Історії жінок

Михайло прокинувся від того, що його хтось будив. Він знехотя відкрив очі і сонно позіхаючи повернув голову. Біля ліжка стояла його дружина Ольга з його ж телефоном в руках… – Олю, що сталося?! – здивовано запитав він. – Третя година ночі… Ти чого не спиш? – А мені не спалося, – єхидно сказала Ольга. – Я все знаю. Я все прочитала. Твої речі зібрані. Квартира ця моя. Вставай і йди звідси. Михайло дивився на дружину й не розумів, що відбувається

Ольга похмуро дивилася на телефон, що підстрибував на столі.

– І кому це мій коханий чоловік так терміново знадобився вночі? – думала вона.

Телефон пискнув останній раз, і, нарешті, заспокоївся, а дівчина задумалася.

Ні, вона не була ревнивицею, яка перевіряла телефон можливого зрадника і пильно стежила за його соцмережами, бо не дай Бог хтось поставив лайк під фото її Михайлика.

Вона тільки посміювалася, коли його фото збирали лайки і хвалебні коментарі: «Який красень», «Ти точно одружений?».

Якось навіть приємно було, коли інші панянки заздрять, що у неї такий красень чоловік.

Але останнім часом щось погане пробралося в їхню сім’ю і стало між ними.

Брехня завжди відчувається, особливо жінками, які звикли звертати увагу на дрібниці.

Михайло став дратівливим, пару разів насварився на неї через несмачну вечерю, звертав увагу на зовнішність дружини, хоча раніше його це не хвилювало.

Ще нарікав Ользі на те, що вона нерозумна, що варто було б цікавитися розумними речами, розвиватися, щоб було про що поговорити.

Чомусь раніше все чоловіка повністю влаштовувало.

А ще він нарікав їй на невміння одягатися.

– Ти не дівчинка, щоб джинси з дірками носити! Купи класичний костюм і туфлі на підборах!

Підбори ж Ольга не любила, костюми не носила ніколи і не збиралася…

…Жінка більше не вагалася. Вона взяла телефон чоловіка зі столу. Сам він солодко спав у кімнаті.

Вона почала дивитися листування, почуваючи себе водночас досить неприємно. А куди подітися?

Сьогодні вона намагалася поговорити з Михайлом, і отримала купу негативу на свою адресу.

– Ревнивиця! – підсумував чоловік, і вирушив до друзів у кафе.

Ольга дивилася в телефон і не вірила своїм очам. Як же ж неприємно читати таке від людина, яку ще недавно ти любила і поважала…

Ні, прямих доказів зради чоловіка вона не знайшла. Парочка із захопленням фліртувала. Чоловік цікавився, що вона одягне сьогодні, а жінка пропонувала подивитися самому.

Нещасна дружина аж заплакала. Де ж доказ того, що вони не зустрічалися, окрім офісу? А не було їх.

Мабуть, поки що фліртують, і видно, що це заняття їм дуже подобається. Так, передчуття часто цікавіше за саму подію, ось парочка і не поспішає.

Вона перегортала все листування, і незабаром дізналася про суперницю все. Вони колеги. Жінка одружена. Чоловік їй набрид.

– А ось ти Михайло гарний, не такий, як мій чоловік! – писала суперниця. – Мені не терпиться з тобою завтра побачитися, обговорити фільм. Ти його дивився? Ні? Подивися, завтра поговоримо…

Ольга більше не могла читати. Одне лише питання. Чому? Чому її чоловік не розлучиться з Ольгою і не одружується з тією, яка чудово вміє носити офісні костюми і високі підбори.

До речі, на телефоні вона була підписана як «Бухгалтерія».

Жінка відкрила соціальні мережі, і невдовзі відповідь на запитання знайшлася. Чоловік красуні, якому в листуванні дісталося навіть більше, аніж їй, виявився хлопцем, який працював далекобійником.

Хоча у профілі він мав вищу освіту. Мабуть, заробляє своїй дружині на офісні костюми та туфлі на підборах, бо Ольга була в курсі скільки платять у Михайла.

Вона свого часу пішла звідти на високооплачувану роботу. Грошей почала отримувати більше, але й часу на сім’ю не залишалося.

Дівчина більше не вагалася. Вона відправила все листування далекобійнику. І ні, їй не було соромно. Нехай знає, що він – предмет жартів дружини та її чоловіка…

…Михайло прокинувся від того, що його хтось будив. Він знехотя відкрив очі і сонно позіхаючи повернув голову.

Біля ліжка стояла Ольга з його телефоном в руках.

– Олю, що сталося?! – здивовано запитав він. – Третя година ночі… Ти чого не спиш?

– А мені не спалося, – сказала єхидно Ольга. – Я все знаю. Я все прочитала. Твої речі зібрані, квартира ця моя. Вставай і йди звідси.

Михайло дивився на дружину й не розумів, що відбувається.

Довелося Ользі йому все пояснити.

– Та ти що! У нас із нею не було нічого! Якщо ти все прочитала, то мала це зрозуміти! – кричав він згодом.

– А це не грає ролі. Ти посмів обговорювати мене з іншою жінкою, сміятися. Цього достатньо. Розведуть нас швидко, і можеш зустрічатися зі своєю пасією спокійно.

Чоловік, глянувши на обличчя дружини, подався до матері.

А Ольга лягла на диван, і заплакала. П’ять років! Вона витратила на оце все. Де були її очі? Де?

…Незабаром їй стало відомо, що далекобійник виставив дружину з квартири, незважаючи на крики:

– Яка зрада, у нас нічого не було, вже й спілкуватися не можна?

Після цього Михайло та його пасія посварилися зовсім, і не розмовляли.

Все це вона дізналася від знайомих. Певне, коли можна, то вже нецікаво. Звинуватили у всьому, очевидно її. Люди ж, бачте, просто переписувалися, і не більше…

…– Ой, – почервоніла Ольга. – Це мені?

– А тут є хтось ще? – занепокоївся далекобійник Андрій, простягаючи квіти й ігристе.

– Тепер ні, заходь, – запросила Ольга.

– Зайшов подякувати вам, – зітхнув чоловік. – Якби не ви, вони й далі б продовжували переписуватися. А я ж для неї нічого не шкодував, з роботи пішов, хоча мені там подобалося…

– Ніхто нікому нічого не винен, – Ольга акуратно відкрила ігристе. – Хіба що дітям, які не просили, щоб ми їх заводили.

– Який незвичайний для жінки погляд на життя, – захопився чоловік. – Я вже домовився, що мене візьмуть на стару роботу.

– Оце правильно, – схвалила Ольга. – Треба ясно розуміти, що чим більше ти робиш для людини, тим менше вона це цінує!

– Я б оцінив, якби ти дещо для мене зробила, – не погодився далекобійник.

– Розбалувалась твоя дружина, – трохи згодом подумала Ольга і посміхнулася собі в дзеркало.

У неї тепер буде нове, щасливе життя без всіляких зрадників…

Вам також має сподобатись...

У Зої одружився син. Відгуляли скромне весілля. Невісточку Зоя полюбила одразу. Оксана – вихована дівчина, добра, дбайлива. – Ось це тобі пощастило з дружиною, – говорила Зоя сину Борису. І все в родині було добре, як раптом до Зої у гості зайшов Борис. – Мамо, ми з Оксаною розлучаємося, – заявив з порога син. – Як розлучаєтеся? Чому? У вас же все так добре було, – дивувалася мама. Борис пішов, нічого не пояснивши. Але незабаром Зоя все ж дізналася, чому Борис розлучився з Оксаною. Такого повороту подій Зоя навіть уявити собі не могла

В Оксани не стало матері. Поминки і відспівування пройшли ніби в тумані… Оксана залишилася сама в невеликій хатині. Вона дуже сумувала і тужила. Взяти себе в руки жінка змогла лише через кілька днів. Вона прибрала хату, віддячила сусідам, які допомагали проводити її маму в останню путь… Якось, зібралася Оксана в ліс по трави. Раптом вона почула дивні звуки, що долинали з галявини. Оксана звернула туди і побачила, дивну річ… Посеред галявини стояв місцевий лісник Трохим! Чоловік тримав у руках якийсь згорток. Оксана придивилася й оторопіла від побаченого

Ірина Петрівна жила з чоловіком в селі. Її єдина донька Людмила вийшла заміж у місті. Того дня Ірина Петрівна прокинулась рано. – Треба було б води піти набрати, – подумала жінка. Ірина Петрівна взяла відра і попрямувала до колонки. Раптом вона почула, що біля її воріт зупинилася якась машина. Ірина Петрівна поставила відра й поволі пішла до хвіртки. За мить вона відчинилася і на подвірʼя зайшли якісь троє… Ірина Петрівна придивилась до гостей і очам своїм не повірила

Ірина стояла на кухні, дивилася у вікно й згадувала минуле… На порозі зʼявився її коханий Іван. – Я йду, Ірино, – раптом сказав чоловік. – Ну йди, – задумливо відповіла вона. – Ірино, я йду до іншої жінки! – сказав Іван. Ірина не могла зрозуміти, про що він говорить. – Яка ще жінка? – подумала вона. – Він що, зовсім, чи що? Іван відвернувся і пішов збирати речі. Ірина побігла за ним. Він узяв пару штанів, пару светрів, шкарпеток… – Мабуть, все, – сказав чоловік і пройшов повз Ірину в коридор. Ірина застигла від несподіванки, не знаючи, що їй робити