– Бабусю, привіт! – Андрій відчинив двері своїм ключем і, широко посміхаючись, зайшов у бабусину квартиру.
В одній руці хлопець тримав торт, а в другій – червону троянду й пакетик із подарунком.
– Я тут, внучику, – зі спальні почувся сумний голос жінки.
Молодий чоловік здивувався, що його бабуся не вийшла йому назустріч. Клавдія Віталіївна знала, що Андрій повинен був зайти до неї після іспиту в інституті і привітати її з Новим роком.
– А чого ти лежиш? Тебе щось турбує?! – хлопець залишив торт на кухні, а квітку й подарунок поставив за шафу, щоб їх не було видно.
Після цього Андрій одразу ж подався у спальню бабусі.
– Так, щось тиск підскочив, – заплакана Клавдія Віталіївна відверто брехала.
Її стан був таким не тільки через це.
– Ти пігулки випила? – дбайливо спитав Андрій і сів поруч.
Бабуся була йому дуже дорогою, і хлопець переживав через її здоров’я.
– Випила-випила. Не хвилюйся, зараз усе нормалізується, – жінка натягнуто посміхнулася, і онук одразу зрозумів, що щось трапилося.
– Я там купив торт. Хотів відсвяткувати закриття сесії, а заразом і з Новим роком тебе привітати. Увечері зайти не зможу. У нас із друзями вечірка намічається.
– Вечірка? – усміхнулася жінка. – Це добре. Гаразд, мені ніби полегшало. Ходімо, я чайник поставлю.
Андрій допоміг бабусі підвестися і провів її до кухні. Поки Клавдія Віталіївна заварювала чай, онук розставив посуд і нарізав тортик.
– Як у тебе в інституті? – поцікавилася жінка.
– Все чудово. Можна Новий рік зі спокійною душею зустрічати, – усміхнувся хлопець.
– Молодець ти в мене, Андрійко. Живий би був твій батько, він би тобою пишався.
– Мабуть, – зітхнув хлопець і несподівано витягнув квітку і подарунок з-за шафи. – А це тобі, бабусю. Вітаю тебе з Новим роком! Я дуже люблю тебе!
– Андрійку… – Клавдія Віталіївна зворушено склала долоні на грудях. – Не треба було витрачатися. Торта було б достатньо. Я ж знаю, що зараз молоді і так фінансово складно, а ти ще грошима розкидаєшся.
– Нічого я не розкидаюсь. Я ж підробляю, тож кошти у мене є. Ти хоч пакет відкрий. Подивися, яку шаль я тобі приніс.
– Ого! Яка гарна! – Клавдія Віталіївна розгорнула подарунок і розплакалася.
– Ти чого, бабусю? – спочатку Андрій подумав, що його бабуся просто зворушилася, але потім він зрозумів, що в неї щось сталося. – Давай розповідай. Що там у тебе сталося?
– Любий, онучику, – обличчя жінки стало таким сумним, що хлопець аж запереживав не на жарт. – Я ж теж тобі подарунок приготувала. Гроші економила і збирала, щоб тобі на Новий рік вручити. Але мене сьогодні обманули.
– Обманули? Що це значить? – Андрій насупився.
– Три дні тому у мене телефон почав барахлити. То вмикався, то сам вимикався. Загалом, намучилася я з ним. А потім на автобусній зупинці мені вручили брошуру. Там була реклама якогось фахівця з телефонів і комп’ютерів. Ось я й вирішила до нього звернутись.
– Навіщо, бабусю? – спитав хлопець, розуміючи, до чого веде Клавдія Віталіївна. – Чому не подзвонила мені? Я приїхав би і все зробив.
– Так, у тебе ж навчання! Я не хотіла відволікати, – знову розплакалася жінка.
– Ну, ти даєш! Я знайшов би час. І що, приїхав до тебе цей пройдисвіт? – Андрій уже здогадався, що сталося.
– Так. Прийшов молодий чоловік і почав щось встановлювати в телефоні. Сказав, що там проблема, і треба почистити все. Цілу годину він сидів на кухні, а потім дав рахунок на кругленьку суму. Я так засмутилася, почувши вартість послуги, але сперечатися з ним не стала. Все-таки він стільки часу порався з моїм телефоном.
– І ти віддала йому гроші? – зітхаючи, спитав Андрій.
– Віддала. Все, що назбирала, віддала, – Клавдія Віталіївна знову розплакалася.
– Гаразд, бабусю, не сумуй. Це не найважливіше у житті. Головне, всі живі і здорові, а гроші – це діло наживне, – хлопець по-доброму посміхнувся і поцілував бабусю.
– Так воно так, але ці гроші призначалися тобі, а тепер мені навіть подарувати тобі нічого.
– Для мене головне, щоб ти не переживала і була здорова. Значить, не смій засмучуватися через це.
Допивши чай, Андрій ще раз привітав бабусю з Новим роком і став збиратися.
– Бабусю, а в тебе залишилася ця брошура з номером того фахівця? – взуваючись, спитав хлопець.
– Залишилась, – відповіла Клавдія Віталіївна і глянула на онука. – А тобі навіщо?
– Та щоб не потрапив ніхто більше до нього. Друзям скажу, однокурсникам. Дай мені її.
– А ось вона лежить, – жінка витягла буклет з-під шарфа і простягла його онуку.
Хлопець миттю глянув на брошуру, а потім зім’яв її і поклав у кишеню куртки.
– Гаразд, я побіг. А то друзі вже зачекалися. Якщо будуть якісь проблеми, то одразу дзвони мені! Не думай, що ти мене відволікаєш. Я обов’язково прийду до тебе на допомогу. Домовились?
– Гаразд, внучику, – сказала Клавдія Віталіївна і обійняла хлопця. – Ти вибач, що так вийшло з подарунком. Приходь до мене на тижні, я тобі пиріжків насмажу. Твоїх улюблених, з яйцем і цибулею.
– Ось це інша справа! Ось це я люблю! – гукнув Андрій і теж обійняв бабусю. – Гаразд, бувай. Я до тебе за кілька днів заїду.
…Як хлопець обіцяв, так і зробив. Тридцять першого грудня Андрій відпочивав із друзями в заміському будинку, а першого січня він відсипався до самого вечора.
До бабусі хлопець приїхав аж четвертого числа. Радісний Андрій подзвонив Клавдії Віталіївні і нагадав їй про обіцяні пиріжки.
– Ти через скільки приїдеш? – жінка була рада дзвінку внука. – А то мені треба тісто поставити.
– Встигнеш! Я буду тільки надвечір. Тобі щось привезти?
– Ні, у мене все є.
– Добре, тоді до зустрічі!
Ближче до вечора Андрій знову відкрив бабусині двері своїм ключем і зайшов у квартиру. Цього разу Клавдія Віталіївна зустріла його.
– М-м-м… Який запах! – сказав хлопець. – Пиріжки вже готові?
– Тільки-но посмажила, – усміхнулася жінка. – Це тобі буде мій подарунок.
– Що може бути краще? – сказав Андрій і хитро посміхнувся. – До речі, я маю для тебе ще один сюрприз.
– Ще один? Ти ж уже подарував мені шаль! – здивувалася бабуся.
– А це буде подарунок на Різдво, – засміявся хлопець і простягнув Клавдії Віталіївні конверт.
Та взяла його, відкрила і обімліла від побаченого.
– Що це, Андрійку?! Звідки ці гроші?!
– Як звідки? Це твої. Ті, що ти віддала тому комп’ютерному “фахівцеві”.
– А як вони опинилися в тебе?
– Ох, це довга історія, – розреготався хлопець. – Але за пиріжками я тобі обов’язково розповім.
Попиваючи чай на кухні, Андрій цілу годину розповідав бабусі, як вони з друзями вигадали спосіб забрати гроші у того пройдисвіта.
Виявляється, хлопець зателефонував йому і попросив його налагодити комп’ютер.
Той, довго не думаючи, погодився.
Приїхав до них. Майстра чекав не лише Андрій, а й його друзі.
“Випрошувати” гроші надто довго молоді не довелося.
Він майже одразу переказав Андрію все, що взяв у бабусі і швидко поїхав.
– І що він так легко розлучився з такою сумою? – почувши історію від онука, Клавдія Віталіївна сиділа вражена.
– Звичайно! – голосно засміявся хлопець. – А насамкінець ми йому сказали, що якщо ще раз від когось почуємо про його нечесні заробітки, то ми напишемо заяву.
– Так, заробіток у нього безперечно нечесний. Мало того, що він узяв такі гроші, так він і телефон мій не налагодив. Знову, то вмикається, то вимикається…
– А ось ще один сюрприз! – посміхаючись, Андрій вийняв з-за пазухи якусь коробку.
– Що це? – здивувалася Клавдія Віталіївна.
– Це новий телефон. Зараз я тобі там все встановлю, і ти більше не матимеш проблем зі старим.
– Ой, Андрійку! Ну, навіщо ти так витрачаєшся! Мені нічого не потрібно!
– Як це не потрібно? – обурився хлопець. – А як я тобі дзвонитиму, якщо в тебе телефон практично неробочий?
Жінка більше не почала сперечатися з онуком. Їй і справді давно потрібно було оновити свій телефон. Але перед відходом онука Клавдія Віталіївна все таки вирішила привітати його з Новим роком.
– Візьми це тобі, – бабуся простягла хлопцю конверт із грошима. – Я їх для тебе збирала.
– Ні, бабусю, – похитав головою Андрій. – Я не прийму від тебе гроші. Тобі вони потрібніші. Я собі заробляю, а ось у тебе пенсія маленька. Витрати їх на те, що тобі потрібно, але більше не дозволяй себе обманути!
– Ну, Андрійку, – ображено сказала жінка. – Мені хочеться зробити тобі подарунок. Новий рік все-таки…
– Гаразд, якщо тобі так хочеться, то дай мені пиріжки з собою. Аж надто вони вже смачні, – усміхнувся хлопець.
– Так, я ж їх тобі приготувала. Хіба я не дала тобі? – схопилася жінка за голову. – От пам’ять моя дівоча!
Клавдія Віталіївна сходила на кухню і принесла онуку цілий пакет пиріжків.
– Оце справжній подарунок! Дякую, бабусю! – Андрій обійняв бабусю, і та відповіла йому взаємністю.
У цей момент Клавдія Віталіївна відчула себе найщасливішою жінкою у світі, адже у неї був такий чудовий внук.
Та й Андрій, наминаючи пиріжки, думав про те, як же ж йому з бабусею пощастило!
Така ось взаємна у них любов…
