Життєві історії

Віктор повернувся з роботи пізно. – Ну що, вклала нашого хлопчика? – запитав він дружину Юлю. – Він не плакав більше? А їв добре? – Ні, не плакав, навпаки! – сказала Юля. – Ми чекали, коли наш тато з роботи прийде. Але Сашко почав позіхати і я його вклала спати… Вітю ходімо я тебе погодую! Іди мий руки, я борщик розігрію… – Добре, Юлечко, йду, – посміхнувся Віктор. Одружені вони були дванадцять років, але своїх дітей народити не вдалося. Три роки тому вони всиновили зовсім маленького Сашка. Якось Юля почула вночі дивні звуки з кімнати сина. Вона відкрила двері й застигла від несподіванки

Віктор повернувся з роботи пізно. Чоловік засмутився, що не встиг погратися з синочком.

– Ну що, вклала нашого хлопчика? – запитав він дружину. – Не плакав більше? А їв добре?

– Ні, не плакав, навпаки, ми дуже добре погралися, – сказала Юля. – Ми машинку нову купили та й чекали, коли наш тато з роботи прийде.

Але Сашко почав позіхати і я його вклала спати. Казку розказала, тигрика його улюбленого поруч поклала, і Сашко заснув.

Спить й уві сні посміхається.

– Вітю ходімо я тебе погодую. Ти втомився? Іди мий руки, я борщик розігрію.

Віктор посміхнувся.

– Добре, Юлечко, йду, – сказав він.

Борщ його дружина готувала дуже смачно. І взагалі все вона робить найкраще! Господиня!

Одружені Віктор з Юлею були вже дванадцять років, але своїх дітей народити так і не вдалося.

Три роки тому вони всиновили зовсім маленького хлопчика. Йому було всього кілька місяців.

Народила його молоденька дівчина, ще до пологів відмовилася.

А як народила, одразу втекла з пологового, залишивши хлопчика там…

Зараз і Юлі, і Віті здається, що Сашко насправді їхній рідний синок.

Бо ж вони майже з народження годували його з пляшечки, не спали, коли в нього зубки прорізувалися чи животик турбував.

Сашко на їхніх очах і на ніжки став, а потім і перші кроки зробив.

А як він сміявся, як тішився, коли тато його крутив, ніби він літає на літаку!

Але ось говорити їхній синок ніяк не хоче… Юля з ним вже всіх фахівців обійшла, але Сашко мовчить. Жодного слова не говорить, хоча все розуміє.

– Знаєш що дивно? – сидячи поруч із чоловіком на кухні сказала Юля. – Я коли вчора вночі прокинулася, мені здалося хтось говорить. До дверей підійшла – голос дитячий, але заходити до Сашка не стала, не хотіла розбудити.

– Я теж один раз чув, що в дитячій кімнаті вночі хтось говорить, але подумав, що мені це почулося, – зізнався Віктор. – Напевно, нам просто дуже хочеться, щоб Сашко зміг говорити, бо ж незрозуміло, чому він мовчить! Причини мовчати немає!

Через кілька днів Юля знову почула, що напевно Сашко уві сні говорить…

Вона не витримала, легенько прочинила двері й застигла.

Вона почула окремі слова, які він казав:

– Не мона говорити, не мона, не мона… Тато, татко, що з тобою?!

І Сашко раптом жалібно і сумно заплакав…

Юля дуже стривожилася. Виходить, що їхній Сашко сам собі говорити забороняє?!

Чому?!

І що значить: – Тато, що з тобою?

Нісенітниця якась.

Все це здавалося дивним і незрозумілим.

Чоловікові Юля вирішила поки що це не говорити, а спочатку спробувати самій розібратися.

Вона подзвонила бабі Зіні в село – їхній далекій родичці.

Вона в дитинстві розповідала їй дивовижні казки. Зуби могла лікувати, на всяку слабість різні слова шепотіла і багатьом у селі допомогла.

– Таке я не вмію, це треба до тієї бабці йти, пам’ятаєш її? – вислухавши вирішила баба Зіна.

– Вона що, жива ще? – здивувалася Юля.

Розмови про цю бабцю-самітницю вона змалку пам’ятала. Її всі остерігалися. Але коли припирало серйозно, люди до неї йшли, і вона допомагала.

– А що ж їй станеться? Такі довго живуть і ніхто їхні роки не рахує. Приїжджай із синочком, але чоловікові не кажи, а то все зіпсуєш! Скажи просто – відвідати поїхала! – запропонувала баба Зіна.

– Боязко мені до неї йти, бабо Зіно, – зізналася Юля.

– Іти боязко, а за сина не боязко? Ти ж наша, Юлю, сільська, а не міська цяця. Всі, хто до неї ходив, всі живі здорові. Збирайся швиденько, поки не пізно…

Про їхню сільську мольфарку, бабу Уляну, розповідали різне.

Що вона сама стала жити з того часу, як щось сталося в неї з дитиною. Наче мати й брати її були винні…

І тоді Уляна зреклася своєї рідні і стала жити усамітнено.

Так чи ні, точно ніхто не знав. Давно це було.

Але про бабу Уляну у важких та заплутаних ситуаціях згадували, коли з дітьми щось було. І вона завжди допомагала.

І Юля зважилася. У Віктора все одно роботи багато, він вдома майже не буває.

А їм із Сашком різноманітність – до рідні в село з’їздити побачитися…

До баби Уляни Юлі довелося йти одній, з Сашком на руках, інакше не можна було. Так баба Зіна їй сказала.

З Сашком вони дійшли швидко. От і хата Уляни.

Вона їх зустріла буденно. Звикла, що просто так до неї не ходять, й одразу почала розпитувати, з чим Юля прийшла?

Юля їй коротко все розповіла.

– Може Сашко не говорить, бо він не мій, не рідний він, і він якось це відчуває?

Це Юля від розпачу запитала. Бо вже не знала, що й думати.

Сама вона давно і серцем, і душею вважала Сашка своїм рідненьким синочком. Вона відчувала, що він їх із Віктором і більше нічий.

Але гірко їй було за Сашка. Що ж з ним не так?

– А ти діло говориш, – сказла Уляна. – Ну, давай подивимося, що з хлопчиком?

Уляна посадила Сашка у величезне крісло і дала йому смачний чай на травах із ягодами.

Сашко незнайомої старої бабці навіть не злякався.

А коли він почав засинати, бабця дала йому в ручки тигрика.

І треба ж – тигрик був точнісінько такий, як його улюблена іграшка вдома, з якою Сашко завжди спав!

Щільні штори у хаті майже не пропускали світло.

І Сашко заснув, сопучи й обіймаючи іграшку.

Уляна сіла поруч, і стала щось шепотіти, щоб він заснув міцніше.

Скоро її шепіт подіяв. Сашко відпустив тигрика і розслабився.

І раптом уві сні… Він заговорив!

– Татусю, не їдь, не треба, тату!

Уляна продовжила щось шепотіти, а Сашко спав і говорив якісь безладні слова.

Юля мовчки дивилася і не могла зрозуміти – чому синок так хвилюється за батька? Схоже, в його словах щось закладено. Але що?

Нарешті він заспокоївся і перестав говорити, ще міцніше заснув.

– Ось що я тобі скажу, хитрун ваш не просто так мовчить, – сказала Уляна. – І справа тут непроста!

Вона замовкла і глянула на Юлю так, ніби сумнівалася, чи повірить, чи зрозуміє вона її слова.

– Чула, що діти самі собі батьків обирають? – запитала бабця. – Так от, хлопчик цей давно вас своїми батьками вибрав, чекав, чекав, а потім… Народився у тієї дівчини. Він знав, що вона від нього відмовиться і ви його візьмете. Віриш мені?

– Так, вірю, я саме так і відчуваю все! І Вітя теж каже, що Сашко й справді наш!

Юля як зачарована слухала бабу Уляну і кожне її слово знаходило відгук у її душі!

– А ти чула, що поки діти зовсім маленькі, вони знають більше, аніж ми?

Так ось, Сашко знає, що його улюбленого тата може не стати і боїться його втратити.

Він хоче вас попередити, але не знає, як. Бо якщо він заговорить по-справжньому – одразу стане як усі і забуде про своє передбачення.

Станеться це скоро і тобі не треба чоловіка в жодні поїздки зараз відпускати. А син ваш молодець. Він так довго чекав на можливість стати вашим, що тепер бореться як може за свого тата.

– І що, Сашко потім заговорить?

– Звісно! У житті всяке буває, але це найгірше, що бачить Сашко, тому він так і намагається сказати.

Юля слухала Уляну, і вірила їй.

Звичайно Сашко – їхній справжній син.

І він справді вночі говорив несвідомо про тата. Все сходиться…

Через день Юля із Сашком повернулися додому.

– Як там баба Зіна, як у селі? – розпитував Віктор.

Він знав, що в душі його дружина все та ж сільська дівчина, якою він її полюбив багато років тому…

– Давай поїдемо до баби Зіни. Сашку свіже повітря корисне, та й нам теж, вона кликала нас у гості, допоможемо їй, та й від міської метушні відпочинемо, – запропонувала Юля.

– Давай, хороша ідея, – зрадів Віктор. – Ось тільки з напарником на об’єкт з’їздимо на пару днів і поїдемо.

– А що за об’єкт? – намагаючись не показувати хвилювання, спитала Юля.

– Та якийсь занедбаний склад в одному селі. Фермер хоче купити і замовив нам оцінку міцності конструкції. Покрівля погана, ремонт потрібен. Фермер хоче щоб ціну знизили.

– Може, не поїдеш, може потім?

– Ну як потім, це ж моя робота, почекай пару днів, і поїдемо, – посміхнувся Віктор.

Юля не знала, як його відмовити. Бо ж Вітя точно не повірить, що баба Уляна говорила.

Але все того ж дня само собою вирішилося.

У Сашка надвечір почалася температура.

– Доведеться на пару днів моє відрядження перенести. Не можу тебе одну залишити, коли син такий слабий, – вирішив Віктор.

А через день чоловік подзвонив Юлі з роботи:

– Ти уявляєш, звалився той склад! Добре що ми не поїхали, а то б було нам… Врятував нас з моїм напарником синок!

Віктор навіть не уявляв, який він був правий.

Через тиждень Сашко зовсім одужав. Віктор узяв відпустку і вони поїхали до баби Зіни.

Як же ж добре в селі!

У сараї у баби Зіни Віктор знайшов старі вудки, згадав, як сам хлопчиком рибу ловив, і вирішив з Сашком піти на річку.

Юля теж із ними зібралася за компанію.

Сашко був дуже радий, що тато не на роботі, і вони всі разом.

І коли Віктор упіймав першу рибку, витяг її з води, і вона блиснула лускою на сонці, Сашко раптом голосно закричав, ніби звільнився від якогось закляття чи обітниці.

– Тату, риба, риба, тягни її, тягни!

Він кричав і сміявся, і Юля з Віктором теж сміялися.

Потім Сашко теж упіймав рибку, і постійно щось говорив, говорив, поглядаючи на маму й тата, наче хотів надолужити не сказане…

…Восени вони відзначили перший ювілей сина – Сашку виповнилося п’ять років.

Тепер він дуже добре говорить на радість татові й мамі. Він забув про всі секрети, які пам’ятав до народження і потім, коли мовчав.

Сашко просто щасливий, що він живе з мамою й татом і все в них добре…

Ось така містика буває в житті. Хтозна, чи дійсно все так, як казала баба Уляна. Але й заперечити, що не так, теж важко…

Вам також має сподобатись...

Марина зайшла на свою сторінку в соцмережу, щоб переглянути новини. І яке ж було її здивування, коли вона побачила нову фотографію своєї сестри! Оксана стояла обійнявшись з колишнім чоловіком Романом і показувала в об’єктив свою руку, на якій красувалася золота каблучка. Під фото був підпис: «Почати все спочатку з коханим чоловіком». Марина подзвонила сестрі. – Щось сталося? – запитала та. – Сталося, – сказала Марина. – Де ти зараз маєш бути, скажи мені? Чому ти знову з Романом?! Вона не розуміла, що це робиться

Надія збиралася на роботу, її чоловік в цей час снідав на кухні. – Коханий! У суботу моя сестра покликала нас на дачу, – гукнула вона до Анатолія. – Надя, я не зможу. Одна поїдеш, – дожовуючи бутерброд, констатував чоловік. – У сенсі? – Надя із подивом заглянула на кухню. – У прямому. Я від тебе йду. І подаю на розлучення! – буденно заявив Анатолій. – Знайшов час для жартів! – усміхнулася дружина. – Закінчуй снідати, ми вже запізнюємося! – Надя, ти мене чуєш?! Ми розлучаємося! – викарбовуючи кожне слово повторив Анатолій. – Як розлучаємося? Чому? – Надя здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

Віра кришила на кухні вінегрет, коли з роботи повернувся Сергій. Чоловік помітно переживав. – Віро, нам треба поговорити, – раптом сказав він. – Я тебе слухаю, – усміхнулася жінка. – Кохана, ти ж знаєш, що вчора я їздив до своєї матері? – почав здалеку Сергій. – Так, – підтвердила Віра. – Навіть не знаю, як тобі пояснити, кому сказати – не повірять, що таке буває, – зам’явся Сергій. – Ну кажи! – Віра вже почала переживати. – Загалом, я тебе обманював! Весь цей час обманював! – несподівано сказав чоловік, зробив глибокий подих і все розповів жінці. Віра вислухала Сергія і аж присіла від почутого

Ніна крутила на кухні голубці, як раптом задзвенив її телефон. Вона глянула на екран. Дзвонила дочка, яка недавно закінчила навчання в іншому місті. Ніна посміхнулася і взяла слухавку. – Мамо, я повертаюся додому! – видала донька. – Але ти не дивуйся, я приїду не одна… – З подружкою, чи що? – здивовано поцікавилась Ніна. – Ні! Той, хто приїде зі мною – чоловік. – І хто він такий? У нього в нашому місті є рідня? – Тепер є. Мамо, його рідня – це я, і ви з татом… – Це як так?! – Ніна аж присіла, не розуміючи, що відбувається