Історії жінок

Марина з Євгеном прожили разом три роки. Народилася в них донька – Вірочка. А потім у Євгена роман закрутився. І бігав він до сусідки на перший поверх! Марина взяла речі Євгена, склала у пакети і виставила за двері. Аж тут раптом свекруха приїхала з повними сумками продуктів. – Не можна дитину без батька залишати. Та ти йому вдячна маєш бути, що він тебе заміж узяв! – з порога почала вона. Марина застигла від здивування

-Ти сама в усьому винна. З мене треба було брати приклад. Знайшла багатого чоловіка і живу, ні про що не думаю, – повчала сестру Аліна.

-Та й мені добре живеться, – відповідала їй Марина. – Навіщо мені все готове, я сама заробила і ще зароблю!

-Ну ти і в дитинстві була така впевнена, от тільки щось чоловік втік від тебе, сестричко!

-А не потрібен мені такий чоловік. Відпустила я його з легкою душею. Навіть не відпустила, а виставила. Нехай іншим життя псує. І плакати я не буду. Не в цьому щастя. У мене Вірочка є… – сказала Марина.

Марина із чоловіком Євгеном прожили разом три роки. Народилася в них донька Вірочка.

Тільки поки Марина була в пологовому будинку у її чоловіка роман закрутився.

Навіть на виписку з пологового він запізнився. А потім почалися причіпки, сварки, виходи з дому по вечорах.

А йшов він до сусідки на перший поверх, підказали це Марині інші сусіди.

Та й бігав він до неї вже давно, як виявилося…

Вона взяла його ключі, речі чоловіка склала у пакети і виставила їх за двері.

Не переживала, що одна з дитиною лишиться.

Краще вже одна, ніж такий чоловік-зрадник. То приготувала не те, що він хотів, то ще щось. Навіть довго думати не стала.

Трохи заощаджень у неї було, і робота. Чого турбуватися. Та ще й на аліменти подасть. У нього, правда, зарплата зовсім невелика, але хоч щось.

Зате квартира у Марини своя, від бабусі дісталася. Коли бабусі не стало, батьки квартиру вирішили продати, а гроші поділити між Мариною та Аліною.

Марина захотіла викупити половину у сестри. Аліну все це влаштовувало, їй потрібні були гроші. Так і вчинили.

Чоловік Марини після весілля прийшов уже на все готове. Марина на той час навіть кредит виплатила, який брала на викуп частки.

А Євгену добре. Приїхав із села. Квартира є, житло купувати не треба, жодних витрат, жодних турбот. Жив у своє задоволення і ні про що не думав. Тепло і сито.

Тільки-но поманила його сусідка, як все скінчилося. Не думав він, що Марина зважиться на розлучення, одна з дитиною залишиться. Приходив, вибачався, але діло зроблене.

Потім свекруха приєдналася, приїхала з повними сумками продуктів.

Марина здивувалася, а потім їй на іншу квартиру і вказала.

-Не можна дитину без батька залишати. Що ти за така мати. Чи дитина не від Євгена? Та як ти могла? Нагуляла? Та ти йому вдячна маєш бути, що він тебе заміж узяв. Я ось привезла вам всього, йди по чоловіка!

-Двері там, нам нічого не треба, годуйте свого синочка, – Марина показала свекрухи на вихід. Більше слухати її голосіння бажання в Марини не було.

На першому поверсі майже вже колишню свекруху Марини не прийняли. Євген був на роботі, а господиня просто не відчинила їй двері.

Мати сказала синові зробити тест.

-Вони ж міські всі такі. Тобі чужу дитину підсунуть, а ти все життя плати, – заявила вона.

-Моя це дитина, мамо, – сказав Євген.

-Зроби, як мати каже! – наполягала свекруха.

Розлучення відбулося, тест зробили. Євген платить аліменти…

З першого поверху його теж поперли, чоловік, який іноді приходить – це ще нічого. А на зовсім, з аліментами, з дитиною та колишньою дружиною в одному під’їзді, він виявився не потрібний.

Поневіряється тепер Євген по орендованих квартирах. Іноді Марині нагадує про себе, повернутися хоче. Говорить дочці, мовляв, батько потрібен. А він і є! Приходить, спілкування ніхто не забороняє.

Одного разу Марина навіть обіцяла подумати.

І одразу після цього колишня свекруха заявилася.

-Я тут продукти привезла, Євген любить солоні огірочки, – почала вона з порога.

-Він тут не живе, – сказала їй Марина.

-Як?! Ви ж помирилися, – здивувалась свекруха.

-Так, але це ще не означає, що він живе тут. Він до Вірочки приходить. І все. Жити він тут не буде. Нехай іншим життя псує…

Тепер Марина живе в своє задоволення. Донька вже в школу ходить. А нещодавно от машину, навіть, собі купила…

І не потрібні їй всілякі зрадники в її житті. Їй і самі непогано…

Вам також має сподобатись...

Настя прокинулася рано, приготувала сніданок, відправила чоловіка на роботу. Після обіду жінка вирішила сходити в перукарню. Її постійної перукарки на місці не було, тому вона вирішила сісти у крісло до іншого майстра. Перукарі між собою розмовляли, одна розповідала іншій про свого чоловіка. Говорила, який він добрий, розповідала різні подробиці. Коли зачіска була вже готова, перукар дістала телефон та почала показувати фотографії, де вона зі своїм чоловіком. Настя глянула на фото і застигла від побаченого

Віра зібрала речі й пішла від свого чоловіка. Жінка попрямувала в найближчий парк, щоб посидіти і все обміркувати. Раптом задзвонив її телефон. Віра придивилась до номера й застигла від несподіванки. То був її перший чоловік Іван! Він зателефонував вперше за три роки… – Віро, привіт! – сказав він. – Як справи? – Все гаразд, – відповіла Віра й розплакалася. – Віро, щось трапилося?! – ахнув Іван. – Ти де?! Я зараз приїду… – Приїде він… На чому? – подумала Віра. – У нього немає ані прав, ані машини. Може на таксі? Невдовзі зʼявився Іван. Віра глянула на нього й остовпіла

Лариса приїхала до батьків на паску. Жінка зайшла в кафе випити чашку кави. За сусіднім столиком сиділа якась сім’я – мама, тато і син. Жінка щось виказувала хлопцю, а батько сімейства сидів до Лариси спиною і мовчки пив чай… Лариса чомусь почала нервуватися. – Яка неприємна, – подумала вона. – Одразу видно, що саме вона виховує всіх у своїй родині. Мабуть і чоловіка свого теж… Лариса встала з-за столика і попрямувала до виходу. Вже біля дверей вона раптом відчула на собі чийсь погляд. Лариса обернулася й очі вирячила від побаченого

Ірина закохалася в Андрія. Але дівчина ніяк не могла наважитися запросити його на побачення. Ось і зараз вони трохи пожартували й Андрій пішов. Ірина знову так нічого йому й не запропонувала… – Ірино, – гукнула її колежанка, Ольга Петрівна. – Що ти таке виробляєш, га? Ти прямо стрибаєш, коли з’являється Андрій. А він же ж нещодавно одружився. – Що?! – ахнула та. – Що ви таке говорите?! Ірина не вірила своїм вухам. – Що знаю, те й говорю. Ось, дивись, – Ольга Петрівна простягла Ірині свій телефон. Та глянула на екран й очі вирячила він побаченого