Життєві історії

Іван дивився телевізор, захотілося перекусити. Чоловік підвівся і вийшов в коридор, щоб піти на кухню. Раптом він почув, що дружина з кимось розмовляє по телефону. – Невже Іван зрадив? Як він міг? – перепитала Юля у співрозмовника і отримавши стверджувальну відповідь закінчила виклик. Іван так і застиг почувши цю розмову. – Іване, йди сюди! – гукнула Юля чоловіка. – Поговорити треба. Іван зайшов на кухню. – Ну що будемо робити? – раптом сказала Юля. – Це все неправда! Хтось наговорює на мене! – несподівано вигукнув чоловік. – Ти про що? – Юля здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи про що він

Іван зрадив дружині. Ну добре б зараз зрадив. А минуло вже чотири роки, майже п’ять. Вони тоді ще й одружені не були. Навіть і зрадою назвати не можна. Нічого серйозного між ними тоді ще не було. Юля якимось чином дізналася. Хтось знайшовся, розповів їй все. Сварка була… Іван не одразу й згадав про ту зраду. Та й взагалі спочатку не зрозумів, про що мову дружина завела. А як зрозумів, не витримав, речі в пакет зібрав і пішов. Тільки на вулиці згадав про той випадок. А йти нікуди. Квартира у них спільна. Мати далеко живе. Та й була б мати поряд, не пішов би до неї.

До коханки йти взагалі не варіант, було давно й одного разу. З того часу жодного разу не зраджував. Та й живе вона з батьками, а може й заміжня давно. Його, напевно, і не згадує. Адже її теж ледь згадав. Ніхто не міг знати. Як не думав Іван, не міг збагнути, хто його дружині розповів.

Бродив нічним містом з пакетом. А в пакеті футболки зі шкарпетками. Скажи кому – засміють. Навіть документи вдома залишив.

Та й навіщо йшов, дітей двоє. Та й дружина знову вагітна. Хвилюється напевно зараз, а їй не можна. Як вона з дітьми одна буде. Та й він без дітей як, любить усіх. Вирішив повертатися. Перша година ночі, діти вже сплять. Відчинив двері. Тиша. Тихо до дружини на ліжко приліг, із самого краю. Навіть не розбудив.

Вранці дружина, як ні в чому не бувало, приготувала сніданок. Яєчня, кава, бутерброди. Поки Іван свою виправдувальну промову обмірковував, дружина перша заговорила.

– Ну що? Як там твій товариш?

– Який?

– Тезка твій. Де, питаю, влаштувався? Адже Ліда його виставила, негідника. Застала його із сусідкою. А ти, як почув вчора, побіг йому допомагати. Допоміг? Ти дивися, дізнаюся, що про тебе, підеш слідом за своїм Іваном. Зрозумів?

– Зрозумів.

До Івана тільки зараз дійшло, що говорила Юля про його друга Івана. Тезки вони. А Юля того Івана вчора сварила, наче його. Вони ж із Лідою подруги. Зрозумій цих жінок. Та й сам винен, слухати треба було уважно. Добре ще промовчав, виправдовуватися не став, а мовчки пішов.

– Ти чого мовчиш? Як друг твій? – знову запитала Юля.

– Та не бачив я його, не знайшов, – пояснив Іван.

– Не знайшов. Ти дивися мені, якщо щось дізнаюся про тебе, пеняй на себе.

– А я що? Іван гуляє, а я мушу переживати. Він хай і пеняє.

– Ну, йому Ліда покаже, якщо назад пустить. Я не пробачила б і не пустила. Тож знай. Це тобі на майбутнє.

– Ти головне не хвилюйся, не можна тобі. Знайшла через кого хвилюватись. Самі хай розбираються. Збирай дітей у садок, сам відвезу. І заберу також. А ти відпочивай. Тобі корисно.

– Який ти сьогодні добрий? Що вже накоїв? – раптом запитала Юля.

– Ти ще поговори, сама підеш дітей відводити. Для тебе ж стараюся

– Та гаразд. Пожартувала я. Їж, а то в садок запізнитеся.

– Пожартувала вона…

Іван полегшено зітхнув, даремно хвилювався. Нічого дружина не дізналася, та й не дізнається. Не зраджував він їй і не збирається. До весілля не рахується.

Увечері дітей із садка забрав, квіти купив.

А може не треба було квіти, подумав він, а то виходить, що вибачається за щось. Але вже купив її улюблені хризантеми. Дивна вона в нього. Усі дівчата троянди люблять, а вона хризантеми. Ну, значить, не всі. А вона в нього найкраща.

Вам також має сподобатись...

Ліда з Сергієм готувалися до весілля. Святкувати вирішили по-молодіжному – погуляють самі, а потім вже з родичами. Та раптом на порозі зʼявився мати Ліди. – Привіт! – радісно привіталась жінка. – А я сюрпризом до вас приїхала! – Ну й сюрприз! – Ліда намагалася усміхнутися, але їй хотілося плакати. – Ну заходь, давай. Чому ж ти не попередила? – Так сюрприз же ж! – ахнула мати. – Гаразд, мамо, давай так – ми сходимо з тобою на розпис, а потім ви можете посидіти з сусідкою – тіткою Валентиною. Вранці вони вирушили у ЗАГС. Вже з самого початку почалися проблеми

Вероніка крутилася на кухні. Вона готувала вечерю, бо ж незабаром мав прийти її чоловік Роман. Вона підготувала м’ясце, начистила картоплі, хотіла все потушкувати, мало вийти смачно. Раптом у неї задзвонив телефон. – Алло, привіт, – сказала вона грайливо у слухавку. – Коли ми зустрінемось? – пролунав чоловічий голос. – Скоро. Через два тижні мій Роман їде у відрядження, – сказала дівчина. – Тоді до зустрічі, цілую, – поклав слухавку співрозмовник. Раптом почувся звук вхідних дверей і Вероніка застигла від несподіванки

– Володю, йди снідати, каша остигає, – покликала чоловіка Наталя Миколаївна. – Наталю, їж без мене, апетиту немає зовсім, – відповів дружині Володимир Петрович. – І хто ж це, дозволь запитати, тобі з самого ранку апетит зіпсував? Володимир Петрович таки зайшов на кухню і сів за стіл. Він ліниво поколупався ложкою в манній каші, але їсти не став. – Володю, що трапилось?! – сплеснула руками Наталя. – Поясни! – Та апетит у мене ще вчора зник, Наталю. Я просто говорити тобі не став через що… – Та кажи вже, не тягни, я слухаю! – Наталя не розуміла, що відбувається

Ольга взялася навести порядок в гардеробі чоловіка. – Зараз я все поперу, – міркувала вона. – Все, що не випралося, просто викину. А завтра ми підемо в магазин по обновки, – вирішила жінка. Ольга нахилилася, щоб дістати штани чоловіка з пралки і застигла від здивування. Всередині пральної машини була купа грошей