Найчастіше в сім’ї більше розпещені молодші діти. До їх народження батьки стають вже спокійнішими, простіше переносять капризи та всякі дрібні неприємності, бо вже проходили це, і знають, що колись все зміниться. Старших постійно просять допомагати, тому найчастіше, з народженням другої дитини, дитинство старшого непомітно закінчується.
Але у сім’ї Мельників все було інакше. Коли народилася друга донька Христина, батьки дуже переживали, що їхня старша дочка Віра ревнуватиме. Мама дівчаток і сама була старшою сестрою і чудово пам’ятала, як її просили доглядати молодшого брата, як вона навіть погуляти не могла без нього сходити.
Тому Віру зайвий раз не навантажували, батьки приділити їй максимум уваги, щоб вона і не думала, що пішла на другий план після народження її сестри.
Але будь-яка медаль має дві сторони. Ось і в цьому випадку батьки злегка переборщили, розбалували свою старшу дочку, не бажаючи, щоб вона почувала себе обмеженою.
Тому так і вийшло, що Віра росла розбещеною, вимогливою, примхливою, а молодша Христина була дуже доброю та турботливою дівчинкою. І часом їй здавалося, що батьки більше люблять її сестру, адже вони поспішають виконати будь-яку її забаганку.
Захотіла Віра на день народження нового крутого телефону – батьки в кредит влізли, але купили. А Христині дістався старий телефон Віри на день народження, мовляв, він же кращий за твій попередній.
Після школи Віра вирішила вступати до престижного ВНЗ, хоча її оцінки залишали бажати кращого. Але й тут батьки підметушилися, просунули її на платне відділення, знову влазячи в борги. А ось Христині довелося вступати самій, адже у батьків просто не було фінансової можливості оплачувати навчання ще й молодшій дочці.
Єдиний, хто у їхній родині помічав цю несправедливість, окрім самої Христини, її бабуся. Щоразу вона важко зітхала, коли чула, що Вірі знову все найкраще.
– Несправедливо це, – вимовляла вона своїй дочці, мамі дівчаток. – Христина молодша і, начебто, нелюбима. Навіщо тоді взагалі народжували?
– Мамо, та що ти таке кажеш? – обурювалася вона. – Я люблю дівчаток однаково. Просто вони різні. Христина і сама з усім справляється, вона хоч і молодша, але самостійніша. А ось із Вірою складніше, їй допомагати треба.
– А знаєш, чому Христина сама справляється? Та бо знає, що від вас допомоги не дочекаєшся!
Мама сестер була незгодна. Їй здавалося, що вони з чоловіком роблять правильно. Якщо Христині знадобиться допомога, вони теж її нададуть. Але поки що вона і сама непогано все робить, а ось Вірі складніше. Адже бути старшою сестрою завжди непросто.
Коли Віра навчалася на четвертому курсі, бабуся в них занедужала. Навіть в палату її забрали. Потім, правда, виписали, але їй було тяжко одній.
Христина часто допомагала бабусі. Приїжджала до неї після навчання, розмовляла, готувала, прибирала. Хоча в той момент Христина тільки-но вступила до університету.
Віра навіть не зазирала. Говорила про те, що часу немає. Що сестра тільки розпочала навчання, і їй простіше. Нехай ось і допомагає.
А потім у Віри дозрів план. Вона давно хотіла з’їхати від батьків, та ось тільки вони не мали грошей, щоб зняти їй квартиру. А сама Віра не вважала, що має працювати, доки навчається.
А тут бабуся нездужа.
– Мамо, я переживаю за бабусю, – якось театрально зітхнула Віра. – Їй дуже важко одній. Та й Христині доводиться до неї їздити.
Христина подивилася на свою сестру, відчуваючи, що є якийсь каверз. Але поки що не зрозуміла, який.
– Ми всі переживаємо, Віро, – сумно усміхнулася мама.
– Я що подумала: а може, вона до нас переїде?
– Та у нас місця особливо немає… – розвела мама руками.
Віра вдала, що задумалася, а потім видала геніальне рішення.
– Так і бути! Я переїду до її квартири, а вона до нас. Нехай у моїй кімнаті живе.
– Як здорово ти вигадала, – хмикнула Христина. – Зробила вигляд, що дбаєш, а сама просто вирішила квартиру до рук прибрати.
– Та що ти таке кажеш?! – Награно обурилася сестра.
– Так? Це неправда? Давай, тоді я переїду.
– Куди тобі, ти ще маленька! А ця квартира згодом все одно мені перейде.
– Чого б це?
Мама зам’ялася.
– Та ми подумали, що бабусину квартиру віддамо Вірі, а тобі потім дістанеться наша квартира.
Христина лише похитала головою. Здорово вони придумали… Навіть із нею не порадилися.
Але вона не стала сперечатися. Просто тому, що не хотіла говорити про втрату своєї коханої бабусі. Вона дуже сподівалася, що та ще довго проживе.
У результаті Віра продавила маму. І бабусю вдалося вмовити, хоч і важко.
Христина в якийсь момент навіть зраділа. Адже бабуся була єдиною людиною у їхній родині, з якою їй було легко спілкуватися. А ось бабуся була обурена.
– Твоя сестра – підла! – казала вона. – Вижила мене з моєї ж квартири, а сама туди заселилася. Мабуть, вже шпалери переклеює!
– Бабуся, але тобі й справді потрібен догляд, – заперечувала Христина, хоча повністю була згодна з бабусею.
– Знаєш, не хочу я, щоб після того, як мене не стане ви мою квартиру ділили, – промовила вона.
– Яке не стане? Бабусю, ти житимеш дуже довго! Ти ще з моїми дітьми маєш няньчитися!
– Ой, не вигадуй. Не стане мене незабаром. Але я не хвилююся, не хочу лише, щоб наші родичі тебе з носом лишили.
Христина зніяковіла. А потім все ж таки вирішила розповісти, про що їй повідала мама.
– Та вони вже без мене вирішили. Сказали, що твоя квартира дістанеться Вірі, а потім мені ця.
– Що? – Бабуся була дуже обурена. – І навіть не спитали, чого я хочу? Не бувати цьому.
– Бабусю, та заспокойся, мені все одно. А тобі про здоров’я треба думати.
– Ну ні, мені не все одно, – впевнено промовила бабуся. – Знайди мені у своєму інтернеті гарного нотаріуса.
Ніхто, крім Христини, не знав, що бабуся склала заповіт. Христина відмовляла її, казала, що не хоче сваритися з ріднею, але бабуся наполягла.
– Настав час тобі навчитися відстоювати свою думку, онуче. А інакше твоя сестра все забере. А Вірі час навчитися розраховувати на себе, а не тягнути гроші з рідних. Так що, вважай, обом вам послугу роблю.
Незабаром Христина і забула про все це. Вона щиро сподівалася, що бабуся житиме ще дуже довго.
А ось Віра обживалася у квартирі. Вона й не збиралася повертати її бабусі. Вважала вже своєю, думаючи, що бабусі лишилося недовго.
На жаль, вона мала рацію. Бабусі не стало через три місяці після того, як склала заповіт. Просто одного дня не прокинулася.
Христина була вимотана горем. Віра теж сумувала, але не надто. Адже незабаром квартира офіційно буде її.
І як вона здивувалася, коли з’явився нотаріус.
– Є заповіт, – оголосив він, родичам, що зібралися.
– Заповіт? – пирхнула Віра. – Бабуся, що, таємний мільйонер?
Але коли вона почула умови заповіту, їй стало не до жартів.
– Ні! Не може бути! Я живу у цій квартирі! Бабуся просто вже була не в собі
– Не намовляй, – обсмикнула її Христина, якій все це дуже не подобалося. Але погано відгукуватися про бабусю вона дозволити не могла.
– Це ти її намовила! – почала нападати Віра на сестру.
– Ні, я нікого не намовляла.
– Мамо! Скажи їй.
Мама підійшла до Христини і сумно посміхнулася.
– Сонечко, бабуся і справді передала квартиру тобі, але ти ж пам’ятаєш нашу угоду? Ця квартира Віри, а тобі дістанеться наша. Вона ж там живе.
Взагалі, Христині хотілося погодитися з усім, щоб нікого не засмучувати. Але вона згадала слова бабусі і зрозуміла, що всі справді користуються її добротою.
– Жодної домовленості не було, мамо. Ви поставили мене перед фактом, навіть не запитавши, чи влаштовує мене це чи ні.
– І що? – пирхнула Віра. – Це розмова була дорослих людей, ти тоді ще навіть у школі навчалася.
– Але тепер я доросла. І я спадкоємець. Тому я попрошу тебе звільнити квартиру в найближчі два тижні.
Віра сварилася, обурювалася. Сказала, що вона нікуди не поїде, і нічого Христина зробити не зможе. Але сестра сказала, що просто прийде до своєї квартири разом із патрульними, і нехай Віра розбирається з ними.
Все ж таки Віра з’їхала назад до батьків, не забувши вигукувати погані слова вслід своїй сестрі. У квартирі влаштувала безлад, щоб хоч якось поквитатися. Але Христина підозрювала, що вона щось витворить, тому не дуже засмутилася.
Їй довелося влаштуватись на роботу, бо у батьків вона грошей просити не хотіла. Але, на щастя, бабуся залишила їй, як виявилось, не лише квартиру, а й свої невеликі заощадження. Грошей було небагато, але вистачило, щоби прожити перші кілька місяців.
З батьками Христина спілкувалася, але мама щоразу м’яко говорила, що треба було поступитися. І зрештою, дівчина і з ними стала бачитися рідко. Набридли ці закиди.
Як складалося життя у Віри, вона знала лише від батьків. Начебто та закінчила ВНЗ, влаштувалася працювати. Але з сестрою не спілкувалася.
Однак, це і на краще. Христина усвідомила, що вона не повинна всім догоджати, і має намагатися зберегти відносини з сестрою, тільки що вони рідня. Права була бабуся, треба добиватися свого, треба шукати своє місце під сонцем. А інакше в цьому світі просто не вижити, якщо весь час поступатись усім хорошим таким, як Віра.
