– Дарино, Дарино, прикинь, що мені Сашко щойно сказав? Він сказав, що я йому подобаюсь і покликав у кіно! Та він себе бачив?
Чомусь ці слова, які Олександр почув у восьмому класі, ніяк не хотіли залишати пам’ять.
Тоді Олександр і справді закохався у свою однокласницю, дівчинку Таню. Таня була гарною, одягалася дуже сміливо, що навіть вчителі її часто сварили за зовнішній вигляд. Але їй ніби було однаково. Вона лише насмішкувато фиркала, і продовжувала одягатися так, як їй подобається.
Таня перейшла до них лише у восьмому класі. До цього вона навчалася в іншій школі. Варто їй вперше увійти, як Сашко навіть рота відкрив від подиву. Вона здавалася такою ідеальною, такою гарною.
Таня відразу примудрилася потоваришувати з усіма лідерами у класі. Природно, що й спілкувалася вона лише з популярними хлопчиками, дуже вміло фліртувала. І це у восьмому класі.
Олександр не був із тих, кого можна назвати популярним. Скоріше він був, тим, у кого завжди можна було списати домашнє завдання. Спортом він не захоплювався, ще й окуляри носив. Це зараз окуляри – модний аксесуар, а тоді все було зовсім інакше.
Сашко тишком-нишком спостерігав за Танею. Як вона сміється, як підморгує Олегу – головному спортсмену та хулігану класу. Як обговорює щось із дівчатами, лише зрідка піднімаючи куточки губ.
Цілих півроку Сашко не міг наважитися заговорити з Танею. Навіть не міг попросити передати йому зошит, здавалося, що Таня для нього недосяжна.
Але вона заговорила першою.
– Сашко, даси списати алгебру?
Таня підсіла до нього перед уроком, ефектно поклавши ногу на ногу.
– Дівчата кажуть, що ти найрозумніший, і точно все правильно зробив.
– Звичайно, – ковтнувши відповів Сашко. – Якщо хочеш, я все поясню.
– Та не треба. Де я, а де алгебра? Ти мені просто зошит дай.
Сашко відразу дістав зошит і передав його Тані. Та надіслала йому повітряний поцілунок і побігла переписувати завдання. А коли дівчинка повернула йому зошит, то швидко поцілувала його в щоку.
– Ти мій лицар, – сказала вона.
Яка буря тоді зчинилася в душі в Сашка. Він цього вечора навіть заснути не міг! Все думав про поцілунок і про те, як говорила з ним Таня.
Сашкові почало здаватися, що він їй подобається. І осмілівши, він сам заговорив з нею наступного дня. Про якусь німенітницю, на кшталт погоди. І Таня відповіла, посміхнувшись до нього.
А через тиждень таких бесід, що нічого не значать, Сашко відвів Таню вбік і сказав, що вона йому подобається.
Ось тут вона і підняла його на сміх. Весь клас сміявся з нього, а Сашку хотілося провалитися крізь землю.
Але коли минув час, він навіть став вдячний Тані. Ця ситуація його загартувала, розлютила. Він зрозумів, що треба щось міняти.
Він перестав давати всім поспіль списувати домашнє завдання. Навчився відмовляти. А вже у дев’ятому класі підійшов до свого вітчима, який замінив йому батька, і сказав, що хоче займатися спортом.
Вітчим сам був спортивним і кілька разів намагався і Сашку прищепити любов до фізкультури. Але потім махнув на нього рукою, зрозумів, що хлопець більше любить думати, аніж віджиматися.
А тут Сашко сам до нього прийшов.
– Я дуже радий, – сказав він. – Але, скажи, з чого раптом така запопадливість?
– Набридло бути хлюпиком, – коротко і у чесно відповів Сашко.
З того моменту, перемагаючи лінощі та втому, Сашко став ходити з вітчимом на спортивний майданчик. Той його не шкодував, за що Сашко йому був дуже вдячний.
В одинадцятому класі Сашко був вже іншою людиною. Він підкачався, змінив окуляри на лінзи, зробив модну стрижку і був впевнений у собі.
Але його розум нікуди не подівся. Тому Олександр вступив до ВНЗ на бюджет, радуючи маму та вітчима.
Таня ж пішла після дев’ятого. Вступила до якогось коледжу, і що з нею стало далі, Сашко не знав. Деякі з його однокласників спілкувалися з нею, але хлопець навіть йшов, коли хтось починав щось про неї розповідати.
Так, вона стала початком його змін, але й образа на неї не пройшла. Хоча, здавалося, всі вже й забули давно про той випадок.
А ось Сашко не забув. Так і жив із цим. Закінчив ВНЗ, влаштувався працювати. Доріс до керівної посади, а потім вирішив, що настав час і свою справу відкрити.
І відкрив. І навіть почав отримувати прибуток. Набрав добрий персонал, розвивався. Став шановною людиною.
Коли є гроші, то є й багато можливостей. Тому від того ботаніка нічого не лишилося. Сашко став модним, спортивним, впевненим у собі. І, напевно, протилежна стать найбільше приваблювала ця впевненість.
Але Сашко так і не зустрів свого кохання. Просто не до стосунків йому було. Весь вільний час він працював, він дуже переживав, що справа його життя впаде.
У його компанії йшов набір працівників. Відкривалася нова філія, були потрібні кадри. Займався цим, звичайно, не він, але іноді він переглядав анкети кандидатів, щоб бути просто в курсі, які люди відгукуються на вакансії.
І ось, переглядаючи чергову анкету, Сашко раптом різко застиг.
Таке почуття, що навіть запах у кабінеті став таким, яким буває в школі. А ззаду він виразно почув сміх однокласників. Він навіть різко обернувся, а потім мотнул головою.
З фото на анкеті на нього дивилася Таня. Так, так і є, Тетяна. Тільки прізвище інше, мабуть, вийшло заміж.
Вона подалася на посаду секретаря. Проста посада, але й тут були певні вимоги. Їхня фірма співпрацювала з іноземними представниками, і у секретаря мало бути добре знання англійської мови. Таня в резюме цього не мала.
Напевно, відділ кадрів одразу її виключить із кандидатів, але Сашкові дуже захотілося з нею зустрітися. Він і сам не розумів, навіщо. Мабуть, як зараз модно казати, закрити гештальт.
Тому співробітника відділу кадрів він попросив зв’язатися з Танею та направити її до нього.
Тетяна досі не зраджувала свого стилю. Блузка з великим декольте, спідниця-олівець, що обтягувала її. Але Сашко дивився на неї та розумів, що нічого не відчуває. Ні агресії, ні радості. Взагалі нічого.
А ось Таня його не впізнала. Усміхнулася йому, представилася, сказала, як вона була б рада працювати під його керівництвом.
Якийсь час Сашко ставив стандартні питання, але потім йому це набридло.
– Ти мене не впізнаєш? – з усмішкою спитав він.
– Ні. А ми знайомі?
Таня дуже голосно посміхнулася, явно намагаючись згадати, хто ж перед нею.
– Знайомі. Олександр Мельник. Твій однокласник.
Таня спохмурніла, але потім її обличчя знову осяяла посмішка. Треба ж згадала.
– Та гаразд? Сашко? В окулярах? Я ще в тебе списувала домашнє завдання.
– Точно, – усміхнувся він.
– Ну, нічого собі, ти змінився… Такий красень став. І ця фірма?
– Моя.
– Ну, круто … Сподіваюся, ти мене приймеш по старій дружбі?
Сашко зітхнув і похитав головою.
– Вибач. Але необхідне знання англійської мови, а в тебе його немає.
– Ну, може, маєш ще якусь посаду?
– На жаль.
Було видно, що Таня засмучена. Але, певне, так просто відпускати такого успішного однокласника вона не збиралася.
– Слухай, ну раз не виходить, що робити. Але, може, пообідаємо разом? Згадаймо веселі шкільні часи? Я недовго з вами навчалася, лише два роки, але є що згадати.
– А чоловік не буде проти? – запитав Сашко.
– Чоловік?
– Ну, у тебе прізвище інше.
– А, – махнула вона рукою, – Я в розлученні. Отже, абсолютно вільна.
– Ну, тоді можна.
Навіщо Сашко погодився, він сам не міг зрозуміти. Просто захотів виконати свою дитячу мрію – сходити з Танею на побачення.
Вона знову розчулила його. Облягаюче плаття все з тим самим глибоким вирізом. У її планах явно була спокуса колишнього однокласника.
Якийсь час вони справді згадували шкільні роки. І потім Сашко не втримався.
– Я був у тебе закоханий.
– Правда? Я й не знала.
– Та знала. Я ж тобі сам сказав. Ще й у кіно покликав. А ти мене висміяла перед усім класом, – спокійно промовив Сашко.
– Боже, яка я була не розумна, – фальшиво сказала Таня. – Я такого й не пам’ятаю. Вибач, якщо образила.
– Та нічого, – хмикнув Сашко, цілком впевнений у тому, що вона все пам’ятає, – ми ж були дітьми.
– Ну звичайно. Зараз би я так не зробила. До речі, які плани на решту вечора?
Сашко глянув на годинник і широко позіхнув.
– Спати. Завтра рано вставати.
– Ми можемо й не лягати.
Сашко хмикнув. Таня пішла в наступ. У восьмому класі він був би дуже радий цьому, але не тепер.
– Вибач, але мені це не цікаво. Радий був побачитися, сподіваюся, в іншій компанії тебе приймуть.
Сашко підвівся, поклав гроші в папку з рахунком. А Таня ошелешено дивилася на нього.
– І це все? І ми більше не зустрінемося?
– Ні. Навіщо?
– Я пам’ятаю, як ти за мною бігав. Але тепер я перед тобою, а ти так просто йдеш?
– Значить, пам’ятаєш, – хмикнув Сашко. – Що ж, я подорослішав.
– Це твій спосіб поквитатися, правда? – образилася Таня. – Ти спеціально не взяв мене на роботу і зараз ідеш, мовляв, начхати мені на тебе!
– Що за нісенітниці? – засміявся Сашко. – Ти не підходиш моїй компанії. І я погодився з тобою пообідати з ввічливості. І поностальгувати. Більшого нічого я не планував.
– Але чому? – схопилася Таня. – Давай я виправлю те, що трапилося у школі.
Сашко дивився на неї і думав, що в нього було тоді в голові? Як йому могла подобатися така дівчинка, яка лиш намагається вигризти собі місце під сонцем. І як добре, що вона його тоді відшила. Невідомо, ким він зараз був, якби зв’язався з нею.
– Таня, не треба нічого виправляти. Ми просто колишні однокласники. Пообідали разом, а тепер знову розходимося у різні боки. Таке життя.
Сашко розвів руками, а потім залишив ресторан.
Він ішов до машини і посміхався, ніби трапилося те, що зробить його життя ще кращим.
У житті кожен робить купу помилок, робить неправильний вибір сотні разів. І не кожному вдається подивитися на ту чи іншу ситуацію після років. А у Сашка вийшло. І він був радий, що все склалося саме так. І був радий, що ця фраза, сказана зухвалою дівчинкою, нарешті, стерлася з пам’яті. Адже все тоді сталося так, як треба.
