Віра знала, що її чоловік Денис – не романтик. Навіть у далеку від них тепер пору студентського залицяння він був діловитим і практичним.
Напевно, давалося взнаки те, що навчався він у будівельному інституті, і професію вибрав за покликанням, а не заодно з кимось із друзів або на вимогу батьків.
Денис часто дивував майбутню вчительку української мови, зустрічаючи після пар і вручаючи їй булку, яка манила хлібним ароматом, замість квітів.
– Перекуси, і підемо, прогуляємося! – казав хлопець, і вони, якщо дозволяла погода, довго ходили міськими вулицями, розмовляючи про все на світі.
Батьки Віри не були проти її залицяльника, але мама часом попереджала, щоб дочка, як вона висловлювалася, «не поспішала дорослішати» і пам’ятала про те, що насамперед необхідно отримати диплом, а потім – створювати сім’ю і народжувати дітей.
Зрозуміло, дівчина кивала головою, слухала повчання, і майже виконала вказівку.
Заміж за Дениса вона вийшла аж на останньому курсі, а через день після урочистого вручення диплома народила донечку Олю.
Молодий батько, який зумів влаштуватися на роботу ще під час навчання, працював багато і наполегливо, щоб дружина і донька мали все необхідне.
Батьки Дениса та Віри допомагали, і в цілому їхня родина жила не гірше, аніж багато знайомих.
Кілька років винаймали квартиру у дальньої родички. Жінка пішла троюрідному племіннику назустріч і просила лише вчасно оплачувати комунальні послуги і стежити, щоб все було гаразд.
Щойно Олі виповнилося 2 роки, як Віра вийшла на роботу по спеціальністі у школу, розташовану поряд із дитячим садком, куди прийняли дочку.
Звичайно, навіть пройдена педагогічна практика не могла познайомити молоду жінку з усіма нюансами професії, але помалу все–таки життя увійшло до нового русла.
Тільки одне залишалося незмінним – Денис так і не навчився робити дружині приємні сюрпризи, і вважав за краще дарувати Вірі щось корисне. Вона й натякала йому, що буде рада отримати щось гарне, і прямо говорила, але як об стінку горох.
– Вірочко, ну, чого ти сердишся? – простодушно запитував Денис після чергового докору в неромантичності. – Я – такий, який є. Ну, не працює у мене фантазія, Віро! А купувати якусь нісенітницю, яку порадять продавці, теж не хочеться. Їм же ж явно треба впарити те, що гірше й дорожче. Ось у будівельних матеріалах я розбираюся, але ж ти не зрадієш шматку лінолеуму або чомусь подібному?!
– Чому ж?! Зрадію! У кабінеті на підлогу можна постелити, бо в нашого зовсім ніякого вигляду вже немає.
– Віро, ти невиправна! Ремонт у школі має проводитись за рахунок бюджету! Але ми зараз не про це. Ти ж маєш розуміти: у квітах і всяких жіночих цяцьках я зовсім не розуміюся. Якщо ти так хочеш, давай, я вручатиму тобі гроші, а ти сама собі купуватимеш подарунки на свій смак.
Від такого варіанта Віра відмовилася. Все–таки їй було б приємніше отримати від чоловіка саме сюрприз, а не гроші.
У результаті жінка просто перестала сподіватися на романтичні подарунки від чоловіка.
Поступово вона сама себе переконала в тому, що Денис, за великим рахунком, навіть має рацію. Якісний фен, мікрохвильова піч, велосипед для дочки приносять сім’ї набагато більше користі, аніж прикраси або парфуми.
Втім, їй тепер вручали квіти в школі і на 8 березня, і на день вчителя, а іноді вона балувала себе не надто помітною біжутерією, щоб не відволікати учнів…
…Звичне життя перевернуло лихо…
Протягом року Віра осиротіла, і їй у спадок дісталася квартира батьків.
Недовго подумавши, жінка заявила Денису:
– Знаєш, напевно, буде правильніше туди переїхати. Продавати квартиру батьків я не хочу, бо там пройшло моє дитинство. Здавати її незрозуміло кому в оренду – тим паче.
– Гаразд, тоді готуватимемося до переїзду, – одразу погодився Денис. – Думаю, моя тітонька за це на нас не образиться.
Ще одним плюсом на користь нового місця проживання стало те, що Оля стала першокласницею, і їй було зручніше добиратися до школи разом із мамою із квартири бабусі та дідуся.
Минав час і які б проблеми не зустрічалися на шляху, Віра завжди знала, що може розраховувати на підтримку свого прагматичного Дениса.
Дні мчали і настав момент, коли Оля, яка виросла, сказала батькам, що збирається вступати в інститут в іншому місті.
Звичайно, Віра розуміла, що це якось може статися, але не зуміла знайти слів, щоб відмовити свою дорослу дівчинку.
За негласним договором, навіть після від’їзду доньки її колишня дитяча кімната залишилася практично в недоторканності, щоб будь-якої миті зустріти свою господиню звичною обстановкою.
День, який приніс Вірі безліч різних емоцій, почався зі сварки в школі.
Жінці, як класній керівниці, довелося розбиратися зі сваркою, влаштованою хлопчиками з її класу. Добре, все обійшлося, але від спілкування з підлітками та їхніми незадоволеними батьками нерви у Віри були на межі…
…Повернувшись додому, вона взялася до прибирання, оскільки це заняття її завжди заспокоювало.
Зазирнула вона і в кімнату доньки, щоб полити квіти і витерти пилюку.
Помітивши, що подушка на ліжку лежить не надто рівно, Віра почала її поправляти і раптом побачила…
Оксамитову червону коробочку!
Жінка точно знала, що місяць тому, коли вона влаштовувала велике прання і освіжала навіть плед, нічого такого не було.
Відкривши коробочку, Віра оторопіла.
Вона побачила кулон на ланцюжку!
Яскраве серце в золотій оправі манило, і, звісно, жінка не втрималася і приміряла прикрасу.
Дизайн кулона був не зовсім у її стилі, але важливіше було те, що Денис через стільки років знайомства та подружнього життя зрозумів, що їй хочеться романтики!
Віра покрутилася перед дзеркалом, вийшла на лоджію, щоб роздивитися прикрасу в променях сонця, яке вже хилилося до заходу, і, милуючись собою і пейзажем, думала про чоловіка…
Невже Денис таки перейнявся романтичним настроєм, який намагаються створити продавці у лютому місяці?
Ось це, звісно, несподівана новина!
Віра ніколи б не думала, що чоловік колись стане купувати її подарунки на день усіх закоханих.
Настрій, зіпсований шкільною подією, покращав. У неї чудовий чоловік, який, судячи з приготовленого подарунка, її все ще любить.
У них виросла чудова дочка. Хоча ложія і була утеплена Денисом, але Віра трохи змерзла.
Повернувшись у кімнату, вона навіть з деяким жалем зняла прикрасу і, поклавши її назад у коробочку, поклала знахідку на місце…
…Вірі довелося закликати на допомогу всі свої акторські здібності, щоб зустріти чоловіка як завжди.
Денис, не підозрюючи, що його сюрприз уже знайдений, не помітив нічого незвичайного і вечір пройшов як завжди.
Чоловік подякував за вечерю і поринув у свій телефон.
Вперше за 24 роки знайомства з Денисом Віра з нетерпінням чекала наближення свята, яке раніше у їхній родині ніяк не відзначали.
Вона наперед купила чоловікові набір інструментів, знаючи, як давно він на нього задивлявся. Віра хіба що днів у календарі не закреслювала, передбачаючи обмін подарунками…
14 лютого за сніданком Денис не став вручати кулон із ланцюжком, вдаючи, що взагалі не пам’ятає про свято.
Коли чоловік поспішно побіг на роботу, Віра вирішила, що це навіть на краще.
Куди як приємніше порадуватиме один одного ввечері, в спокійній обстановці, нікуди не поспішаючи.
Однак і ввечері чоловік поводився як завжди. Швидко зʼївши вечерю, він ніби й не збирався вручати дружині прикрасу, під яку вона напередодні встигла купити нову блузку.
Віра вирішила проявити ініціативу, щоб таким чином підштовхнути Дениса до невластивого йому романтичного жесту, але він, приймаючи бажаний набір, якось дивно та сухо відреагував:
– Дякую, звісно. Тільки даремно ти витратилася. Знаєш, що я цей день за свято не вважаю.
– А навіщо тоді кулон мені купив? – вихопилося питання, що турбувало Віру, і на кухні запала гнітюча тиша…
Денис мовчав, не дивлячись на дружину, і це було красномовніше за всі слова та виправдання.
Жінка чудово зрозуміла, що зовсім не їй її неромантичний чоловік приготував подарунок у вигляді серця…
Рухаючись повільно, Віра зайшла у кімнату дочки і перевірила таку ненадійну схованку чоловіка.
Коробочки з прикрасою під подушкою не було.
Повернувшись, жінка подивилася на Дениса, який ішов за нею, і запитала:
– Тобто комусь іншому, а не мені, ти готовий робити подарунки на честь свята, яке не визнаєш? Що ж ти?! Відповідай! Не мовчи!
– А ти не підганяй мене, як своїх недолугих школярів! – огризнувся Денис. – Хоч би вдома в собі режим вчительки вимикай. Так, я зустрів і покохав іншу жінку: яскраву, пристрасну, не таку нудну. Подарунок, який ти виходить знайшла, я приготував для неї. Чого тебе в кімнату Олі понесло? Вічно лазиш там, де тебе не просять. Сиділа б, зошити перевіряла чи журнал на ноутбуці заповнювала!
– Ну, ти взагалі вже, Денисе. Тобто я ще й винна? Може, мені ще вибачитись за те, що ти собі розвагу на боці знайшов?!
– Звичайно, ти винна! – незворушно відповів чоловік. – у тебе ж тільки твоя школа на думці, і Оля тому втекла, що у нас у квартирі жити неможливо.
Чергова згадка імені дочки підкосила Віру, яка дуже за нею сумувала, і жінка сказала:
– Значить так, іди, збирай свої речі і вирушай до своєї подруги.
Денис сперечатися не став. Йому здавалося, що зараз для нього почнеться щасливе життя. Набравши пару сумок своїх речей, чоловік сказав:
– За рештою повернуся завтра після роботи. Заодно обговоримо, як ділитимемо майно. Все–таки, я в цю квартиру не мало так вклався, і не збираюся йти від тебе з порожніми руками.
Сил у Віри залишилося тільки на те, щоб кивнути та зачинити за невірним чоловіком двері…
…Розлучення вийшло негарним. Денис при підрахунку своїх вкладень у спадкову квартиру Віри надав чеки навіть на шурупи, і жінці довелося навіть взяти невеликий кредит, щоб виплатити йому суму за судом. Звичайно, це було гидко, але хотілося поставити всі крапки над «ї» і хоча б постаратися не думати про зрадника.
Оля дзвонила та підтримувала маму, і Віра зуміла зібратися та вистояти після розлучення. Добре, і роботи, як завжди ближче до закінчення навчального року, навалилося стільки, що особливо сумувати було просто ніколи.
У школі Віра не ділилася подробицями свого особистого життя, але про руйнацію її сім’ї звідкись стало відомо. До жінки періодично підходили колеги та намагалися підтримати її своїми прикладами та втішаючими фразами.
– Ось побачиш, твій Денис ще приповзе назад! – переконувала Віру приятелька, вчителька фізики.
– Дуже сумніваюся. Бачила я нещодавно в магазині, як Денис зі своїм новим коханням обіймається. Та й вона, як мені здалося, дивилася на нього з обожнюванням.
– І все-таки, повір моєму досвіду: приповзе. Тільки ти його не пробачай!
Віра подякувала подрузі і пообіцяла:
– І не збираюся. Банально, але я переконую себе: все що робиться – все на краще…
…Через кілька місяців після розлучення жінка насправді в це повірила. Готувати доводилося менше. Витрати скоротилася, і Віра із задоволенням прийняла запрошення директора взяти участь у літньому таборі…
…Через рік після знайдення кулона, призначеного іншій жінці, до Віри спробував повернутись Денис, але пробачити його вона не зуміла…
