Життєві історії

Катя крутилася перед дзеркалом і милувалася своєю весільною сукнею. – Катя, до тебе Роман прийшов, – гукнула з коридору мама. – Хай зачекає! Не можна, щоб він бачив мою сукню до весілля, – гукнула Катя, швидко зняла сукню, одягнула домашній халатик і вийшла в коридор. – Привіт, коханий! – усміхнулася вона Роману. – Привіт, – сухо промовив хлопець. – Щось сталося? – захвилювалася дівчина, помітивши, що Роман дивно поводиться. – Знаєш, Катю, я передумав. Весілля не буде! – раптом сказав чоловік. – Роман, що ти таке говориш? Як не буде? Чому? – Катя здивовано дивилася на свого нареченого, не розуміючи, що відбувається

Катя крутилася перед дзеркалом і милувалася своєю весільною сукнею. І хоч вона до своєї зовнішності ставилася критично, але в цій дивовижній сукні, розшитій стразами, вона собі подобалася.

Краса Каті була непомітна, спокійна, як у ромашки на лузі, ніби нічого особливого, а подивишся, і хочеться дивитися не зупиняючись.

– Зачіска, макіяж… і я відповідатиму своєму красивому нареченому, – посміхнулася вона своєму відображенню в дзеркалі.

Катя вважала Романа найкрасивішим чоловіком на всьому білому світі. І така думка виникла не на порожньому місці. Роман, високий і широкоплечий, був гарний яскравою, зухвалою, чоловічою красою.

Катя та Роман все життя жили по сусідству, в дитинстві грали в одному дворі, потім ходили до однієї школи, і нічого такого між ними не було. Все сталося раптово та несподівано.

Катя закінчила педагогічний коледж  та приїхала вчити дітей до рідної школи. Роман відслужив і працював на місцевому підприємстві. Якось увечері вони поверталися разом із останнього кіносеансу, біля будинку прощаючись, він раптом поцілував її. І закрутилося, і помчало…

Через два місяці вони подали заяву до ЗАГСу. Батьки і з того, і з іншого боку схвалили їхнє рішення.

Правда, мама Каті турбувалася: – Гульбанить Роман частенько. Батько його Федір, царство йому небесне, теж любив це діло.

Дочка тільки відмахнулася: – Це він поки ще неодружений. Все буде добре!

Через два дні їхнє весілля. Замовили ресторан на п’ятдесят осіб, гостям рознесли запрошення.

Весільну сукню можна було взяти напрокат, але Катя купила нову, не діло це в чужій сукні заміж виходити. Катя зняла сукню і акуратно прибрала до шафи. Сама вона одяглася в легкий халатик, незабаром має з’явитися Роман, не треба йому показувати наперед весільне вбрання.

Роман прийшов десь за годину. Катя одразу зрозуміла, що він дуже «веселий».

– Знаєш, Катю, я передумав, рано мені ще одружитися, не дозрів я для сімейного життя. Скасуйте весілля. Я завтра поїду. Вибач, якщо зможеш, – з порога видав він, і зачинив за собою двері.

Наречена не встигла й слова сказати.

Катя потім довго не могла зрозуміти, як вона тоді все це пережила? Сором! Вони жили в невеликому містечку, де після цього випадку всі обговорювали покинуту наречену.

– Бог вберіг, – намагалася заспокоїти її матір.

Катя досі пам’ятає, як, обливаючись сльозами, вночі розіляла ножицями на дрібні шматочки своє біле плаття. Пережиття для неї не пройшли безслідно, вона занедужала. Вона стала замкненою, а чоловіків ще довго оминала.

Минуло п’ять років. Катя заспокоїлася. Заміж вона вийшла тільки без весілля і без білої сукні. Занадто важкі спогади залишилися після першої невдалої спроби. Вони з чоловіком Павлом організували невелику урочистість для найближчих.

У неї добрий, дбайливий чоловік. Він із багатодітної родини. Шлюб їх можна, без жодного сумніву, назвати щасливим. У них народився та виріс син. Зараз син закінчує школу. Він мріє стати лікарем.

Із Романом Катя більше не зустрічалася. Він жив у місті. Після весілля, що не відбулося, його мати теж перебралася в місто, там жила і її старша дочка.

Катя зустріла колишнього нареченого зовсім випадково біля автовокзалу. Вона приїжджала у справах та збиралася повертатися додому.

– Жінко, не допоможете? Три дні нічого не їв, – звернувся до неї високий чоловік, від якого за версту несло неприємним запахом.

Катя підвела на нього очі. Господи, перед нею стояв Роман! Так він безхатько! У брудній незрозумілому кольорі футболці, в зношених кросівках, неголений. Він теж упізнав її, зрадів, посміхнувся.

– Катя, ти чи що? Ось це так зустріч! Я тимчасово на мілині, ти не подумай нічого поганого. У мене все добре, я поки що без роботи, скоро влаштуюся. У мене є і дружина. Ти не подумай… Тільки вона також тимчасово без роботи. Дай грошей скільки-небудь, я тобі потім надішлю, ти тільки адресу напиши, – просив він.

Катя сунула йому в руку сотню і побігла до свого автобуса.

Зустріч із Романом її трохи засмутила. До неї доходили чутки, що життя його склалося не найкращим чином, але вона не думала, що все настільки погано.

– Права була мама. Все що не робиться, все на краще, – подумала Катя, і з легкою душею продовжила шлях до своїх коханих чоловіків.

Вам також має сподобатись...

Світлана вже кілька днів літала, як на крилах. Їй не вірилося, що нарешті це сталося, і вони з Олегом стануть батьками! Минув ще тиждень. Сумнівів бути не могло – вона чекає дитину! Світлана приготувала святкову вечерю і покликала гостей. Жінка весь вечір сиділа в передчутті, як зрадіє її чоловік Олег, коли все дізнається! Олег і гості вже кілька разів питали її, з якого приводу вони тут зібралися? Та Світлана незворушно мовчала… І ось прийшов кур’єр і приніс якогось листа, адресованого Олегу. Олег розкрив конверт і оторопів від побаченого

Олексій повертався з додому від матері. Вчора він посварився з своєю дружиною Світланою, тому вирішив переночувати у мами. – Треба, мабуть, вибачення просити у Світлани, бо так і до розлучення дійде, – думав дорогою додому чоловік. Через декілька хвилин він був біля свого під’їзду. Швидко піднявся на свій поверх, тихо відкрив двері своїм ключем. З кухні долинали два жіночі голоси.  – Знову ця, Марина прийшла, – подумав Олексій. – Напевно, Світлану проти мене налаштовує. Олексій прислухався до розмови дружини та її подруги і застиг від почутого

Микола щойно прокинувся, як раптом пролунав дзвінок телефона. Чоловік підняв слухавку. Дзвонив його друг Михайло. – Привіт, Микольцю! – весело почав він. – Ну, вітаю тебе з днем народження! Щастя, здоровʼя… Микола раптом зупинив його. – Зачекай, Михайле. Ти мені вибач, – сказав він. – Але для мене це вже три роки, як не свято… Ти ж знаєш, що сталося в цей день? Знаєш про мою Надійку? У слухавці запала тиша

Віра готувала вечерю. З хвилини на хвилину з роботи має повернутися чоловік. І коли пролунав дзвінок у двері, Віра поспішила відкривати. На порозі стояла незнайома жінка. – Ви дружина Вадима? – звернулася до господарки квартири вона. – Так, – кивнула головою Віра. – Вероніка, – представилася незнайомка. – Взагалі я розраховувала поговорити з вашим чоловіком. – Його поки немає, але ви проходите, він повинен зараз підійти, – сказала Віра. – А можна дізнатися, що вас пов’язує з моїм чоловіком. І Вероніка все розповіла. Віра вислухала її і аж ахнула від почутого