Життєві історії

Віктор повернувся з роботи пізно. – Ну що, вклала нашого хлопчика? – запитав він дружину Юлю. – Він не плакав більше? А їв добре? – Ні, не плакав, навпаки! – сказала Юля. – Ми чекали, коли наш тато з роботи прийде. Але Сашко почав позіхати і я його вклала спати… Вітю ходімо я тебе погодую! Іди мий руки, я борщик розігрію… – Добре, Юлечко, йду, – посміхнувся Віктор. Одружені вони були дванадцять років, але своїх дітей народити не вдалося. Три роки тому вони всиновили зовсім маленького Сашка. Якось Юля почула вночі дивні звуки з кімнати сина. Вона відкрила двері й застигла від несподіванки

Віктор повернувся з роботи пізно. Чоловік засмутився, що не встиг погратися з синочком.

– Ну що, вклала нашого хлопчика? – запитав він дружину. – Не плакав більше? А їв добре?

– Ні, не плакав, навпаки, ми дуже добре погралися, – сказала Юля. – Ми машинку нову купили та й чекали, коли наш тато з роботи прийде.

Але Сашко почав позіхати і я його вклала спати. Казку розказала, тигрика його улюбленого поруч поклала, і Сашко заснув.

Спить й уві сні посміхається.

– Вітю ходімо я тебе погодую. Ти втомився? Іди мий руки, я борщик розігрію.

Віктор посміхнувся.

– Добре, Юлечко, йду, – сказав він.

Борщ його дружина готувала дуже смачно. І взагалі все вона робить найкраще! Господиня!

Одружені Віктор з Юлею були вже дванадцять років, але своїх дітей народити так і не вдалося.

Три роки тому вони всиновили зовсім маленького хлопчика. Йому було всього кілька місяців.

Народила його молоденька дівчина, ще до пологів відмовилася.

А як народила, одразу втекла з пологового, залишивши хлопчика там…

Зараз і Юлі, і Віті здається, що Сашко насправді їхній рідний синок.

Бо ж вони майже з народження годували його з пляшечки, не спали, коли в нього зубки прорізувалися чи животик турбував.

Сашко на їхніх очах і на ніжки став, а потім і перші кроки зробив.

А як він сміявся, як тішився, коли тато його крутив, ніби він літає на літаку!

Але ось говорити їхній синок ніяк не хоче… Юля з ним вже всіх фахівців обійшла, але Сашко мовчить. Жодного слова не говорить, хоча все розуміє.

– Знаєш що дивно? – сидячи поруч із чоловіком на кухні сказала Юля. – Я коли вчора вночі прокинулася, мені здалося хтось говорить. До дверей підійшла – голос дитячий, але заходити до Сашка не стала, не хотіла розбудити.

– Я теж один раз чув, що в дитячій кімнаті вночі хтось говорить, але подумав, що мені це почулося, – зізнався Віктор. – Напевно, нам просто дуже хочеться, щоб Сашко зміг говорити, бо ж незрозуміло, чому він мовчить! Причини мовчати немає!

Через кілька днів Юля знову почула, що напевно Сашко уві сні говорить…

Вона не витримала, легенько прочинила двері й застигла.

Вона почула окремі слова, які він казав:

– Не мона говорити, не мона, не мона… Тато, татко, що з тобою?!

І Сашко раптом жалібно і сумно заплакав…

Юля дуже стривожилася. Виходить, що їхній Сашко сам собі говорити забороняє?!

Чому?!

І що значить: – Тато, що з тобою?

Нісенітниця якась.

Все це здавалося дивним і незрозумілим.

Чоловікові Юля вирішила поки що це не говорити, а спочатку спробувати самій розібратися.

Вона подзвонила бабі Зіні в село – їхній далекій родичці.

Вона в дитинстві розповідала їй дивовижні казки. Зуби могла лікувати, на всяку слабість різні слова шепотіла і багатьом у селі допомогла.

– Таке я не вмію, це треба до тієї бабці йти, пам’ятаєш її? – вислухавши вирішила баба Зіна.

– Вона що, жива ще? – здивувалася Юля.

Розмови про цю бабцю-самітницю вона змалку пам’ятала. Її всі остерігалися. Але коли припирало серйозно, люди до неї йшли, і вона допомагала.

– А що ж їй станеться? Такі довго живуть і ніхто їхні роки не рахує. Приїжджай із синочком, але чоловікові не кажи, а то все зіпсуєш! Скажи просто – відвідати поїхала! – запропонувала баба Зіна.

– Боязко мені до неї йти, бабо Зіно, – зізналася Юля.

– Іти боязко, а за сина не боязко? Ти ж наша, Юлю, сільська, а не міська цяця. Всі, хто до неї ходив, всі живі здорові. Збирайся швиденько, поки не пізно…

Про їхню сільську мольфарку, бабу Уляну, розповідали різне.

Що вона сама стала жити з того часу, як щось сталося в неї з дитиною. Наче мати й брати її були винні…

І тоді Уляна зреклася своєї рідні і стала жити усамітнено.

Так чи ні, точно ніхто не знав. Давно це було.

Але про бабу Уляну у важких та заплутаних ситуаціях згадували, коли з дітьми щось було. І вона завжди допомагала.

І Юля зважилася. У Віктора все одно роботи багато, він вдома майже не буває.

А їм із Сашком різноманітність – до рідні в село з’їздити побачитися…

До баби Уляни Юлі довелося йти одній, з Сашком на руках, інакше не можна було. Так баба Зіна їй сказала.

З Сашком вони дійшли швидко. От і хата Уляни.

Вона їх зустріла буденно. Звикла, що просто так до неї не ходять, й одразу почала розпитувати, з чим Юля прийшла?

Юля їй коротко все розповіла.

– Може Сашко не говорить, бо він не мій, не рідний він, і він якось це відчуває?

Це Юля від розпачу запитала. Бо вже не знала, що й думати.

Сама вона давно і серцем, і душею вважала Сашка своїм рідненьким синочком. Вона відчувала, що він їх із Віктором і більше нічий.

Але гірко їй було за Сашка. Що ж з ним не так?

– А ти діло говориш, – сказла Уляна. – Ну, давай подивимося, що з хлопчиком?

Уляна посадила Сашка у величезне крісло і дала йому смачний чай на травах із ягодами.

Сашко незнайомої старої бабці навіть не злякався.

А коли він почав засинати, бабця дала йому в ручки тигрика.

І треба ж – тигрик був точнісінько такий, як його улюблена іграшка вдома, з якою Сашко завжди спав!

Щільні штори у хаті майже не пропускали світло.

І Сашко заснув, сопучи й обіймаючи іграшку.

Уляна сіла поруч, і стала щось шепотіти, щоб він заснув міцніше.

Скоро її шепіт подіяв. Сашко відпустив тигрика і розслабився.

І раптом уві сні… Він заговорив!

– Татусю, не їдь, не треба, тату!

Уляна продовжила щось шепотіти, а Сашко спав і говорив якісь безладні слова.

Юля мовчки дивилася і не могла зрозуміти – чому синок так хвилюється за батька? Схоже, в його словах щось закладено. Але що?

Нарешті він заспокоївся і перестав говорити, ще міцніше заснув.

– Ось що я тобі скажу, хитрун ваш не просто так мовчить, – сказала Уляна. – І справа тут непроста!

Вона замовкла і глянула на Юлю так, ніби сумнівалася, чи повірить, чи зрозуміє вона її слова.

– Чула, що діти самі собі батьків обирають? – запитала бабця. – Так от, хлопчик цей давно вас своїми батьками вибрав, чекав, чекав, а потім… Народився у тієї дівчини. Він знав, що вона від нього відмовиться і ви його візьмете. Віриш мені?

– Так, вірю, я саме так і відчуваю все! І Вітя теж каже, що Сашко й справді наш!

Юля як зачарована слухала бабу Уляну і кожне її слово знаходило відгук у її душі!

– А ти чула, що поки діти зовсім маленькі, вони знають більше, аніж ми?

Так ось, Сашко знає, що його улюбленого тата може не стати і боїться його втратити.

Він хоче вас попередити, але не знає, як. Бо якщо він заговорить по-справжньому – одразу стане як усі і забуде про своє передбачення.

Станеться це скоро і тобі не треба чоловіка в жодні поїздки зараз відпускати. А син ваш молодець. Він так довго чекав на можливість стати вашим, що тепер бореться як може за свого тата.

– І що, Сашко потім заговорить?

– Звісно! У житті всяке буває, але це найгірше, що бачить Сашко, тому він так і намагається сказати.

Юля слухала Уляну, і вірила їй.

Звичайно Сашко – їхній справжній син.

І він справді вночі говорив несвідомо про тата. Все сходиться…

Через день Юля із Сашком повернулися додому.

– Як там баба Зіна, як у селі? – розпитував Віктор.

Він знав, що в душі його дружина все та ж сільська дівчина, якою він її полюбив багато років тому…

– Давай поїдемо до баби Зіни. Сашку свіже повітря корисне, та й нам теж, вона кликала нас у гості, допоможемо їй, та й від міської метушні відпочинемо, – запропонувала Юля.

– Давай, хороша ідея, – зрадів Віктор. – Ось тільки з напарником на об’єкт з’їздимо на пару днів і поїдемо.

– А що за об’єкт? – намагаючись не показувати хвилювання, спитала Юля.

– Та якийсь занедбаний склад в одному селі. Фермер хоче купити і замовив нам оцінку міцності конструкції. Покрівля погана, ремонт потрібен. Фермер хоче щоб ціну знизили.

– Може, не поїдеш, може потім?

– Ну як потім, це ж моя робота, почекай пару днів, і поїдемо, – посміхнувся Віктор.

Юля не знала, як його відмовити. Бо ж Вітя точно не повірить, що баба Уляна говорила.

Але все того ж дня само собою вирішилося.

У Сашка надвечір почалася температура.

– Доведеться на пару днів моє відрядження перенести. Не можу тебе одну залишити, коли син такий слабий, – вирішив Віктор.

А через день чоловік подзвонив Юлі з роботи:

– Ти уявляєш, звалився той склад! Добре що ми не поїхали, а то б було нам… Врятував нас з моїм напарником синок!

Віктор навіть не уявляв, який він був правий.

Через тиждень Сашко зовсім одужав. Віктор узяв відпустку і вони поїхали до баби Зіни.

Як же ж добре в селі!

У сараї у баби Зіни Віктор знайшов старі вудки, згадав, як сам хлопчиком рибу ловив, і вирішив з Сашком піти на річку.

Юля теж із ними зібралася за компанію.

Сашко був дуже радий, що тато не на роботі, і вони всі разом.

І коли Віктор упіймав першу рибку, витяг її з води, і вона блиснула лускою на сонці, Сашко раптом голосно закричав, ніби звільнився від якогось закляття чи обітниці.

– Тату, риба, риба, тягни її, тягни!

Він кричав і сміявся, і Юля з Віктором теж сміялися.

Потім Сашко теж упіймав рибку, і постійно щось говорив, говорив, поглядаючи на маму й тата, наче хотів надолужити не сказане…

…Восени вони відзначили перший ювілей сина – Сашку виповнилося п’ять років.

Тепер він дуже добре говорить на радість татові й мамі. Він забув про всі секрети, які пам’ятав до народження і потім, коли мовчав.

Сашко просто щасливий, що він живе з мамою й татом і все в них добре…

Ось така містика буває в житті. Хтозна, чи дійсно все так, як казала баба Уляна. Але й заперечити, що не так, теж важко…

Вам також має сподобатись...

Тетяна влаштувалася помічницею кухаря у кафе. Дівчина, випікаючи пироги, переживала, чи сподобаються вони людям, адже щоразу вони виходили інакші, трохи, але інакші… – Ніколи б не подумала, що у роботі кухаря стільки творчості, – одного разу сказала Тетяна своєму начальнику Андрію. – Без цього не можна, – сказав той. – Так і виходять кулінарні шедеври. А хто без душі, то нічого й не вийде! Андрій якось дивно подивився їй в очі… А одного разу Тетяна з колежанкою Ольгою була у підробці. Раптом до них зайшов Андрій. Він глянув на дівчат і оторопів від побаченого

Михайло сів поряд з дружиною Ганною. Жінка роздивлялася старий фотоальбом. – Не думав, що в тебе стільки дитячих фото є! – сказав Михайло. – Бабуся любила фотографувати, – сказала Ганна. – Кожне свято, кожен вихідний… Михайло дивився на фото дітей на гойдалці. Серед них легко можна було впізнати Ганну. – А це хто? – Сергій раптом вказав на хлопця, який стояв поряд із Ганною. – Той самий Сергій, про якого ти розповідала? Ганна застигла, вдивляючись в обличчя друга дитинства. – Так, це Сергій, – сказала вона. – Ми дружили з п’яти років. – Почекай, – раптом сказав Михайло. – А чому наш син схожий на твого друга дитинства?! Ганна оторопіла від несподіванки

Від Надії пішов чоловік Володимир. Пішов до молодої коханки. Надія важко переживала розлуку, але потім заспокоїлася… Якось вона вирішила сходити в кафе з подругою Вірою. Вони сиділи і згадували минуле. – А пам’ятаєш, як Володимир забув свій портфель на даху машини? – Віра сміялася, розмішуючи цукор у капучино. – Проїхав так пів міста, всі сигналили! Надія посміхнулася, згадуючи той день. Наразі, через три місяці після відходу Володимира, спогади вже не викликали таких переживань. У цей момент вхідні двері кафе відчинилися, впускаючи морозне повітря… Надія глянула хто зайшов і застигла від несподіванки

Поліна цілий день крутилася на кухні. Накришила салатів, запекла курочку, зробила бутерброди. Сьогодні у гості приїдуть свати. Ближче вечора невістка Олена з сином Андрієм поїхали зустрічати гостей. І за годину всі сиділи за столом. Після застілля Поліна почала трохи прибирати зі столу. – Давайте я вам допоможу, – запропонувала сваха Тетяна. – Не відмовлюся, – усміхнулася Поліна. Жінки зібрали посуд і пішли на кухню. – Я мовчала весь вечір, тому що не хотіла псувати настрій. Але я маю вам дещо сказати! – раптом сказала сваха і почала свою промову. Поліна вислухала її і застигла від почутого