– Галино, я не розумію твого незадоволення.. – Чоловік Галини, Віктор, відклав тарілку з супом і подивився на дружину. – Наші друзі щороку, ось вже п’ять років приїжджають до нас на дачу. У чому проблема цього разу? Я просто хотів заздалегідь повідомити тебе, щоб ти написала заяву на відпустку в липні в ті ж дати, коли відпустка у Мельників.
– Саме так! Щороку! Не було жодного разу, щоб Мельники залишилися вдома чи поїхали до санаторію, на море, до рідні, чи, зрештою, до інших друзів! Чому ми? Чому, Вітя?!
– Ну… Ми ж найкращі друзі. Як брати. Навіть більше, ніж брати. – Віктор здивовано почухав носа. Він щиро не розумів, що найшло на Галину.
Ось вже п’ять років Галя та Вітя привітно приймали гостей на своїй дачі. Вони б приймали їх і раніше, та тільки дачі не було. Але як тільки подружжя розжилося ділянкою та дерев’яним будиночком, відразу ж відчинили свої двері для близьких та друзів. І все було гаразд. Друзі із задоволенням приїжджали і проводили в гостях свої відпустки… Ось тільки, як виявилося, Галина всі ці роки збирала невдоволення, про яке і було сказано лише на шостий рік.
– Цього року нехай твій названий брат та його родина відпочивають десь в іншому місці. Наша дача більше гостей не приймає.
– Це через диван, га? – припустив Віктор. – Я ж обіцяв, що ми купимо новий. Але лише трохи пізніше. Сама бачила, як піднялися ціни на меблі. І взагалі, не така вже й велика пляма там. Згадай, коли наша дочка була малечею, вона нам і не такі “озера” на покривалі залишала. Та й Денис вже не немовля, надягнуть йому памперси, і більше такого казусу з оббивкою не повториться.
– Диван зіпсував не Денис! На білій оббивці залишила “слід” Жучка! Собака твого “брата”. Вона ж зіпсувала ніжки біля стільця, обдерла куток зі шпалерами і зʼїла мої кросівки.
– Ти й так хотіла їх викидати.
– Вони чудово могли мені послужити на дачі!
– Ну, купимо, купимо ми тобі нові кросівки! Лише пізніше. Ти ж знаєш, що в нас є більш важливі витрати – треба лагодити котел. Погода нестабільна, на одних дровах далеко не поїдеш.
– Котел?! – Галя розплющила й без того великі очі. – А з котлом що?!
– Галю, я ж казав… – не дуже переконливо обманув Віктор.
– Не казав! Вперше чую!
– Отже, не хотів тебе засмучувати. Це так, дрібниці. Ну, подумаєш, Мельник хотів показати мені економічний режим, трохи покрутив не ту кнопку і котел перестав працювати. Але це не страшно, я вже дзвонив майстру, і він обіцяв усе відремонтувати. Тільки треба замовити одну маленьку деталь, яка зламалася… Суща нісенітниця.
– Ти замовив цю деталь? – Галя відчувала, як пальці її стискаються в кулаки.
– У процесі… Чекаю на премію. Ти ж знаєш, що курс виріс, а запчастини іноземні… – ще тихіше сказав Віктор. Чоловік і сам розумів, що завинив, його вина була в тому, що котел все ще був несправний: купівля дорогої деталі постійно відкладалася, і ось тепер, коли знадобилося, Віктор вирішив витратити ще не видану премію саме на котел. Його думки і оголосила дружина:
– Ти вирішив витратити ще не видану премію на котел? – Галя не витримала і кинула в чоловіка рушник. – Ми планували на ці гроші поїхати у відпустку!
– Ну, кохана, ми обов’язково поїдемо. Але вже з наступною премією.
– Наступної премії може бути, а може, й не бути!
– Вона неодмінно буде, начальник обіцяв.
– Минулого разу тобі видали другу премію лише до зими! У такому разі ми зможемо поїхати не на море, а хіба що в гори! Ні, милий, якщо ти не можеш так, щоб і вівці цілі і вовки ситі, то буде так: спочатку ми поїдемо у відпустку, а потім, до зими, влаштуємо котел.
– А як же Мельники? Я ж їм обіцяв… Що я за чоловік, якщо слово не тримаю?! – Віктор набрався сміливості.
– Слово, кажеш, дав? А ти мене спитав, коли це “слово” чоловіка давав? Дача, якщо пам’ятаєш, моїй мамі належить за документами, ось вона, якщо захоче, може слово давати… І запрошувати всіх підряд, без мого відома. Вона! А не ти! А з огляду на те, що твої друзі тільки й роблять, що займаються шкідництвом на нашій дачі, варіант лише один: з цього моменту вхід на дачу для всіх платний.
– Ось за що я люблю тебе, Галю, то це за твоє почуття гумору.
– Це не жарт! Безкоштовно я ні друзів, ні рідні більше не приймаю. Мені набридло всіх обслуговувати, обпирати, готувати на мільйон людей, прибирати після них будинок, а ще витрачати всю зарплату на усунення дрібних та великих поломок та збитків, завданих ріднею та друзями. Диван, стільці, шпалери, а тепер ще котел! Це я ще не кажу про дрібниці типу розбитого посуду, зламаного ящика, порваного простирадла та витоптаного газону.
– Галино, ну не дрібниці! Це лише речі!
– Речі? Добре! Нехай. Якщо тобі начхати на зіпсоване майно, то подумай про мене! Я як білка в колесі всю відпустку. Замість того щоб відпочивати, я працюю: подивися за дітьми, приготуй, прибери, вимий посуд, поміняй білизну, а ще простеж, щоб город був доглянутий, трава скошена, огірки зібрані та засолені.
– Ти можеш розраховувати на допомогу гостей. Ти просто не довіряєш їм нічого. А могла б делегувати щось… – Віктор зробив спробу.
– Я делегувала! І що? Знов збитки! Замість бур’янів вони смикали мені всю моркву! А нова штора спочиває в ганчірках після того, як дружина твого “брата” вирішила випрасувати її старою праскою!
– Адже треба було давати посильні завдання.
– Що може бути простішим, ніж зібрати ягоди на варення?!
– Галю, повір мені, таке більше не повториться. Цього разу вони приїдуть лише на тиждень і будуть поводитися пристойно.
– Добре. Але проживання буде платним. 500 грн за ніч. Як у готелі.
– Ти що таке надумала! Як я з друга гроші проситиму?
– З такою ж зухвалістю, як просиш з мене безкошто працювати у відпустку на їхню сім’ю з чотирьох людей, собаки, кота та папуги.
Віктор ще щось хотів сказати, але промовчав. Він зрозумів, що дружина не жартувала.
Всю ніч Віктор не міг заснути. Все думав, як скаже другу, що халявний відпочинок цього року скасовується.
Нічого не придумавши, він вирішив зателефонувати матері та попросити мудрої поради. Віктор сподівався, що мати стане на його бік і засудить невістку за жадібність. Ну і був у Віктора ще один запасний план “Б”.
– Мамо, привіт, – він набрав номер і засопів, як у дитинстві, коли йому щось було дуже треба від матері.
– Привіт, синку. – свекруха Галини Ніна Іванівна зробила паузу, очікуючи, що син скаже, в чому причина дзвінка.
– Слухай… Тут така річ… Щось у мене дружина зовсім не послушна стала,- Віктор у фарбах розповів матері, що нехороша Галя відмовляється приймати гостей на тещиній дачі. – Мабуть, теща налаштувала її проти мене! Все було гаразд, і тут на тобі! Не хоче брати моїх близьких друзів! Уявляєш?!
– Так вже… Галина й справді влаштувала. – пробурмотіла Ніна Іванівна.
– І що мені з нею робити? Ти, може, подзвониш їй, проведеш виховну бесіду? Вона, напевно, тебе більше послухає, ніж мене. Чи може… може, ми цього року до тебе на дачу махнемо? Так, у тебе там будиночок, маленький… І туалет на вулиці. Але нічого в тісноті, та не в образі.
– Ні, Вітя. Скасовуй своїх друзів. Права Галина, що поставила тебе на місце, – несподівано заявила Ніна Іванівна.
– Але ж ти на моєму боці?! Сама сказала, що дружина в мене таке влаштувала…
– Правильно. Дивна вона, що стільки років у себе приймала цих «гостей». Мельники ніколи не були охайними та вихованими. Подай принеси, обслужи, нагодуй! Галя в тебе свята жінка! Я б на її місці вже на другий рік виставила їх за двері разом із їхніми тваринами та дітьми. І тебе б із ними теж, для профілактики.
– Що ти таке кажеш, мамо?! – ахнув Віктор.
– Правду, синку. Хто тобі очі на правду розплющить, якщо не я?! – додала Ніна Іванівна.
Віктор після такого більше з матір’ю розмовляти не хотів. Він був у образі на дружину та маму. І можливо, він би так і дувся, якби йому не подзвонив Мельник.
– Привіт, друже!
– Привіт… – Вітя навіть почервонів від сорому. Не знав, як сказати другові, що його дружина та мати стали в позу. Змовилися!
– Слухай, а пам’ятаєш, ти казав про відпочинок на морі? – нагадав товариш.
– Так…
– У мене теща хоче теж з’їздити. І дружина зацікавилася цією ідеєю. Загалом ми вирішили відпустку цього року у вас не проводити. Найкраще поїхати на море. Бо все одно до одного. Та й Денис підріс, йому вже можна у відпустку з нами їхати кудись далі, аніж ваша дача.
– Хм…
– Ти не ображайся, братику. Я тільки за… Але жінки, сам знаєш. Їм різноманітності подавай. Непостійні вони.
– Так вже. Це точно. Ми ніби теж хочемо поїхати, – пробурмотів Віктор. Зізнатись чесно, у нього відлягло після слів друга. Не довелося виправдовуватися. Зберіг обличчя.
– Загалом, ти дізнайся і мені передзвони.
– Домовилися…
Через деякий час
– І все ж таки добре, що ми цього року зважилися на поїздку! – дивлячись на море, сказав Віктор дружині.
Галя не відповіла. Вона була захоплена книгою, де головного героя звали так само як і її чоловіка, ось тільки характер у нього був зовсім не такий… Книга була смішною та захоплюючою, тому Галя не хотіла відволікатися і розмовляти з чоловіком про очевидні плюси відпочинку. Справжнього повноцінного відпочинку.
Мельники, до речі, в останній момент передумали. Пошкодували грошей. Та було пізно: Галя з Віктором вже купили свої квитки, і плани міняти не стали.
– Чекатимемо на ваше повернення. У нас ще не використана відпустка, – сказав Мельник Віктору. Той передав дружині.
– Звичайно! Нехай приїжджають. Після дощу у четвер. Розцінки ті самі, плюс курортний збір. Ах, так! Мало не забула: ще застава за майно. Аж надто гарні чохли для дивана нам подарувала свекруха, – хмикнула Галя.
