Життєві історії

Вероніка маринувала на кухні огірки, як раптом у двері подзвонили. Жінка відкрила двері і ахнула. На порозі стояв її син Сашко з валізою в руках. Вероніка уважно глянула на нього і раптом усе зрозуміла. Вона чомусь навіть дуже зраділа. Але жінка постаралася цього не показувати. Сашко мовчки поставив валізу в коридорі, прямо в пальто зайшов у кімнату, і сів на диван. – Мамо, це все ти винна! – раптом заявив він. – Що я? – Вероніка застигла від здивування

Вероніка маринувала огірки на кухні, як раптом у двері подзвонили. Жінка відкрила двері і ахнула.

На порозі стояв її син Сашко з валізою в руках.

Вероніка уважно глянула на нього і раптом усе зрозуміла. Вона чомусь навіть дуже зраділа.

Але жінка одразу постаралася цього не показувати.

-Бачу, ви таки розлучилися? – запитала вона.

-Так, – сухо відповів Сашко.

Намагаючись не дивитись матері в очі, він поставив свою валізу в коридорі, не знімаючи пальто, пройшов у кімнату, і стомлено сів на диван, закинувши ногу на ногу.

Вероніка сіла поруч.

-А я ж говорила… – переможно сказала вона. – Я завжди тобі казала, що ви не пара.

-Мамо, припини! – сказав син. – Все вже сталося. Ти свого досягла, і тому не треба зайвих слів.

-Не треба? – хмикнула Вероніка. – Ти ж цілий рік витратив через цю свою пані, і кажеш, що не треба зайвих слів!

-Мамо! – у голосі сина почулося роздратування. – Не говори так! Щоб між нами не сталося сьогодні, але ми з нею були чоловіком і дружиною. Тобі це зрозуміло?

-Мені зрозуміло! – сказала голосно Вероніка. – Але якби ти послухав мене одразу. Вона ж тебе ніколи не любила.

-Мамо… Вона любила мене. Дуже любила. І я її. Я її досі кохаю…

-Кохаєш? Якби ти кохав, ти б сьогодні не прийшов до матусі з валізою. Це все ваші чоловічі забаганки! Ти думав, що там, на стороні, тобі буде краще? Захотів, від мами піти, яка з тебе порошинки здувала? Захотів – маєш! Ніколи і ніде тобі не буде краще, аніж поряд із мамою. Запам’ятай це на все своє життя.

-Мамо, це все ти… – раптом сказав тихо син.

-Що я? – Вероніка застигла від здивування.

-Ти винна у тому, що ми розлучилися.

-Я?! – Вероніка засміялася. – Ну, звісно, ​​тепер можна все казати на мене. Давай, кажи правду. А я терпляча, я все витримаю. Я ж твоя матуся.

-Так, мамо, це ти. Ти так часто приходила до нас і твердила, що ми з нею чужі… Ти при кожній зустрічі говорила їй ці слова… І одного разу вона просто втомилася. Вона втомилася від твоїх слів. І навіть мої слова підтримки не допомогли нашому коханню…

-Запам’ятай синку, справжнє кохання не може зникнути, – вигукнула Вероніка. – Я тебе люблю, так як і любила. Хоч ти й проміняв мене на неї. Але я завжди тебе любитиму, а вона… Не витримала вона, дивіться… А де терпець? Суть життя і є в тому, щоб проходити випробування. Чому ви не плекали своє кохання?

-Мені треба було не пускати тебе, коли ти приходила до нас, правда? – син раптом глянув матері в очі. – Справді, чому я не виставляв тебе, коли ти казала їй усі ці нісенітниці?

-Чому? – Вероніка посміхнулася. – Тому що ти любиш тільки мене.

-Тебе? – син застиг від здивування. – До чого тут ти?

-Як до чого? Я твоя мати! І моє кохання – воно святе.

-Ні мамо, твоє кохання не святе. Воно дуже ревниве. Мені неприємно від твоєї любові.

-Не смій так говорити про материнське кохання! – не витримала Вероніка, але одразу схаменулась, і перейшла на інший тон, тон люблячої мами. – Все… Досить… Бачиш, пішов він від нелюбої дружини, і одразу похнюпився. Ти ж чоловік. Все в тебе налагодиться. А поки що поживи знову поряд з мамою. Іди, знімай пальто. Ти повернувся додому, тож усе у нас буде, як і раніше. Зараз я розберу твою валізу.

Мати встала з дивана, щоб вирушити у коридор, але син раптом сказав:

-Не чіпай мою валізу!

-Що це означає? – вона розгублено подивилася на нього згори донизу. – Чому не чіпати?

-Тому що я прийшов з тобою попрощатися.

-Як попрощатися?

-Так.

-Ти що, знову повернешся до неї?

-Ні. Я їду.

-Як їдеш? – здивувалась вона. – Куди їдеш?

-Далеко. В інше місто.

-І де ти там житимеш?

-Знайду, де…

-У тебе що, з’явилася інша жінка? – Вероніка сіла поряд із сином. – І ти хочеш знову мене залишити заради якоїсь чужої спідниці?

-Я хочу виїхати з цього міста, мамо. Назавжди поїхати. Від неї. Але головне – подалі від тебе…

-Але чому – від мене? – в очах Вероніки з’явилися сльози. – За що ти так зі мною, синку? Адже я тебе люблю… Люблю…

-Тому я і їду. Я біжу від твоєї любові, мамо. Я знаю, що поряд з тобою ніколи не стану щасливим. Вибач мені, якщо зможеш…

Син повільно встав, пройшов у коридор, взяв валізу і мовчки вийшов з квартири…

Вам також має сподобатись...

Настя повернулася з роботи і одразу взялася за приготування святкової вечері. Аякже ж?! Сьогодні у неї день народження. Відзначати вирішила удвох із своїм коханим Михайлом. Настя швидко накришила салат, запекла курочку. У двері подзвонили. Настя відкрила і побачила на порозі Михайла. – Кохана! З днем народження! – вигукнув чоловік і вручив їй шикарний букет та ще якусь коробочку. Настя відкрила її, глянула на подарунок і застигла від побаченого

Троє дорослих дітей втратили батька, а за пів року не стало і їхньої матері… Прожили батьки довге життя, важке, але щасливе. Діти, онуки, і навіть правнуки приїхали попрощатися! Були племінники, сусіди, друзі… Валентина була старшою з дітей. Далі була сестра Ольга і молодший брат Роман. Спадщина залишилася не аби яка, тільки будинок батьків. Валентина з Ольгою вже збирали речі на переїзд, коли приїхав молодший брат Роман. – Олю, мені треба з тобою серйозно поговорити, – раптом сказав він. – Справа дуже термінова! Ольга здивовано дивилася на брата, не розуміючи, що таке відбувається

Марія готувала вечерю, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила свекруха. – Алло, Марія, тут таке діло. Напросилася до мене в гості троюрідна сестра, – одразу почала Лариса Іванівна. – І вам доброго дня! А я тут до чого? – не зрозуміла невістка. – Не могла б ти її у себе прийняти? – пояснила свекруха. – Ларисо Іванівно, а чому ви не хочете її прийняти? Це ж ваші родичі? – Марія оторопіла від нахабства свекрухи. – Я навіть не знаю, як тобі пояснити, – зам’ялася на хвилину Лариса Іванівна, а потім все розповіла невістці. Марія вислухала свекруху і застигла від почутого

У Наталі з двору зник казан. Хороший такий казан – великий чавунний, на тринозі, зносу йому не було. Її чоловік казав, що великі гроші за нього віддав. Наталя натішитися не могла! Місця займає мало, а скільки страв можна приготувати. І плов, і печеню, і тушкувати можна – з димком виходить! Перше, що Наталя зробила – це викликала дільничного Олексія. – Винесли! – мало не плакала вона. – Ну ходімо по сусідах походимо… – сказав Олексій. Він похмуро пройшов уздовж парканів і раптом вказав на одне подвірʼя. Наталя глянула куди показував Олексій і очам своїм не повірила