Ніка стояла, намагаючись знайти поглядом обличчя серед купи людей, і переживала, як школярка на першому побаченні.
Точніше навіть тоді, в юності, вперше закохавшись, вона так не переживала.
Сьогодні вона має зустрітися з батьком!
Вперше за двадцять два роки…
Тож серце так і тріпотіло в грудях. Ніка й забула, як виглядав батько у житті – надто довго були тільки фото. Та й часу минуло багато.
Вона була вже дорослою дівчиною двадцяти шести років, встигла вийти заміж і розлучитися. Але приїзд батька вибив її з колії.
Коли вона побачила невисокого чоловіка з букетом троянд, до очей підступили сльози.
– Дочко! – чоловік швидко підійшов ближче і розкрив обійми.
Ніка розплакалася, як дівчинка, і кинулася йому на шию.
– Тату…
Він поцілував її в маківку, вручив букет квітів у шурхотливій обгортці і м’яку іграшку.
Ніка ледве могла повірити, що все це відбувається по-справжньому, а не уві сні…
…Коли батьки розлучилися, Ніці було тільки чотири роки. Мама швидко вийшла заміж знову, і вітчим з її чоловіка був просто чудовий.
Він постійно підтримував, переживав за падчерку й допомагав повірити в себе. Ніка не сумнівалася, що вітчим готовий гори звернути заради неї.
Рідний батько теж зразу одружився, щоправда, швидко розлучився. Аліменти платив через раз, але хоч трохи цікавився життям доньки.
Тільки вся його турбота обмежувалася рідкісними телефонними дзвінками. Але навіть цього Ніці було достатньо, щоб радіти – батько про неї не забув.
Ніка була старшою дочкою – батько встиг завести чотирьох дітей від різних жінок.
Тільки недавно він вкотре розлучився і зажив повноцінним холостяцьким життям…
…Ніка ще раз обійняла батька і перевела погляд на двох світловолосих школярів-підлітків у схожих куртках: дівчину й хлопця. Це молодші з її братів і сестер – від останньої дружини батька.
– Привіт! – ледве чутно видихнула Ніка і зробила крок ближче до родичів.
Сьогодні це було вперше, коли вона їх побачила.
Вони швидко обійнялися, Ніка витерла сльози і сказала:
– А давайте сходимо кудись? Ви, швидше за все, голодні з дороги…
…Батько жив всього за десять годин на машині – не близько, але й не така непереборна відстань, через яку не можна побачитися через понад двадцять років.
Тому, коли батько подзвонив і сказав, що завтра приїжджає, Ніка обімліла. А потім зателефонувала матері і коротко переказала ситуацію.
– Ось ще! Згадав, що в нього є ще одна донька… Мабуть, знадобилося щось!
Ніка й сама думала, що батькові щось потрібне… Щось матеріальне, можливо.
Але їй так не терпілося побачити його, що вона швидко викинула це з думок.
– І чому він тобі дзвонив? – не вгавала мати. – Із вступом не допоміг. Нічого до кінця навчання не подарував! Та навіть на весілля твоє не приїхав! По телефону вони всі найкращі батьки… А коли треба ділом допомогти, одразу зникають!
– Мамо, не починай!
…Ніка ще більше зраділа, коли дізналася, що з батьком приїдуть наймолодші діти – Поліна і Максим.
Вона швидко спланувала «культурну програму», тому одразу після того, як вони вчотирьох перекусили в кафе, запропонувала погуляти центром.
Вони погуляли містом, зайшли у пару закладів. Того ж вечора гості поїхали додому.
Настрій у Ніки був чудовим. Вона, правда, знову зашморгала носом, коли настав час прощатися.
Але тато пообіцяв, що невдовзі вони знову приїдуть.
– Дуже чекаю, скоріше б, – прошепотіла Ніка і обійняла батька на прощання.
Він і справді приїхав скоро – буквально через місяць. Тільки вже один – без Поліни й Максима. А потім він почав приїжджати все частіше – майже кожні кілька тижнів.
– Знову малих із собою не взяв? – запитала Ніка при черговій зустрічі. – Як вони там?
– Та все у навчанні. Максиму восени вступати вже. А Полінка десятий закінчує, легше, та все одно багато за підручниками сидить. Вона у нас відмінниця.
– Навчання – діло хороше. Головне, щоб на нього багато сил не йшло.
– До речі, щодо навчання… – батько опустив погляд. – Ти ж наче одна зараз живеш?
– Так, – відповіла Ніка, трохи примруживши.
Вона тільки недавно розлучилася з черговим залицяльником.
– І квартира в тебе своя… Тим паче двокімнатна…
– В кредит, – Ніка схрестила руки на грудях. – Мама з батьком допомогли і майже половину за мене виплатили.
Тато гірко посміхнувся, коли дочка назвала вітчима «батьком», але потім повернув нейтральний вираз обличчя.
– Це я до чого… Не подумай нічого такого, просто Максим вступати у місто приїде. Можна він у тебе буквально на одну ніч залишиться? Ну чи на дві, якщо з подачею документів затягнеться?
Ніка вже збиралася обуритися, але осіклася і мовчки кивнула.
Не таке вже й велике прохання, щоб сваритися з наново знайденим батьком. Тим паче Максим її рідний брат. Кілька днів погостює, хоч веселіше буде.
Правда, тут же ж згадалися слова матері, що батько нагадав про себе тільки тому, що йому щось потрібно, але вона відігнала ці думки геть.
…Максим приїхав за кілька тижнів. Швидко вирішив усі справи зі вступом, а ввечері пішов із Нікою гуляти. Він виявився просто неймовірно веселим молодим чоловіком. Ніці здалося, що вона повернулася в юність після спілкування з ним.
Тому навіть сама запропонувала залишитись ще на одну ніч, просто щоб поспілкуватися й відпочити: «Все одно скоро навчання, а так хоч погуляємо».
Вони пішли в караоке, довго співали, а потім блукали нічним містом. Ніка давно не відчувала себе такою щасливою.
Час ніби сповільнився – кожен день після від’їзду брата здавався вічністю. Батько почав дзвонити частіше, постійно розпитував, як справи. Запитав ще, чи не наробив Максим дурниць.
– Та ні, – здивувалася Ніка. – Ми з ним чудово проводили час.
Тільки після цих слів батько полегшено зітхнув.
А потім він взагалі став дзвонити по кілька разів на день, навіть посеред роботи, коли Ніка сиділа за купою звітів і скаржилася, що в неї немає часу.
– Ти пробач старого, що набридаю… – почав батько.
– Тобі сорок п’ять тільки виповнилося, «старий», – пирхнула Ніка. – Якщо це не щось термінове, то я передзвоню тобі. Дуже багато справ сьогодні.
– Та в тому й проблема, що термінове… – тихо сказав батько. – Можеш мені ненадовго грошей у борг дати? У Поліни день народження незабаром. Хотів купити телефон. Але буквально п’ять тисяч не вистачає. Обіцяю, віддам!
– Добре, – відповіла Ніка. – Тільки нічого не треба віддавати, гаразд? Буде від мене Поліні подарунок.
– Та ти що! Це багато…
– Нічого це небагато, якщо поділити на всі роки. Коротше кажучи, не переживай навіть.
– Ох, дочко…
– Гаразд, потім передзвоню. Справ купа! – і Ніка поклала слухавку.
Те, що батько почав просити гроші, їй не дуже сподобалося. Але й вимагати якісь п’ять тисяч, коли вона буквально не бачила сестру до її сімнадцятиліття, було, на думку Ніки, надто дріб’язково.
Життя йшло своєю чергою. Ніка познайомилася з гарним хлопцем, тому не загострювала увагу на проханнях батька. А він усе частіше просив грошей… Вона давала і не просила повертати. Було не до того. Та й просив батько небагато – буквально копійки. Соромно на таке навіть увагу звертати…
…Масштаб прохань змінився одного дня, коли батько зателефонував і сказав, що Максиму потрібна велика сума, щоб вирішити проблеми.
– Уявляєш, хлопець узяв чужий мопед і якось примудрився його розбити. Дощенту просто! Добре, хоч з самим все добре. Але другові заборгував… Грошей багато потрібно. Дай бодай частину.
Коли Ніка почула, скільки саме потрібно грошей, вона округлила очі:
– Що за мопед такий?
– Такі нині ціни… – запобігливим голосом відповів батько.
– Вибач, тату, але в мене кредит. Якщо я працюватиму на борги Максима, хто тоді мені з квартирою допоможе?
– Може, мама й вітчим?
– Вони й так мені половину оплатили! – сказала Ніка. – Ще більше допомоги просити – справжнє нахабство!
– Але ж він твій брат!
Ніка зціпила зуби. Її вся ця ситуація засмутила і розлютила. Невже мама мала рацію? Як завжди… Бо ж якби батько хотів просто спілкуватися, він би з’явився раніше – а не коли дочка виросла і почала заробляти.
– Ну ж бо, Ніко, він же ж твоя рідна кровиночка… – продовжував просити батько.
Чути такий плаксивий тон від дорослого, цілком дієздатного мужика було незвично і неприємно.
– Хто йому ще допоможе, як не рідня? А ти дівчина молода, ладна. Що ж робити, якщо такий брат недолугий? Якраз треба на своєму прикладі показувати хлопцю, як проблеми вирішувати і нових потім не створювати…
– Дам тільки невелику частину, – сказала Ніка. – І щоб обов’язково повернули! Не думай, що ці гроші я подарувала.
Батько став щось говорити в слухавку впереміш із «дякую». Ніка відклала телефон і тяжко зітхнула. І стала сваритися до себе, що не відмовила у допомозі зовсім.
Але що її здивувало, то це те, що батько став рідше з нею спілкуватися – навіть по телефону не говорив довше за кілька хвилин. І тільки потім Ніка зрозуміла причину.
Образився.
Він думав, що дочка дасть йому всю суму, але очікування не справдилися.
Коли Ніка намагалася запитати, що трапилося, і чому батько так різко відсторонився, він відмахувався, жартував і говорив «все добре».
«Ну що за дитячий садок!» – подумки обурювалася Ніка.
…Час минав. Батько мало того, що не віддавав борг, так ще й продовжував відкрито ігнорувати дочку. Ніка спочатку злилася, а потім почала відволікатися і намагатися взагалі менше думати про цю ситуацію з батьком.
Поки не прокинулася рано-вранці від телефонного дзвінка.
Батько говорив тихо й повільно, наче зважував кожне слово:
– Привіт, дочко. Як ти? Як ся маєш?
– Та потихеньку, – безтурботно відповіла Ніка.
– Я тут хотів поговорити…
Ніка закотила очі – схоже, грошей за мопед Максима їй так і не бачити.
Але в наступний момент вона рота розкрила, коли батько сказав:
– Вересень скоро. І уявляєш, Максимові кімнату в гуртожитку не дали… А орендувати зараз так дорого. От я й подумав, може, Максим у тебе поживе?
– Що-о-о?! – ахнула від обурення Ніка.
Але, мабуть, батько подумав, що вона просто не почула.
– Кажу, може, Максим поки що семестр поживе в тебе? У тебе ж двокімнатна. Він заважати не буде… А там подивимося, може, з гуртожитком щось вирішиться.
– З гуртожитком, звісно, прикро вийшло… – тихо почала Ніка. – Але з чого ти вирішив, що я погоджуся? Це моя квартира все таки.
– Ну, ти ж зараз все одно сама живеш! З особистим життям глухо. А так якраз і не нудно буде сидіти одній, і братові допоможеш.
– Взагалі-то я якраз нещодавно познайомилася…
– Значить, тоді просто допоможи братові! – наполягав батько.
Ніці хотілося плакати і сваритися батькові в слухавку, що мама була права, і він з’явився, тільки щоб використовувати її.
Щоб сплавити на неї проблеми дітей, які вже підросли. Що звик позичати і не віддавати – у всіх сенсах, не тільки грошовому.
Але Ніка стримала емоції, хоча всередині все вирувало, і холодно відповіла:
– Ні, тату. Це моя квартира. Якщо Максим не хоче жити у гуртожитку, хай орендує кімнату. Сам… Або хай йому з цим допомагають батьки…
Батько щось буркнув і сердито кинув слухавку.
З того дня його ніби й сліду не лишилося в житті Ніки.
Грошей, які позичав, батько так і не повернув.
А вітчим Ніки, сказав з усмішкою:
– Добре, що взяв грошима, люба, – і поцілував її в маківку…
