– Щаслива ти, Світлано! Такого чоловіка собі відхопила! Ост би і мені такого зустріти потім…
– Обов’язково зустрінеш, сестро, які твої роки! Все, нам час у ЗАГС вже, хвилююся так …
Марина із заздрістю дивилася на старшу сестру. Красива, золотисті локони, тонка талія, не дивно, що Михайло закохався у неї. Він теж був гарний, високий, чорнявий, з густими довгими віями.
Познайомились у компанії спільних друзів, почали зустрічатися, і ось тепер весілля. Житимуть у трикімнатній шикарній квартирі Михайла, він працював у будівельній компанії, добре заробляв. Світлана працює вдома, онлайн, буде час облаштовувати сімейний побут.
Марина навчалася в одинадцятому класі, планувала вступати до університету в місті, де житимуть Світлана з Михайлом. Буде хоч сестра поряд.
Минув рік. Марина навчалася на першому курсі, жила у сестри та її чоловіка. Гуртожиток був не найкращий, на орендовану квартиру у батьків не було грошей, і Світлана з Михайлом самі запропонували жити поки в них, місця вистачить. Марина з радістю погодилася.
Михайло добре ставився до сестри дружини, іноді навіть підкидав грошенят на дівчачі потреби. Марина допомагала сестрі, готувала, прибирала, ходила по продукти, і всіх все влаштовувало.
Якось Марина раніше прийшла з університету, терміново потрібні були документи, які лежали вдома.
– Марино? Ти чого так рано? — зі спальні вийшла Світлана, з розпатланим волоссям, в атласному халатику.
– Документи потрібні в університет, знайти їх ще треба.
Двері в спальню були відчинені і Марина побачила там якогось чоловіка, він одягався. Вона з подивом подивилася на сестру.
– Світлана, хто це?!
– Я тобі зараз все поясню… Розумієш, Михайло добрий дуже, але немає у нас пристрасті, та й не було спочатку. А тут нещодавно познайомилася з Дімою, інтернет допомагав мені налаштувати вдома і якось закрутилося все…
– То ти зраджуєш чоловіка та ще й у його квартирі? Ну ти даєш, сестро… Раз не влаштовує Михайло, розлучайся, навіщо ж його обманювати?
– Не хочу я розлучатись, де я такого ще знайду? Любить мене, забезпечує, а от як чоловік не влаштовує. А Діма живе на орендованій квартирі з мамою, що він мені дасть?
– Це дуже підло і некрасиво! Пообіцяй, що більше не робитимеш так, інакше все розповім чоловікові! Не можна так робити! І ти не хвилюєшся, що Михайло раптом зненацька приїде додому, а тут цей…
– Добре, Марино, це був останній раз! Тільки нічого не кажи, будь ласка. Ти теж зацікавлена, щоб ми були разом, інакше чекає на тебе гуртожиток! А Михайло ніколи не приїжджає вдень додому і завжди дзвонить, коли з роботи виїжджає, перевірено.
– У мене виникли проблеми в універі, хочуть відрахувати і натякнули, що гроші врятують ситуацію. Думала на роботу влаштуватися, але тепер передумала. Ти даси мені ці гроші.
– Це що, Марино? Ти зовсім знахабніла? Вирішуй свої проблеми сама!
– Якщо ти мені не допоможеш, я все розповім Михайлу.
– Гаразд, я поговорю з Михайлом, він дасть гроші. Але постарайся не потрапляти більше у такі ситуації!
Михайло допоміг Марині, і її не вигнали з університету. Вона продовжувала жити у них.
Якось Марина побачила листування сестри та Діми, де вони домовилися зустрітися в неї вдома вдень. Михайло повинен був виїхати у відрядження, хвилюватися їм не було кого, Марина мала бути в цей час на навчанні.
Значить, не припинила зустрічі з ним… Ну що ж, то був її вибір…
Світлана нервово поправила волосся перед дзеркалом, перевіряючи, чи все ідеально. Сьогодні її чоловік Михайло їде у відрядження, а значить, у неї буде можливість провести час із Дімою, поки сестра на парах.
– Я повернуся за три дні, — сказав вранці Михайло, цілуючи її в щоку. — Бережи себе, гаразд? Відпочинь, сходи кудись із Мариною.
Вона кивнула, прикидаючись стурбованою майбутньою самотністю. Але всередині все кипіло від передчуття швидкого побачення з Дімою.
Коли двері за Михайлом зачинилися, Світлана почала готуватися до зустрічі. Поставила в холодильник пляшку ігристого, приготувала обід, доробила свою роботу, щоби бути вільною весь день.
Ось і Діма. Світла відключила звук у телефоні, щоб ніхто не відволікав. Час летів непомітно…
Раптом пролунав звук дверей. Світлана здригнулася і подивилася на Діму широко розплющеними очима.
– Хто це? — спитав Діма, підводячи брову.
– Це… напевно, Марино, більше нема кому, — пробурмотіла Світлана, відчуваючи, як всередині все перевертається.
Михайло увійшов до спальні, його обличчя було похмурим і напруженим. Він подивився спочатку на Світлану, потім на Діму, що лежить поряд із нею.
– Що відбувається? — спитав він холодно.
Світлана мовчала, не знаючи, що сказати. Її думки металися, намагаючись знайти хоч якесь пояснення.
– Мені подзвонили сусіди, — почав Михайло, голос його тремтів від невдоволення. — Сказали, що в нас з трубами проблеми. Довелося повернутись. Ти на дзвінки не відповідала. Тепер зрозуміло, чому…
– Ти хто такий? — спитав він, дивлячись просто у вічі Дімі.
– Я… — почав Діма, але Світлана зупинила його:
– Михайле, це…
Але Михайло підняв руку, зупиняючи її.
– Ні, мовчи, – сказав він, звертаючись до дружини. Потім обернувся до Діми: — Іди. Зараз же. Поки я ще стримую себе.
Діма кинув останній погляд на Світлану і вийшов з кімнати, зачинивши за собою двері.
Михайло підійшов до столу, де стояла пляшка ігристого, взяв її і жбурнув у стіну. Скло розлетілося на уламки.
– Як ти могла?! — вигукнув він, повертаючись до Світлани. — Як ти могла так вчинити зі мною? Чого тобі не вистачало?
Світлана накинула халат, сльози котилися її щоками. Вона знала, що заслужила на цей гнів, але до такого результату була не готова.
– Іди, – сказав він тихо, але твердо. — Збирай речі та йди.
Світлана хотіла щось сказати, але зрозуміла, що нічого не зможе змінити. Вона мовчки вийшла з кімнати, залишивши Михайла одного з його переживаннями та розчаруванням.
Почала збирати речі, і тут Марина прийшла.
– Що відбувається? Світлано, чому ти плачеш? – Запитала вона сестру.
– А сталося те, що твоя сестра привела сюди коханця! Це нечуване нахабство! Марино, хіба я заслужив цього?
– Ні, звичайно! Михайле, ти найкращий чоловік, якого я бачила! А Світлана … Підла і підступна виявилася! Як ти могла, сестро…
Світлана спідлоба подивилася на Марину, але нічого не відповіла. Сама винна, що тут скажеш…
– Михайле, мені теж піти? — несміливо спитала Марина, підійшовши до чоловіка сестри.
– Залишайся, ти тут ні до чого, Марино…
– Добре, дякую!
Через три місяці Світлана зустріла сестру та Михайла в магазині. Він з презирством глянув на колишню дружину і пішов далі. А Марина зупинилася.
– Привіт, Світлано! Як справи?
– Ви що, разом? Шустра ти, сестричка… Я нормально поживаю. Квартиру винаймаю, на роботу вийшла додатково до тієї, що є.
– А що ж коханець твій, допомагає?
– Та яке там. Втік тоді і більше я його не бачила. Розлучення з Михайлом відкрило мені очі. Дуже шкодую про свою поведінку.
– Пізно, сестро. Я зайняла твоє місце. Моя мрія мати такого чоловіка збулася. Плануємо розписатися незабаром. Вибач, на весілля не запросимо… Гаразд, бувай, час вже, а то коханий чекає…
Марина весело засміялася і кинулася наздоганяти Михайла.
Світлана дивилася сестрі слідом і відчувала злість та заздрість. Яка ж підла сестра виявилася, повернула все у свій бік…
Вона так і не дізналася, що Марина підлаштувала повернення Михайла додому, зателефонувавши з номера подруги під виглядом сусідки знизу.
Марина завжди заздрила Світлані, і тут такий випадок представився. Того дня Марина довго розмовляла з Михайлом, вони пили ігристе, і вночі вона продовжувала його втішати.
Вини за собою не відчувала – сестра сама себе підставила, запросивши коханця. Якщо не дорожиш чоловіком, нехай тоді Марина буде з ним щаслива. Вона точно не припуститься такої помилки.
