Історії жінок

Марина з Євгеном прожили разом три роки. Народилася в них донька – Вірочка. А потім у Євгена роман закрутився. І бігав він до сусідки на перший поверх! Марина взяла речі Євгена, склала у пакети і виставила за двері. Аж тут раптом свекруха приїхала з повними сумками продуктів. – Не можна дитину без батька залишати. Та ти йому вдячна маєш бути, що він тебе заміж узяв! – з порога почала вона. Марина застигла від здивування

-Ти сама в усьому винна. З мене треба було брати приклад. Знайшла багатого чоловіка і живу, ні про що не думаю, – повчала сестру Аліна.

-Та й мені добре живеться, – відповідала їй Марина. – Навіщо мені все готове, я сама заробила і ще зароблю!

-Ну ти і в дитинстві була така впевнена, от тільки щось чоловік втік від тебе, сестричко!

-А не потрібен мені такий чоловік. Відпустила я його з легкою душею. Навіть не відпустила, а виставила. Нехай іншим життя псує. І плакати я не буду. Не в цьому щастя. У мене Вірочка є… – сказала Марина.

Марина із чоловіком Євгеном прожили разом три роки. Народилася в них донька Вірочка.

Тільки поки Марина була в пологовому будинку у її чоловіка роман закрутився.

Навіть на виписку з пологового він запізнився. А потім почалися причіпки, сварки, виходи з дому по вечорах.

А йшов він до сусідки на перший поверх, підказали це Марині інші сусіди.

Та й бігав він до неї вже давно, як виявилося…

Вона взяла його ключі, речі чоловіка склала у пакети і виставила їх за двері.

Не переживала, що одна з дитиною лишиться.

Краще вже одна, ніж такий чоловік-зрадник. То приготувала не те, що він хотів, то ще щось. Навіть довго думати не стала.

Трохи заощаджень у неї було, і робота. Чого турбуватися. Та ще й на аліменти подасть. У нього, правда, зарплата зовсім невелика, але хоч щось.

Зате квартира у Марини своя, від бабусі дісталася. Коли бабусі не стало, батьки квартиру вирішили продати, а гроші поділити між Мариною та Аліною.

Марина захотіла викупити половину у сестри. Аліну все це влаштовувало, їй потрібні були гроші. Так і вчинили.

Чоловік Марини після весілля прийшов уже на все готове. Марина на той час навіть кредит виплатила, який брала на викуп частки.

А Євгену добре. Приїхав із села. Квартира є, житло купувати не треба, жодних витрат, жодних турбот. Жив у своє задоволення і ні про що не думав. Тепло і сито.

Тільки-но поманила його сусідка, як все скінчилося. Не думав він, що Марина зважиться на розлучення, одна з дитиною залишиться. Приходив, вибачався, але діло зроблене.

Потім свекруха приєдналася, приїхала з повними сумками продуктів.

Марина здивувалася, а потім їй на іншу квартиру і вказала.

-Не можна дитину без батька залишати. Що ти за така мати. Чи дитина не від Євгена? Та як ти могла? Нагуляла? Та ти йому вдячна маєш бути, що він тебе заміж узяв. Я ось привезла вам всього, йди по чоловіка!

-Двері там, нам нічого не треба, годуйте свого синочка, – Марина показала свекрухи на вихід. Більше слухати її голосіння бажання в Марини не було.

На першому поверсі майже вже колишню свекруху Марини не прийняли. Євген був на роботі, а господиня просто не відчинила їй двері.

Мати сказала синові зробити тест.

-Вони ж міські всі такі. Тобі чужу дитину підсунуть, а ти все життя плати, – заявила вона.

-Моя це дитина, мамо, – сказав Євген.

-Зроби, як мати каже! – наполягала свекруха.

Розлучення відбулося, тест зробили. Євген платить аліменти…

З першого поверху його теж поперли, чоловік, який іноді приходить – це ще нічого. А на зовсім, з аліментами, з дитиною та колишньою дружиною в одному під’їзді, він виявився не потрібний.

Поневіряється тепер Євген по орендованих квартирах. Іноді Марині нагадує про себе, повернутися хоче. Говорить дочці, мовляв, батько потрібен. А він і є! Приходить, спілкування ніхто не забороняє.

Одного разу Марина навіть обіцяла подумати.

І одразу після цього колишня свекруха заявилася.

-Я тут продукти привезла, Євген любить солоні огірочки, – почала вона з порога.

-Він тут не живе, – сказала їй Марина.

-Як?! Ви ж помирилися, – здивувалась свекруха.

-Так, але це ще не означає, що він живе тут. Він до Вірочки приходить. І все. Жити він тут не буде. Нехай іншим життя псує…

Тепер Марина живе в своє задоволення. Донька вже в школу ходить. А нещодавно от машину, навіть, собі купила…

І не потрібні їй всілякі зрадники в її житті. Їй і самі непогано…

Вам також має сподобатись...

Від Каті пішов чоловік, а потім не стало її мами… Вона йшла по вулиці, сумно опустивши голову. Щойно їй відмовили на черговій співбесіді. Раптом вона випадково натрапила на якусь жінку в червоному пальто. – Ви хоч зрідка навкруги дивіться! – не обертаючись сказала незнайомка. Катя застигла від несподіванки… Голос жінки їй здався знайомим! Вона швидко підійшла до незнайомки, глянула на неї й оторопіла від здивування

Аліна ходила по квартирі, не знаходячи собі місця. Чоловік вже давно мав би повернутися, а його все немає. Жінка подзвонила матері. – Мамо, телефон не відповідає. На роботі, сказали, що давно пішов, – плакала Аліна. – Заспокойся, – сказала мама. – Може з машиною щось. А може він пішов від тебе! – припустила мати. – Що значить пішов?! У нас з ним все добре! – вигукнула Аліна. – Гаразд, не заводься, почекай до ранку, а там буде видно, – порадила мама. Аліна послухала маму і стала чекати ранку. А вранці Аліні надійшло повідомлення, вона прочитала його і застигла від прочитаного

Тоня смажила картоплю з цибулькою, як раптом у хату хтось зайшов. – Що ви тут робите?! Ви хто взагалі така?! – на порозі стояв незнайомий кремезний чоловік і невдоволено дивився на Тоню, яка поралася біля плити. Тоня ойкнула і мало не випустила з рук сковорідку. Але гість вчасно наспів, перехопив її і поставив на місце. – І що це ви готуєте? – спитав він. – К-к-к-артопельки хотіла насмажити, – пробурмотіла Тоня. – З цибулькою і сальцем… – Непогано, – кивнув незнайомець. – Залишайте продукти, я й без вас впораюся! Тоня застигла, не розуміючи, що це робиться

Катерина попрасувала свій робочій халат, одягла нові зручні туфлі, гарно зачесалася. Вона відвела доньку Маринку до сусідки, баби Марії й вирушила на роботу. Катерина так чепурилася, бо дуже хотіла сподобатися своєму колезі Сергію Анатолійовичу. Жінка прийшла на роботу, а тут новина – не буде Сергія Анатолійовича кілька днів! Відпустку взяв за власний кошт. – А чого він відпустку взяв? – приховуючи розчарування, запитала Катерина. – Колишня, кажуть, до нього приїхала, – відповіла колежанка Олена. – Сина привезла. Катерина розчарувалася, але вигляду не показала… Ввечері вона прийшла додому, глянула на свій город, і ахнула від побаченого