Життєві історії

Світлана повернулася додому. Прислухалася. На кухні шуміла вода, дзвенів посуд. – Цікаво, хто там господарює? – подумала Світлана. Тихенько відчинила двері і застигла. – Мама? – здивувалася Світлана. – Так, як ти смієш показуватись мені на очі після того, що ти вчора наробила? – А що такого я зробила? – нерозуміла мама. Світлана дивилася на матір і не могла зрозуміти, чи вона правда не розуміє, що наробила, чи притворяється

Світлана не пам’ятала, як дісталася додому. Все, що сталося на бенкеті, зараз здавалося страшним сном. Осоромитися так перед усією ріднею…

***

Прислухалася. На кухні шуміла вода, дзвенів посуд.

– Цікаво, хто там господарює? – подумала Світлана.

Тихенько відчинила двері і застигла. 

– Мама? – здивувалася Світлана. – Так, як ти смієш показуватись мені на очі після того, що ти вчора наробила?

За стіною у сусідів пролунали якісь звуки.

– Молодець, всіх сусідів розбудила, – на подив мама не стала кричати, як це завжди відбувалася при їх сварках.

Вона спокійно сіла за стіл, налила каву і простягла Світлані, та різко відштовхнула.

– Ну, чому ти так поводишся? Що тебе не влаштовує?

Світлані п’ятдесят один рік і вчора вони зібралися святкувати сімдесятиріччя матері.

Довго готувалися, все має бути за найвищим розрядом, адже у неї не просто мама, а легендарна особистість для їхнього невеликого містечка. Вона декан в університеті. Професор.

У сімдесят років продовжує викладати. Виглядає на всі сто, як вона любить висловлюватися.

Треба погодитись, Світлана у свої п’ятдесят виглядала не ідеально, її це дратувало і стосунки були натягнуті, особливо після того, як мама розлучилася з батьком та залишила його на Світлану.

Батько, на відміну від мами, був слабкий здоровям і через два роки його не стало. Світлана звинувачувала у цьому матір.

Заради справедливості треба зауважити, Валентина Ігорівна особливо не турбувала себе турботами про сім’ю. Поки були живі батьки вона вчилася, досягала висот у професії.

Бабусі і дідуся не стало, всі турботи лягли на плечі Світлани та батька. Вона не могла пробачити матері холодного ставлення до себе і до батька.

Як пояснила їй мати, завагітніла по молодості, вискочила заміж, батьки вмовили.

Ну, не любила вона чоловіка, всі так живуть.

Світлана дивилася на матір і не могла зрозуміти, вона правда не розуміє, що наробила, чи притворяється.

– Дочко, послухай мене уважно, я не зробила нічого, – вона не дала домовити матері.

– Не зробила? Запізнитись на цілу годину, гості вже зібралися йти, з’явитися під ручку з сином подруги своєї і заявити.

– Вибачте за запізнення, але у нас поважні причини, ми сьогодні одружилися.

Картина маслом.

Ольга Петрівна, подруга твоя єдина, застигла на місці.

– Мамо ти його маленького доглядала, ти це розумієш? Він навіть не підійшов до матері.

– Правильно, що не підійшов, вона акторка, вона йому все життя зіпсувала. Не така вже й різниця, двадцять років, та він старший за мене виглядає.

– Мамо, у Світлани не було сил продовжувати розмову, вона закрилася у ванній, дала волю сльозам.

Несподівано для себе заспокоїлася.

– А що це я справді переживаю. У неї своє життя. Мені її не збагнути.

***

Таке життя і хто знає, хто правий в цій ситуації?

Вам також має сподобатись...

– Я купила вам такий подарунок – ахнете просто! – вигукнула задоволена Ірина Вікторівна до невістки і сина. Вона заскочила в квартиру і простягла невістці якусь невелику картонну коробочку. Уляна подякувала свекрусі за презент, але дивитися, що всередині коробочки, не стала… Сьогодні Уляна з Костянтином відзначало свою першу річницю весілля, тому дівчині було не до дивацтв свекрухи. Гостей вони запросили небагато – всього п’ять найближчих родичів. Увечері, після святкової вечері, коли всі пішли, Уляна почала розглядати подарунки. Несподівано увагу дівчини привернула невелика коробочка. – Це від мами, – сказав Костянтин. – Вона казала, що там неймовірний сюрприз. Ми маємо «ахнути»! Уляна відкрила коробку й застигла

Зоя Вікторівна без попередження з’явилася у вихідний день на порозі квартири свого сина Андрія й невістки Оксани. – До вас є розмова! – не привітавшись раптом промовила жінка. Молоді, які тільки-но прокинулися, здивовано перезирнулися. Ніхто не міг зрозуміти, що ж таке трапилося, що Зоя Вікторівна автобусом з самого ранку примчала аж у місто! – Може хочете кави? – поцікавилася Оксана, глянувши на свою засмучену свекруху. – Нічого я не хочу… Хіба ігристе десь у вас є… – промовила жінка. – Що ж трапилося?! – ахнув Андрій. Молоді здивовано дивилися на матір і не розуміли, що відбувається

Вадим прийшов додому з якимось дивним настроєм. – Сину, що трапилося?! – кинулась до нього мати Єлизавета Леонідівна. – Мамо, я одружуюся! – заявив той. – Як одружуєшся?! – Ліза так і застигла з відкритим ротом. – Ми вже заяву в ЗАГС подали. Через тиждень весілля. Завтра приведу наречену, з вами познайомлю… Наступного дня Вадим навів наречену. – Знайомтеся, це моя наречена Юлія! – сказав він. – А це мої батьки – Єлизавета Леонідівна та Андрій Романович. – Здрастуйте! – гордо сказала наречена. – Дуже приємно! – сказала майбутня свекруха. Майбутній свекор тільки кивнув головою. Він дивився на наречену й не вірив своїм очам

Вікторія з Надією були сестрами. Різниця у віці в них – дванадцять років. Віка була старшою… Час летить швидко. Ось уже й їхні діти виросли. Тетяна – старша і єдина племінниця Надії вийшла заміж. Поїхала з чоловіком, народила, розлучилася, повернулася до батьків. Все сталося швидко. Тетяна ще не нагулялася, і донька їй заважала. Її мати знайшла чудовий вихід. Колись Надія сиділа з племінниками, тож і її діти можуть уже сидіти з онуком Вікторії. Вони ж двоюрідні сестри і мають допомагати одна одній. Якось Надія, повернулася з роботи і остовпіла від несподіванки