– Ми сплатимо вам круїз як подарунок до весілля! – заявила Дарині її мати, Галина Миколаївна. – І не дякуй, я знаю, це дуже щедро.
– Мамо, ми взагалі-то не збиралися нічого святкувати, – зітхнула Дарина. – Сергій хоче кредит на машину швидше закрити, працює майже щодня.
– Оце вже нісенітниці, – обурилася Галина Миколаївна. – Давай мені дані, оформлю квитки! Навіть якщо ви не бажаєте весілля, вже в подорож з’їздити не відмовитеся. Це всього на тиждень, не переживай.
Дарина була вражена такою щедрістю родичів. Її мама та взагалі вся родина мала репутацію людей, у яких нічого не допросишся. А тут оплачена весільна подорож!
Своїми сумнівами вона поділилася із нареченим, Сергієм. Той спробував заспокоїти кохану.
– Ну годі тобі, може, вони схаменулися, – зітхнув він. – Хоча, в це, звісно, важко повірити.
– Ось і я кажу, не варто нам їхати в цю раптово подаровану подорож. – Відповіла Дарина, – Давай повернемо путівки, та й все. Може, за них вдасться отримати гроші.
– Головне, одразу про це рідні не говори, – усміхнувся Сергій. – Сама знаєш, які вони у тебе бувають наполегливими.
Так вони й вирішили зробити. Але реалізувати план не вдалося. Мама заявила Дарині, що проводжати їх поїдуть усією родиною.
У такій ситуації здавати путівки було якось дивно. Довелося їм змінювати свій робочий графік і звільняти дні для круїзу.
Зрозуміло, такі дрібниці турботливих родичів не цікавили…
…Через місяць молодята просто скромно розписалися у ЗАГСі, без білих суконь та урочистостей.
А наступного дня вирушили на відпочинок – спершу автобусом, а потім вже на корабель.
І тут на них чекав перший сюрприз.
Сім’я Дарини – мама, вітчим, сестра з немовлям, поповнилася новим супутником.
З ними був якийсь незнайомий старенький дідусь…
У відповідь на здивований погляд Сергія, Дарина знизала плечима.
Їй цей чоловік теж не був знайомий.
Але головний сюрприз був ще попереду…
Як тільки корабель подав трап, родичі Дарини… Понесли з багажника свої валізи!
– Сюрприз! Це буде сімейний круїз! – заявила Галина Миколаївна. – Вам навіть не доведеться за нами сумувати. І все так вдало, каюти поряд, навіть у дядька Петра.
– До речі, мамо, а хто це? – запитала здивована Дарина.
– А так, двоюрідний дід, – відмахнулася Галина Миколаївна. – У нього вся родина поїхала за кордон минулого місяця, а нам тепер платять, щоб дідок не сумував.
Вони багаті, ось і купили дядькові Петру круїз, та й нам разом із ним, щоб було кому його доглянути.
– Виходить, це не мій весільний подарунок?! – видихнула Дарина. – А я вже думала, ви занедужали, чи що…
– Ще чого, такі гроші витрачати! – обурилася Галина Миколаївна. – А тут усе сплатила рідня дядька Петра. Сам він недочуває і не завжди при памʼяті. Зате їсть все, що дадуть, і взагалі тихий.
– А Наталю з немовлям ви навіщо берете з собою? – поцікавилася Дарина. – Чи не зарано дитині у плавання?
– А як на твою думку ми маємо її заміж видати? – сердито відповіла Галина Миколаївна. — Ось, може, хоч тут когось порядного зустріне. Можна навіть тихого багатого пенсіонера, аби терпів її викрутаси й дитинку нагуляну твоєю сестричкою всиновив.
Дарина пішла розповідати про все чоловікові. Сергій, як міг, її заспокоював.
Зрештою, це справді була весільна подорож. Так, нестандартна, з купою родичів.
Але вони вперше їхали кудись у своєму новому статусі чоловіка й дружини.
Пообіцявши собі зосередитись на чомусь хорошому, Дарина прийняла душ.
Вона вже передчувала романтичний вечір на палубі вдвох із чоловіком.
Але не так сталося, як гадалося…
Одразу після вечері у їхню каюту почали наполегливо стукати.
Довелося відчиняти двері. На порозі стояла сестра Наталя з дитиною на руках. Вона колихала дев’ятимісячного Ігоря.
– Даринко, потримай його п’ять хвилин, – дала вона немовля сестрі і побігла…
– Що це було? – поцікавився збентежений Сергій.
– Сама не знаю, – зітхнула Дарина. – Але, здається, веселощі скасовуються. У Ігорчика схоже зубки лізуть, доведеться з ним посидіти. У мене в хрещеника нещодавно теж лізли, пам’ятаєш, Олесі було важко.
– Та вже добре, що хоч Наталя скоро його забере, – кивнув Сергій.
Тут у двері знову постукали. На порозі стояла Галина Миколаївна і той самий дядько Петро, який незрозуміло кому доводився родичем.
Дідок стояв з байдужим виглядом.
А ось очі Галини Миколаївни аж почервоніла.
З невластивою собі ввічливістю вона сказала:
– Діти, рятуйте, пригляньте годинку за дідом, він тихий. Мене Геннадій на побачення на палубу запросив.
– Та в нас взагалі-то, вже є з ким сидіти, – показала Дарина племінника.
– Ой, я якраз вам підгузки принесла і суміш для Ігорчика. Дасте йому на ніч, – швидко сказала Галина Миколаївна, завела дядька Петра всередину каюти і помчала геть…
– Здається, романтика у медовий місяць нам не світить, – припустив Сергій. – А що значить, суміш на ніч? І навіщо підгузки, якщо дитину попросили потримати п’ять хвилин?
– Це означає, що Ігоря нам із ночівлею принесли, – нервово відповіла йому Дарина. – Знайду зараз свою недолугу сестру і влаштую їй.
– Тільки не залишай мене з ними наодинці, – вигукнув Сергій, вказуючи одразу на немовля й старого.
Дарина, незважаючи на свою злість, розреготалася.
Першу годину вони провели досить мирно. Дядько Петро дрімав у кутку, зрідка похропуючи.
Ігорчик мусолив ретельно вимитий гумовий еспандер, який пожертвував Сергій. Ні сестра, ні мати з вітчимом прийти не поспішали.
Опівночі стало ясно, що на чотирьох каюта не розрахована. Сяк-так вклавши Ігоря на своєму ліжку, Дарина залишила з ним Сергія, а сама вирушила шукати родичів.
Але дискотека на палубі закінчилася. Світло в каютах не світилося. Їй ніхто не відкривав.
Повернувшись до своєї каюти, Дарина побачила, що Сергій спить поруч з її племінником. Діда ніде не було…
– Сергію, а дядька Петра хтось забрав? – поцікавилася вона. – Давно приходили?
– У сенсі, – поцікавився сонний чоловік. – Он він, у кутку спить…
– Немає нікого, – скочила Дарина. – Бракувало нам ще діда загубити.
Дядька Петра, який, як виявилося, був сновидою, молодята знайшли на нижній палубі.
Немов привид, він сумно й повільно брів уздовж поручнів.
Довелося вести дідуся в каюту, а потім чатувати по черзі.
Вранці дядька Петра забрала посвіжіла Галина Миколаївна, яка виспалася, а за сином повернулася неабияка пом’ята Наталя з втомленим обличчям.
Вчора вона точно не сумувала…
До вечора молодята спали у своїй каюті. А потім історія повторилася.
Пролунав стукіт у двері. Сергій схопив Дарину за руку і зашепотів:
– Не відкривай, вдаємо, що все ще спимо.
– Та зараз, ти недооцінюєш моїх родичів, – посміхнулася Дарина. – Але в мене є краща ідея. Ти дивився маршрут корабля?
– Ні, а треба було? – поцікавився Сергій.
– Ну звичайно, – посміхнулася Дарина, – За годину вечірня зупинка в одному із портів. Так що, пакуй в наші рюкзаки все найнеобхідніше. А я поки що забронюю готель на березі. Ми втечемо під виглядом екскурсії. Запевняю, ні мати з вітчимом, ні Наталя такого не чекають.
Родичі до їх сходження на берег особливого інтересу не виявили.
Про те, що вони збираються залишитися, Дарина з Сергієм попередили тільки капітана.
Віддаляючись майже бігом від пристані, вони знайшли тихе місце, звідки було видно корабель.
І сиділи там, насолоджуючись його відплиттям.
Було тихо – ні немовлят, ні стареньких-сновид.
…Мати з вітчимом і сестра Дарини цю втечу з корабля не пробачили.
Адже вони розраховували зіпхнути Ігорчика й дядька Петра на молодят на всю відпустку!
Тепер рідня не розмовляє з Дариною та Сергієм і називає їх самозакоханими.
І присягається більше ніколи не робити дорогі подарунки.
А молодята з посмішкою згадують свій імпровізований медовий місяць.
І більше не ризикують вплутуватися в авантюри за участю родичів…
