Молодий чоловік, який стомився на вигляд, а насправді просто не виспався, позіхаючи сів у машину і завів мотор. До цього автомобіль довелося очистити від снігу, який, схоже, валив усю ніч.
Був ранній недільний ранок, і він вирушив у село по дружину та доньку. Вони гостювали у тещі з тестем, якому два дні тому виповнилося шістдесят.
Сам він не міг поїхати із сім’єю, відправив їх до села автобусом. У п’ятницю та суботу вони закінчували проєкт, щоб у понеділок відзвітувати та здати його нарешті замовнику. Завал, одним словом, а він, Борис, керівник проєкту, і начальник йому влаштує, якщо в понеділок щось піде не так.
У суботу ввечері він з’явився додому весь стомлений і збуджений. Все вони закінчили, перевіряли ще раз, і Борис мало не піддався на чергові «сигнали» практикантки Оленки.
– Може, повечеряємо разом, Борисе Олександровичу? – спитала вона крадькома, коли всі гамірно збиралися розходитися по домівках.
Її пильна і недвозначна увага до його персони стомлювала. Молода, вродлива, незаміжня.
Чоловіки у відділі тупцюють навколо неї, але безуспішно.
Вона чомусь запала саме на нього, Бориса. І якби він не був таким порядним сім’янином, давно б уже здався.
Ось і вчора промайнула зрадлива думка: «Може, і справді повечеряти?». А внутрішній голос строго запитав: А потім? Ну, а що потім? «Як вийде» – типова чоловіча відповідь, дуже безвідповідальна і водночас зрозуміла. Виходить у більшості подібних випадків саме так, як не мало би бути.
Тут Борис себе зупинив. Ні, від спокуси подалі. Його дружина Марта не заслуговувала на зраду, та він і не прагнув такого. Якби тільки не цей погляд, не ці витончені ручки з тонкими зап’ястями і не цей чарівний голос Оленки…
Чоловік все зважив, оцінив ризики, відчув гостре небажання наробити дурниць і відповів:
– Дякую, звичайно, за пропозицію, Олено Юріївно, але я дуже втомився. Іншим разом.
Повернувся і пішов, залишивши її з розчарованим поглядом на здивованому обличчі. Борис приїхав додому, зварив гору вареників, приправив їх сметаною, налив ігристого і ліг на диван.
По телевізору йшов якийсь фільм, вареники віддавали божественний аромат, ігристе приємно зігрівало, і вечір відпочинку вступив у свої права.
Зателефонувала Марта, запитала о котрій його чекати завтра, він пообіцяв виїхати раніше. Додивився фільм, який скінчився вже за північ, і ліг спати.
О сьомій Бориса вже розбудив будильник. Час. Їхати години дві з половиною – три, залежно від завантаженості траси. Ще треба поснідати і заїхати в супермаркет по продукти. Тому в селі він буде годині до дванадцятої ранку.
Там на нього чекає обід від тещі, ясна річ. А потім знову в дорогу. Завтра відповідальний день, здавання проєкту з усіма наслідками, що з цього випливають.
Дорогою чоловік зупинився на заправці, залив бак і купив гарячу каву. Очі хоч і не злипалися зовсім, але він так стомлено дивилися на дорогу, що так і дивися… Кава трохи підбадьорила, і він продовжив свій шлях.
Траса була відносно вільною, принаймні не перевантаженою. Але сама дорога, вкрита утрамбованим снігом, залишала бажати кращого.
Борис їхав і розмірковував про завтрашній день, та й про вчорашній. Ось що таким панночкам як Оленка потрібно від дорослих, одружених чоловіків? Невже така закохана? А молоді хлопці навіщо? Сергій, Леонід – прекрасні молоді хлопці, перспективні, симпатичні.
Ні, їй давай його, тридцять п’ять років, сімейного, який давно втратив жагу до любовних пригод, батька сімейства! Її мрійливі погляди, посмішки завжди йшли за ним. А тепер ще й ця пропозиція повечеряти!
«А якщо б я піддався на її вмовляння, повечеряв і поїхав до неї? До себе не повів би, це виключено. Так низько я ще ніколи не вчиняв. Ну так, а поїхати до жінки додому – це саме те, звісно», – розмірковував Борис, розуміючи, що цього все одно не сталося б.
Машина мчала вперед на високій швидкості. Раніше приїде, раніше вони зможуть поїхати, щоб повернутися додому не надто пізно і відпочити. А в думках малювались картини, що могло б статися, якби… Ну чому цей флірт не виходить у нього з голови?!
Думаючи про все це, Борис не встиг скинути швидкість при з’їзді з траси на ґрунтову дорогу, що вела вже через ліс у село. Він просто пропустив вказівний знак!
Але тут промайнула якась тінь, і він відчув поштовх! Борис різко загальмував, машину занесло, і він разом із нею полетів кудись… Отямився від сильного поштовху, мабуть там було дерево…
Чоловік ледь вибрався з машини і поплентався на трасу. Що то було? На що він налетів дорогою? Про це було лячно подумати.
На заледенілій дорозі він побачив молодого хлопця. Борис злякався.
“Дивно, чому немає жодної машини ні туди, ні назад?” – подумав він, наблизившись до хлопця. Визначити чи живий він чи ні чоловік не зміг, руки тремтіли, пульс не промацувався. Він почав обшукувати свої кишені в пошуках телефону, але тут згадав, що поклав його на сидіння на випадок, коли Марта дзвонитиме.
На ватяних ногах Борис пішов знову до машини, щоб швидше викликати швидку. Він ледве відчинив дверцята і відсахнувся.
На сидінні водія…. Сидів він! Голова лежала на кермі…
Видовище було не так страшним, хоч і це теж, але ще й незрозумілим. Борис позадкував назад і побіг геть від машини, забувши про телефон.
Він знову вискочив на трасу і побачив ту ж саму картину – хлопець так само лежав, а поряд з ним стояв і беззвучно плакав… Його двійник!
Побачивши Бориса, він вигукнув:
– Ти чого мчав як шалений? Що ти наробив? – запитав хлопець. – Мене мати чекає, вона не витримає тепер… Слаба вона дуже, я їй ліки ніс!
Він підійшов до Бориса впритул.
– Я не хотів, я не знаю, як так вийшло. Звідки ти вистрибнув? Сам винен. Тепер ми обидва там! А в мене сім’я, між іншим, дружина, донька. І на трасу я дивився, ніяк не думав, що хтось буде тут дорогу перебігати…
– Про любовні втіхи ти думав, намагався зрозуміти чи правильно вчинив, що згаяв учора такий випадок. І мчав при цьому на величезній швидкості, – почув Борис голос ззаду і різко обернувся.
На дорозі, що раптом покрилася легким серпанком, стояв високий чоловік у білому одязі. Швидше, обриси людини, майже напівпрозорої із прихованим обличчям. Борис здивовано дивився на нього.
– А ти, – вказав він на хлопця помахом руки, – мав учора до матері прийти з ліками, але затримався з дружками, гульбанив до півночі. А вона чекала, хвилювалася, плакала.
– То що тепер, на той світ? – різко запитав хлопець, тоді як Борис оторопів від побаченого і не міг вимовити жодного слова.
– Ні, туди вам рано. Свої місії на Землі ви ще не виконали. Ти матір більше шануй, а не хизуйся, що їй допомагаєш. А ти, – це він вже Борису, – викинь погані думки з голови. Тобі дочку виховати треба, дружина сама не впорається.
З цими словами примарний чоловік розвів руки і почав згрібати щось невидиме, ніби купу осіннього листя. А потім помах, і він з силою відштовхнув все це від себе в їх з хлопцем убік. Борис відчув, що йому стало важко дихати, ніби стиснуло його тіло.
І тут раптом видіння зникло, він знову сидів за кермом, їдучі по трасі, а попереду побачив хлопця, що перебігав дорогу.
Посигналивши, він різко зменшив швидкість, і той проскочив повз!
– От же ж! – гукнув Борис у його бік, хоча той навряд чи почув.
По обличчю скотилися струмки поту. Борис зрозумів, що все ж таки задрімав на пару секунд, але в потрібну мить прокинувся! Він миттю глянув у дзеркало і з подивом побачив почервоніння на обличчі.
– Значить, не наснилося, – пробурмотів він, і все похололо всередині.
Рідним він сказав, що послизнувся коли йшов до машини.
Теща дбайливо змастила сліди на його обличчі маззю. Дружина обійняла і прошепотіла, що дуже скучила. Донька радісно стрибала довкола. Тесть отримав у подарунок електробритву, і всі посідали за накритий до обіду стіл.
Сім’я… Як це чудово! І нею треба дорожити, відкидаючи убік усі погані думки з натяком на непотрібні насолоди, чужу увагу та чиїсь симпатії. Або забаганки.
Настав понеділок. Проєкт було зданий, замовник залишився задоволений. Оленка ніби перестала його помічати. Чи він її?
Про те, що сталося на трасі, Борис не розповів дружині. Свою таємницю він залишив із собою. Зате довго згадував ту примарну людину, яка подарувала йому продовження цього життя.
І з того часу він дуже дорожив ним, а ще більше своєю родиною, донькою та дружиною.
Адже вони не впораються без нього.
Ось така містична історія. Хто зна, може це все таки й був сон. Але ж чого тільки не буває в житті…
