Тетяна готувалася до їхньої річниці з чоловіком. Вона купила нову сукню та планувала влаштувати романтичний вечір. Молодша дочка, Настя, відпросилася піти до подруги з ночівлею, а син вже рік жив окремо. Сьогоднішній вечір мав належати їм одним. Тані хотілося порадувати чоловіка, тому вона приготувала його улюблені страви, спекла шоколадний пиріг з апельсинами на десерт, подумавши, чи встигнуть вони дійти до десерту…
Тетяна зробила макіяж, розпустила своє довге волосся кольору молочного шоколаду, одягла червоне плаття. Чоловік любив червоний колір. І фасон сукні такий йому подобався. Надівши кольє, подароване чоловіком на їх десяту річницю, Тетяна, задоволена вирушила накривати на стіл.
Андрій затримувався на роботі. Нервово поглядаючи на годинник, Таня думала – чи не забув він про їхнє свято? Чи все гаразд? Чому навіть не подзвонив їй і не попередив, що повернеться пізніше?
Коли двері відчинилися, жінка поспішила вийти, щоб зустріти чоловіка. Вона здивувалася, що він не купив квітів, адже на річницю дарував їй букет білосніжних хризантем.
– А ти куди так вирядилася? У театр зібралася, чи що? – запитав Андрій.
Все-таки чоловік забув. Але це нічого. Останнім часом він надто багато працював. Не дивно, якщо дата вилетіла з голови. Це не завадить подружжю добре провести час разом, згадати, як вони познайомилися.
– Андрію, адже у нас річниця сьогодні. Двадцять років одруження. Я вечерю приготувала. Ти мий руки і ходімо за стіл.
– Річниця… – шумно видихнув чоловік і сів на пуф у коридорі. — Двадцять років… коту під хвіст. Ну гаразд. Немає сенсу шкодувати про те, чого не повернути зовсім.
– Що ти маєш на увазі? Я тебе зовсім не розумію, – захвилювалася Таня.
– Таня, мені вже набридло тебе обманювати. Ходити навколо я не стану. Ми дорослі люди. П’ятий десяток мені вже пішов, та й тобі скоро сорок виповниться. Коли ми познайомилися, ти була гарною молодою дівчиною, закружляла мені голову, але часи змінюються. Смаки та переваги теж.
Ми двадцять років прожили разом та виховали таких чудових дітей. Діти виросли, а ти постаріла. Ти перестала приваблювати мене як жінка, тож я йду. В мене вже кілька місяців є інша. Це з нею я пропадав, а не на роботі. Вона… інша. Розумієш? Вона не намагається мені догодити… З нею я знову почуваюся живим, молодим. Розумію, як звучать мої слова зараз.
Ти можеш сварити мене, але вже нічого не можна змінити. Я прийняв рішення і відступати не буду. Ця квартира оформлена на тебе. Я не збираюся забирати її та ділити майно. Живіть тут із донькою, а я… я до неї їду. Сподіваюся, ти увійдеш у моє становище і постараєшся зрозуміти.
Затягнений монолог чоловіка переростав у шум невиразних звуків. Дивлячись на чоловіка, Тетяна ні про що до ладу не могла думати. Голова йшла кругом, а єдине, чого хотілося, так це закритися від усього… відмотати час назад і не чути всіх цих слів.
– У тебе була інша? – єдине, що змогла видавити з себе Тетяна.
– Була. Віра особлива. Вона б тобі сподобалася. Чимось вона схожа на тебе у молодості. Така ж красива та цілеспрямована. Має добру душу, і я впевнений, що з нею знову почуваюся щасливим. Та що там? Відчуваю! Тому я йду сьогодні. Ти пробач мені. Тяжко ось так прямо все це говорити. Якби ти зараз влаштувала сварку, було б легше…
Тетяна лише посміхнулася крізь гіркоту. Коли чоловік пішов у кімнату збирати речі, жінка подивилася на дзеркало. Вона, безперечно, змінилася, стала старшою, але не старою. Вона доглядала себе, стежила за фігурою, могла дати фору багатьом молоденьким дівчаткам. Подумавши, що справа не в ній, жінка вирішила, що сльози лити не стане. Нерозумно було б звинувачувати себе в тому, що чоловік повернув ліворуч. Якщо кличе його в той бік душа, то так і бути.
Увійшовши до кімнати, Тетяна мовчки допомагала чоловіку збирати речі. Така поведінка дружини дуже здивувала Андрія. Він навіть вирішив, що та сама давно хотіла розійтися, тому сприймала майбутнє розлучення настільки спокійно.
– Ти навіть не звинувачуватимеш мене? – насупився чоловік.
– Зима ще… візьми теплі речі, щоб не було холодно, а за рештою зможеш заїхати пізніше, – відповіла Тетяна, навіть тепер продовжуючи піклуватися.
Андрій розлютився сам. Він думав, що дружина влаштує сварку, сваритиметься на нього і звинувачуватиме у всіх гріхах, але цього не сталося. Жінка поводилася так, ніби для неї все це не мало жодного значення, ніби його відхід – не більше ніж поїздка у відрядження.
– Таня, ти серйозно? Ну, назви мене негідником, посварися. Я не можу так просто піти.
– Навіщо? – у голосі Тетяни не звучало жодної емоції. Вона розуміла, що переживання не вдасться вилити сльозами і одразу заборонила собі плакати. – Ти був моїм вибором. Можливо, я щось не додивлялася. Ми були щасливі разом, тож до чого псувати всі приємні спогади тепер? Напевно, ми надто мало часу останнім часом приділяли один одному, але хіба це виправиш? Ти залишишся батьком наших дітей та приємним спогадом про прожиті роки. Я не збираюся сварити тебе. Більше того – я побажаю тобі щастя, Андрію. Сподіваюся, ти зробив правильний вибір і не втечеш так само від тієї, до кого йдеш тепер. Будьте щасливими і не дозволяйте побуту зруйнувати це щастя.
Тетяна відчула, як на душі стало погано. Вона пішла на кухню, вхопилася за стільницю руками, вчепившись так, що навіть пальці побіліли, і проковтнула всю гіркоту. Намагаючись дихати глибше, Таня поступово заспокоювалася. Вона почула, як гримнули вхідні двері, повідомивши про те, що крапка в їхніх стосунках із чоловіком поставлена. Досягнуто точку неповернення. Вже немає їхньої великої дружної родини. Єдине, що не могла збагнути – як правильно піднести дітям всю цю інформацію.
Так як апетиту не було, Тетяна прибрала приготовлену їжу в холодильник, пройшла в кімнату і звалилася на ліжко у вечірній сукні. Так і заснувши, Таня прокинулася від гуркоту з кухні. Вона підскочила і поспішила перевірити, що там сталося.
– Мамо, вибач. Я не хотіла будити. Впустила кришку від каструлі. Як ви вчора посиділи? – З усмішкою запитала дочка. – А ти чому навіть не переодяглася? Гарна така!
– Настя, ти маєш знати, що ми з Андрієм розлучаємося. Вчора він повідомив, що знайшов іншу жінку, і я його відпустила. Ти тільки не гнівайся на нього. Він залишається вашим батьком. Наші з ним стосунки закінчилися, але це зовсім не означає, що ви теж маєте перестати спілкуватися. Я вибачила і відпустила його.
– Як це відпустила? – Розлютилася Настя. Дівчині було лише шістнадцять. Вона сприймала все занадто гостро, і вчинок батька вважала справжнісінькою зрадою. Дивлячись на батьків, Настя була впевнена, що вони кохають одне одного, а тепер ця впевненість зникла.
– Таке трапляється у житті. Нічого не сталося. Він час від часу заходитиме в гості… Я не збираюся ворогувати з ним. Але ти маєш знати ще дещо – не намагайтеся з братом переконати батька повернутися. Я не прийму його після того, що сталося. Кожна людина має своє табу. Для мене це зрада.
Настя поспішила обійняти матір. Дівчині хотілося зустрітися з батьком і посваритися з ним, але вона не збиралася цього робити. На відміну від матері, Андрія Настя вважала справжнісіньким зрадником і не хотіла спілкуватися з ним.
Син прийняв відхід батька нітрохи не краще за дочку. Хоч Тетяна намагалася пояснити дітям, що вони не повинні злитися на батька та припиняти спілкуватися з ним, ніхто й слухати не хотів. В їхніх очах чоловік був справжнісіньким зрадником, прощати якого зовсім не хотілося. Батько зробив свій вибір – його право. Діти мали право зробити свій.
Андрій і сам не дуже прагнув спілкуватися з дітьми. Він розумів свою провину перед ними. А може, Віра якимось чином приворожила його?
Тетяна розпочала нове життя. Майже нічого не змінилося, але з’явилося більше часу на себе. Можна було відвідувати виставки та різні заходи, куди раніше не ходила, бо не хотіла засмучувати чоловіка. Андрій багато працював і рідко міг кудись вибратися. Жінка думала, що коли він не може, то й їй краще не ходити… а тепер її ніщо не зупиняло.
На одній із виставок Тетяна познайомилася із художником. Юрій виявився цікавою людиною. З ним можна було обговорити як живопис. Прогулюючись з ним парком і обговорюючи епоху постмодернізму, Тетяна задумалася – коли вони востаннє так само легко і просто розмовляли з чоловіком.
Напевно, тривожні дзвіночки з’явилися вже давно, але ніхто не прагнув щось змінити. На запрошення Юрія поїхати разом із ним до Болгарії, Тетяна відповіла відмовою – по-перше, вона не хотіла залишати дочку одну, а по-друге, не готова була зближуватись з чоловіком так скоро. Вони з чоловіком ще досі розлучення не оформили.
Юрій розумів, тож не тиснув на Тетяну. Він пообіцяв, що як тільки повернеться до міста, неодмінно зателефонує Тані та запросить на філіжанку кави. Вільний спосіб життя художника подобався Тетяні, але вона звикла до свого будинку, не хотіла щось змінювати так кардинально. Хоч чоловік заявив, що діти вже виросли, але вони продовжували потребувати своїх батьків. Можливо, Андрій цього не усвідомлював, але Тетяна була матір’ю… вона бачила, що навіть синові потрібна підтримка.
Через місяць Андрія та Тетяну розвели. Чоловік пообіцяв, що продовжуватиме підтримувати дітей і платитиме ще два роки аліменти на дочку.
– Якщо що буде потрібно, ти тільки скажи. Гроші не проблема. Заробляю добре.
Таня лише кивнула. Їй не хотілося затримуватись поряд із чоловіком і тривалий час спілкуватися з ним, бо почуття до нього остаточно відпустити не вдалося. Мабуть, жінка була однолюбкою? А може, просто не могла розлучитися зі звичкою?
Через півроку Юрій зателефонував Тані та запросив її посидіти, випити кави. Чоловік повідомив, що знайомство з Тетяною надихнуло його на відкриття художньої школи. Він вирішив влаштуватися на одному місці і буде радий спілкуватися з Танею частіше.
Жінка не стала відмовлятися і навіть зголосилася допомогти з організацією школи. У вільний час вона зустрічалася з Юрієм, обговорювала з ним проєкт, вносила цікаві пропозиції. Чоловік і жінка зблизилися надто швидко, розуміли один одного з півслова, але Юрій не квапив Тетяну. Йому подобалося просто спілкуватися з жінкою, і він переживав втратити це. Діти жінки також познайомилися з художником, він сподобався їм, і якось донька натякнула матері, що варто було б їй замислитися.
– Ти ж бачила, як він дивиться на тебе? Ви з татом були чудовою парою, звичайно, але… він живе далі. Ти теж маєш.
Тетяна посміхнулася та кивнула. Дочка права – настав час відпустити минуле остаточно. Вона погодилася піти з Юрієм на побачення і ні про що не пошкодувала, на відміну від Андрія. Побачивши колишню дружину з іншим, чоловік ледве стримувався від ревнощів. Він подивився на Таню збоку і зрозумів, що його «втому» від дружини викликали не розумні упередження. Розумів та інше – вона його не пробачить. Не повернеться до нього. Навіть намагатися не слід.
Відносини з Вірою у чоловіка швидко зійшли на нівець, адже дбати про нього, як це робила колишня дружина, жінка навіть не думала. Вона лише вимагала уваги, але нічого не давала натомість. Зрештою Андрій переїхав жити на дачу. Він намагався підтримувати спілкування з дітьми і з боку спостерігав за колишньою дружиною, яка й усміхатися стала якось інакше… не так, як це було з ним.
Юрій, на відміну від Андрія, як приймав турботу і допомогу Тетяни, але у всьому підтримував її і оберігав. Він не хотів упустити жінку, яку йому послала сама доля і обіцяв собі, що робитиме все, щоб Таня була щасливою та посміхалася частіше. Юрію було шкода Андрія, але він тішився глибоко в душі, адже якби колишній чоловік не пішов від родини, у Юрія і не з’явився шанс.
