Історії жінок

Олена повернулася жити у своє рідне село. Роботу правда знайшла аж у райцентрі. Якось дівчина поверталася додому з роботи. Автобуса не було і вона довго стояла на зупинці. Раптом прямо біля неї зупинився якийсь великий чорний джип. Олена не дуже розбиралася в марках авто, але було видно, що машина гарна і дуже крута. Спереду сиділо двоє чоловіків. Скло біля місця водія повільно опустилося і з машини пролунав голос: – Ну привіт, Олено! Сідай, проїдемося з вітерцем, зовсім мабуть змерзла? Олена придивилася, хто там такий за кермом і остовпіла від несподіванки

У школі Ігор вчився погано.

– Цей Ігор зовсім безталанний… – хитали головою вчителі.

Хлопець сидів за останньою партою. Він справді не мав жодних талантів, чим можна було б похизуватися перед іншими. Тільки й вирізнявся своїм високим зростом.

Однокласниця Олена була гарною дівчиною, відмінницею і, звісно ж, була повною протилежністю Ігоря.

Вони були абсолютно різні – небо і земля. Крім того, що вона вчилася на відмінно, вона ще й читала вірші, співала і танцювала.

Завжди брала участь у художній самодіяльності. Активна і життєрадісна дівчина одним словом.

Але Ігор був закоханий в Олену нерозділеною любов’ю ще з шостого класу!

Він увесь час спостерігав за нею, дивився на неї закоханими очима і часто говорив про себе:

– Ну, поглянь же ж ти на мене…

Де була Олена – там був Ігор. Вона звісно помічала, що він завжди був поблизу.

– Ну що ти ходиш за мною, відчепись ти вже, вічно поблизу десь! – обурювалася вона.

Ігор червонів, мовчки опускав голову і мовчав. Хоч і був він спритним серед хлопців, але з Оленою ставав боязким.

Він і далі так само бігав за нею, а вона вже й звикла до такої уваги. І якщо раптом поблизу не було Ігоря, то Олена вже сама шукала хлопця очима.

У старших класах Олена тяглася до старших хлопців, а про Ігоря й не думала.

– Ну навіщо мені він, що з нього вийде в житті?! Двох слів зв’язати не може, вітер гуляє в голові, та й не симпатичний, хіба зріст…

Тим більше в Олени мати працювала вчителькою в їхній школі, а батько – головним агрономом. Шановані люди.

А в Ігоря батьки працювали на фермі. Ігор після школи теж ходив на ферму й допомагав батькові.

– Після школи теж піде працювати на ферму, а чим ще йому займатися тут у селі, – думала Олена.

А ось у неї була мрія – після школи поїде у місто, вступить в інститут і житиме у великому місті.

Ніколи вже не одягне гумові калоші, як буває тут у селі, особливо в дощ – не пройти, не проїхати.

Спілкуватиметься з розумними людьми, ходитиме в театр і на виставки.

Мрія Олени здійснилася, після школи вона легко вступила на навчання.

Навчалася вона теж добре, не шукала розваг, як інші дівчата-студентки.

Увесь час вона присвятила навчанню. Дівчина вважала, що щастя її й так знайде, але, звісно мріяла, як і всі про принца на білому коні.

Який сам знайде її, візьме за руку, і вони разом вирушать у щасливе життя…

…На канікули Олена приїжджала додому в село. Деякі з подруг вийшли заміж, хтось вчився так само, як і вона у місті.

Про Ігоря вона тоді правильно думала – він і справді разом зі своїм старшим братом тримав хазяйство.

Нарешті Олена отримала диплом, приїхала додому.

– Мамо, тату, ось мій диплом. Мені запропонували працювати у міській школі, і я з радістю погодилася.

– Яка ж ти у нас розумниця, дочко. Добре, що тобі запропонували роботу, у нас тут бачиш яке життя настало важке. Роботи нема, люди живуть хто як. Виживають, як можуть, багато хто їде на заробітки за кордон, чи в місто.

– Так, хто ж думав, що так буде, – говорила Олена.

– А де ж ти житимеш, доню?

– Як де, мені дали кімнату в гуртожитку, там і житиму. Своя кімната, це ж яка краса, – захоплено говорила Олена.

– Так, дочко, ми раді за тебе, хоч ти в нас виберешся в люди. Ми пишаємось тобою.

Олена працювала у школі. Спочатку взялася до роботи радісно з ентузіазмом. Викладати у школі їй раніше здавалося привабливим, але згодом їй довелося зустрітися з труднощами. Реальність виявилася зовсім не такою, як вона мріяла.

Учні не хотіли слухатися молоду вчительку, жартували, могли нагрубити, а якщо вона відповідала, говорили, що поскаржаться на неї директорові школи.

Поступово Олена зрозуміла, що в житті набагато складніше, не те, що в студентські часи. Тоді їй здавалося, що її професія найкраща й шляхетна. Вона хотіла ділитися своїми знаннями з дітьми, а вони виявляється її й не прагнули слухати.

– Які зараз діти некеровані, – ділилася вона в учительській з колегами, а ті погоджувалися з нею.

– Так, зараз зовсім інші часи, якщо якась сварка з учнем, одразу біжать по батьків і наслухаєшся такого, що не дай Боже, – говорили між собою колеги.

– Терпіння і ще раз терпіння, намагайтеся завжди тримати себе в руках, – говорив директор школи на нарадах.

До кінця навчального року не витримала Олена, не змогла вона порозумітися з учнями, не знайшла з ними спільної мови.

І навіть потрапила до лікарні з нервами. Коли вийшла з лікарні, забрала документи зі школи. Звільнилася. Поїхала до себе в село, відновитися і подихати свіжим повітрям.

– До школи я більше ані ногою! З нинішніми дітьми одна морока! – сказала собі Олена.

Вона дивувалася:

– Як це моя мати все життя працює у школі? А може, тут у селі інші діти? Хоча ні, чому інші, вони нічим не відрізняються…

У селі відбулися зміни, залишилася лише початкова школа, а старшокласники навчалися за вісім кілометрів, їх возили автобусом у райцентр. Але Олена про школу й чути не хотіла. Вже й шкодувала, що пішла шляхом матері.

– Гаразд доню, раз не хочеш працювати в школі, знайдеш щось інше, можна в райцентрі кудись влаштуватися, – заспокоювали її батьки.

У райцентрі вона влаштувалася у якусь організацію секретаркою.

Робота їй не подобалася, зарплата невелика. Щодня вранці вона їхала зі шкільним автобусом, а назад поверталася рейсовим.

Вона дуже засмучувалася, особливо коли поверталася з роботи, завжди думала:

– Попереду жодних перспектив. Невже мені доведеться все життя просидіти у цьому тісному кабінеті? А куди податися? Хто на мене чекає в іншому місці? Нині скрізь важко з роботою. До школи я не піду. І до речі, принца на білому коні щось не видно на горизонті…

…Минав час, життя Олени наче зупинилося. Робота – автобус – дім і так щодня по колу.

У селі життя теж ішло своєю чергою, але найбільше односельців здивував Ігор.

По-перше, з високого і худого хлопця він став міцним і сильним чоловіком, змінився до невпізнання. Став впевненим, симпатичним, у нього навіть хода стала іншою, міцніше стояв на ногах.

Вони з братом збудували три ферми. Купили корів, а деякі односельці зараз працювали у них, вони їм платили зарплатню.

Ігор став справжнім фермером. З Оленою вони не бачилися, бо вона працювала у райцентрі, а він цілими днями був зайнятий своїми фермерськими справами.

Ігор будував собі будинок, великий і світлий, і будівництво вже майже завершилося…

…Якось поверталася Олена з роботи, довго не було автобуса, і вона стояла на зупинці.

Раптом біля неї зупинився якийсь чорний великий джип.

Вона не дуже розбиралася в авто, але було видно, що машина гарна і дуже крута.

Спереду сиділо двоє чоловіків.

Скло біля місця водія опустилося і з машини пролунав голос:

– Ну привіт, Олено! Сідай, проїдемося з вітерцем, зовсім мабуть змерзла?

Олена придивилася, хто там такий за кермом і остовпіла від несподіванки.

То був Ігор!

Поруч із ним сидів якийсь незнайомий чоловік і посміхався, а Ігор вискочив з машини, відкрив двері позаду себе і подав руку Олені.

– Привіт Ігорю, дякую, – посміхаючись відповіла вона і сіла в машину.

Вона й справді вже змерзла. Була весна, але сніг ще подекуди лежав і дув неприємний холодний вітер.

– Це моя колишня однокласниця. Олена, завжди була відмінницею! – усміхаючись пояснював Ігор своєму супутнику.

Олена з Ігоревої розмови з чоловіком зрозуміла, що той наче якийсь міський начальник.

Ну принаймні в неї склалося таке враження, судячи з їхньої ділової розмови. Вони всю дорогу говорили про ферми, якийсь лізинг та будівництво ще однієї ферми. Олена всю дорогу спостерігала за Ігорем.

– Як же ж він змінився із тих шкільних часів. Ось тобі й безталанний. А він же ж досі неодружений. Он який високий і симпатичний, а міркує як… Оце так! І чому я мрію про якогось принца, коли живе у нас в селі такий Ігор?

А Ігор час від часу поглядав на Олену в дзеркало й іноді зустрічався з нею очима.

Тепер у неї був теплий і привітний погляд, не такий, як тоді в школі. Він завжди її пам’ятав і знав, чим вона займається. Досі не випускав її із виду. Він так зі шкільних часів і був закоханий в неї.

Олена думала:

– Цікаво, чи відчуває він до мене якісь почуття?

Ігор довіз Олену до будинку, допоміг вийти з машини й запитав:

– У тебе о котрій закінчується робочий день?

Вона відповіла.

Наступного дня, вийшовши з роботи, вона побачила машину Ігоря, а він сидів і посміхався, махнув їй рукою.

Олена підійшла, він вискочив і посадив її поряд із собою. Так і їхали всю дорогу говорячи про те про се.

– Не набридло тобі їздити сюди в райцентр, Олено, давай-но йди до мене бухгалтеркою. Навчишся вести справи, твій батько тобі допоможе, він у цьому розуміється. А може, ти погодишся і в мій новий будинок хазяйкою піти, га? Я завжди мріяв про це, та ти ж знаєш, ще зі школи… – він засміявся і взяв Олену за руку.

Їй було дуже приємно це почути, але Олена стрималася.

Звичайно вона була згодна стати його дружиною, але треба ж витримати паузу, як і пасує дівчині!

– Я подумаю, Ігорю, – посміхнулася йому Олена.

А Ігор тієї ж миті зрозумів, що все тепер у них буде добре…

Вам також має сподобатись...

Світлана з невісткою Зоєю й онуком Іванком поважно крокували до сільського магазину. Продавчиня Катя глянула на відвідувачів. – Катю, нам масло вершкове треба, є в тебе? – запитала Світлана. – Тільки давай хороше! Мій Ігор пиріжки ох як любить із сиром. А Зоя йому дуже смачно готує. І сир нам свіженький дай, і цукерок отих, дорогих. Синові на кохану дружину грошей не шкода! Вони спакували покупки й пішли. Свекруха з невісткою приготували разом пиріжки з сиром… Прийшов додому Ігор. Чоловік зазирнув під рушник у велику миску з пиріжками, й застиг від несподіванки

Петро Олексійович дуже заслаб. Доглядати його взялася невістка Тетяна. Вона навіть переїхала на якийсь час жити до свекра… Невдовзі Петро Олексійович одужав, тож відправив невістку додому. Коли Тетяна приїхала до себе в квартиру, то раптом побачила у коридорі якісь валізи… А на кухні господарювала чужа незнайома жінка! З ванни вийшов її чоловік Павло. – Ось твої речі, – сказав він. – А це гроші для початку. Павло дістав із шухляди конверт. – Павлику, що це все означає?! – ахнула Тетяна. – Хто ця жінка?! Вона дивилася на чоловіка, і не розуміла, що це таке відбувається

Олена Сергіївна поверталася додому з роботи. По дорозі жінка заскочила в магазин, і накупила два важких пакети продуктів на вечерю. За півгодини Олена зайшла в свій під’їзд, зупинилася біля поштової скриньки перевірити пошту. Раптом, поміж купи квитанцій та рекламних брошур, жінка помітила який конверт. – Дивно, що це може бути? – подумала вона. Олена швидко відкрила конверт, і побачила у ньому декілька фотографій. Вона переглянула фото і застигла від побаченого

Віра встала раненько й приготувала сніданок. – Прокидайся, коханий! – гукнула вона свого чоловіка Леоніда. – Я тобі смачненький омлетик зготувала! – Дякую, люба! – поцілував той її в щічку. Вони разом поснідали і Віра з хорошим настроєм пішла на роботу. Щойно вона сіла за стіл, як раптом задзвонив її мобільний. Номер був незнайомий. Віра взяла слухавку. – Алло, це хто? – запитала вона. – Ваш чоловік Леонід, зраджує вам з вашою співробітницею. Вона чекає від нього дитину, будьте уважнішими! – сказав незнайомий голос і поклав слухавку. Віра застигла з телефоном в руках