Життєві історії

Ольга Іванівна ліпила вареники на кухні, коли у двері подзвонили. Жінка пішла відкривати. На порозі стояв її син Юрій, він був добряче “веселий”. – Що сталося синку? – захвилювалася жінка. – Сталося, мамо, сталося, – пробурмотів Юрій. Чоловік пройшов на кухню, і кілька хвилин, стояв біля вікна з акуратною папкою в руках і розмахував нею, немов у ній було все – і погане і гарне відразу. – Що це? – не витримала мати. – А це якраз те, що сталося, – тихо промовив Юрій. – Візьми, подивись! Ольга Іванівна взяла папку, переглянула вміст і застигла від побаченого

– Це твоя дитина, Юра, – Ольга Іванівна знову взяла з журнального столика пачку фотографій. Вона розмазувала по щоках сльози, що котилися.

– А якщо ні? Вона ж просить забезпечити її житлом, купити машину, – ти уявляєш, які це гроші? – син ходив по вітальні з боку в бік і виглядав надто схвильовано. – У мене взагалі таке відчуття, що нічого не було того вечора, і Ірина спеціально зараз говорить неправду.

– Ти хіба не пам’ятаєш? Сину таке хіба можна не пам’ятати? – здивувалася Ольга Іванівна.

– Не пам’ятаю, мамо, я надто добре «відпочив» тоді! Цілий тиждень я важко працював, а потім цей бенкет, – Юрій навіть підвищив на неї голос. – Вибач, я надто розхвильований. Як тепер розповісти все Марії, у нас діти?

Юра, точніше Юрій Сергійович, відчув, як у ньому зростало хвилювання, це заповнювало його зсередини. Вперше в житті його доля була на волосині від змін. Змін, які можуть зруйнувати той ідеальний світ, що він вибудовував стільки років.

Ідеальний шлюб, чудова дружина, щаслива родина. Все це могло зникнути, і винен у цьому був лише він!

Ніколи в житті Юрій навіть не думав ходити на сторону. На жінок поглядав, міг надати знаки уваги, але щоб порушити рамки пристойності, обманути – ні, ніколи. Він дуже любив свою дружину – Марію, навіть надто. Мати докоряла синові, що той балує дружину, задаровує подарунками. “Мамо, вона мені сина з донькою подарувала, так любить, як мені не відповідати їй взаємністю”, – тільки й відповідав син.

А тут сам не зрозумів, як вийшло, що вони з однією із співробітниць його відділу опинилися у закритому кабінеті у розпал банкету з нагоди святкування дня фірми. А потім Ірина пішла у декрет і лише зараз заявила, що дитина від Юри. Прямо йому не сказала, прийшла до матері та принесла фотографії.

– Треба перевірити, – мама поклала фотографію на столик і рішуче підвелася.

– Що перевірити?

– Ну, як там перевіряють? Тест зробити чи що? – запропонувала Ольга Іванівна.

– Ідея, чудова, мамо, так і зробимо! Хоче, щоб я утримував її з дитиною, маю довести, що він мій.

Ситуація сама стала на паузу і ніяк не вирішувалася, наче від підсумків залежало багато, точніше життя. Так і сталося.

На цей раз Юра не дзвонив перед приїздом до матері, прийшов пізно ввечері, добряче веселий. Він пройшов на кухню, і кілька хвилин, стояв біля вікна з акуратною папкою в руках і розмахував нею, немов у ній було все – і погане і гарне відразу.

– Що це? – не витримала мати.

– Життя моє! – наголошуючи на кожному слові, простягнув син.

– Прийшли результати? – здогадалася мати і прикрила рукою рота.

– Та-а-а-а-к, результати.

– Твій? – матері не терпілося дізнатися відповідь на питання, що її цікавить.

– Ні.

Мати полегшено видихнула, наче скинула вантаж із плечей і сіла на диван.

– Це не все! Там із тестом робили ще якісь аналізи, у подарунок – акція у них була чи що.

Мати не розуміла, про що говорить син.

– Я взагалі не можу мати дітей, розумієш?.

– Почекай, синку, як же так, може, не правду говорить цей тест? Це все нісенітниця! У тебе син та дочка.

– Ні, мамо, проконсультувався у інших спеціалістів, природно, не повідомляв про те, що вже знаю. Усе підтвердилося.

– Так що ж… а як же… а твої діти…

– Не мої, мамо, у цій папці є результати, я все перевірив ще раз, все! Мабуть, розмова з Мпрією все ж таки відбудеться. І розлучення.

Мати глянула на стіну. З розвішаних на протилежній стіні фотографій у рамочках на неї дивилися хлопчик та дівчинка. Онуки, як думала мати Юри. За ці десять років бабуся звикла і до свого статусу, і до дітлахів. А тепер… Тепер і Юрій, і мати думали, що краще не знати цієї правди.

Розлучення було швидким. Марія не дивилася чоловікові в очі, а лише сказала:

– Я знала, що ти не може мати дітей. Коли у нас не виходило завагітніти і ми здали аналізи, я тобі не сказала. Вирішила народити дітей без твоєї участі, щоб бути повноцінною сім’єю. Я хотіла дітей. А ти давав мені все інше.

Юрій відчув, як йому стало важко. Правда – це завжди важко, дуже важко.

«Часом краще і не знати правди”.

Вам також має сподобатись...

Наталя йшла по вулиці до свого будинку. Вона була в декреті і чекала на появу доньки. Від її коханого Миколи не було жодних звісток… Лише один раз його друг Петро приніс Наталі гроші, сказав, що це від Миколи. Наталя не повірила, але гроші взяла. – Бог йому суддя! – вирішила Наталя. – Він сам зробив свій вибір! Вже підходячи додому, вона раптом помітила якогось чоловіка. Той стояв біля під’їзду з коробкою в руках і озирався на всі боки… Наталя підійшла ближче, придивилась до того мужика й застигла від побаченого

У Насті, нещодавно, не стало чоловіка. Жінка важко переживала втрату. Але прийшов час піти подати документи на вступ у спадок. Сидячи у нотаріуса, Настя не могла повірити, що їй кажуть. – Ви не можете претендувати на цей будинок, – раптом сказалв нотаріус. – Ваш чоловік заповів його іншій людині. Нотаріус назвала прізвище та ім’я цієї людини. Настя забрала документи і пішла додому. Через кілька днів, коли жінка, отямилася від таких новин, вирішила знайти людину, якій Віктор заповів будинок. І Настя дізналася про чоловіка таке, що навіть і уявити не могла

Дмитро Юрійович вирішив після вечері почитати новини. – Батьку, у мене до вас з мамою є серйозна розмова, – раптом заявив його син Микола. – І вона – термінова! – Кохана, ходи сюди, наш син з нами серйозну бесіду вести збирається! – гукнув Дмитро Юрійович дружину, яка мила на кухні посуд. – Справа в тому, що в мене є дівчина, – почав Микола. – Моя Діана вагітна, тож скоро я стану батьком, а ви бабусею й дідусем! Весілля ми не святкуватимемо. Розпишемося й поїдемо у весільну подорож. А ви поїдете з квартири… Батьки перезирнулися, не розуміючи, що відбувається

Ілля солодко спав, як раптом, посеред ночі, пролунав телефонний дзвінок. Чоловік різко підскочив у ліжку та взяв телефон, щоб відповісти. Хто дзвонив, він навіть не глянув. – Алло, хто це? – ще сонним голосом запитав він. – Ілля… Викликай швидку, Катрусі зле. Віра допоможе. Будьте щасливі, – почув він тихий голос у слухавці. – Хто це? Алло! Алло! – перепитав чоловік, але у слухавці пролунали короткі гудки. – Хтось так жартує? – здивовано подумав Ілля, але згадав, що вже десь чув цей голос. – Цього не може бути! – вигукнув Ілля і застиг від несподіванки