Життєві історії

Наталя та Роман одружилися, відгуляли шикарне весілля та вирушили у весільну подорож. За десять днів молодята повернулися додому. – Я така щаслива, – говорила Наталя зайшовши у квартиру. – Я маю терміново подзвонити Риті, та розповісти їй, як все пройшло. Наталка зняла туфлі, пройшла у кімнату і застигла – всі меблі були не на своїх місцях. – Коханий, швидко йди сюди! – покликала вона чоловіка. – Що тут відбувалося? – Наталю, ти повинна дещо дізнатися, – почав Роман і зупинився. Чоловік ще не знав, як наважитися розповісти дружині, що відбувалося в їхній квартирі, поки вони були у весільній подорожі

– Слухай, Наталко, а давай я тебе з Ромою познайомлю? Ми живемо з ним в одному будинку. Жили, точніше, доки я заміж не вийшла. Я Рому змалку знаю. Чудовий хлопець! Ой і діставалося йому від мене! Користувалася я тим, що дівчаток він ніколи не ображав. Та він і з хлопцями ніколи не сварився, весь такий ввічливий, вихований.

– Навіть не знаю, Рито… Я подумаю.

– А що тут думати? Скільки ти ще думатимеш? Ми всі вже заміжні, одна ти в нас залишилася неприлаштована. А у Романа ціла трьохкімнатна квартира своя, це не те, що ми з чоловіком платимо іпотеку. Ех, нам ще одинадцять років платити… А квартиру Ромі батьки залишили, коли він одружився. Собі однокімнатну купили і переїхали туди, нам, мовляв, багато, а в тебе дітлахи підуть, буде нашим онукам, де повеселитись.

– То він одружений?

– Розлучений. З дружиною вони, мабуть, і року не прожили, дітей так і не завели.

– То може, не такий він і добрий цей Рома, як ти мені розписуєш?

– Та до чого тут Рома? Це дружина у нього погана була. Жвава така дівчина, обкрутила хлопця за дві секунди. То знайомитися будемо?

– Ну, добре, вмовила!

– Нарешті. Роман з Миколою моїм у суботу на рибалку поїдуть, після риболовлі Рома до нас зазвичай заходить на чай. А ти тут. Не хвилюйся, подруго, все виглядатиме природно. Рома не здогадається, що ваша зустріч підлаштована.

Після спільного чаювання Рита попросила Романа проводити свою подругу – пізно вже. Її розрахунок виправдався, Роман та Наталка сподобалися один одному. І навіть більше ніж сподобалися: познайомившись у квітні, на кінець вересня вони вже призначили весілля.

Батьки Романа у теплу пору року жили за містом, на дачі. До міста вибиралися рідко. Знайомство з майбутньою невісткою відбулося на природі. Вибором Роми батьки цілком залишилися задоволеними, схвалили.

Після весілля молодята на десять днів поїхали до весільної подорожі. Наталка була на сьомому небі від щастя, у відносинах з чоловіком все складалося, якнайкраще.

Повернувшись із подорожі, Наталя виявила, що свекри явно погосподарювали у квартирі. Цікаво, хто їх просив переставляти стіл на кухні та прибирати з комода статуетку, яку Наталці подарували на роботі?

За кілька тижнів Наталя зустрілася в обідню перерву з Ритою, вони працювали неподалік один від одного.

– Ну, розповідай, подруго, як воно, життя сімейне?

– Навіть не знаю, що сказати, Рито… У весільній подорожі я була по-справжньому щасливою…

– Тільки у подорожі? А потім що?

– А потім… свекри почали відвідувати нас майже щодня. До того ж можуть прийти, коли ми ще на роботі, у них ключі від квартири є.

– А приходять навіщо?

– Просто поспілкуватися, порад дати, як жити… Я сподівалася, що хоч у вихідні вони знайдуть собі якесь заняття, і ми цілий день проведемо з чоловіком удвох. Але не тут було!

Ми з ним у кафе зібралися сходити у суботу, забронювали столик. Я вже за повного параду була: сукню нову одягла, макіяж, укладку більше години робила. І тут на тобі – прийшли. Я думала, Роман попередив їх, що ми йдемо в кафе, а він, виявляється, забув.

Я намагалася їм ввічливо натякнути, що ми йдемо, та невже вони самі не зрозуміли, що не для них я одяглася і нафарбувалася… Так ні, вони зайшли та розташувалися. Я сказала Роману: «Ходімо! Ти забув, що у нас столик замовлений?», а він мені: «Не можна так! Ти бачиш, мама пирогів напекла, старалася. Не можемо ми її образити…»

– Так поговори серйозно з Ромою. Нехай він пояснить своїм батькам, що треба міру знати.

– Я намагалася… Рома нічого проти їхніх постійних візитів не має. А взагалі я чекаю весну, у квітні чи травні вони мають на дачу виїхати.

Але весни Наталка не дочекалася, витримала лише до лютого, грубе втручання свекрів у їхнє сімейне життя не припинялося. Наталка не витримала і зважилася на серйозну розмову із чоловіком.

– Дорогий, тобі не здається, що твої батьки в нас занадто часто?

– Та як ти можеш так казати? Загалом це їхня квартира, вони не гості тут, а господарі.

– У тому і справа… Романе, давай підемо з цієї квартири. Зніматимемо або в іпотеку купимо.

– Я не зрозумів, Наталю, ти маєш щось проти моїх батьків?

– Романе, я не казала цього. Я поважаю твоїх батьків, і ти це чудово знаєш. Тільки заміж я виходила за тебе, і хочу якомога більше часу проводити з тобою. І в будинку, в якому я живу, я хочу почувати себе господаркою, а не гостею…

Це була їхня остання розмова в цій квартирі, за кілька хвилин Наталя збирала речі. Тепер, здається, вона розуміла, чому перша дружина прожила з Ромою лише рік, сама Наталка протрималася набагато менше.

Наталя повернулася в орендовану квартиру, вона відчувала змішані почуття. З одного боку, їй було тужливо і самотньо, їй дуже не вистачало Роми. З іншого боку, вона насолоджувалася тишею та спокоєм без нав’язливих свекрухи та свекра, без їхніх нескінченних порад, як правильно жити.

Через три роки після розлучення Наталя познайомилася із чудовою людиною, Сергієм. Коли Сергій запропонував переїхати до нього, перше питання, яке поставила Наталя було:

– Сергію, а як часто гостюють у тебе твої батьки?

Вам також має сподобатись...

Ніна збиралася до магазину, холодильник майже порожній. – Юра. Пішли. Треба до магазину. Продуктів майже немає, – сказала вона чоловіку. – Може сама підеш, я так втомився сьогодні, – пробурмотів чоловік. – Ні, Юра! Пакети будуть важкі. Мені потрібна допомога! – наполягла Ніна. – Значить так! Я не хотів починати цю розмову, але видно доведеться. Нам треба розлучитися, – раптом сказав Юрій. – Юра, ти що таке говориш? – Нана здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

Ірина з подругою Ганною пили чай на кухні. У квартиру зайшла Лариса, невістка Ірини. – Здрастуйте. Ірино Іванівно, – невістка заглянула на кухню, привіталася, і пройшла у судідню кімнату. – Куди це вона? – запитала Ганна у подруги. – Не знаю, – розвела руками Ірина. За хвилин десять Лариса повернулася. – Значить так! Постільну білизну поміняйте, бо вже давно, дивлюся, не міняєте. Ванна вся брудна, приберіть! І обов’язково помийте підлогу, бо дивлюся абияк помита! – раптом почала свою «лекцію» невістка. – Ларисо, що на тебе найшло?! – Ірина здивовано дивилася на невістку, не розуміючи, що відбувається

Наталя йшла по вулиці до свого будинку. Вона була в декреті і чекала на появу доньки. Від її коханого Миколи не було жодних звісток… Лише один раз його друг Петро приніс Наталі гроші, сказав, що це від Миколи. Наталя не повірила, але гроші взяла. – Бог йому суддя! – вирішила Наталя. – Він сам зробив свій вибір! Вже підходячи додому, вона раптом помітила якогось чоловіка. Той стояв біля під’їзду з коробкою в руках і озирався на всі боки… Наталя підійшла ближче, придивилась до того мужика й застигла від побаченого

Михайло повертався додому. Чоловік відкрив квартиру своїм ключем, зайшов в коридор. – Кохана, я вдома! – одразу гукнув він. – Я такий голодний! Є щось перекусити? У відповідь була тиша. – Дивно, невже пішла кудись? – подумав чоловік, роззувся і пройшовся по квартирі. Олени ніде не було. Михайло набрав номер дружини – телефон не відповідав. – Та що ж це таке! – захвилювався він. Чоловік зайшов на кухню, щоб випити води, як раптом на кухонному столі він помітив якусь записку. Михайло прочитав її, і застиг від прочитаного