Життєві історії

Ірина напекла пирогів і стала чекати у гості своїх доньок. Вчора вона подзвонила до Олени і Наталки, попросила зайти, бо має до них серйозну розмову. Ближче вечора у двері подзвонили. – Мамо, це ми! – озвалися доньки. Ірина відкрила і запросила дівчат на кухню. – Ну, що там сталося? – одразу запитала Олена. Ірина важко опустилася на стілець. – Ой сталося дівчатка, сталося… Навіть не знаю з чого почати, – важко видихнула мати і зупинилася. – Мамо, розповідай, не тягни…, – поквапила Наталя. І Ірина все розповіла донькам. Наталя та Олена вислухали матір і застигли від почутого

– Дівчатка, тітці Зіні потрібна денна доглядальниця, давайте подумаємо – як це зробити. Так, я прошу у вас грошей із ваших накопичень, і знаю, що вони у вас є. Будь ласка, давайте складемося хоч на якийсь час у важкий період. Через чотири місяці я вийду на пенсію, сама її доглядатиму, але поки не можу – працюю. Ну, чого мовчите?

Ірина дивилася на своїх дочок і сподівалася на їхню совість. Наталя з Оленою переглянулись і опустили голови.

– Мамо, але ж вона ще в палаті, – сказала Олена. – А потім, коли вона до себе в будинок повернеться, напевно, там сусіди їй допоможуть.

– Куди її везти у цей будинок? – обурилася Ірина. — Тітка Зіна злягла, хто там доглядатиме там у селі? Зручності на вулиці це хіба нормально?

– То почекай, не зрозуміла, ти її до себе хочеш забрати? – Здивувалася Наталка. – А як ти онуків братимеш, коли слаба людина вдома?

– Ти ж знаєш, що тітка Зіна, клопоту не завдасть. А у онуків є свої батьки, Наталю, це вам ними треба займатися. Тому я й говорю – поки я ще працюю, давайте скинемось на доглядальницю.

– Мамо, та хто тобі по суті тітка Зіна? – Запитала Наталка. – Двоюрідна тітка? Вона ж для нас далека рідня вважається.

– Далека? – обуренню Ірини не було меж. – Та вона мене з 13 років ростила, відколи моєї мами не стало, а так би мене до дитбудинку забрали. А самі ви куди влітку на канікули їздили? Хіба не до бабусі Зіни? А коли вона вам гроші на солодощі та брязкальця давала, то це ви забули?

– Ну ти ж сама розумієш – я з дітьми вдома сиджу, в декреті з молодшим, – сказала Наталя. – Мій чоловік просто не дозволить витрачати гроші із сімейного бюджету, хоч він і непогано заробляє.

– Ой, це він не дозволить? Ти ж у нього всю зарплату до копійки забираєш! Він навіть не знає, на які дрібниці ти витрачаєш великі гроші, а тут на рідну людину шкодуєш?

– Мамо, ну є вихід із цього становища! – Заступилася за сестру Олена. – Вона самотня жінка, її може прийняти соціальний будинок для людей похилого віку, там за нею доглянуть і витрачатися не треба. Вона старенька, їй вже байдуже!

– А давай я тебе зводжу до такого будинку на екскурсію і подивлюся на твою реакцію! Та ще й спитаю – такої ти старості б собі хотіла? А приватні коштують дуже дорого. І чому це тітці Зіні все одно? Вона після недуги злягла, але це не означає, що вона нічого не розуміє! Вона розмовляє зі мною, переживає, тому не бачу нічого поганого, щоб ми втрьох скинулися на доглядальницю, одній мені поки не потягнути. Що скажете? Олено, твоє слово! Ви ж із чоловіком обоє працюєте, дітей немає.

– Мамо, ми на машину почали збирати, не хочеться чіпати накопичене. Та й взагалі, тітка Зіна має пенсію, можна з її грошей оплачувати.

– Ти ж знаєш, яка у неї мізерна пенсія, а її ще й годувати треба! Я ж не прошу багато, по три тисячі хоча б скиньтеся, на місяць, якщо вже вас так тисне, з рештою я розберуся. Нічого, я сама на кашках якось переживу. Усього чотири місяці, дівчатка!

Почалися відмовки – діти, проблеми.

– Ну що ж, на вас я тоді розраховувати не зможу, ну гаразд, доведеться взяти кредит, – спокійно сказала Ірина. – Ніколи у житті не брала, але доведеться взяти.

Ірина всередині вся кипіла. Вона не розуміла такої реакції дочок – начебто росли добрими, чуйними дівчатками, бабусю Зіну поважали. Що з ними сталося? Для тутешніх місць чоловік Наталі отримує дійсно пристойно, і три тисячі на місяць їй не проблема, навіть потай від чоловіка гроші відкладає. Олена з чоловіком працюють обоє, дітей немає, ну можуть на чотири місяці забути про накопичення на машину. Нічого не вдієш, треба викручуватися самій, взяла кредит, забрала тітку Зіну. Ірина її дуже любила – тітка Зіна все життя була самотньою і коли взяла племінницю під опіку, то жаліла Іринку і балувала. Іра вийшла заміж, народила доньок, розлучилася, а тітка Зіна завжди поряд, як рідна мама – і за дітьми подивиться, і допоможе чим може.

Після виписки тітка Зіна витримала лише два місяці – її не стало. Було дуже важко, особливо від слів доньок на похороні: «Ну тепер буде легше». Де вони були, коли Ірині було складно? Ну та гаразд вже все позаду. А ще через два місяці Ірина вийшла на пенсію, трохи пізніше – вступила у спадок на будинок тітки Зіни.

– Ти вирішила, що ти робитимеш з цим будинком? – Запитали доньки, крокуючи по ділянці. – Ми думаємо його продати треба, якийсь він уже непоказний та зручності на вулиці.

– Ви ж пропонували до цього будинку бабусю привезти після виписки! Що – хіба не так?

– Ну, ми ж не знали, що все так погано!

– Та гаразд, я все одно його продаватиму, вже й покупці є. Будиночок непоказний, а місце та земля хороша, тому непогану ціну пропонують.

Дівчата посміхнулися, зашепотілися між собою про щось. Усміхалася й Ірина – вона розуміла – про що шепочуться доньки, вже спадок на трьох між собою подумки поділили. Але вона вирішила по-своєму розпорядитись грошима. Після продажу будинку вона покликала дочок додому – вони приїхали радісні, крутилися на дивані від нетерпіння.

– Дівчата, підійдіть до вікна. Бачите, там на стоянці синеньку красуню? Це моя машина! Ну, правда, не нова, але на відмінному ходу, я консультувалася, коли купувала. Вся спадщина пішла на цю машину!

Здивування, пауза! Перша прийшла в себе Наталка:

– Мамо, навіщо тобі вона? Ти ж водити не вмієш!

– А я здала на права після того, як тітки Зіни не стало. Залишалися кредитні гроші. Я тільки жити почала – на пенсію вийшла, тож вирішила жити для себе.

– Мамо, але ж у мене діти, твої онуки! Що ти думала, коли машину купувала?

– А у дітей є батьки!

– Мамо, ну ти ж знаєш, ми теж на машину збираємо, – вигукнула Олена. – Я вже думала, що ти нам частину даси і ми скоро будемо біля мети! Це ж егоїзм із твого боку! Ні копійки нам із Наталкою не дала!

– Це ви мене в егоїзмі звинувачуєте? А коли ви по три тисячі на місяць не захотіли скидатися заради тітки Зіни – це не егоїзм? Адже могли! Зараз би я оком не моргнула, гроші на всіх би розділила, якби ви мені тоді допомогли, але я так вирішила – вистачить вам давати рибку, вам вудка корисніша! Нічого, ви самі собі заробите ще те, що хочете.

Сестри спочатку образилися на матір, але через якийсь час образа зам’явся. Ось тільки в Іри зараз важко на душі – трапиця що з нею, доньки її напевно відправлять у якийсь будинок для людей похилого віку. А може й ні – хто знає?!

Вам також має сподобатись...

Олена та Марина, рідні сестри, накривали стіл до вечері та обговорювали приїзд їхньої молодшої сестри Алли. – Сподіваюся, наша Аллочка прийде сьогодні одна, без свого чоловіка, – діловито сказала старша сестра Марина. – Він мене дуже дратує. Як хатня робітниця вона в нього. – Так, наша Алла – дуже чутлива, – підтвердила слова сестри Олена. – Я не розумію, що вона взагалі знайшла у ньому. У цей момент пролунав дзвінок у двері, і зайшла молодша сестра Алла. Марина глянула на неї і застигла від здивування

Зіна вирішила провідати сина з невісткою. Але попереджати про свій приїзд не стала. – Приїду несподівано! Гляну, як невісточка піклується про Сергійка, – говорила мати. Вже біля будинку сина Зіна помітила на його балконі випраний одяг. – Ну, молодець невісточка! – сказала вона. З квартири чувся смачний запах пирога з яблуками. – Ох вже ця Марина! Пече улюблений пиріг Сергія! Жінка подзвонила в квартиру. Та невістки вдома не виявилося! – А хто ж тоді прав одяг? – здивовано подумала мати

Лариса приїхала до своєї подруги у гості, постукала у двері. Тетяна довго не відкривала, а коли відкрила то Лариса побачила, що подруга дуже засмучена. – Щось сталося? – захвилювалася Лариса. – Та так…спогади наринули, – усміхнулася Тетяна. – Заходь, будемо чай пити. Лариса з Тетяною зайшли на кухню. Раптом Лариса побачила на столі купу фотографій, які Тетяна розглядала до приходу подруги. Погляд Лариси зупинився на одному з фото, жінка придивилася до нього і застигла на місці. – Цього не може бути! – тільки й подумала вона

Анатолій з своєю майбутньою дружиною Ганною стояли перед дверима ЗАГСу. – Ну що? Ти готова? – усміхнувся наречений. – Так. Але трохи хвилююся, – ніжно посміхнувшись відповіла Ганна. Раптом на телефон Анатолія надійшло якесь повідомлення, чоловік дістав з кишені піджака телефон і прочитав смс. Ганна «випадково» глянула Анатолію через плече, прочитала листування і застигла на місці. – Толік, що це зараз було? – з подивом запитала наречена, і не дочекавшись відповіді зі сльозами на очах вибігла із зали