Життєві історії

Ольга Іванівна ліпила вареники на кухні, коли у двері подзвонили. Жінка пішла відкривати. На порозі стояв її син Юрій, він був добряче “веселий”. – Що сталося синку? – захвилювалася жінка. – Сталося, мамо, сталося, – пробурмотів Юрій. Чоловік пройшов на кухню, і кілька хвилин, стояв біля вікна з акуратною папкою в руках і розмахував нею, немов у ній було все – і погане і гарне відразу. – Що це? – не витримала мати. – А це якраз те, що сталося, – тихо промовив Юрій. – Візьми, подивись! Ольга Іванівна взяла папку, переглянула вміст і застигла від побаченого

– Це твоя дитина, Юра, – Ольга Іванівна знову взяла з журнального столика пачку фотографій. Вона розмазувала по щоках сльози, що котилися.

– А якщо ні? Вона ж просить забезпечити її житлом, купити машину, – ти уявляєш, які це гроші? – син ходив по вітальні з боку в бік і виглядав надто схвильовано. – У мене взагалі таке відчуття, що нічого не було того вечора, і Ірина спеціально зараз говорить неправду.

– Ти хіба не пам’ятаєш? Сину таке хіба можна не пам’ятати? – здивувалася Ольга Іванівна.

– Не пам’ятаю, мамо, я надто добре «відпочив» тоді! Цілий тиждень я важко працював, а потім цей бенкет, – Юрій навіть підвищив на неї голос. – Вибач, я надто розхвильований. Як тепер розповісти все Марії, у нас діти?

Юра, точніше Юрій Сергійович, відчув, як у ньому зростало хвилювання, це заповнювало його зсередини. Вперше в житті його доля була на волосині від змін. Змін, які можуть зруйнувати той ідеальний світ, що він вибудовував стільки років.

Ідеальний шлюб, чудова дружина, щаслива родина. Все це могло зникнути, і винен у цьому був лише він!

Ніколи в житті Юрій навіть не думав ходити на сторону. На жінок поглядав, міг надати знаки уваги, але щоб порушити рамки пристойності, обманути – ні, ніколи. Він дуже любив свою дружину – Марію, навіть надто. Мати докоряла синові, що той балує дружину, задаровує подарунками. “Мамо, вона мені сина з донькою подарувала, так любить, як мені не відповідати їй взаємністю”, – тільки й відповідав син.

А тут сам не зрозумів, як вийшло, що вони з однією із співробітниць його відділу опинилися у закритому кабінеті у розпал банкету з нагоди святкування дня фірми. А потім Ірина пішла у декрет і лише зараз заявила, що дитина від Юри. Прямо йому не сказала, прийшла до матері та принесла фотографії.

– Треба перевірити, – мама поклала фотографію на столик і рішуче підвелася.

– Що перевірити?

– Ну, як там перевіряють? Тест зробити чи що? – запропонувала Ольга Іванівна.

– Ідея, чудова, мамо, так і зробимо! Хоче, щоб я утримував її з дитиною, маю довести, що він мій.

Ситуація сама стала на паузу і ніяк не вирішувалася, наче від підсумків залежало багато, точніше життя. Так і сталося.

На цей раз Юра не дзвонив перед приїздом до матері, прийшов пізно ввечері, добряче веселий. Він пройшов на кухню, і кілька хвилин, стояв біля вікна з акуратною папкою в руках і розмахував нею, немов у ній було все – і погане і гарне відразу.

– Що це? – не витримала мати.

– Життя моє! – наголошуючи на кожному слові, простягнув син.

– Прийшли результати? – здогадалася мати і прикрила рукою рота.

– Та-а-а-а-к, результати.

– Твій? – матері не терпілося дізнатися відповідь на питання, що її цікавить.

– Ні.

Мати полегшено видихнула, наче скинула вантаж із плечей і сіла на диван.

– Це не все! Там із тестом робили ще якісь аналізи, у подарунок – акція у них була чи що.

Мати не розуміла, про що говорить син.

– Я взагалі не можу мати дітей, розумієш?.

– Почекай, синку, як же так, може, не правду говорить цей тест? Це все нісенітниця! У тебе син та дочка.

– Ні, мамо, проконсультувався у інших спеціалістів, природно, не повідомляв про те, що вже знаю. Усе підтвердилося.

– Так що ж… а як же… а твої діти…

– Не мої, мамо, у цій папці є результати, я все перевірив ще раз, все! Мабуть, розмова з Мпрією все ж таки відбудеться. І розлучення.

Мати глянула на стіну. З розвішаних на протилежній стіні фотографій у рамочках на неї дивилися хлопчик та дівчинка. Онуки, як думала мати Юри. За ці десять років бабуся звикла і до свого статусу, і до дітлахів. А тепер… Тепер і Юрій, і мати думали, що краще не знати цієї правди.

Розлучення було швидким. Марія не дивилася чоловікові в очі, а лише сказала:

– Я знала, що ти не може мати дітей. Коли у нас не виходило завагітніти і ми здали аналізи, я тобі не сказала. Вирішила народити дітей без твоєї участі, щоб бути повноцінною сім’єю. Я хотіла дітей. А ти давав мені все інше.

Юрій відчув, як йому стало важко. Правда – це завжди важко, дуже важко.

«Часом краще і не знати правди”.

Вам також має сподобатись...

Ліда мила посуд, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила троюрідна сестра Тамара. – Привіт, як справи? – одразу запитала вона. – Привіт. Займаюся домашніми справами, – відповіла Ліда. – Я до тебе у справі дзвоню, – сказала Тамара. – Можна до вас приїде моя Настя? Вона дуже хоче побачити ваше місто. – Знаєш, Тамаро, у нас зараз не найкращі часи, мене нещодавно на роботі скоротили, – спробувала відмовити Ліда. – Настя вас особливо не потурбує, – заспокоїла Тамара. – Ну добре. Нехай приїжджає, – погодилася Ліда. Але жінка навіть уявити не могла, що їй доведеться пережити за ці дні, поки у них гостюватиме племінниця

– Мамо, я виходжу заміж! Мені Сергій пропозицію зробив, – вигукнула Віра, повернувшись додому. – Це чудово. Але коли ж ти нас познайомиш? – Ліля глянула на доньку. – За тиждень, я покличу його на бабусин ювілей! – пояснила дівчина. У суботу вся родина зібралася за столом. – А ось і ми! – Віра тримала за руку симпатичного хлопця. – Це мій наречений, Сергій! – Приємно познайомитись, я…, – почав представлятися Сергій, але не встиг. – Геть звідси! Пішов геть! – Ліля схопилася з місця і кинулася до зятя. – Мамо, ти чого? Що сталося? – Віра здивовано дивилася на матір, не розуміючи, що відбувається

Оля повернулася додому рано, зайшла на кухню і побачила маму всю в сльозах. – Мамо, що сталося? – захвилювалася вона. Віра Миколаївна мовчала. – Мамо! – повторила донька. – Сталося доню, сталося, – схлипнула Віра. – Мене Сергій заміж покликав. – Так це ж радіти треба, а не плакати, – видихнула Оля. – Так, доню. Але ти дечого не знаєш, – раптом сказала Віра і все розповіла доньці. Оля вислухала матір і розсміялася. Віра Миколаївна здивовано дивилася на доньку, не розуміючи, що відбувається

Вадим був на роботі, коли пролунав телефонний дзвінок. – Привіт, синку! – почув чоловік у слухавці голос своєї мами. – Можеш сьогодні до мене приїхати? У мене до тебе є важлива розмова! – Добре мамо! Після роботи заїду, – відповів він. Після закінчення робочого дня, Вадим під’їхав до будинку матері, піднявся на поверх, відкрив двері своїм ключем. – Мамо, я вдома! – гукнув він з порога. Відповіддю йому була тиша. – Дивно…Можливо до сусідки зайшла, – прдумав Вадим. Чоловік зайшов в кімнату, оглянувся, і застиг на місці від побаченого