Життєві історії

Алла подзвонила своїй сестрі Лізі. Та не одразу відповіла на дзвінок, але таки взяла слухавку. – Навіщо ти дзвониш? – роздратовано запитала Ліза. – Хочу допомогти тобі з чоловіком з поїздкою на відпочинок. Тисяч 50 я можу виділити, – сказала Алла. – 50 тисяч?! – не вірячи своїм вухам, перепитала родичка. – Що, правда? – Так, – відповіла жінка. Ліза відразу ж помʼякшала і розбалакалася з сестрою. Після закінчення розмови Алла переказала їй обіцяну суму. Ліза не з’являлася в її житті близько двох місяців. Потім вона таки подзвонила. – Нам дуже сподобалося! – заявила сестра. – Свекруха як дізналася, що ми їздили, то теж хоче! Алла застигла від почутого

Алла з підліткового віку захоплювалася кулінарією. Після школи вона отримала диплом кондитера та кухаря, відпрацювала кілька років на кондитерській фабриці, а потім вирішила розвивати свій блог.

У нього вона вирішила викладати фотографії своїх вишуканих страв.

Блог почав непогано приносити Аллі грошей, тож жінка вже не бачила сенсу ще й працювати на фабриці.

Цілий день вона займалася тим, що знімала фото та відео для своїх підписників.

Однак Алла працювала над блогом не одна. Їй щодня поспішав на допомогу семирічний син.

– Мамо, можна і я теж тобі допоможу? – питав маленький Ваня, підходячи до жінки.

– Звісно, ​​мій солоденький! Ти можеш помити овочі, – відповіла Алла, посміхаючись синові.

Іванко радісно кивнув і взявся до справи. На плиті закипав бульйон, і аромат трав, свіжих овочів та спецій наповнив кухню.

Алла завжди любила готувати. Це було її хобі, пристрасть, якою вона ділилася зі своїми друзями та підписниками у соціальних мережах.

Вона часто викладала фотографії своїх страв, красиво оформлених столів та старовинних сервізів, які збирала по всьому світу.

– Мамо, а де та гарна супниця, яка тобі так подобалася? – запитав Іванко, помітивши, що вона дістає нову покупку.

– Ось, моя радосте, – відповіла Алла, показуючи йому старовинну німецьку супницю з витонченими візерунками. – Уявляєш, їй понад сто років!

Іванко захоплено дивився на предмет, який здавався йому справжнім скарбом.

Увечері, коли хлопчик уже спав, Алла вирішила поділитись новими знахідками у своєму блозі.

Вона зробила кілька фотографій вінтажного посуду, акуратно розставленого на столі, і додала пару рецептів із французької кухні.

– Сподіваюся, вам також сподобається! – написала вона під постом і опублікувала його.

Наступного дня вранці, перевіряючи коментарі, Алла помітила повідомлення від своєї двоюрідної сестри Лізи, з якою вона давно не спілкувалася.

Вони віддалилися після того, як жінка завела свій блог. Спочатку Ліза сміялася з цього, а потім просто зникла…

Однак Алла знала, що сестра спостерігає за нею, бо бачила її реакцію на свої дописи.

«Алло, привіт! Дякую за рецепти, вони виглядають приголомшливо! Але знаєш, я ось думаю…»

Ці слова змусили жінку насторожитися. Вона відчула, що розмова може прийняти несподіваний поворот.

«Я бачила твої дописи про нові покупки. Всі дорогі… В тебе ж гроші водяться, так? Блог приносить тобі дохід? Може, варто подумати про те, щоб допомогти комусь із близьких?»

Алла здивовано закліпала очима. Вона знала, що у Лізи були фінансові труднощі, але ніколи не думала, що сестра вирішить порушити цю тему таким несподіваним чином.

Жінка зітхнула і почала друкувати відповідь:

«Привіт, Лізо! Я рада, що тобі сподобалися мої рецепти. Щодо фінансів… Знаєш, я намагаюся допомагати тим, хто просить про це прямо. Якщо у вас є якісь проблеми, скажи, і ми обговоримо, чим я можу бути корисною».

Через кілька хвилин прийшла відповідь від родички:

«Та добре тобі, Алло! Всі знають, що ти живеш у достатку. Ми з Миколою давно мріємо з’їздити у відпустку, але грошей шалено не вистачає. Може, ти зможеш нам допомогти?»

Алла відчула легке роздратування. Адже жінка вже подумала, що у сестри виникли проблеми зі здоров’ям чи житлом.

Насправді виявилося, що Ліза просто хоче відпочити за її рахунок. Стримуючи гнів, вона набрала нову відповідь:

«Я хочу тобі сказати, що відпустка далеко не перша необхідність. Можна і без неї прожити. Якби тобі потрібні були гроші на щось інше, то я б з радістю допомогла».

Відповідь Алли викликала в жінки гнів:

«Знаєш, я очікувала більшого розуміння від тебе. Замість того, щоб допомогти, ти просто виставила себе такою собі гарненькою. Ти така сама, як і всі інші – думаєш тільки про себе!»

Алла була вражена відповіддю сестри. Вона ніяк не очікувала від неї такої різкої реакції.

«Лізо, я не відмовляю у допомозі, але роблю її тільки тоді, коли вона справді потрібна», – відповіла жінка.

Проте родичка проігнорувала її повідомлення. З неприємним почуттям провини та здивування Алла залишилася наодинці зі своїми думками.

Пізно ввечері, сидячи на кухні за чашкою чаю, жінка думала над подією.

Вона завжди вважала себе чуйною людиною, готовою прийти на допомогу близьким.

Алла встала і підійшла до вікна. За склом мерехтіли вогні міста, і їй раптом стало сумно.

Вона згадала, як багато сил вклала у створення свого затишного будинку, як раділа кожній новій покупці для своєї колекції чи успіху у мережі.

«Може, я й справді стала занадто захоплена матеріальними речами і забула про людей навколо?»

Алла відчула свою провину і подзвонила Лізі, щоб запропонувати свою допомогу.

Сестра не одразу відповіла на дзвінок, але коли взяла слухавку, її голос звучав роздратовано.

– Навіщо ти дзвониш? – сухо запитала Ліза.

– Хочу допомогти вам з поїздкою. Тисяч 50 я можу виділити, – сказала Алла.

– 50 тисяч? – не вірячи своїм вухам, перепитала родичка. – Що, правда?

– Так, – ніяково відповіла жінка.

Після цих слів Ліза відразу ж пом’якшала і розбалакалася з сестрою. Після закінчення розмови Алла переказала їй обіцяну суму.

Жінка була впевнена, що вчинила шляхетно, вирішивши допомогти родичці.

Ліза не з’являлася в її житті близько двох місяців. Після закінчення зазначеного часу вона мовчки надіслала Аллі купу фотографій.

Наступного дня Ліза зателефонувала і поцікавилася у сестри, чи сподобався їй їхній відпочинок.

– Головне, щоб вам сподобалося, – здивовано відповіла Алла, не розуміючи, чому жінка поставила таке дивне запитання.

– Нам сподобалося. Свекруха дізналася, що ми їздили, дістала мене, теж хоче, – зітхнула Ліза.

Алла застигла, не знаючи, що відповісти сестрі на її дивну фразу. Жінці здалося, що та натякає на те, щоб вона розщедрилася і для свекрухи, яку ніколи в житті не бачила!

– Назбирайте і звозіть її теж, – бажаючи перервати паузу в розмові, відповіла Алла.

– Смієшся?! – вигукнула жінка. – Звідки у нас такі гроші? А ось у тебе вони є! Могла б і допомогти…

У слухавці запала тиша. Алла оторопіла від нахабства сестри, яке переходило будь-які межі.

– Ні, у мене не благодійна організація, я не роздаровую гроші на поїздки всім підряд! – обурилася жінка, усвідомивши, що сестра зовсім знахабніла.

– Та вже ж, чим більше грошей у людини, тим вона нахабніша! – вигукнула в слухавку Ліза, але не скинула дзвінок.

Вона була впевнена, що зараз Алла відчує свою провину і, здавшись, перерахує гроші.

Але, що цього не станеться, Ліза зрозуміла за кілька секунд, коли родичка кинула слухавку.

Бажаючи досадити Аллі, жінка розповіла всій рідні, що багата сестра стала відомою й жадібною.

– Я до неї по допомогу звернулася. Треба було процедури в лікарні терміново зробити, а вона мені відмовила! – розповідала всім Ліза.

До Алли теж долетіли ці чутки. Вона настільки була вражена поведінкою невдячної сестри, що заблокувала її скрізь, заборонивши дивитися свої фото та відео…

Вам також має сподобатись...

Ігор вийшов з ванної, і побачив свою дружину Юлю в коридорі. – Ти ж на роботу пішла, – здивувався він. – Повернулася за парасольками для дівчаток. Здається, тобі хтось телефонував, – Юля показала на телефон чоловіка, який лежав на кухні. – Так? – чоловік з неприхованою цікавістю взяв його до рук. – Ні, дзвінків не було. – Може повідомлення? – не відступала дружина. – Немає нічого, – чоловік на кілька секунд затримав погляд на екрані. – Ну, я вітаю тебе! Як назвати сина вирішили? – єхидно сказала дружина. – Юля, ти про що? Якого сина? – Ігор здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Марина з мамою сиділи на кухні та пили чай. – А ми вчора запрошення на весілля роздали, – поділилася новиною донька. – Я й тобі принесла! Марина швидко покопалася в сумочці і дістала з неї красиву листівку. – Ось тримай! – вона передала її мамі. – Чекаємо тебе на нашому весіллі! Алла Петрівна взяла запрошення, покрутила його в руках а потім важко видихнула. – Марино! Я не прийду на ваше весілля! – раптом сказала мама. – Як не прийдеш? Чому? – Марина здивовано дивилася на маму, не розуміючи, що відбувається

Іван Макарович та Віра Петрівна були вже старенькі, але трималися. Дід непогано почувався. Бабуся теж гарно старіла. Постава в неї була королівська. Ззаду й не сказати, що цій жінці вже за вісімдесят! Їхня внучка Поліна частенько бувала в них з дітьми. Правнуки Толік і Світлана любили прадіда й прабабуся. Поліна з чоловіком приїжджали до них на вихідні на дачу, привозили продукти і щоразу питали, чи не важко їм із правнуками? Але дід Іван тільки сміявся. – Ми хоч і старі, але фору дамо багатьом, не переживайте! – казав він. І тут раптом мама звернулася до Поліни з несподіваною пропозицією

Ганна Олексіївна поралася на кухні, коли у двері подзвонили. Її внук Олежик побіг відкривати. На порозі стояла донька Ганни Олексіївни Олена зі своїм чоловіком. – Здрастуйте, ви моя тітка Олена, мені мама розказувала, – раптом сказав Олежик. – А ти хто? – здивовано запитала Олена. – Я син Ганни Олексіївни, вашої мами. Значить ви – моя сестра, – сказав хлопчик. – Мамо! – гукнула Олена. – Це що за жарти?! Який у тебе може бути син?! Вона так і застигла від почутого