– Ви хто? – сердито запитав Михайло, відчиняючи двері. – Ми нічого не купуємо, можете одразу йти.
– Дочку мою поклич, – прохрипів чоловік дуже сумнівного вигляду, що стояв за порогом. – Христину!
– Ви помилилися дверима, – спробував виставити чоловіка Михайло. – Моя дружина – сирота, у неї немає батьків.
– О, заміж вийшла, – чомусь зрадів гість і заголосив. – Христино, виходь, тато прийшов!
– Та нема її, на роботі Христина, – намагався відмовити чоловіку Михайло. – Приходьте пізніше, якщо вам вона така потрібна.
– А я дочку тут почекаю, – відсунув його незнайомець убік. – Чого ти розпоряджаєшся, як у своєму будинку? Це квартира дочки.
Михайлу нічого не залишалося, як відійти вбік і пропустити чоловіка, який виглядав так, ніби ночував у сусідньому смітнику. Разом вони сиділи і чекали на Христину.
А Михайло похмурнів все більше і більше, розуміючи, що дружина приховала від нього правду. Дуже важливу правду. Хоча, думав він, чи став би він говорити про наявність такого батька, питання звичайно цікаве… Засмучено зітхаючи, він так і не встиг дійти якогось однозначного висновку. До того ж Христина взагалі завжди була дуже розсіяною. І могла просто не подумати про те, що треба повідомити чоловіку деякі деталі свого минулого.
Через годину прийшла Христина.
Вона пройшла з коридору не роззуваючись. Не вступаючи в розмови, вона взяла гостя за руку і потягла до виходу. Той почав щось вигукувати.
– Христино, доню, ну навіщо ти так, – вигукував чоловік. – Мені жити ніде, грошей немає, дай хоч сто гривень.
– Щоб духу твого тут не було, – невдоволено відповіла йому Христина. – У мене немає батька, запам’ятай це назавжди! І більше тут взагалі не з’являйся!
– А чоловік твій не в курсі був, так? – раптом розвеселився тато. – Ей, хлопче, чуєш, як обманює вона, вся в матір! Ти обережніше, може, ще щось приховує.
Христині якось вдалося випровадити непроханого гостя.
Вона відступила до квартири, замкнула двері і вирушила мити руки. Христина намилювала їх щоразу, наче намагалася стерти запах свого ненависного татуся. Але важкі спогади, пов’язані з цією людиною, вже повернулися. А на кухні в цей момент Михайло навстіж відчинив вікно і висунувся на вулицю, вдихаючи свіже, холодне повітря.
А Христина все продовжувала намилювати і змивати руки над раковиною, не відчуваючи, що сльози заливають обличчя. Батько був важкою темою в її житті…
…Маму Христина втратила у вісім років, її не стало від підступної недуги. Батька вже тоді в їхньому житті не було. І восьмирічна Христина потрапила до притулку. Його співробітники розшукали її батька, навіть викликали Віктора на розмову. Пропонували забрати дочку, але той відмовився. Дівчинка поїхала до дитячого будинку. Обличчя батька, байдуже та холодне, вона тоді запам’ятала на все життя.
– У мене нова сім’я, – пояснював Віктор співробітникам соц.служби. – Дружина проти дівчинки, та й я сам ніколи з нею не жив. Можна сказати, я не маю дочки. Так, народили за молодістю, визнав, тепер ось шкодую.
– Але ж це ваша дитина, – суворо дивилася на нього через окуляри жінка з соц.служби. – Невже не шкода дівчинку, інших дієздатних родичів у неї немає. А прабабусі ми віддати Христину не можемо.
– Та хай їде до дитячого будинку, – відмахнувся Віктор. – Кажу ж, не братиму тягар на свою шию.
З того часу вона бачила батька ще разів зо три. Після дит.будинку, коли повернулася в цю квартиру, яка багато років простояла замкненою. На щастя, вся пенсія за втратою годувальника йшла окремо, бідувати вісімнадцятирічній дівчині не було потрібно. Вона виплатила борги по комуналці і почала жити у квартирі, де все нагадувало про маму.
Тоді Віктор – називати його батьком язик не повертався, з’явився знову. Виглядав він уже не так свіжо та привабливо, як у юності. Зате нахабства було хоч греблю гати. Подзвонивши в двері, її батько стояв і посміхався.
– Привіт, дочко, ну що, вийшла зі своєї установи? Давайте відсвяткуємо це, – він потряс пляшкою. – Свято ж, возз’єднання сім’ї.
– Я не «святкую», – заявила Христина. – І тим більше не збираюся нічого відзначати у вашій компанії.
– І даремно, – засміявся тато. – Ну, хоч грошей мені дай, я ж знаю, є в тебе.
– З якого дива? – примруживши очі, поцікавилася Христина, – Ти не платив мені жодної копійки.
– Так я ж тато твій, – посміхнувся Віктор. – Зараз тимчасово без роботи, потребую допомоги. До речі, у тебе тут дві кімнати, а мене чергова дружина виставила. Пустиш батька пожити?
– Ідіть, – попросила Христина, невдоволено дивлячись на недбайливого тата. – У мене немає жодного батька.
– А в документах інше написано, – посміхаючись, повідомив той. – Я, якщо що, ще й твій законний спадкоємець.
Покінчивши зі спогадами, Христина знайшла в собі сили вийти з ванної кімнати. Михайло стояв у коридорі повністю одягнений та з рюкзаком за спиною.
– Ти куди зібрався, – запитала Христина у чоловіка.
– Переночую в матері, – кинув він, прямуючи до дверей. – Дуже багато потрясінь для одного вечора. Неприємно, знаєш, дізнатися, що твоя дружина приховує такий важливий факт, як наявність живого батька. А може, мене ти теж поховала, га, Христино?
– Михайле, перестань, я його бачила за все життя рази три, – виправдовувалася Христина. – Для мене ця людина все одно що і не на цьому світі.
– Це не рівнозначно, – відповів Михайло сердито. – Загалом, мені потрібно подумати і зрозуміти, чи варто продовжувати ці стосунки, наш шлюб і таке інше. Не впевнений, що ладен миритися з твоїм обманом.
– Михайле, та я просто не думала, що це важливо, – Христина взяла його за руку, але Михайло вихопив її.
Чоловік пішов, гримнувши дверима. Христина підійшла до відчиненого вікна і втупилася в тишу двору. Їй хотілося плакати, але сліз не було.
Вони з Михайлом не бачилися наступні три дні. Христина вже внутрішньо готувалася до розлучення. Її чоловік не переносив будь-які форми обману. Він виріс зі старшим братом, який тільки й робив, що обманював і вивертався. Тому Михайло одразу сказав майбутній дружині, що обману не потерпить. І тепер Христина відчувала себе винною.
Нарешті Михайло зателефонував їй на роботу і попросив увечері бути вдома, пообіцяв заїхати. Христина подумала, що він з’явиться, щоби забрати залишки речей. Але дорогою додому все одно купила продукти, щоб приготувати вечерю. З повною сумкою провізії вона піднімалася сходами і побачила Михайло біля дверей. Той балансував із двома пакетами їжі та намагався відчинити двері.
– Може, допомогти? – З полегшенням розсміялася вона. – Здається, ти не надто успішно з цим справляєшся.
– Давай, – невпевнено посміхнувся Михайло у відповідь. – Сама знаєш, я не надто спритний у питаннях логістики. А тут зайшов до магазину та набрав усього поспіль. Сам не пам’ятаю, як отямився біля каси. Мабуть, у нас там молоко закінчувалося, я взяв.
– Я теж, – усміхнулася чоловікові Христина, пропускаючи його до квартири. – Ти більше на мене не гніваєшся.
– Знаєш, навіть мати та брат сказали мені, що це все нісенітниці. – незручно посміхнувся Михайло. – Послухай, якщо ще є якісь таємниці, просто розкажи про них зараз. Я не буду злитися, хіба що трохи. Але врахуй, це разова акція, Христина.
– Добре, – кивнула вона, – В дитбудинку я брала без дозволу котлети.
– Що ти робила? – розсміявся Михайло. – Я про серйозні секрети, взагалі-то.
– З таємниць, що залишилися, ця – найстрашніша, – посміхнулася Христина.
– Ну гаразд, – усміхнувся Михайло. – Тепер хоч зрозуміло, навіщо ти написала на мене заповіт. А я думав, що це якась дивина дружини.
– Ні, все прозаїчно, – кивнула йому Христина. – Щоб ось цьому «татусеві» нічого ніколи не дісталося.
Вони подолали цю кризу у шлюбі. Наступного разу батько Христини спробував пристати до неї через рік, коли молоді батьки гуляли з новонародженою донькою у парку. Але цього разу Михайло навіть не дав йому наблизитися. Під грізним поглядом зятя той відступив. Після цієї події Христина з Михайлом продали її стару квартиру та переїхали.
