Життєві історії

Олексій з дружиною Мариною купили квартиру. Пожити там раптом напросилася мати чоловіка. – Синку, ти ж знаєш, як мені тісно у моїй квартирці! – сказала Світлана Петрівна. – Можна мені там пожити поки у вас нема дітей? Олексій з Мариною спершу дуже здивувалися, але подумали і погодилися. Після того, як Світлана Петрівна переїхала, вона майже не спілкувалася з родичами. Жінка тільки говорила, що все добре… Минуло чотири місяці. На вихідних Олексій і Марина вирішили заїхати на квартиру, щоб перевірити, чи все гаразд. Раптом вони побачили, що двері прочинені, а з квартири чути якісь голоси… Олексій з дружиною не розуміли, що відбувається

– Нарешті наша мрія збулася! – Марина, не стримуючись, заплескала в долоні і закружляла в коридорі.

Вони з чоловіком проживали в дошлюбній однокімнатній квартирі жінки, але кілька років збирали гроші на те, щоб купити трикімнатну квартиру.

Вони знайшли затишне житло у хорошому районі. Квартира була просторою, світлою й ідеально підходила для їхніх майбутніх планів – спочатку здати її в оренду, а потім, коли з’являться діти, переїхати до неї.

Поки що пара не планувала нічого змінювати у своєму житті. Радісну новину вони вирішили приховати від Світлани Петрівни, яка завжди мала великий вплив на сина.

Жінка жила в іншому місті, одна у невеликій квартирі, але мріяла про більший простір.

Однак, як відомо, шило в мішку не приховаєш. Світлана Петрівна від знайомих свахи дізналася про цю новину.

Спочатку вона вирішила образитися, але раптом усвідомила, що це її шанс. Очі свекрухи засяяли.

– Синку, ти ж знаєш, як мені тісно у моїй маленькій квартирці! – сказала вона одного вечора, зателефонувавши Олексію. – Може, ви дозволите мені пожити у вашій новій квартирі?

Чоловік розгубився, він добре знав, що нічого не говорив матері про купівлю нерухомості.

Олексій і Марина перезирнулися. Вони розуміли, що тепер, коли вона все знала про все, відмовити їй буде складно, але й віддавати квартиру, в яку вони вклали стільки сил та грошей, теж не хотілося.

– Мамо, ми розуміємо, що тобі тісно, ​​– почав Олексій. – Але ця квартира – наш внесок у майбутнє. Ми плануємо здавати її в оренду, доки немає дітей, а потім переїхати в неї…

– Ну то й що? – обурено запитала Світлана Петрівна. – Я не прошу вас віддати її мені назавжди! Просто дайте мені пожити там, поки ви ще не маєте дітей.

Чоловік спантеличено зітхнув і запитливо глянув на дружину, яка все чула.

– Якщо Світлана Петрівна хотіла б там жити, то, мабуть, було б непогано оплачувати комунальні. Думаю, це справедливо.

Свекруха почула слова невістки про гроші і, насупившись, все таки погодилася:

– Добре, добре. Оплачуватиму. Тільки пустіть мене туди!

Олексій і Марина з небажанням поступилися жінці і віддали ключі Світлані Петрівні, яка вже через п’ять годин була біля дверей їхньої квартири.

Жінка, бадьора і спітніла, прибула з двома валізами речей, які ледве тягла за собою.

Олексій зголосився провести матір і довезти до під’їзду, в якому знаходилася їхня нова нерухомість.

Після того, як Світлана Петрівна переїхала, вона майже не контактувала з родичами.

Раз на два тижні свекруха приїжджала в гості до сина та невістки на пів години, говорила, що все добре, і знову їхала додому.

Минуло чотири місяці. В один із вихідних Олексій та Марина вирішили заїхати на квартиру, щоб перевірити, чи все гаразд.

Піднявшись на потрібний поверх, вони з подивом виявили, що двері прочинені. Усередині було чути якісь голоси…

– Мамо? Хто тут? – спитав Олексій, зі стривоженим виглядом зайшовши у коридор.

Марина протиснулася у квартиру слідом за чоловіком і відчула запах. Хтось явно надимів…

На голос Олексія з кімнати визирнула молода пара. Вони розгублено подивилися на непроханих гостей.

– Здрастуйте! Ми студенти, винаймаємо кімнату, – невпевнено сказав хлопець.

Олексій і Марина перезирнулися і вражені застигли посеред коридорі.

– Хто вам здав квартиру? – запитала жінка.

– Світлана Петрівна здала нам не квартиру, а одну кімнату, – рішуче відповіла дівчина.

– Хто там прийшов? – пролунав голос свекрухи.

Марія з Олексієм пройшли у вітальню й побачили перед телевізором Світлану Петрівну з чашкою чаю в руках.

– Мамо, що відбувається? – запитав чоловік. – Чому у нашій квартирі живуть студенти?

Обличчя Світлани Петрівни почервоніло. Вона підвела голову і спокійно відповіла:

– А на що я мала жити по-вашому? Комунальні послуги дорогі, а пенсія невелика. Ось і вирішила здати кімнату. Я ж наглядаю за ними, так що вам нема про що турбуватися.

– Ми не домовлялися про те, що ви здаватимете нашу квартиру?! Хто вам взагалі дозволив це робити? – обурено сказала Марина. – Ви навіть не спитали дозволу! Здавати її ми й самі могли!

– Та що ви розумієте у цьому?! Я намагаюся вижити, а ви тільки про себе думаєте! – сказала Світлана Петрівна.

Почалася сварка. Олексій та Марина намагалися пояснити жінці, що вона несправедливо з ними вчинила.

Світлана Петрівна наполегливо стояла на своєму. Розгублені орендарі вирішили, що краще втекти в кімнаті.

Після довгої та напруженої розмови сторони вирішили сісти поговорити.

– Мамо, давай домовимося. Ти можеш продовжувати жити у квартирі, але кімнати здаватимемо разом. Усі доходи ділитимуться порівну. Так ми зможемо покрити витрати та ще й трохи заробити, – запропонував свій варіант Олексій.

Світлана Петрівна замислилась. Їй не подобалася витівка ділитися прибутком, але іншого виходу вона не бачила.

– Гаразд, – нарешті сказала жінка. – Нехай буде так. Але тільки врахуйте, що всі витрати на комунальні платежі тепер повинні нести ви!

Олексій та Марина перезирнулися. Їхнє роздратування доповнилося втомою та розчаруванням.

– Добре, мамо, – погодився чоловік, намагаючись говорити спокійніше. – Ми готові взяти на себе комунальні. Головне, щоб більше не було сюрпризів.

Світлана Петрівна кивнула, але її обличчя залишалося незадоволеним. Вона відчувала, що її плани на самостійне управління квартирою зникли, але вона втішала себе думкою, що тепер матиме стабільний дохід.

Свекруха продовжувала жити в одній із кімнат, здаючи інші студентам. Олексій і Марина регулярно перевіряли стан квартири та контролювали оплату комунальних послуг.

Хоча стосунки між ними та свекрухою залишалися натягнутими, всі намагалися уникати сварок.

Час минав, і незабаром Марина зрозуміла, що чекає дитину.

Вони почали планувати переїзд, але розуміли, що доведеться делікатно обговорити це питання зі Світланою Петрівною.

Якось увечері вони приїхали до неї в гості і обережно порушили тему переїзду.

– А куди я піду? Додому соромно їхати, подруги не зрозуміють, вирішать, що ви мене виставили… Хоч так воно і є, — схлипнула Світлана Петрівна.

– Ви можете переїхати в нашу однокімнатну з урахуванням оплати комунальних, – усміхнулась у відповідь Марина.

Свекруха зневажливо зиркнула на невістку і з викликом схрестила руки на грудях.

– Навіщо вона мені? Тільки в мінус піду з вашою комуналкою. Ні, мені така квартира не потрібна! – рішуче заявила Світлана Петрівна і побігла зі сльозами в кімнату.

Олексій не пішов за матір’ю, натомість попередив орендарів про те, що вони доживають у квартирі останній місяць.

Ображена свекруха поїхала наступного ранку, прихопивши з собою пару речей, що не належали їй.

Після цього вона не дзвонила ні синові, ні невістці. Світлана Петрівна була дуже ображена на них через те, що вони забрали у неї комфортне життя.

Вам також має сподобатись...

Настя з Антоном одружилися. Одразу після весілля дівчина переїхала жити до чоловіка. Вона любила його і була впевнена, що і він відчуває до неї те саме. Антон спочатку дуже хотів догодити Насті. Йому нелегко було відмовитися від вечірок із друзями, але він це зробив. У Насті народився син. Антон любив малюка та дружину, не уявляв собі життя без них. Минув рік сімейного життя. Якось повернувшись з роботи додому, Антон не побачив удома ані дружини, ані сина. На журнальному столику лежала якась записка. Антон розгорнув папірець і остовпів від побаченого

Ганна Олексіївна поралася на кухні, коли у двері подзвонили. Її внук Олежик побіг відкривати. На порозі стояла донька Ганни Олексіївни Олена зі своїм чоловіком. – Здрастуйте, ви моя тітка Олена, мені мама розказувала, – раптом сказав Олежик. – А ти хто? – здивовано запитала Олена. – Я син Ганни Олексіївни, вашої мами. Значить ви – моя сестра, – сказав хлопчик. – Мамо! – гукнула Олена. – Це що за жарти?! Який у тебе може бути син?! Вона так і застигла від почутого

Ольга бігала від стола до плити і назад, жінка хотіла встигнути приготувати все до приходу гостей. Це був перший Великдень, який вона мала відзначати в сім’ї чоловіка. Усю ніч напередодні Великодня Ольга смажила, варила, бажаючи здивувати свекруху і зовицю своїми вміннями. На ранок вона пофарбувала курячі яйця і витягла з холодильника куплену напередодні паску. Родичі з’явилися рівно об одинадцятій годині з гучними вигуками: – Христос Воскрес! – Воістину Воскрес! – зніяковіло сказала Ольга і запросила гостей до столу. Але Оля навіть уявити не могла, яку каверзу їй підготували свекруха та зовиця

Поліна повернулася додому раніше ніж зазвичай. Жінка припаркувала автомобіль біля свого будинку, дістала ключі, зайшла у під’їзд. В підʼїзді пахло свіжою випічкою. – Знову сусідка, тітка Зіна пече пироги, – усміхнулася Поліна. Жінка швидко піднялася на свій поверх, тихенько відчинила двері квартири і застигла. З кімнати долинали гучні голоси та сміх. Чоловічий сміх. – А це ще що таке? Григорій в цей час ще на роботі! – здивувалася жінка. – Невже хтось чужий пробрався?! Поліна навшпиньки підійшла до прочинених дверей кімнати, заглянула всередину і…застигла від побаченої картини