Михайло ніколи не був популярний у жінок. Хоча зовні він був навіть нічого, але не було в ньому тієї самої чоловічої харизми, яка приваблює прекрасну стать.
В університеті півроку зустрівся із однокурсницею. Любив її шалено, думав, як закінчать навчання, тут же за ручку до ЗАГСу підуть. А потім вона його кинула, проміняла на хлопця з іншого потоку. Той був гарний, умів жартувати і фліртувати.
І на той момент Михайло зрозумів, що не буде він мати популярності у дівчат. І ніщо не зможе цього змінити.
Але Михайло тоді був молодий і не знав, що найбільше приваблює чоловіка. Гроші. Тоді він думав, що це зовсім не важливо, з коханим і рай у курені, як то кажуть. Але виявилося, що найчастіше кохання потребує і фінансового підживлення. А іноді лише на цьому і тримається.
Михайло тоді пішов у навчання з головою. Йому було важко бачити кохану в обіймах іншого. А вона не соромилася, поводилася так, ніби в них з Михайлом нічого і не було.
Але в усьому є власний плюс. Михайло тоді дуже досяг успіху у своїй освіті, і після навчання з легкістю знайшов роботу. Потім він одну роботу змінив, іншу, потім третю. На третій кар’єрне зростання пішло в гору, і ось через сім років після навчання, у Михайла власний бізнес із гарним доходом.
І ось тут він раптом і став привабливим. Коли дівчата дізнавалися, де і ким він працює, він одразу в їхніх очах ставав дамським угодником. І хоч Михайлу було сумно, що люблять його за рахунок у банку, а не за його відкриту душу, він упокорився. І став користуватися цим.
У тридцять років Михайло змінював дівчат як рукавички. З одною їздив відпочивати, а повертається вже до іншої. Із третьої йде до ресторану, з четвертої їде за місто.
Усіх дівчат Михайло обдаровував добрими подарунками, тож на все це вони заплющували очі. Ось такі товарно-грошові відносини вийшли. Однак усіх це цілком влаштовувало.
Але до певного моменту. Поки Михайло не зустрів Ганну.
Ганна була вродлива, як богиня. Вона мала від природи руде волосся, навіть аристократичні риси обличчя, і дуже гарну фігуру.
Познайомився з нею Михайло через спільних друзів. Підсів до неї, за звичкою почав розповідати про свою роботу і який він крутий. Але, здавалося, Ганні до цього нема діла.
– Мене не цікавить, скільки в тебе грошей, – зі сміхом сказала вона. – А тебе, схоже, тільки це хвилює. Тому нам не по дорозі.
Але Михайло не здавався. Усі його попередні дівчата були забуті, і він зосередився на тій, яка оселилася в його серці.
Ганна трималася не довго. А в Михайла навіть якийсь азарт прокинувся. Він був готовий робити все, щоб не втратити свою кохану. І Ганна здалася, щоправда, не легко.
Вже за півроку відносин Михайло зробив їй пропозицію. І вона погодилася.
Багато хто говорив Михайлу, щоб він був обережний. Що є відчуття, що це був гарний план із отримання багатого чоловіка. Але він не вірив. Не може така чиста та щира дівчина замишляти настільки страшні речі.
Та й ніякої небезпеки не було. Все майно у Михайла було до весілля, бізнес він свій почав теж до весілля. Отже, Ганні нема на що і претендувати. Тому він вважав, що йому просто заздрять. Адже він таку розкішну дівчину відхопив.
Здавалося, що Ганні не було жодної справи до грошей Михайла. Вона постійно говорила йому про те, як його любить, як їй із ним добре.
Звичайно, чоловік обдаровував її подарунками. Золото, машини, брендові речі. Вони їздили відпочивати на дорогі курорти і, звісно, все оплачував Михайло.
Чоловік почав замислюватися про дітей.
– Ганна, сонце, знаєш, чого нам у житті не вистачає? – спитав він якось увечері, притискаючись до коханої.
– Та начебто всього вистачає, – усміхнулася вона. – Ми живемо у шикарній квартирі, лише тиждень тому повернулися з Мальдів. Про що ще можна мріяти?
– Ну, а як ти гадаєш? Про що мріють люди, які одружилися?
– Про добробут? Так ми його маємо.
– Ні, сонце. Про дітей.
Ганна трохи змінилася на обличчі. Але лише на мить. Михайло списав ці емоції на те, що вона просто здивувалася. Адже раніше вони про це не говорили.
– Про дітей? Ти хочеш дітей?
– А ти ні?
– Звісно, хочу. Просто я думала, пізніше… Спочатку собі поживемо.
– Та навіщо, кохана? Що раніше, то краще. Коли діти підростуть, ми будемо ще сповнені сил.
Ганна посміхнулася.
– Напевно, ти маєш рацію. Я схожу до спеціаліста, перевірю здоров’я, а потім можемо працювати над цим питанням.
Щоправда, дітей все не виходили, але Михайло не впадав у відчай. Та й не до переживань було. Бізнес розвивався, він багато часу проводив на роботі. Було багато перевірок, несподіваних проблем, не все йшло гладко.
І одного дня він поскаржився своїй коханій, що в нього є певні переживання.
– Ще й усе майно записано на мене, страшно все це втратити, — сердито сказав він.
– Ти маєш рацію, це небезпечно. Потрібно подумати, що з цим робити, – промовила Ганна. – Але ти не хвилюйся, я тебе в будь-якому випадку завжди підтримуватиму.
А через тиждень, коли Михайло вже й забув про цю розмову, Ганна несподівано заговорила.
– Ти пам’ятаєш мою подругу Марію?
Михайло кивнув головою.
– Її чоловіка втратив бізнес, багато чого за борги забрали.
– Який жах, – щиро сказав Михайло. Це був один із його основних страхів. Хоч зараз він і був набагато крутіший, ніж раніше, все одно не набув такої впевненості, яка була б непохитною.
– Добре, що вони все майно на тещу записали, – хмикнула вона. – А то лишилися б ні з чим.
Михайло застиг. Він одразу згадав попередження друзів та рідних. І так, ця невинна фраза видалася йому підозрілою.
Вони одружені вже понад рік. Михайлу здавалося, що він добре знає свою дружину. А що, як ні?
– Може, й нам варто записати на когось іншого це все? – запитав він.
– Можна… А на кого?
– На твою маму, наприклад.
Ганна вдала, що задумалася.
– Мабуть, можна. Думаю, вона погодиться.
– Ну, ти дізнайся.
Весь вечір Михайло думав, що сталося. Чи це було бажанням його вберегти, чи бажання його обібрати. Дивлячись на свою дружину, він не міг сказати точно. З одного боку, це його кохана Ганна! З іншого…
Скільки таких випадків коли дружини все відбирають? І з дітьми якось дивно… Обидва здорові, але не виходить. А якщо Ганна його в цьому обманює?
Він вирішив переконатись. Сподівався, що його здогад невірний, і тоді він усе життя викуповуватиме провину перед коханою. А якщо виявиться, що він має рацію… Що ж, тоді добре, що він дізнався правду раніше, ніж щось трапилося.
Незабаром Ганна повідомила, що її мама згодна. І ось тут почалася вистава.
Михайло сказав, що вони підпишуть усі документи у нотаріуса. Що буде присутнім юрист, щоб усе було офіційно.
Дружина погодилася на все. Весь цей час вона не виявила жодних емоцій, наче їй і справи немає до того, що відбувається.
І так, документи справді підписали, тільки це було все фальшивкою. Вони не мали жодної юридичної сили, але Ганна та її мама про це не знали.
А далі Михайло почав чекати. Поводився, як завжди, вдавав, що нічого не сталося.
І, на жаль, дочекався реакції. Незабаром Ганна заявила, що вона поки що все ж таки не готова до дітей.
– Якщо не вийшло, значить, поки не доля. Зачекаємо трохи.
– Але ж ми все вирішили, – обурився Михайло.
– Це ти вирішив.
Потім жінка почала виявляти характер. Почала багато всього вимагати, зненацька виникали претензії на рівному місці. Могла піти з дому і не сказати, куди вона попрямувала на ніч дивлячись.
І Михайло зрозумів, що вона робить все, щоб справа йшла до розлучення.
Йому було дуже важко. Він не хотів вірити, що та, яку він так полюбив, просто хоче отримати його багатство. Сподівався, що він усе вигадав, терпів до кінця. Але не терпіла Ганна.
– Нам треба розлучитися, – одного дня заявила вона.
– Чому? Що сталося? – спитав Михайло, хоча морально він уже був готовий до цього.
– Просто я тебе більше не люблю. І не хочу з тобою жити.
– Що ж… Мені дуже шкода, – зітхнув чоловік. – Але скажи, я не маю жодних шансів тебе повернути…
– Жодних! – заявила вона.
– Добре. Я подам на розлучення. Сподіваюся, ти розумієш, що кожен із нас залишиться при своєму. Ти підеш із тим, з чим і прийшла. Звичайно, ти можеш забрати всі подарунки, свої речі та навіть усе, що ми купили у шлюбі. За це я боротися не стану.
– Ти щось плутаєш, коханий, – посміхнулася Ганна. – Ти забув, що все твоє майно записане на мою маму?
До останнього Михайло сподівався, що це не спливе. Він навіть був готовий до того, що Ганна розлюбила його. І що мирно хоче з ним розійтися. Але ж ні. Це справді був план, явно продуманий заздалегідь.
– Це ти плутаєш… Нічого я на твою маму не переписував.
– У сенсі?
Ганна навіть почервоніла, ніби в неї скочив тиск.
– Це була вистава. Я сподівався, що вигадав те, чого немає. Але виявилося, що ти просто хотіла отримати мої гроші.
Ганна навіть юристів найняла, сподівалася, що можна щось зробити. Але Михайло заздалегідь все продумав, тож його колишня дружина залишилася ні з чим. А насамкінець вона йому ще заявила, що вона спеціально все робила, щоб не завагітніти.
– Ти так наївно думав, що я люблю тебе! Та кому ти потрібний?
– Щонайменше собі, – відповів Михайло.
Він думав, що не відійде від того, що сталося. Здавалося, що він більше не зможе довіряти нікому. Але через кілька років він знову одружився. Щоправда, цього разу підстрахувався: склав шлюбний договір. Думав, якщо дівчина від нього відмовиться, це стане тривожним дзвіночком. Але його нова дружина легко погодилася.
І все одно, Михайло вчився заново довіряти. Сподівався, колись він зможе вірити своїй дружині, безумовно, як собі. Але поки що не виходило, адже такий негативний досвід не минає безслідно. Але досвід є досвідом, і він багато чому навчив Михайла.
