого сина, – з неймовірною ніжністю в голосі промовила Дарина, – а тому не хочу, щоб він жив у сім’ї, де мама та тато нещасні.

– Дарино, адже я стараюся, – скривився Вадим.

– І я це бачу, – кивнула дівчина, – але також я бачу, як тобі важко вдавати все це. Я не тримаю на тебе зла, правда. Тепер я також розумію, що наш шлюб зжив себе. Знаєш, раніше я думала, що для щастя мені обов’язково потрібен чоловік, статус та інші речі, проте зараз я розумію, як помилялася. Давай просто відпустимо один одного?

І вони відпустили, вирішивши далі йти кожен своєю дорогою.

Вадим та Дарина розлучилися на мирній ноті. Ніхто з них не вважав прожиті разом роки помилкою, навпаки вони ставилися до свого шлюбу з повагою, тим більше завдяки малюку, вони тепер були пов’язані на все життя.

Епізод із розлученням серйозно зіпсував репутацію чоловіка на роботі. У нього навіть виникли проблеми з начальником, для якого сімейні цінності були першорядними, проте згодом усе втряслося.

Далеко не відразу, але Вадиму вдалося побудувати відносини з Ольгою. Тепер він міг відкрито її любити, і їхні почуття зміцнювалися з кожним днем.

Дарина виховувала сина, якого вирішили назвати Олегом. Всупереч своїм переживанням, вона не відчувала себе матір’ю одиначкою, адже могла попросити колишнього чоловіка про допомогу будь-якої миті.

Їй дуже личила роль матері, а тому вона із задоволенням доглядала дитину.

Маленький Олег жив у безумовному коханні, навіть незважаючи на те, що його батьки були розлучені.

А вся річ у тому, що вони жили щасливе життя, яке дарували і своєму синові.

Вам також має сподобатись...

Андрій повертався додому з роботи. Чоловік зайшов в під’їзд, піднявся на свій поверх, тихо відкрив квартиру своїм ключем, зайшов в коридор. Раптом Андрій почув, що на кухні дружина розмовляє з тещею. – Мамо, припини. Андрій може повернутися будь-якої миті і все почує, – почув він голос дружини. Він прислухався до розмови і застиг на місці. – І що я не повинен був чути? Повторіть! – тільки й сказав Андрій, зайшовши на кухню

До Тетяни в гості приїхали її батьки. Довгих пʼятнадцять років Олександр Іванович та Галина Федорівна жили і працювали закордоном. – Ну, доню, вези нас до онучки, – одразу сказала мати, як тільки Таня зустріла батьків на вокзалі. – Давайте, спочатку зайдемо в кафе та перекусимо, – запропонувала донька. – Ну, давай, – погодилися батьки. – Слухай, а з ким зараз Настя залишилася? – запитала мати. – Яка ще Настя? – не зрозуміла Тетяна. – Донька твоя, – усміхнулася мама. – Мамо, мою доньку звуть Уляна! Про яку Настю ти говориш? – Тетяна здивовано дивилася на матір, не розуміючи, що відбувається

Люба варила на кухні борщ, коли у двері постукали. Жінка відкрила двері і побачила на порозі якусь незнайомку. – Доброго дня! – суворо вимовила жінка похилого віку, оглянувши її з ніг до голови. – Ви живете разом із Михайлом? Люба, якщо не помиляюсь? – Так це я! – підтвердила Люба. – Михайло говорив, що ви маєте мені щось передати, – раптом сказала гостя. – Михайло повинен вам щось передати? – перепитала Люба. – Ні, саме ви, – уточнила незнайомка. – Вибачте, але я вас не розумію! Ви про що взагалі говорите? – Люба здивовано дивилася на незнайомку, не розуміючи, що відбувається

Валентина готувала вечерю, деруни з м’ясом, улюблену страву її сина Андрія. – І де ж це Андрій? – глянувши на годинник подумала Валя. – Вже мав би бути вдома. Жінка вирішила подзвонити до сина і запитати, коли він повернеться. Але телефон Андрія не відповідав. – Та що ж це таке?! – почала хвилюватися Валентина. Пройшла година, за нею ще одна, Андрія все не було. Валя ходила по квартирі, не знаходячи собі місця. Раптом пролунав дзвінок телефону. – Андрій! – вигукнула Валя, підняла слухавку і почула те, що навіть уявити собі не могла