Життєві історії

Олена привезла свою доньку Віолетту в село до бабусі й дідуся. Сама ж вона погостювала трохи й поїхала додому… Минув місяць, і Олена приїхала забрати Віолетту. – Привіт, мамо! – кинулась до неї в обійми донька. – Якась ти не така стала, – здивувалася Олена. – Наче не міська… – Мамо, я сама працюю! – раптом сказала дівчина. – Де це ти працюєш? – засміялася мати. – На фермі, – відповіла та. – Гаразд, робітнице моя, збирай речі! Завтра вранці їдемо додому… Віолетта раптом опустила очі. Запала тиша. – Віолетто, що таке? – запитала Олена. – Ти чого замовкла? Жінка не розуміла, що відбувається

– Миколо, Миколо, ходи сюди! – гукнула чоловіка Тетяна.

– Чого ти галасуєш? – неквапливо підійшов до неї той.

– Внучка дзвонить, а я забула як у цьому новому телефоні слухавку брати.

– Ось так, – Микола провів пальцем по телефону дружини.

– Привіт, бабусю! – пролунав голос внучки Оленки.

– Привіт, Оленко!

– У мене дочка заслабла, – було схоже, що онука заплакала. – Лікарі сказали, що треба міняти місце проживання. Треба ближче до лісу…

– Давно це у неї?

– Вже шість років.

– Що ж ти так? А мати твоя, куди дивилася? – Розійшлася не на жарт бабуся Тетяна. – Виїхала і ні слуху, ні духу. Тебе хоч у дитинстві кілька разів привозили, а правнучку тільки раз ми з дідом і бачили, коли до вас приїжджали, як вона в перший клас збиралася.

– Віолетта цього року школу закінчила, – зупинила її онука.

– Ми з дідом так і не помітили, як ви усі виросли…

– Вона дівчинка міська, – почала описувати ситуацію Олена. – Я їй скільки разів пропонувала на шкільних канікулах у вас пожити – не хоче. Ось зараз вмовила на місяць до вас приїхати.

– Не хоче, значить, у село?

– Бабусю, що тепер робити? Адже ти в цьому розумієшся.

– Що робити? Що робити? – пробурчала бабуся. – Сюди везіть. Давно треба було вмовити.

– Тоді ми цього тижня приїдемо. Тільки я одразу поїду.

– Приїжджайте! Розберемося!

…Микола й Тетяна все життя в селі прожили. Дев’ятий десяток їм уже пішов.

Син їхній Юрій, поряд із ними будинок збудував. Онук – за кордоном десь живе, а правнук, Матвій, разом із дідом Юрієм живе.

Слабий він часто. Приїхав сюди лікуватися та так і залишився. От і у правнучки, мабуть, те саме.

…Приїхали. Як побачила Тетяна правнучку Віолетту, так у неї сльози й пішли:

– Що ж ти така худенька?
– Бабусю, – втрутилася Олена. – Їй не можна некорисного їсти…

– Розберуся я без тебе, що їй можна і що не можна, – поклала руку на плече правнучці. – Ходімо, Віолетто, кімнату твою покажу.

Будинок у прабабусі з прадідом великий.

– Це кімната Матвія, а з цих трьох будь-яку вибирай! – вказала на одну з кімнат баба Таня. – Краще цю. Там твоя мати жила, коли раніше в гості приїжджала…

– А Матвій це хто?

– Брат твій троюрідний. Таким же, як ти, був слабеньким.

Дівчина зайшла в кімнату. На стіні фотографія мами, де вона молодша за неї саму, і всі меблі якось по-маминому розставлені.

– Мою кімнату вибрала! – підійшла Олена. – Сусідня кімната – теж наша.

…Розклавши свої речі, Віолетта пройшлась по будинку, де їй доведеться жити, як вона вважала, найближчий місяць.

– Олено, Віолетто, ходіть обідати! – гукнула баба Таня внучку з правнучкою.

Всі сіли за стіл. Баба Таня уважно оглянула всі страви і тут же зауважила Олені:

– Ти не дивися! Я краще за ваших лікарів знаю, що твоїй дочці можна, а що не можна.

Віолетта їла смачні страви, які мама точно не дозволила б їсти, але впевнено підсувала прабабуся, пила чай, дивний, але дуже смачний.

Поївши встала з-за столу:

– Бабусю, дякую! Мамо я піду погуляю.

…Дивно було дівчині, яка все життя прожила у великому місті, де купа людей і нескінченний потік машин, іти безлюдною вулицею. Рідкісні перехожі здивовано дивилися на неї. Це теж було дивно – у місті на тебе ніхто не звертає уваги.

Вона побачила крамницю, зайшла. На обличчі мимоволі з’явилася поблажлива посмішка. Уявила, що можна тут купити і мимоволі похитала головою. У голові майнула думка:

– Як я тут житиму цілий місяць? Що робити?

З усмішкою вийшла на вулицю. Побачивши дівчину, задивилися на неї:

– Дивись, яка красуня! – сказав один з них.

– Схоже, міська, – кивнув друг, не зводячи з неї погляду.

– Ходімо познайомимося!

Вони підійшли впритул.

– Привіт красуне!

– Що вам треба? – дівчина озирнулася, навколо нікого не було.

– Дивись, як вона хвилюється!

– Просто хоче познайомитись, але соромиться.

Під’їхала невелика вантажівка, з неї вийшов якийсь хлопець і попрямував до магазину.

Зупинився, підійшов і насварився до непроханих кавалерів:

– Ти чого, Матвію? – ображено сказав один з них.

– Все розходьтеся! – сказав той втомлено, потім спитав у дівчини. – Ти хто така?

Але та раптом присіла на землю. В очах потьмяніло. Вона поспішно вийняла з сумочки пігулку.

– Ти заслабла? – запитав хлопець і відразу додав. – Давай ходи у машину, довезу тебе до хати.

Він посадив дівчину в кабіну. Уважно подивився в її обличчя:

– Минулося?

– Так.

– Тобі куди?

– Кудись туди, – махнула дівчина рукою.

– Ти, що не місцева? – і раптом здивовано промовив. – А тебе часом не Віолетта звуть?

– Віолетта.

– Так ти моя родичка, – він щось подумки підрахував. – Троюрідна сестра.

– А ти Матвій?

– Так. Оце так зустріч! Ну тоді я знаю, куди тебе везти…

– Він зупинив машину біля будинку їхнього прадіда. Швидко оббіг її. Побачивши, що дівчина переживає спуститись, легенько взяв її за талію і опустив на землю, а потім за руку повів у будинок.

– Ви вже познайомились? – радісно посміхнулася бабуся, коли вони зайшли. – Подумати тільки – які у мене дорослі і гарні правнуки.

Погостювавши два дні, мати поїхала, а Віолетта почала потихеньку освоюватися.

Крім прадіда та прабабусі, поряд жили її двоюрідний дід Юрій зі своєю дружиною та Матвій. І стала дівчина помічати, що цей Матвій подобається їй все дужче і дужче.

Дідусі мали свій сімейний бізнес – невелику ферму, де окрім бабусі та дідуся Матвія працювало ще п’ять людей, сусідів. Керував усім Юрій Володимирович. Сам Матвій там працював водієм, але надалі цей бізнес перейде йому – це вирішене питання.

У понеділок до Віолетти підійшов дідусь Юрко, загадково посміхнувся:

– Ну що, внучата племіннице, ходімо зі мною! Настав час і тобі працювати, – і одразу почав ставити запитання. – Ти з комп’ютером на «ти»?

– Звичайно.

– А з математикою як?

– І з математикою дружу.

– Ось що, Віолетто, ти вже знаєш про наш бізнес. Роботи багато, хтось має вести усьому облік. Будеш у нас як бухгалтерка.

– А я зможу? – розгубилася дівчина.

– Я зміг, значить, і ти зможеш. Зарплата в тебе буде. Настав час до самостійного життя звикати. Зараз прийдемо в контору і почнеться твоя трудова діяльність.

Вони зайшли в цю саму контору, яка була звичайним будиночком поруч із фермою, а всередині два кабінети. Зайшли в один із них, у якому був стіл, завалений паперами, шафа і сейф.

– Ось тут я записав, що ти маєш робити, і за що відповідатимеш. Цей тиждень я контролюватиму тебе. З наступного тижня сама все робитимеш.

Він відкрив сейф.

– Тут гроші на поточні витрати та відомість. Видаватимеш тільки за моїм дзвінком і під розпис. Матвію можеш видавати без жодного дзвінка, але теж записуй. Ось ключ від сейфа. Все, Віолетто, освоюйся!

І він пішов.

Дівчина довго сиділа, приголомшено дивлячись на стіну. Від роздумів її відволік дзвінок телефону. Дзвонив Юрій Володимирович:

– Віолетто, зараз до тебе зайде Леонід. Видаси йому двадцять шість тисяч під розпис і у відомість запишеш.

Через хвилину зайшов чоловік уже в роках.

– Здрастуйте!

– Вітаю! – відповіла дівчина здивовано.

На «ви» до неї ніхто не звертався.

– Я по корм їду. Володимирович сказав, що ви мені гроші видасте.

– Так, так звичайно…

Вона відрахувала потрібну суму. Дала відомості розписатися. Коли той вийшов, то глянула у план, написаний Юрієм Володимировичем і увімкнула ноутбук.

…В обід до неї зайшов Матвій:

– Віолетто, ходімо обідати?

– Куди? – не зрозуміла дівчина.

– Додому, до прабабусі. Вона у нас обіди на всіх готує.

– А як тут…

– Я все закрию, – він взяв коробочку, що лежала на сейфі і дістав ключі. – Цей від твого кабінету, цей від контори.

Закрили все. Сіли в машину. Коли та рушила, Матвій якось невпевнено почав розмову:

– Віолетто, завтра субота. Особливої роботи немає. Поїхали на озеро з ночівлею. У нас тут таке гарне озеро є.

– Не знаю. Я ні разу з ночівлею не їздила, – сумно посміхнулася та. – Та й на озері я жодного разу не була.

– Не бійся! Ми й дідуся з бабусею із собою візьмемо. Тобі сподобається.

– А на чому ми поїдемо?

– Дідусь машину має гарну.

Звичайно ж, міській дівчині на озері сподобалося. Тільки ось дідусь Юрій зі своєю дружиною помітили, що їхній онук не байдужий до троюрідної сестри, та й та до нього не байдужа. Звичайно ж, про це одразу дізналися прабабуся з прадідом.

– Так, – попередила всіх баба Тетяна. – Поки що її мамі та бабусі не дзвоніть. Через місяць Оленка приїде і сама дізнається.

…Минув місяць, і Олена приїхала.

– Добридень, мамо! – кинулась до неї в обійми Віолетта.

– Якась ти не така стала, – здивувалася Олена. – Наче не міська…

– Мамо, я сама працюю! – раптом сказала дівчина.

– Де це ти працюєш? – засміялася мати.

– На нашій фермі.

– Ох, на вашій фермі!

– Мамо, чого ти смієшся? – по-дорослому сказала дочка. – Принаймні більше за тебе заробляю.

– Гаразд, робітнице моя, збирай речі! Завтра вранці їдемо додому.

Віолетта раптом опустила очі. Запала тиша.

– Віолетто, що таке? – запитала Олена. – Ти чого замовкла?

Жінка не розуміла, що відбувається.

– Мамо, а я нікуди не поїду…

– Як це не поїдеш? – ахнула Олена.

– Я залишаюся тут жити.

– Не зрозуміла…

– Мамо, що ти не зрозуміла? – голос дочки був по-дорослому серйозний. – Я залишаюся тут назавжди.

– А інститут?

– Знадобиться, то закінчу заочно.

– А що я твоєму батькові, твоїй бабусі скажу? – Олена, нарешті зрозуміла, що дочка не жартує.

– Ми приїдемо і самі все скажемо.

– Хто це ми?

– Мамо, – Віолетта обійняла її. – Я виходжу заміж за Матвія. Ми вже й заяву в ЗАГС подали.

– Доню, ти збираєшся все життя прожити в селі?

– Так! Тут я краще почуваюся, тут я потрібна і… Тут мій коханий Матвій.

Підійшла бабуся Тетяна, обійняла свою внучку:

– Не засмучуйся, Олено! Подобається вам з матір’ю жити у місті – живіть, а Віолетта з Матвієм з нами житимуть.

Будинок у нас великий, у діда з Юрієм он бізнес. Все їм дістанеться. Буде тут наш рід продовжуватися…

Вам також має сподобатись...

Ольга бігала від стола до плити і назад, жінка хотіла встигнути приготувати все до приходу гостей. Це був перший Великдень, який вона мала відзначати в сім’ї чоловіка. Усю ніч напередодні Великодня Ольга смажила, варила, бажаючи здивувати свекруху і зовицю своїми вміннями. На ранок вона пофарбувала курячі яйця і витягла з холодильника куплену напередодні паску. Родичі з’явилися рівно об одинадцятій годині з гучними вигуками: – Христос Воскрес! – Воістину Воскрес! – зніяковіло сказала Ольга і запросила гостей до столу. Але Оля навіть уявити не могла, яку каверзу їй підготували свекруха та зовиця

Ліза з Вадимом познайомилася ще в університеті. Вона була на два роки молодшою за хлопця. Молодий чоловік не поспішав знайомити кохану з батьками, хоча з мамою Лізи був знайомий давно. Вона була повною протилежністю його матері! Добра й привітна. Але молодята вирішили розписатися, і знайомитися таки довелося… Аліса Адамівна не соромлячись почала пліткувати про Лізу прямо при дівчині! – Ну, і що ти в ній знайшов? – просто запитала вона сина. Ліза очі витріщила від такого нахабства

Ірина після вечері вимила посуд, заглянула до дітей в кімнату і вирушила у спальню. Вона тихенько, думаючи, що Віктор вже спить лягла на ліжко. – Діти сплять? – раптом запитав чоловік. – Так, – відповіла вона. – А ти чому не спиш? – Я думав, – тихо сказав Віктор. – І про що? – запитала дружина. – І як же ми тепер житимемо далі? – важко видихнув Віктор. – В сенсі? – не зрозуміла жінка. – Ірино, не прикидайся! Я тепер все знаю, – несподівано сказав чоловік. – Що знаєш? Ти про що? – здивувалася Ірина, нічого не розуміючи

Олена допомогала свекрусі накрити стіл на ювілей. Жінки спритно накришили салатів, накрутили голубців. Ближче вечора все було готово, почали підходити гості. Першими прийшли дві жінки, за ними – ще три. Не чекаючи приходу решти гостей, Марина Олександрівна запросила подруг за стіл. – Оленко, принеси нам голубці, – скомандувала із зали свекруха. Невістка покірно принесла голубці та допомогла розкласти їх по тарілках, після чого покинула зал. Тільки-но Олена вийшла за двері, як раптом почула розмову свекрухи зі своїми подругами. Невістка прислухалася до розмови жінок і застигла від почутого