Телефон дзенькнув – надійшло нове повідомлення.
Тетяна майже не сумнівалася, що воно від Надії.
І треба було їй почати з нею знову спілкуватися через стільки років?
Вона піддалася ностальгії, у школі Надія вважала, що вони дружать утрьох і постійно ходила за Танею та Мариною.
І скільки вони її не відваджували, та знову несла до школи цукерки і бутерброди на трьох. І так усміхалася, ніби не розуміла, що вони її до своєї компанії не приймають.
А тепер Надія випадково знайшла фото Тані в мережі, і Таня чомусь їй відповіла.
Надія тепер просто засипає її старими фото, побажаннями доброго ранку і відео з котиками…
Добре хоч вони не перейшли на щирі бесіди про сьогодення. У Тані немає жодного бажання слухати скарги Надії на її самотність. Та й про себе їй взагалі нікому не хочеться нічого розповідати.
У школі Надія вчилася погано, і вона була ще й не дуже гарна.
Була б вона хоча б мила, як Люба. Їй хлопчики завжди давали списати, бо ж у неї були світлі кучері, небесного кольору очі і гостра фігурка, і її погане вміння вчитися не була неприємним.
Люба після закінчення школи успішно вийшла заміж, у неї була життєва жіноча хватка, яка буда важливіша за вміння вирішувати завдання.
А ось про Надю ніхто нічого не знав, про неї по закінченні школи взагалі всі забули. Вона нікому не була цікавою, та й що в її сірому житті могло взагалі статися?
Тетяна таки відкрила її повідомлення.
Надію, цю шкільну «подругу» їй було тепер шкода. Вона, напевно, самотня, і нічого, якщо Таня хоч трохи її підтримає…
У повідомленні Надії була несподівана пропозиція…
– Таню, якщо ми з тобою тепер листуємося, може зустрінемося і посидимо в кафе? Ми ще не старі жінки, а спілкування й спільні дитячі спогади це так чудово!
Пропозиція була Тані не під настрій.
Якщо ще років п’ятнадцять тому вона виглядала шикарно для свого віку, то зараз були інші обставини.
Дванадцять років тому чоловік пішов до молодої співробітниці з роботи. Стосунки у них давно були холодними, заміж Таня вийшла не з великого кохання.
Але тоді їй здавалося, що Андрій її любить без пам’яті, адже він так довго до неї залицявся.
Тато Тані тоді був начальником, а батько Андрія – його заступником. Їх на якомусь сімейному корпоративі познайомили і Тані сподобався натиск Андрія, а в його очах була відданість і любов.
Він був завжди поруч, і Таня повірила у його почуття, вийшла за Андрія заміж і народила йому сина та дочку.
Згодом вона зрозуміла, що вони зовсім різні, і коли Андрій сказав, що йде, відпустила його без зайвих розмов. Діти вже виросли, а жити з чужою людиною вона втомилася. Їй здавалося, що довкола повно друзів, та й чоловікам вона подобалася.
Але все виявилося не так, як вона думала.
Таня помилилася, вона ще бадьорилася, але тепер вона сама від себе приховувала, що самотність їй зовсім не в радість. Вона так влаштована, що не може бути довго одна, а діти – Юля та Микита вже живуть окремо, у них свої сім’ї.
“Добре, давай зустрінемось після роботи через пару днів”, – погодилася Тетяна, і вони з Надею домовилися про час і в якому кафе зустрінуться.
Таню здивувало, що Надія запропонувала не забігайлівку, а досить дороге кафе, але це вона просто перед нею хизується. Візьме чай і цідитиме весь вечір. Напевно, живе одна, у неї і тоді були батьки старіші і їх вже немає. Навряд чи Надія вийшла заміж і має сім’ю, от і шукає тепер спілкування хоч із ким–небудь.
В особливо дороге кафе Тетяні й самій іти не хотілося. Минули часи, коли вона жила на широку ногу. Нещодавно їй довелося перейти на роботу простіше і дохід у неї був невеликий. Але перед Надею їй не хотілося цього показувати.
Збираючись на зустріч, Тетяна гарно вдягнулась, виглядала вона дуже гідно і налаштувалася підтримати Надю, чим зможе.
Надія вже чекала на Тетяну в кафе за столиком. На її обличчі не було ані тіні сором’язливості.
– Принесіть нам води, ось це ігристе і ще…
Вона назвала дорогі закуски і посміхнулася до Тані:
– Ти не проти? Вибирай, може, щось ще?
У Надії було таке ж добре обличчя, як коли вона в школі пригощала їх з Маринкою своїми канапками.
І одягнена вона була на перший погляд якось безглуздо. Але придивившись Тетяна зрозуміла, що речі й сумочка у неї брендові, просто все це так на ній виглядає.
– Увечері чоловік за нами заїде, і ми тебе додому завеземо, твої не будуть проти? – уточнила Надія.
Тетяна вирішила не скаржитися, тому мило посміхнулася:
– Все добре, ні, звісно, я рада з тобою зустрітися.
Вони трохи позгадували школу.
– А пам’ятаєш, як ти єдина мені давала списувати? – сміялася Надія. – А як ми любили ходити разом у кіно? А тепер у мене внуки, і я бабуся, а ти?
Надія дивилася добрими очима, вона була щиро рада зустрічі і схоже зовсім не потребувала співчуття!
– Таню, я так тобі вдячна, що ти прийшла, Маринка навіть не стала спілкуватися зі мною онлайн, не відповіла. А ти завжди була мені справжньою подругою, – відверто зізнавалася Надія.
А Таня раптом не витримала і мало не розплакалася!
– Ти що, Таню? До речі, ти як завжди добре виглядаєш, – Надія погладила її по плечу, як колись робила її мама, Надія завжди виглядала старшою.
І у Тетяни сльози покотилися по щоках, вона вже не могла тримати обличчя! Вона не заздрила, але Надія була така ж безглузда і смішна, як раніше, але в той же час впевнена, спокійна і схоже кохана. А вона, Тетяна…
Вона не має близької людини, дочка живе своїм життям і вони майже не спілкуються. Та й узагалі все не так, як хотілося б!
– Слухай, а приїжджай до нас на дачу, наступними вихідними буде вже зовсім тепло, – запросила Надія, коли вони з чоловіком підвезли її до будинку і вийшли з машини провести до під’їзду.
Сергій був теж не аби який красень, але вони трималися за руки і з таким теплом дивилися один на одного, що Тетяна щиро відповіла:
– Дякую, а знаєте, із задоволенням!
На дачі у Надії було затишно і Таня просто відпочивала душею, сидячи з нею за чашкою чаю біля квітника.
– До речі, а ти пам’ятаєш Сашка? Ну того, що був у тебе закоханий у десятому класі, пам’ятаєш? – раптом спитала Надія.
– Ну так, пам’ятаю звісно, хороший хлопець, а що ти раптом про нього згадала? – здивувалася Тетяна.
– Та просто він наш сусід по дачі, ми дружимо, він давно розлучений, ти не проти, якщо ми його на обід запросимо? – Надія усміхнулася так щиро.
Вона вже знала, що Тетяна живе одна, і знову хотіла зібрати й почастувати всіх від душі.
І врятувати від самотності, бо ж люди не повинні бути нещасливими.
Сашко прийшов і спочатку був збентежений, але незабаром спільні спогади зблизили їх. І Таня знову відчула себе тією дівчинкою, яка мріє про щастя…
Як добре, коли є такі щирі люди, як Надія, які по-справжньому бажають іншим добра.
Таня забула про самотність. Вона має вірну подругу Надю.
А з Сашком вони разом проводять все більше і більше часу разом. І те, що вони були знайомі в юності, надає їхнім стосункам особливої краси. Бо ж вони так давно знають один одного, що крізь вік мимоволі проглядають ті, ще колишні риси їх почуттів…
Таня сама від себе не очікувала. Коли чоловік пішов, їй здавалося, що вона вже не зможе жити разом із якимсь чужим чоловіком.
Але коли Сашко їй сказав буквально через місяць:
– Таню, давай жити разом, бо ж я ще багато років тому мріяв, щоб ти була моєю дружиною!
Вона просто взяла його за руку, таку теплу і міцну і зовсім не чужу, і відповіла:
– А й справді давай жити разом, раптом нам сподобається, що й старість буде в радість?
Ось так, несподівано в Тані тепер є улюблений чоловік Сашко, і подруга Надія!
Іноді Тетяні навіть соромно згадати, як вона сама була нерозумна і зовсім не зналася в людях…
