Життєві історії

Марина з Олегом наступного дня після весілля заїхали до його батьків. – Красиве і веселе весілля вийшло, правда ж? – сказала Людмила Іванівна, коли родина зібралася за чаєм. – Нормальне, – відповіла молода невістка. – А скільки вам грошей подарували, якщо не секрет? – продовжувала розпитувати свекруха. – Ми ще не рахували, – відповів Олег. – Не рахували? –  якось загадково сказала Людмила Іванівна. – А знаєте, я для вас дещо маю! Жінка рішуче вийшла з кухні, і повернулася за хвилину, з якоюсь папкою в руках. – Ось, тримайте! – вручила папку невістці свекруха. Марина взяла її, відкрила і… ахнула від побаченого

Марина з Олегом наступного дня після весілля заїхали до його батьків у справах та прийняли запрошення залишитися на чай.

– Красиве і веселе весілля вийшло, правда ж? – виявляла зайву турботливість його мати. – Гості зібралися не бідні, грошей вам багато подарували?

– Нормально, – не хотіла вдаватися до подробиць молода невістка.

– У кожного своє поняття нормального, – повчала її Людмила Іванівна. – Мене цікавить конкретна сума, чи це такий великий секрет?

– Немає тут жодних секретів, – одразу вирішив зам’яти конфлікт Олег. – Загалом нам подарували двісті тисяч.

– Можна, звісно, ​​було б і більше, але вже скільки є, – не надто надихнулася сумою Людмила Іванівна. – Всі гості з нашого боку дарували добре, це я знаю, а ось про ваших гостей нічого не можу сказати.

– Ви ж не вважаєте, що мої родичі просто так прийшли поїсти та погуляти без подарунка? – захвилювалася Марина. – Та й взагалі, ми робили весілля раз у житті для себе, а не для гостей чи грошей.

– Ну так, ну так, – явно вже не слухала невістку Людмила Іванівна. – Як плануєте розпорядитись грошима?

– Ми збиралися на море поїхати, а на кошти, що залишилися, купимо все потрібне в квартиру, – розповідав Олег. – Житло у нас, звичайно, є, але його потрібно ще облаштувати та зробити затишним.

Це було правдою, бо квартиру Олег отримав від діда у спадок ще до весілля. Тільки з ремонтом вони вирішили не поспішати та відклали його до наступного літа. Після урочистостей молоді хотіли трохи прийти в себе і тиждень відпустки, що залишився, планували провести на морі.

– Погана ідея, треба її терміново переглянути, – побігла до іншої кімнати Людмила Іванівна.

Марина лише невдоволений погляд на чоловіка кинула, даючи зрозуміти, що не збирається йти на поводу у свекрухи. Вона втомилася від її ідей та вічних спроб втрутитися у їхнє особисте життя.

Людмила Іванівна вважала обов’язковим залишати за собою останнє слово у всьому. Через неї молодим довелося вибрати інший ресторан для бенкету, оскільки їхній вибір не схвалила мати. Марина тоді мовчала, щоб зайвий раз не сваритися і нікому не створювати проблеми. Вона переконувала себе, що згодом Людмила Іванівна награється у командирку і дасть їм спокій. За фактом виявлялося, що свекруха лише посилювала тиск і знову хотіла, щоб їй підкорялися.

– Я знала, що ви забуксуєте на самому початку і вже все продумала, – розкладала вона на столі рекламні буклети.

– Це що? – розгубилася від несподіванки Марина.

– Це банківські пропозиції щодо розміщення депозиту на вигідних умовах, – тоном суворої вчительки продовжувала свекруха. – Зараз ставки хороші, ви можете самі вибрати відповідну програму та розмістити гроші.

– Але в нас інші плани і ми щойно їх озвучили, – розгублено крутив у руці буклет Олег.

– Це все нісенітниці та відсутність фінансової грамотності, – косилася при цьому на невістку Людмила Іванівна. – Без розуму всі гроші можна швидко на вітер пустити і все на цьому. Завдяки моїй ідеї все оформите, набіжуть відсотки, потім можна буде назбирати на нормальний ремонт.

– Ремонт ми й так зробимо, – відбивалася Марина. – Зараз ми їдемо на відпочинок і просимо зважати на нашу думку!

– Звичайно, ми з батьком вислухали вашу думку, вважаємо її поганою і вкотре повинні вберегти вас від вчинення невірного вчинку, – пафосно висловлювалася Людмила Іванівна.

– Якщо що, що я радив не втручатися і одразу казав, що діти самі будуть розпоряджатися грошима, – сказав Геннадій Петрович. – Я б теж зараз із великим задоволенням на море поїхав!

– Нісенітниці і нічого тут обговорювати! – вигукнула до чоловіка Людмила. – Ти ніколи мене не підтримуєш, тому й доводиться все тягти на своїх плечах.

Марина взагалі не хотіла, щоб свекруха щось тягла чи якось втручалася у справи їхньої родини. Але у Людмили явно були інші плани і відмовлятися від них активна жінка не збиралася.

– Я вивчила це запитання заздалегідь, оскільки знала, що вам довіряти не можна, – продовжувала лекцію Людмила Іванівна. – На свій розсуд обрала дві найвигідніші пропозиції. Вам залишається зупинитися на одній та звернутися до банку.

– Не треба було так сильно турбуватися і морочитися, ми самі розберемося, – відпирався Олег. – Ми з Мариною вже ухвалили рішення щодо грошей і не збираємося його міняти.

– А хто ще про вас подбає та вирішить усі проблеми? – скидалася театрально руками Людмила. – Самі тільки необдуманих рішень натворите, от і доводиться мені все продумувати та вирішувати проблеми на початковому етапі. Ви скажіть, коли зберетеся до банку і я обов’язково піду з вами.

– Навіщо? – не розумів Олег.

– Простежу, щоб вас не обманули, і все було оформлено згідно із законом, – відповіла Людмила Іванівна.

– Якщо ви забули, ми з Олегом повнолітні люди з вищою освітою у сфері економіки та права, – втрачала контроль над собою Марина.

– Ну те, що ви роками просиджували штани на лекціях ні про що не каже, – часто моргала очима Людмила Іванівна. – Я життя краще знаю, через багато довелося пройти, так що можете не дякувати.

У Марини всередині назрівала буря, і вона будь-якої миті могла вирватися на волю. Вона несподівано усвідомила, що просто так від свекрухи позбутися не вийде. Вона постійно буде втручатися в їхнє сімейне життя і не дасть вільно кроку ступити. Їм із Олегом було майже по тридцять років, і вже як розпоряджатися сімейним бюджетом чи приймати рішення вони точно не збиралися запитувати батьків.

– Ідеальний день для походу до банку цього вівторка, – рішуче казала Людмила. – У мене на цей день немає особливих планів, тому годині о десятій буду у вас і підемо до банку.

– Категорично ні! – вигукнула Марина. – Якщо нам знадобиться ваша допомога, обов’язково дамо про це знати. Зараз ми прийняли рішення, і не збираємося від нього відмовлятися чи робити вам на догоду!

– Ось, яка подяка? – пішла в атаку Людмила Іванівна. – Я все заради вас роблю, намагаюся та шукаю вигідні варіанти, а у відповідь отримую тільки хамство!

– Ну, правда, мамо, не треба все ускладнювати, – намагався зам’яти сварку Олег. – Це наші гроші, наше рішення та наша відповідальність, якщо ми ухвалили його неправильно.

– Все зрозуміло, тільки потім до мене не прибігайте плакатися! – нервово збирала буклети Людмила Іванівна.

– Самі впораємося, а якщо вам так сильно хочеться когось оточити турботою, заведіть собі кота та квіти на вікнах! – нервово збиралася Марина.

– Якщо на це пішло, нічого не хочу знати про ваші проблеми, самі вирішуйте! – заявила Людмила Іванівна.

– Обов’язково, не сумнівайтесь! – сказала Марина, тягнучи за рукав чоловіка якнайшвидше з батьківської квартири.

– Звичайно, ми не стали б йти на поводу у матері, але, може, треба було не так брутально про це заявляти? – переживав Олег дорогою додому. – Звичайно, у мене непроста мати, але вона хоче для нас найкращого.

– Або ми відразу встановлюємо особисті кордони і далі будуємо на цьому відносини, або завжди сваритимося через її активність, – нервувала Марина. – Не бачу сенсу тягнути, тому вважаю цю тему вичерпаною.

Людмила Іванівна буклети викидати не стала, чекаючи від дітей швидкого повернення з проханнями про прощення та укладання миру. Тільки Олег та Марина через пару днів поїхали на море, а після повернення просто передали батькам гостинці та все.

Людмила списала все на невдячність невістки, вичікуючи слушний момент, щоб знову знайти можливість направити їх на істинний шлях, який знала тільки вона.

Вам також має сподобатись...

Люба варила на кухні борщ, коли у двері постукали. Жінка відкрила двері і побачила на порозі якусь незнайомку. – Доброго дня! – суворо вимовила жінка похилого віку, оглянувши її з ніг до голови. – Ви живете разом із Михайлом? Люба, якщо не помиляюсь? – Так це я! – підтвердила Люба. – Михайло говорив, що ви маєте мені щось передати, – раптом сказала гостя. – Михайло повинен вам щось передати? – перепитала Люба. – Ні, саме ви, – уточнила незнайомка. – Вибачте, але я вас не розумію! Ви про що взагалі говорите? – Люба здивовано дивилася на незнайомку, не розуміючи, що відбувається

Олена та Марина, рідні сестри, накривали стіл до вечері та обговорювали приїзд їхньої молодшої сестри Алли. – Сподіваюся, наша Аллочка прийде сьогодні одна, без свого чоловіка, – діловито сказала старша сестра Марина. – Він мене дуже дратує. Як хатня робітниця вона в нього. – Так, наша Алла – дуже чутлива, – підтвердила слова сестри Олена. – Я не розумію, що вона взагалі знайшла у ньому. У цей момент пролунав дзвінок у двері, і зайшла молодша сестра Алла. Марина глянула на неї і застигла від здивування

Анастасія з незадоволеним виразом обличчя сіла в машину. Вони з чоловіком Артемом збиралися їхати до його батьків. Артем одразу зрозумів, чому дружина не в настрої. Її дратував свекор, Павло Борисович, який вважав себе найрозумнішою людиною на світі. Він дуже любив усіх повчати. Саме через свекра Анастасія не любила їздити до батьків чоловіка в гості. – Та не звертай на нього уваги, – сказав Артем. – Легко сказати, – заперечила жінка. До будинку свекрів вони їхали мовчки. Коли вони добралися до села, Анастасія глянула в бік хвіртки і її аж пересмикнуло від побаченого

Маргарита Сергіївна стояла перед дзеркалом у коридорі і фарбувала губи. Раптом хтось подзвонив у двері. Жінка швидко підвела останні штрихи, відклала губну помаду і поспішила відкрити двері. На порозі стояла її донька Катя. – Мамо, у мене радісна новина! –одразу почала дівчина. – У нас з моїм Артемом буде малюк. Ти скоро станеш справжньою бабусею, мамо! Маргарита Сергіївна здивовано підняла брови і уважно подивилася на дочку. – Бабусею?! – запитала вона. – Та як ви могли так вчинити? Катя оторопіла від несподіванки. Вона дивилася на матір, не розуміючи, що відбувається