– Сашко, вчора мама дзвонила. Вона запросила нас на вихідні, щоб відзначити Восьме березня… – Ангеліна нервово поправила волосся, а потім кинула на чоловіка такий погляд, ніби просила його відмовитися.
– Запросила, отже, поїдемо. – Олександр ніколи не вмів зчитувати емоції дружини.
– Вважаєш, що треба?
– Не зрозумів. Ти не хочеш? – чоловік із подивом подивився на дружину. – Це ж твої батьки. Ми завжди до них на свята приходимо.
– На цей раз мені щось не хочеться. Напевно, я відмовлюся від цього запрошення. Краще сходимо з тобою кудись і відзначимо свято разом.
– Ну, як хочеш, – Сашко знизав плечима. Він не став допитуватись у дружини подробиці і з’ясовувати, що в тієї трапилося.
З наближенням будь-яких свят настрій Ангеліни завжди ставав дедалі більш пригніченим. З дитинства вона не любила всякі дні народження, Новий рік, Восьме березня та інші заходи, на які члени її сім’ї збиралися за столом. Ці святкування викликали в Ангеліни неприємні емоції. Вони були пов’язані з тим, що в будинку батьків жінка почувала себе обділеною. Справа в тому, що на таких святах батько та мати завжди дарували дочкам різні подарунки. Молодшій, Вірі, від народження діставалося все найкраще. Спочатку Ангеліна не розуміла цього, але коли виросла, почала помічати і обурюватися:
– Чому Вірі ви подарували ноутбук, а мені сковорідку?
– Тому що ти старша. Вірі ще треба вчитися, а тобі час заміж. Так що посуд на кухні тобі ще знадобиться.
На наступне свято повторювалося те саме: молодшій сестрі мати і батько подарували якийсь цінний подарунок, а старшій – щось із посуду чи кухонного текстилю.
Так тривало багато років. Ангеліна начебто якось упокорилася з упередженістю батьків, але потім трапилася ще більш неприємна ситуація. Бабуся дівчаток, яка жила в іншому місті, постійно надсилала онукам гроші на свята. Раніше вона дарувала їм однакові суми. На відміну від батьків, Алла Ігорівна не поділяла дітей сина на молодшу та старшу. Вона однаково їх любила і вважала, що несправедливо даруватиме комусь більше грошей, а комусь менше. Але раптом усе змінилося.
Якось на Восьме березня Ангеліна поїхала до батьків у гості. Вони повечеряли всією сім’єю, а наприкінці вечора мати вручила дочкам конверти від бабусі.
– Це вам Алла Ігорівна надіслала. Сказала, щоб я вам віддала сьогодні ввечері. Ось тримайте. Потім подзвоніть їй і подякуйте.
Зазирнувши до конвертів, дівчата побачили свої подарунки. Віра дістала гроші та перерахувала їх. Ангеліна ж витягла з конверта лише листівку. Спочатку вона вирішила, що це жарт, але з обличчя матері зрозуміла, що тепер і бабуся виділяла улюблену онучку. У конверті старшої сестри не було грошей.
– Чому бабуся так зробила? – Ангеліна здивовано поглянула на маму.
– Бо ти старша, доню. Ти ж уже працюєш, а ось Віра лише інститут закінчила. Їй гроші потрібніші.
Цей день Ангеліна запам’ятала назавжди. Раніше вона була вдячна Аллі Ігорівні за те, що хоча б вона ставилася до сестер однаково. Але тепер і бабуся вирішила виділити меншу.
Висловлювати своє невдоволення особисто бабусі Ангеліна не стала. Того дня вона подзвонила бабусі та подякувала їй за листівку. Ангеліна розуміла, що Алла Ігорівна була вже давно на пенсії і не мала великих коштів, щоб дарувати онукам гроші. Але образа на те, що молодшу люблять більше, не давала спокою.
З того часу минуло кілька років. Батьки і бабуся, як обмежували старшу сестру в подарунках, так і продовжили це робити.
Цього року вже заміжня Ангеліна вирішила зайвий раз не засмучуватися та відмовитися від запрошення матері. Вони з Сашком вже замовили столик у ресторані, куди збиралися на Восьме березня.
Але таке порушення традицій не сподобалося матері Ангеліни. Оксана Юріївна зателефонувала дочці і почала буквально благати, щоб та приїхала в гості.
– Я накрию стіл. Ми з татом уже купили торт! До того ж, Віра буде цього року не одна. У неї з’явився хлопець. Невже тобі не хочеться познайомитись із майбутнім зятем?
– Гаразд, мамо, я подумаю.
– Нема чого тут думати. Приїжджайте із Сашком, і все!
Оксана Юріївна завжди вміла впливати на старшу доньку. Зрештою, вона переконала Ангеліна приїхати. Подружжя відмінило броню столика в ресторані і на свято вирушило до батьків.
Яке ж було здивування старшій сестрі, коли вона приїхала до батьківського дому і побачила там не лише молодшу сестричку з хлопцем, а й Аллу Ігорівну, яка приїхала в гості з іншого міста.
– Бабуся?! Привіт! Я не знала, що ти приїдеш!
– Це я спеціально сказала твоїй матері, щоб вона не розкривала цього секрету. Хотіла зробити вам із Вірою сюрприз, – бабуся підійшла до онучки та ніжно обійняла її. – Я дуже сумувала! Жаль, що живемо далеко…
– Так… Але нічого, скоро відпустка і ми з чоловіком до тебе приїдемо.
Зібравшись за столом, вся родина весело відсвяткувала свято. Віра познайомила сім’ю зі своїм хлопцем та заявила, що вони планують одружитися.
– Я дуже рада! Поки ноги ходять, хотілося б погуляти на вашому весіллі, – голосно сказала Алла Ігорівна, і всі за столом почали обговорювати майбутню урочистість.
Коли день добіг кінця, і сестри зібралися роз’їжджатися по домівках, бабуся підійшла до онучок і сказала:
– Дівчата, я така рада була вас побачити! Скучила дуже! – після цих слів Алла Ігорівна засунула руку в кишеню кофти і вийняла звідти два вітальні конверти. – Ось візьміть. Це вам від мене маленький подарунок. Купіть собі щось.
– Бабусю, дякую, – сказала Ангеліна і механічно взяла конверт. Вона була певна, що там листівка з вітанням.
– Дякую, бабусю! – На відміну від Ангеліни, Віра відразу відкрила свій конверт і перерахувала гроші. – Мені якраз на нову куртку не вистачало!
– Я рада, що вам догодила, – відповіла Алла Ігорівна і поцілувала онучку. В цей момент Віра раптом подивилася на старшу сестру і трохи посміхнулася.
– А в тебе яка листівка цього разу? Вже колекція, мабуть! Сподіваюся, ти зараз не пред’являтимеш бабусі, що вона тобі подарувала порожній конверт?
– Не буду, – Ангеліна невдоволено глянула на сестричку. – Я вже звикла до того, що ти потребуєш грошей більше, ніж я. І взагалі, це непристойно обговорювати!
– Про що ви кажете? – Алла Ігорівна не зрозуміла суті суперечки, яка виникла між сестрами. – Я вам завжди дарую однакові суми. Хіба я можу робити інакше? Ви ж обидві мої улюблені онуки.
Ці слова бабусі здивували сестер. Ангеліна глянула на жінку з недовірою, але говорити нічого не стала. Але Віра не змогла промовчати.
– Як це однакові? Ти вже давно надсилаєш мені гроші, а сестрі – конверт із листівкою.
– Не може цього бути! – бабуся посміхнулася, гадаючи, що онуки просто жартують. Але потім вона побачила сумні очі Ангеліни і зрозуміла, у чому річ. Жінка покликала невістку і при онуках поставила їй пряме запитання:
– Оксано, я тобі завжди надсилала гроші, щоб ти їх розділила порівну і віддала онукам. Як так виходить, що в Віри в конверті гроші, а в Ангеліни немає?! Куди ти їх діла?
– Га? – Оксана Юріївна була не готова до такого питання. Вона розгубилася. – Ну, так от вийшло. Вірі я завжди віддавала повну суму, а в Ангеліни забирала. Ти ж не в образі, доню? Адже ти в нас добре заробляєш, тому я подумала, що тобі не так вже й потрібні ці гроші.
– Як ти дозволила собі це! – обурилася бабуся. – Загалом ці гроші я дарувала онукам, а не тобі.
– Та облиште ви, Алло Ігорівно, – дивлячись на свекруху, невістка нервово посміхнулася. – Ангеліна все одно була б не проти.
– Правда?! Не проти?! – старша дочка сердито глянула на маму. – Якби ти попросила у мене ці гроші, я, можливо, тобі й дала б їх. Але навіщо треба було створювати ілюзію, що бабуся дарувала нам із Вірою різні подарунки? Знаєш, як мені було прикро всі ці роки?! Мало того, що ви з татом все життя мене обділяли, так ще переконали думати, що й бабуся така сама.
– Як ми тебе обділяли? Ти що, рідна? – Оксана Юріївна демонстративно схопилася.
– Все, не треба грати тут на публіку! Сашко, ми йдемо! Бабуся, я приїду до тебе скоро. Вибач, що так сталося…
Вчинок матері так сильно обурив Ангеліну, що вона кілька місяців не спілкувалася з нею.
– Ох, онучко, це я у всьому винна, – говорила Алла Ігорівна, коли дзвонила до Ангеліни. – Треба було пересилати гроші вам особисто, а не передавати їх через Оксану.
– Бабусю, ти ні в чому не винна. Не хвилюйся, все буде нормально.
– Як не переживати? Тепер ви через мене не розмовляєте.
– Не через тебе, а через маму, – обурено відповіла Ангеліна.
– Треба помиритись. Незабаром у Віри весілля. Не будете ж ви на святі дутися один на одного?
Ангеліна прислухалася до бабусі та пішла миритися. Незабаром стосунки між старшою дочкою та мамою налагодилися. Але на весіллі сестри жінка знову відчула себе обділеною. Батьки подарували молодим досить велику суму. Ангеліна весь вечір згадувала, що коли вона виходила заміж, їй із Сашком піднесли лише постільну білизну та всяке кухонне начиння.
– Гаразд, не засмучуйся. Так часто буває, – сказав чоловік, заспокоюючи Ангеліну. – Просто прийми це і живи далі. Ситуація ніколи не зміниться.
Ангеліна кивнула. Вона перестала їздити на домашні посиденьки та обмежувалася лише поздоровленням по телефону. Від неї начебто відстали, але…
Трохи згодом відбулася зовсім нестандартна ситуація, через яку Віра та Оксана Юріївна вже самі перестали спілкуватися з Ангеліною. На ювілеї бабусі, куди довелося йти Ангеліні та чоловікові, Алла Ігорівна раптово заявила, що переписала заповіт на старшу онучку.
– Чому це? – обурено запитали Віра та Оксана Юріївна.
– Тому що треба бути справедливим, – насупившись, відповіла бабуся. – Скільки можна обділяти Ангеліну? Впевнена, що й батьківська квартира дістанеться лише Вірі. Я б ніколи так не вчинила, але ви мене самі переконали.
З цього часу молодша сестра зненавиділа старшу. Але Ангеліна вже ніяк не реагувала на обурення мами та Віри. Вона взагалі звела з ними спілкування до мінімуму, а ось з бабусею, навпаки, стала спілкуватися частіше, а коли жінці став потрібен догляд, старша онука перевезла її до себе.
Ангеліна була вдячна Аллі Ігорівні. Внучка була рада, що з усіх членів сім’ї бодай одна бабуся завжди залишалася справедливою.
