Життєві історії

Степан вирішив зайти додому, забрати осінню куртку. Хлопець відкрив двері своїм ключем.  – Мамо, ти вдома? — спитав Степан з коридору, почувши якісь шарудіння в її кімнаті. – Привіт, а ти що? Повернувся? – мама вискочила до сина. – За курткою прийшов, де моя синя, така зі смужками, – запитав Степан, як раптом згадав. – Вона ж у твоїй шафі. Степан пройшов коридором до кімнати матері, відкрив двері і застиг на місці. Хлопець обернувся і глянув на матір. Вона стояла схвильована, немов школярка на іспиті. – Мамо, це що таке? – здивовано вигукнув Степан, нічого не розуміючи

– Я переїжджаю до батька, з ним краще, – спокійно сказав син.

Ольга застигла.

– Як до батька? Чому? Чому краще? – вона підвищувала голос, щось шукала на кухні, поки Степан збирав свої речі.

– Ти подивися, мама йому жити заважає, думаєш із батьком солодше? Та ти як миленький повернешся вже завтра!

– Не повернуся, мамо. Все буде добре.

Вона вже стояла в коридорі та набирала телефон колишнього чоловіка. На тому кінці лунали короткі гудки.

– Зайнято, ти подивися, у мене тут син іде, а в нього зайнято!

– Мамо, де мої осінні черевики?

– Навіщо тобі черевики? Ти що там зібрався до осені жити? – вона карбувала кожне слово

– Так. Нічого поганого у цьому немає. Відпочинеш, поживеш, як хотіла, – спокійно для себе.

Ольга знову почала вимовляти сину все, що думає про цю ситуацію, на підвищених тонах.

Степан дивився на локон її темного волосся з пучка, що вибився, і думав, що світлий колір волосся їй личить більше.

– Ну і добре, добре, нехай тебе твій татко і утримує, не дочекаєтеся від мене грошей.

– Мамо, – син визирнув зі своєї кімнати. – Я на свої хотілки заробляю сам.

Аргументи в Ольги скінчилися. А коли двері за сином зачинилися, розплакалися від безсилля.

Два місяці тому на новорічних канікулах батько запропонував синові приїхати до нього погостювати. Степан і прийняв пропозицію. У перший же день своєї присутності в новій родині батька Степан зрозумів, що буває інакше – бувають інші сім’ї. Ні, мама була гарною людиною, яка дуже старається, щоб виростити сина і щоб він не потребував ні чого, але вона втомлювалася, точніше сама загнала себе. Це син зрозумів не одразу, але усвідомив.

У родині батька було спокійно та напрочуд тихо. Нова дружина Олена не сварилася через дрібниці. Вона взагалі, розмовляла співуче, немовби розповідала притчу. Батько був м’який з нею і часто посміхався, обіймав, жартував. Його синові в новій родині ледве виповнилося три роки, і збоку було мило спостерігати всі ці радісні моменти батьківства. Степану хотілося ввібрати в себе, як губка, цю романтику стосунків, ці неймовірні погляди, щоб потім повторити у своїй сім’ї, знати як поводитися з тією, що буде його дороговказом.

Степан все частіше залишався у батька на вихідні, а коли той запропонував переїхати до нього – одразу погодився.

Травень зустрів городян тридцятиградусною спекою.

– Може, поїдеш з нами на дачу? – Запитав батько сина.

– Ні, я вчитися буду, – не відволікаючись від книжок, відповів Степан, – мені класна сказала, що місце в десятому для мене буде тільки в тому випадку, якщо я добре здам контрольні та іспити.

– Ти все-таки вирішив продовжити навчання у школі? – Батько сів поруч із сином на ліжко.

– Та я, тату, не знаю куди далі, не вирішив. А якщо так, вчитимуся, може, вдасться вступити до ВНЗ, а там і видно буде.

– А мама що думає?

Степан знизав плечима:

– Не цікавилася вона, сварилася тільки, щоб не вештався і вчився. А у вас тихо, хоч підготуюся спокійно.

Батько зітхнув…

– Їй важко тебе виховувати. Вона одна.

– Ні, тату, це я один. У неї є я, у тебе сім’я. А я один.

– Живи скільки потрібно.

– Олена не проти?

– Не проти вона, не турбуйся. Чесно. Але просила з тобою поговорити. Хоча бачу, що ти серйозний хлопець.

Степан посміхнувся.

– Тату, а мама завжди такою була? Ну коли ви познайомилися?

– Ні що ти. Красуня, розумниця. Я її дуже любив, та й зараз добре ставлюся, але рано чи пізно щось пішло не так. Вона ніби надламалася. І я зрозумів, що не можу більше робити її щасливою. А якщо не щаслива моя жінка, то й мені нема радості в житті, немає сенсу. Я дуже добре запам’ятав цей стан. Немов мене вимкнули з мережі. Раз. І все. Тільки тоді ми розлучилися.

Наступного разу з матір’ю Степан побачився лише у вересні. Вже починало холоднішати, і він згадав про свою улюблену синю куртку, яка зараз якраз була до речі.

– Мамо, ти вдома? — спитав Степан з коридору, почувши якісь шарудіння в її кімнаті.

– Привіт, а ти що? Повернувся? – мама вискочила до сина, на бігу застібаючи шовковий халат.

– За курткою прийшов, де моя синя, така зі смужками, – Степан відкрив шафу і почав розглядати речі. Але його погляд одразу натрапив на коричневу куртку, яка була явно з чоловічого плеча.

Степан обернувся і глянув на матір. Вона стояла схвильована, немов школярка на іспиті, але виглядала в той же час так добре, наче виспалася і мала чудовий настрій.

– Привіт, – зі спальні в коридор вийшов незнайомий чоловік і встав поряд із матір’ю. – Я Олег, – простяг він Степану руку.

– Степан, – усміхнувся син, і потиснув руку, – Завадив? Де куртка? Піду зараз, піду…

– Ні, синку, я так рада тебе бачити, – і мати обійняла сина, вперше за стільки років просто обійняла, і в той момент він відчув її любов, її справжню, ту, що здатна дарувати себе всю, без залишку, але при цьому робити людей, які знаходяться поряд, щасливими.

Тоді Степан не просто згадав, він відчув слова батька:

“Щаслива жінка сама не помічає, як робить усіх довкола щасливими”.

Вам також має сподобатись...

Віктор повернувся додому рано. Сьогодні у гості приїхали його діти. Чоловік зайшов на кухню, побачивши дітей, він кинувся обніматися. – Ти не хочеш мені випадково нічого розповісти? – докірливо запитала дружина. – Ні, – байдуже озвався чоловік. – Про подарунок, який діти тобі подарували на день народження, не хочеш розповісти? – Лариса схрестила руки. – Що про нього сказати? – спантеличено промовив Віктор. – Не прикидайся! Діти мені все розповіли! Як ти міг зі мною так вчинити? – вигукнула приречено жінка і повільно опустилася на стілець. – Ти про що? – Віктор здивовано дивився на дружину та дітей, не розуміючи, що відбувається

На кухні чувся звук чашок і ложок. – Видно, бабуся Оля вже встала, – подумала Марійка. Аромат випічки розбудив її. – Сьогодні ж Світле Воскресіння! Видно це бабуся Оля спекла паску з родзинками! – вирішила Марійка. Вона відкинула ковдру і розплющила очі. – Господи Ісусе, та як же це я таке собі понавигадували?! – Марія Михайлівна присіла на ліжку. – Давно бабусі моєї нема вже… Насниться ж… Марія Михайлівна тихенько пройшла на кухню. Вона привідкрила двері і застигла на порозі. – Господи, хто це сюди приніс?! – ахнула жінка нічого не розуміючи

Марія готувала вечерю, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила свекруха. – Алло, Марія, тут таке діло. Напросилася до мене в гості троюрідна сестра, – одразу почала Лариса Іванівна. – І вам доброго дня! А я тут до чого? – не зрозуміла невістка. – Не могла б ти її у себе прийняти? – пояснила свекруха. – Ларисо Іванівно, а чому ви не хочете її прийняти? Це ж ваші родичі? – Марія оторопіла від нахабства свекрухи. – Я навіть не знаю, як тобі пояснити, – зам’ялася на хвилину Лариса Іванівна, а потім все розповіла невістці. Марія вислухала свекруху і застигла від почутого

Алла сиділа з мамою на кухні та пила чай. – Мамо, а де мій подарунок? – Алла кинула погляд на стіл. – Щось я не бачу своєї вази… – Ой, я її переставила, – сказала Олена Павлівна. – Вона на шафі, стоїть. – Ти не проти, якщо я на неї гляну. Хочу таку ж купити свекрусі, – сказала Алла і підвелася, щоб глянути на вазу. – Доню, не треба! – несподівано вигукнула мама і перегородила доньці дорогу. – Ти маєш дещо дізнатися! Олена Павлівна знову сіла на крісло, важко видихнула і все розповіла доньці. Алла вислухала матір і застигла від почутого