Життєві історії

Вероніка маринувала на кухні огірки, як раптом у двері подзвонили. Жінка відкрила двері і ахнула. На порозі стояв її син Сашко з валізою в руках. Вероніка уважно глянула на нього і раптом усе зрозуміла. Вона чомусь навіть дуже зраділа. Але жінка постаралася цього не показувати. Сашко мовчки поставив валізу в коридорі, прямо в пальто зайшов у кімнату, і сів на диван. – Мамо, це все ти винна! – раптом заявив він. – Що я? – Вероніка застигла від здивування

Вероніка маринувала огірки на кухні, як раптом у двері подзвонили. Жінка відкрила двері і ахнула.

На порозі стояв її син Сашко з валізою в руках.

Вероніка уважно глянула на нього і раптом усе зрозуміла. Вона чомусь навіть дуже зраділа.

Але жінка одразу постаралася цього не показувати.

-Бачу, ви таки розлучилися? – запитала вона.

-Так, – сухо відповів Сашко.

Намагаючись не дивитись матері в очі, він поставив свою валізу в коридорі, не знімаючи пальто, пройшов у кімнату, і стомлено сів на диван, закинувши ногу на ногу.

Вероніка сіла поруч.

-А я ж говорила… – переможно сказала вона. – Я завжди тобі казала, що ви не пара.

-Мамо, припини! – сказав син. – Все вже сталося. Ти свого досягла, і тому не треба зайвих слів.

-Не треба? – хмикнула Вероніка. – Ти ж цілий рік витратив через цю свою пані, і кажеш, що не треба зайвих слів!

-Мамо! – у голосі сина почулося роздратування. – Не говори так! Щоб між нами не сталося сьогодні, але ми з нею були чоловіком і дружиною. Тобі це зрозуміло?

-Мені зрозуміло! – сказала голосно Вероніка. – Але якби ти послухав мене одразу. Вона ж тебе ніколи не любила.

-Мамо… Вона любила мене. Дуже любила. І я її. Я її досі кохаю…

-Кохаєш? Якби ти кохав, ти б сьогодні не прийшов до матусі з валізою. Це все ваші чоловічі забаганки! Ти думав, що там, на стороні, тобі буде краще? Захотів, від мами піти, яка з тебе порошинки здувала? Захотів – маєш! Ніколи і ніде тобі не буде краще, аніж поряд із мамою. Запам’ятай це на все своє життя.

-Мамо, це все ти… – раптом сказав тихо син.

-Що я? – Вероніка застигла від здивування.

-Ти винна у тому, що ми розлучилися.

-Я?! – Вероніка засміялася. – Ну, звісно, ​​тепер можна все казати на мене. Давай, кажи правду. А я терпляча, я все витримаю. Я ж твоя матуся.

-Так, мамо, це ти. Ти так часто приходила до нас і твердила, що ми з нею чужі… Ти при кожній зустрічі говорила їй ці слова… І одного разу вона просто втомилася. Вона втомилася від твоїх слів. І навіть мої слова підтримки не допомогли нашому коханню…

-Запам’ятай синку, справжнє кохання не може зникнути, – вигукнула Вероніка. – Я тебе люблю, так як і любила. Хоч ти й проміняв мене на неї. Але я завжди тебе любитиму, а вона… Не витримала вона, дивіться… А де терпець? Суть життя і є в тому, щоб проходити випробування. Чому ви не плекали своє кохання?

-Мені треба було не пускати тебе, коли ти приходила до нас, правда? – син раптом глянув матері в очі. – Справді, чому я не виставляв тебе, коли ти казала їй усі ці нісенітниці?

-Чому? – Вероніка посміхнулася. – Тому що ти любиш тільки мене.

-Тебе? – син застиг від здивування. – До чого тут ти?

-Як до чого? Я твоя мати! І моє кохання – воно святе.

-Ні мамо, твоє кохання не святе. Воно дуже ревниве. Мені неприємно від твоєї любові.

-Не смій так говорити про материнське кохання! – не витримала Вероніка, але одразу схаменулась, і перейшла на інший тон, тон люблячої мами. – Все… Досить… Бачиш, пішов він від нелюбої дружини, і одразу похнюпився. Ти ж чоловік. Все в тебе налагодиться. А поки що поживи знову поряд з мамою. Іди, знімай пальто. Ти повернувся додому, тож усе у нас буде, як і раніше. Зараз я розберу твою валізу.

Мати встала з дивана, щоб вирушити у коридор, але син раптом сказав:

-Не чіпай мою валізу!

-Що це означає? – вона розгублено подивилася на нього згори донизу. – Чому не чіпати?

-Тому що я прийшов з тобою попрощатися.

-Як попрощатися?

-Так.

-Ти що, знову повернешся до неї?

-Ні. Я їду.

-Як їдеш? – здивувалась вона. – Куди їдеш?

-Далеко. В інше місто.

-І де ти там житимеш?

-Знайду, де…

-У тебе що, з’явилася інша жінка? – Вероніка сіла поряд із сином. – І ти хочеш знову мене залишити заради якоїсь чужої спідниці?

-Я хочу виїхати з цього міста, мамо. Назавжди поїхати. Від неї. Але головне – подалі від тебе…

-Але чому – від мене? – в очах Вероніки з’явилися сльози. – За що ти так зі мною, синку? Адже я тебе люблю… Люблю…

-Тому я і їду. Я біжу від твоєї любові, мамо. Я знаю, що поряд з тобою ніколи не стану щасливим. Вибач мені, якщо зможеш…

Син повільно встав, пройшов у коридор, взяв валізу і мовчки вийшов з квартири…

Вам також має сподобатись...

Катерина Олексіївна дуже заслабла. Доглядала стареньку її молода подруга Світлана. Невдовзі Світлана вийшла заміж за Максима. – Дитинко, я така рада, що ти знайшла своє щастя! – щиро вітала молоду Катерина Олексіївна. Світлана вже була вагітна, коли старенькій різко стало гірше. Вона лежала на дивані у своїй кімнаті, де раніше жила мама Світлани. Світлана сиділа поруч і тримала її за руку. – Дякую тобі, дитинко, – сказала Катерина Олексіївна. – Але я маю тобі щось сказати. Я дещо від тебе приховала… Світлана здивовано дивилася на стареньку, не розуміючи про що вона говорить

Анатолій запропонував своїй коханій Каті тимчасово пожити у своєї матері, Світлани Миколаївни, доки не зміниться їх фінансовий стан. Свекруха сприйняла ідею прохолодно, але все таки погодилася. Жінка виділила молодим кімнату, сподіваючись, що ситуація стабілізується і вони невдовзі переїдуть. Перші місяці спільного проживання пройшли відносно гладко. Але Світлана Миколаївна почала нервувати. Вона помітила, що син та невістка ніби й не збираються нікуди з’їжджати. А одного вечора, повернувшись додому з роботи, вона помітила, що Катя відчиняє дверний замок. – Звідки ти маєш ключ? – здивувалася Світлана Миколаївна нічого, не розуміючи

Ліза поїхала в гості до батьків. Вона хотіла допомогти їм прополоти грядки. Її чоловік Роман залишився вдома. До нього мала приїхати сестра Ірина зі своїм новим залицяльником. Довелося Роману зустрічати гостей самому… Ліза повернулася в неділю. Гостей вже не було. Порядок у квартирі був такий собі. – Ромчику, я повернулася! – гукнула вона. – Романе! Але їй ніхто не відповів. Ліза навіть подумала, що чоловіка немає вдома. – Романе, тобі теща тут пиріжечків передала й різних смаколиків, – продовжила вона. – Романе! Але чоловік не відповідав. Ліза зайшла у вітальню й ахнула від побаченого

Алла подзвонила своїй сестрі Лізі. Та не одразу відповіла на дзвінок, але таки взяла слухавку. – Навіщо ти дзвониш? – роздратовано запитала Ліза. – Хочу допомогти тобі з чоловіком з поїздкою на відпочинок. Тисяч 50 я можу виділити, – сказала Алла. – 50 тисяч?! – не вірячи своїм вухам, перепитала родичка. – Що, правда? – Так, – відповіла жінка. Ліза відразу ж помʼякшала і розбалакалася з сестрою. Після закінчення розмови Алла переказала їй обіцяну суму. Ліза не з’являлася в її житті близько двох місяців. Потім вона таки подзвонила. – Нам дуже сподобалося! – заявила сестра. – Свекруха як дізналася, що ми їздили, то теж хоче! Алла застигла від почутого