Життєві історії

– Мамо, тату! – радісно повідомила Інна батькам за вечерею. – А я виходжу заміж! Оксана Сергіївна так і застигла з ложкою в руці, а тато аж очі округлив від здивування. – Та що ти таке кажеш?! – перепитав Віталій Володимирович, намагаючись зрозуміти: жартує дочка чи говорить серйозно. – За кого? – розгублено запитала Оксана Сергіївна. Дочка ніколи не говорила, що має хлопця і, тим більше, нареченого. – Ні, не жартую тату! Ось мій наречений, – сказала донька, дістала телефон і показала батькам фото. Оксана та Віталій глянули на екран і застигли від побаченого

– Мамо, тату! – радісно повідомила Інна батькам за вечерею. – А я виходжу заміж!

Мама так і застигла з ложкою в руці, а тато аж очі округлив. Інна була наймолодшою з трьох дітей. Оскільки Оксана Сергіївна була вже на пенсії, то до домашніх справ Інну практично не залучали. І якщо будинкові обов’язки між старшими дітьми розподілялися, то Інну ця доля минула, тому що для батьків вона завжди була маленька. Батьки розуміли, що колись настане момент, коли Інна вийде заміж і випурхне з батьківського гнізда. Але не зараз. І навіть не у найближчі років п’ять.

– Та що ти таке кажеш?! – здивувався Віталій Володимирович, намагаючись зрозуміти: жартує дочка чи говорить серйозно.

– За кого? – розгублено запитала Оксана Сергіївна. Дочка ніколи не говорила, що має хлопця і, тим більше, нареченого.

– За Миколу з другого під’їзду, – махнула рукою Інна.

Інна з Миколою дружили з дитинства, разом ходили в один садок, потім до школи і зараз навчаються в одному інституті. Сам Микола хлопчик хороший, але такий, як і Інна, зовсім не пристосований до життя.

– Вона жартує? – спитав Віталій Володимирович у дружини, ніби Інни не було поряд.

Оксана Сергіївна знизала плечима, сама не розуміючи, як ставитися до слів дочки.

– Я правду кажу! – відповіла йому Інна. – Він мені зробив пропозицію!

– Так йому ж лише 18 років, – здивувався батько. – У нього немає ні роботи, ні освіти і, мабуть, розуму у нього теж немає, – підсумував батько.

– Є в нього розум, – надула губи Інна. – А робота та освіта будуть.

– От як будуть, то нехай і приходить свататися, – відповів Віталій Володимирович і продовжив пити чай, показуючи всім своїм виглядом, що розмова закінчена.

– Доню, ти зараз пожартувала, так? – з надією запитала Оксана Сергіївна.

– Ні, – спокійно відповіла Інна. – Я виходжу заміж. Що тут незрозумілого?

Тим часом Микола також повідомляв своїм батькам, що має намір одружитися. Батько тільки знизав плечима, а Ніна Степанівна, здивована такою “радісною” новиною, намагалася напоумити свою «дитину». Не зумівши переконати сина, вона вирішила поговорити із батьками Інни.

– Приходьте до нас з Миколою, разом вирішуватимемо, – відповів їй Віталій Володимирович.

Увечері вони сиділи за одним столом і вирішували, що робити далі.

– Ми не проти вашого шлюбу, але ж треба спочатку подорослішати та інститут закінчити, – почала говорити Ніна Степанівна.

– А яка різниця, ми ж любимо одне одного, – відповів Микола.

– Любов’ю ситий не будеш, – сказав Віталій Володимирович. – Що ти можеш дати сім’ї?

Микола задумався, але не знав, що відповісти. Ніна Степанівна продовжила:

– І вам самим доведеться купувати їжу, готувати та платити за квартиру.

Інна схвильовано подивилася на Миколу, потім на маму.

– Я не вмію готувати, – пролепетала Інна.

– Ось бачите, ваша дочка зовсім не вміє готувати, – сказала Ніна Степанівна з усмішкою.

– А Ваш син зовсім не вміє заробляти, – відповів їй Віталій Володимирович.

– Пропадуть, – погодилася з ними Оксана Сергіївна.

Микола з Інною переглянулись і в один голос сказали:

– Ми не пропадемо!

– Тільки давай поки не одружуватимемося, – запропонувала Інна.

– Ага, – погодився Микола. – Давай спочатку інститут закінчимо.

– Ну якщо ви так вирішили, то давайте цю справу відзначимо! – радісно запропонував Віталій Володимирович, піднімаючи чашку із чаєм.

Батьки з полегшенням видихнули і чаювання продовжилося у легкій невимушеній обстановці.

Вам також має сподобатись...

Андрій та Ірина збиралися одружитися. Ніч перед весіллям молоді вирішили провести у квартирах своїх батьків. – Ти вже спиш? – зателефонував Андрій Ірині. – Майже сплю, завтра вставати рано, о восьмій прийде перукар, – відповіла Ірина. – А в мене для тебе неймовірна новина! – сказав загадково Андрій. – Мені сьогодні батьки сказали, що вони подарують на весілля! – І що? Бабусин сервіз? – пожартувала Ірина. – Ні. Ти ніколи не здогадаєшся! – відповів Андрій. – Ну кажи, не тягни! – зацікавилася дівчина. Андрій помовчав з хвилину, а потім все розповів нареченій. Ірина вислухала його і аж рота відкрила від почутого

Наталя прибирала в квартирі, коли у двері подзвонили. На порозі стояла свекруха Надія Михайлівна. – Привіт, Наталю, а Сергій вдома? – одразу почала жінка. – Мені терміново потрібно з ним поговорити. – Він ще на роботі, – сухо відповіла Наталя. – Можете на кухні зачекати. Невістка провела свекруху на кухню, а сама пішла закінчувати з прибиранням. Надія Михайлівна вирішила подивитися, що невістка приготувала на вечерю, заглянула в каструлю, яка стояла на плиті – пусто. Свекруха відкрила холодильник, заглянула в середину і застигла від побаченого. – Ти що надумала дівчино! Я все розповім синові! – тільки й вигукнула вона

Ірина готувала вечерю, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила її подруга Алла. – Навіть не знаю, що робити, – вигукнула в слухавку Алла. – Тридцять років прожили, довіряли одне одному і раптом таке… – Що сталося? – схвильовано запитала Ірина. – Ти сама не своя! – Навіть не знаю, як розповісти. Соромно, – схлипнула Алла. – Алло, – подруга явно втрачала терпець. – Годі тягнути. Розповідай. Алла ще з хвилину збиралася з думками, а потім наважилася і все розповіла подрузі. Ірина вислухала її і застигла від почутого

Наталка ходила по кімнаті з кута в кут, не знаходячи собі місяця. Жінка в сотий раз набирала номер чоловіка, а він уперто мовчав. – Невже не можна подзвонити, і попередити, шоб я не хвилювалася! – думала вона. Потім Наталка не витримала і набрала номер свекрухи. – Доброго дня. Вам Дмитро, випадково, не дзвонив? – запитала Наталя. – Ти не хвилюйся, все буде нормально, – раптом сказала Віра Петрівна. – Ви щось знаєте? – хапалася за найменшу надію Наталка. – Знаю. Він мав це зробити! – несподівано сказала свекруха і все пояснила невістці. Наталка вислухала Віру Петрівну і застигла від почутого