Таня ще раз перевірила вхідні двері. Міцні!
Хтось замки змінює, а вона ось так – двері повністю!
Бо захотілося. Тому що старі їй ніколи не подобалися, але Сашко вибрав їх.
– Чи ви зможете двері доставити на цю адресу? І ось ці речі? – уточнила вона у служби доставки. – Оплачую я.
– Це змішувач?
– Він! Доставите?
– Будь-яка примха за ваші гроші! – хмикнув високий дядечко з бісиками в очах, з інтересом розглядаючи “вантаж”. – Боюся уявити, що в коробках…
– Краще не уявляйте! – широко посміхнулася молода жінка з копицею густого, рудого волосся.
– А там нам точно будуть раді? – вже веселився чоловік.
– Дуже! Ви, головне, доставте, розвантажте і бігом звідти! – серйозно казала Таня службі доставки. – Ось гроші, чайові теж накинула. Ну, хлопці, з Богом! Мені не дзвонити – я телефон вимкну.
– Хлопці! Вантажимо! – дав команду “капітан” і вони дружно взялися до роботи…
Тетяна при доставщиках, по гучному зв’язку подзвонила своєму колишньому, попередила, що відправила його речі і, переконавшись, що він на них чекає, відправила хлопців за його адресою!
Повернувшись додому, молода жінка відкрила вікна, впускаючи в простору, світлу квартиру свіже повітря, приготувала собі смачний чай, відрізала шматочок улюбленого торта, вдягла навушники й із задоволенням увімкнула кіно, відволікаючись від усього, що відбувається.
Вона так давно хотіла подивитися цей фільм, але постійно було ніколи, а ось так, в задоволення, тим більше!
Телефон молода дівчина поставила на беззвучний режим і поклала його екраном вниз.
Вона чудово знала, що будуть і дзвонити, і писати, і, можливо, прийдуть і саме тому вона дивилася кіно в навушниках.
Три роки тому вона познайомилася з Олександром і вже за пів року вони вирішили жити разом.
Оскільки Таня мала свою квартиру, то й жити вони стали в неї.
І взагалі, Таня була улюбленою донькою у своїх батьків, які й прищепили їй любов до праці і грошей.
Сашко ж був простіший. Він працював, бо треба, завжди з нетерпінням чекав на відпустку і дуже любив вихідні!
Перший рік пролетів непомітно. Усі складнощі долалися легко і просто, а ось потім стало дуже цікаво.
– Тетянко, давай збирати на квартиру? – запропонував тоді Сашко.
– Навіщо? – не зрозуміла вона.
– Ну, як навіщо? – здивувався чоловік. – Я хочу нашу квартиру, спільну. Хочу почуватися господарем у своєму будинку.
– Гаразд, – легко погодилася Тетяна.
– Дивись, заведемо спільний рахунок, куди будемо скидатися на квартиру, – зрадів Олександр. – Залишатимемо собі мінімум, а решту – у скарбничку.
– Почекай, я думала, що ми скидатимемо туди певну суму…
– Краще залишатимемо собі трохи на життя, – впевнено заявив Сашко.
– А оформляти квартиру ми будемо відповідно до вкладень? – хмикнула Таня.
У питаннях грошей вона була дуже серйозною, її так виховували.
– У сенсі? Хто ж знатиме, хто і скільки туди закинув? – відмахнувся чоловік.
– Тоді давай кожен збиратиме окремо, а потім просто скинемося навпіл? – молода жінка запропонувала свій варіант, тому що ідея зі спільним рахунком їй дуже не подобалася.
Адже вона заробляла непогано.
– Довго ж ми так збиратимемо. – трохи розчаровано зауважив Сашко. – Ти мені не довіряєш?
– Довіряю, звичайно, але тільки я вихована так. У питаннях грошей все має бути чітко і по суті.
Сашка ця відповідь не влаштувала, звичайно, але він змирився.
Якийсь час у них знову було спокійно.
– Люба, у мами ювілей за два тижні, вона нас запрошує, – сказав чоловік буденно в п’ятницю ввечері, ще через пів року. – Я поїду завтра до неї, дізнаюся, що їй потрібно. Не хотілося б дарувати непотрібні нісенітниці.
– Так, звісно, – погодилася Таня. – А я тоді до своїх поїду.
Наступного дня вони вранці пішли до батьків, кожен до себе, а додому повернулися тільки ввечері.
– Слухай, Таню, мамі потрібен холодильник нормальний, заїдь, будь ласка, наступного тижня в магазин побутової техніки, замов. Тільки ти доставку теж одразу оплати, – поміж ділом попросив свою жінку Сашко.
– Гаразд. Скинь мені грошей.
– А ти сама не можеш?
– Я? Чому я маю оплачувати такий дорогий подарунок твоїй мамі? – здивувалася Тетяна.
– Ми ж родина. А в сім’ї допомагають один одному. Ти ж мене виручиш? – чоловік уважно подивитися на Таню.
– Не можу. Я не маю такої суми.
– Тетянко, візьми із заощаджень, – порадив Сашко.
– Із твоїх?
– Моїх немає, – все ж зізнався він. – У Іринки було весілля, я допоміг, потім машина зламалася, Мишку позичив.
– Тобто за рік ти нічого не назбирав?! – щиро здивувалася Таня.
– Кажу ж, постійно щось відбувається. Та й заробляю я менше за тебе, – чоловік сказав це вже ображено. – Але гаразд, а ти куди поділа свої? У тебе ж там має бути добряче назбирано.
– Ти заробляєш менше, бо надто любиш відпочивати. Як то кажуть, під лежачий камінь вода не тече! – зітхнула молода жінка.
Вона підозрювала про те, що все буде саме так, але все ж таки сподівалася на краще.
– Ти мені зуби не замовляй. Де гроші, Таню? – нервово запитав Сашко.
– Батькам допомогла будинок купити, – розгублено знизала плечима Таня.
Вона зовсім не очікувала, що доведеться звітувати за свої гроші, нею ж зароблені. Та й батьки повернуть, це вона знала точно.
– Будинок?! Який будинок, Таню?! Ми на квартиру збираємо, твої батьки повинні це розуміти.
– Який будинок? На який їм не вистачало. – розізлилася Таня. – І так, я поспішаю тобі нагадати, що квартира потрібна тобі, у мене вже вона є. До речі, батьками подарована! І вони нічого не знають про те, що ми збираємо на житло.
– Але ми домовлялися!
– Ага. Навпіл. Де твоя половина? Нагадай? – єхидно уточнила молода жінка.
Гучно пихкаючи і підбираючи слова, Сашко в результаті не витримав і пішов провітритися. Мабуть, слова так і не знайшлися, бо повернувся він дуже пізно і мовчки ліг спати.
А Таня тоді зрозуміла, що вона збиратиме на цю квартиру. Сама.
Два місяці вона відкладала майже всю зарплату, включаючи дохід від підробітків, суттєво скоротила витрати на харчування, на всьому заощаджувала та багато працювала, хапаючись за будь-який підробіток.
– Знову курка? – невдоволено запитав увечері Сашко. – Таню, що відбувається?
– Я збираю, – поставивши на стіл салат, зі свіжою зеленню, відповіла Таня.
– На що?
– На мрію.
– Це що за мрія така?
– Велика! Хочу розширюватись, – поділилася планами молода жінка.
– Ну, Таню, ти, звісно, молодець! Але ж мужика годувати треба!
– Мужик зарплату отримує, може й сам себе прогодувати, – сказала Тетяна.
– Таню, тут така справа… Мама просить допомогти Іринці з початковим внеском за квартиру, – перевів тему Сашко.
– Допомагай.
– Мені борг не повернули, а ще я витратився цього місяця на двері, якщо ти забула, – нагадав про покупку чоловік.
– Ага, які ти сам купив, не порадившись зі мною. Чому? Тому що той невдаха, який живе поверхом нижче, з яким ви вічно суперничаєте, поставив нові двері, – Таня докірливо подивилася на Сашка. – І ти, не спитавши мене, вирішив замінити мої на це непорозуміння, щоб було краще, аніж у сусіда! Ось тепер, любий мій, скажи мені, будь ласка – до мене які претензії?
– Взагалі-то, квартира твоя і я не зобов’язаний вкладатися в неї!
– Але ж ти тут живеш, – нагадала Тетяна.
– Хочеш сказати, що я тепер винен тобі буду все життя? – з гордовитою усмішкою уточнив Сашко. – Не спокушайся. То була разова акція. Ти ще й вдячна мені маєш бути.
– А воно мені треба було?! Мені більше подобалися старі двері. До того ж, це вкрай дивно, міняти щось у чужій квартирі, не порадившись із господинею, – не поспішала дякувати чоловікові Таня.
– Ти просто невдячна! – образився Олександр. – Ну, якщо така справа, то давай ми тепер житимемо кожен за свій рахунок!
– А комуналка? Прибирання?
– Це ж твоя квартира! – Сашко легко повернув їй її ж слова.
– Добре. Тепер кожен живе своїм коштом і кожен у себе вдома! – розізлилася Тетяна.
– Хочеш сказати, що ти так легко і просто готова зруйнувати нашу сім’ю? Майже три роки стосунків, і все заради грошей? Ти серйозно?
– Не заради грошей, а через твоє ставлення до мене. – не піддалася на провокацію молода жінка. – Я в служниці не наймалася. Та й жити мені буде економічно простіше. Якщо ти вирішив жити за доходами, то й живи за своїми, мої не чіпай!
Сашко образився і пішов з дому, швидше за все до мами.
Але це було не страшно, це вона якось переживе.
Так, можливо вона меркантильна, навіть жадібна, але вони навіть не сім’я!
І тут її осяяло!
Вони стільки часу живуть разом і Сашко жодного разу навіть не заговорив про весілля!
Та він просто добре влаштувався!
Збирати на спільну квартиру повинна вона, всі питання по дому вирішує вона, адже це її квартира.
Готує вона, прибирає теж вона.
І вкладатись він не хоче в цю квартиру, бо ж вона ж не його!
Та навіть кран він змінювати не став, тому що немає настрою і бажання робити що-небудь, бо ж він тут не господар!
І найцікавіше, що йому так зручно!
Жодних зобов’язань та витрат, але ситно, тепло й затишно!
Той факт, що квартира не його, виправдовував Сашкові лінощі, от і все!
Та й Таня для нього була просто зручною!
Тепер все стало на свої місця і багато чого стало зрозумілим.
Тетяна пройшлася по квартирі, відзначаючи як багато всього недоробленого (коли Сашко робив спробу щось полагодити, а потім йому ставало ліньки і він згадував, що квартира не його), як багато зайвого тут і непотрібного.
Від роздумів її відволік телефон.
Дзвонила мама Сашка…
– Тетянко, Сашко сказав, що ви посварилися, але ти не хвилюйся, він відійде! – поспішила заспокоїти її Ангеліна Леонідівна.
– Все нормально, – усміхнулася Таня.
– От і чудово! – зраділа жінка. – Тетянко, я знаю, що ви збираєте на квартиру, але у вас із Сашком є, де жити, а Іринка з чоловіком орендують собі студію. Їм допомогти треба. Ви можете собі і пізніше купити, куди вам поспішати?
– Ангеліно Леонідівно, а хто вам сказав, що ми збираємо на квартиру? – здивувалася Таня.
– Сашко сказав. Він ще уточнив, що заощадженнями ти розпоряджаєшся, – розгубилася співрозмовниця.
– Ми збирали кожен окремо. Ви запитаєте у Сашка, скільки він назбирав? – усміхнулася молода жінка.
– Але ж ви родина, яка різниця, хто збирає? Виручай!
– Яка ж ми родина? Ми один одному ніхто по факту. Ми навіть не одружені, – сказала Тетяна. – Та й заощаджень у мене немає, я їх сьогодні батькам віддала на ремонт.
– Ну, як же ж так? Що тепер робити? – заголосила Ангеліна Леонідівна.
– Не знаю. Запитайте у Сашка.
– А може кредит?
– Із цим теж до Сашка! – сказала Таня, завершуючи розмову.
Не встигла вона взятися за прибирання, як їй зателефонував Сашко.
– Таню, ти знову витратила всі гроші, не порадившись зі мною? – роздратовано уточнив він.
– А чому я маю радитися з тобою з приводу своїх грошей?
– Ми сім’я, у нас все спільне, взагалі-то!
– Ми сім’я? Тоді хто ти мені? Чоловік? Брат? Батько? – засміялася Таня. – Ти просто мій співмешканець, вільний, як вітер у полі! А найголовніше, ти мені нічого не винен! За законом вже точно!
– Таню, це все шаблони. А ми люди сучасні…
– Ну ось і я, як зараз прийнято, сама заробила, сама витратила, у тебе не просила. Які до мене можуть бути претензії?
– Значить, так? Я поки поживу у мами, подивлюся, як ти заспіваєш через тиждень. І за двері гроші поверни! – гукнув їй Сашко.
– Удачі! – хмикнула Таня, відключаючи телефон, а потім почала збирати всілякий мотлох!
– Таню, мені сорочки потрібні, я заїду трохи згодом, – подзвонив їй через пару днів Олександр.
– Не переживай, я з кур’єром відправлю, – заспокоїла його Таня. – У мене тато в гостях, сам розумієш.
Тато Сашка не любив, причому щиро, чого навіть не намагався приховати.
Тому молодий чоловік їхати передумав і почав чекати на кур’єра.
Батько Тані проконтролював заміну дверей, допоміг зі службою доставки і, переконавшись, що все нормально, поїхав у справах.
А Таня, прибравши у квартирі і відправивши весь зібраний мотлох Сашку, зручно влаштувалася з улюбленим тортиком та цікавим фільмом на балконі, де несподівано звільнилося багато місця і, як і мріяла раніше молода жінка, вона організувала там для себе затишний куточок, з маленьким столиком, плетеним кріслом та з неймовірним виглядом на міський парк.
Спілкуватися із Сашком вона більше не хотіла. Якщо кожен сам по собі, то остаточно і безповоротно!
А чоловік, отримавши доставку, був вражений. Він дивився, як хлопці розвантажують машину і не розумів, що відбувається.
Додзвонитися до Тані він не зміг, тому довелося для цього всього барахла терміново орендувати гараж у сусіда, бо ж мама категорично заборонила заносити щось у квартиру.
Коли речі були прибрані, а картка Сашка втратила ще кілька тисяч, чоловік поїхав до Тетяни, але двері йому ніхто не відкрив.
Кілька днів він не міг зв’язатися з нею і дуже сердився, не розуміючи, що відбувається.
А потім Таня все таки вийшла на зв’язок…
– Що ти робиш?! – зразу запитав він.
– Що ж тут незрозумілого? Я згодна на твою пропозицію. Давай дійсно жити за свій рахунок. – безтурботно і навіть весело відгукнулася Тетяна.
– І ще, скажи, будь ласка, ти навіщо всі ці коробки надіслала? А двері? Надіслала б мені грошей і все. Що я тепер робитиму з ними?! – вже не нервово, а, швидше, втомлено запитав Сашко.
– Мені твої гроші не потрібні. Пішов, значить все своє з собою забираєш, тим більше мене ці двері дуже дратувала, – хмикнула Таня. – Але повір, тепер нічого не відволікає мене від переживань щодо тебе!
– Навіщо переживати? Я б повернувся…
– Ой, ні, не треба! Я краще попереживаю.
– Які плани на вихідні? Може зустрінемося? – запропонував чоловік, не згодний з тим, що відбувається.
Жити з мамою йому взагалі не хотілося. Відвик, мабуть.
– До батьків їду, з ремонтом допомагатиму, – чесно зізналася Тетяна. – Але це їхній дім, не твій, там нема чого робити. А то раптом про щось попросять?
– Таню, ну навіщо ти так? – стримував роздратування Сашко.
Він розумів, що все це про нього з погляду Тані, але ж неприємно!
– Зате чесно! Гаразд, не витрачайся на мене, бо я тільки з боргами розрахувалася, нові поки не потягну, навіть якщо це будуть хвилини розмови по телефону.
Таня, після розмови, ще раз провела рукою по новому покривалу дивана і пішла збиратися їхати за місто. Там друг тата, із сином, допомагати їдуть, а ще вони з мамою, робітники… Такими темпами вони скоро новосілля відзначатимуть.
І замаринувати м’ясця обов’язково потрібно! Шашлик, після важкого робочого дня – саме те! Заслужили.
І поки Таня весело збиралася до батьків, Сашко розбирав коробки.
Трохи пізніше він зрозумів, що Таня вже не передумає і не повернеться до нього, адже всі його обіцянки, всі його справи, плани та спроби щось зробити всі ці три роки вмістилися в чотири великі коробки.
Вона навіть полицю, не причеплену ним, склала. Ось куди вона йому?!
Але це тепер не проблема Тані, у неї давно вже інші полиці!
І двері інші, і навіть чайник інший. Такий, який їй подобається!
Та їй взагалі зараз все подобалося! І жила вона у своє задоволення. І з радістю купувала щось потрібне на свій смак і за свої гроші, без докорів та звинувачень.
Чи ж це не щастя?!
