Вона глянула в дзеркало. Обличчя було втомленим, зранку було зле.
– Подруго, що з тобою? Ти випадково не вагітна?
Трьома місяцями раніше.
Катя ніколи не залишала чоловіка надовго одного. Адже він без неї нікуди. Навіть обід не розігріє, холодним з’їсть. Коли зрідка вона їздила до матері на пару днів, Юра зазвичай завжди вередував. Як же я без тебе?
На цей раз мати знову зателефонувала, і Катя зібралася до неї на вихідні. Тільки чоловік взагалі нічого не сказав, і Катя зрозуміла – те, що вона здогадувалася останнім часом, це правда. Юра зраджує і хоче залишитися з цією Дашею, доки дружини не буде вдома.
Вона наважилася: – Хочеш, я не поїду, залишуся з тобою.
І помітила, як Юрко напружився.
– Що ти, як же не відвідати Ольгу Іванівну, – єлейним голоском сказав чоловік.
– Ти знаєш, мама казала, у них в селі з’явилася жінка і ніби вона допомогла таким, як ми народити дітей, – раптом сказала Катя.
Юра дивився на комп’ютер і нічого не відповідав. Вони одружені вже десять років і всі ці роки Катерина намагалася завагітніти. Не виходило. Юрко навіть не повернувся до неї. Вона підійшла та закрила кришку ноутбука.
– Юра, ти хочеш мене кинути?
– Може, годі, — він схопився і забігав по кімнаті. У нього був такий погляд, що Катерина зрозуміла – вона має рацію. А Юра бігав і вигукував, – я що, вдома не можу спокійно подивитися новини. Це все твої фантазії.
Юра так реагував, що Катерина відчула – весь його спокій і добродушність це вдавання. Катя сіла на диван, дивилася на чоловіка, що бігав.
– Це через дитину?
– До чого ж тут дитина, що ти на ній зациклилася! Вона тобі потрібна? Живуть без дітей і чудово живуть. Ні, треба по оглядах бігати, тепер по бабках.
– Юра, ти її любиш?
Чоловік сів в крісло і схопив пульт від телевізора, але було видно, що він не здивований.
– Кого?
– Дашу.
– Хто тобі сказав?
Надії не лишилося. – Юра, не кидай мене.
Вона підійшла до крісла, в якому він сидів, спробувала обійняти і гаряче зашепотіла про дитину, про майбутнє.
– Все буде, обов’язково буде, – повторювала вона, – І він буде схожий на тебе, як ми мріяли. Адже ми добре жили і квартиру цю тільки отримали. Вона нам нелегко далася. І куди я піду, якщо ти мене кинеш.
Юрко почав її запевняти, що не покине, але вона йому не вірила. Їй здавалося, що її життя було зруйноване. Мати їй казала – насолоджуйся кожною хвилиною свого життя, живи сьогоднішнім днем. Ніколи в неї так не виходило.
Спочатку у них із Юрою була така установка – буде у нас нова квартира, тоді й заживемо. І вони жили, відмовляючи собі у всьому через іпотеку. Тепер квартира є. От коли у нас буде дитина, тоді й заживемо. Але це коли все не наступало і жила вона, розучившись насолоджуватися хвилиною.
***
Жінка щось говорила. Катя її не слухала, думки були далеко. Жінка поводила пучком трав, взяла свої гроші та Катерина пішла. У понеділок вона повернулася додому, чоловіка не було, тільки записка – поїхав у справах, подзвоню.
Минув місяць, чоловік не повернувся, а потім зателефонував незнайомий чоловік і сказав, що він адвокат і підготував документи про розлучення та поділ майна. Катерина все підписала. Юрко навіть розгубився від такої поведінки дружини. І обличчя в неї було зовсім чуже, ніби то й не Катерина. І вираз очей інший. Адже в неї були раніше віддані очі.
– У тебе все? – Запитала Катерина, віддаючи чоловікові папери. Їй хотілося, щоб він швидше пішов. Та жінка в селі веліла їй все записувати. Сни, ведіння, емоції. І вона справді почала це робити і втяглася. Це дуже заспокоювало.
Юрко хоч і здивувався, але з полегшенням зітхнув і вийшов на вулицю. І тут його перехопила Ольга Іванівна.
– Стояти, зятю!
– Як ваше здоров’я? – Юра намагався прослизнути повз колишню родичку, але та вихопила у нього з рук документи.
– Ходімо, поговоримо. Зараз все сама подивлюся, бо Катерина якась сама не своя стала.
– Ми дорослі люди, розберемося без вас. У нас все за взаємною згодою.
Ольга Іванівна хоч і жила зараз у селі, але все життя працювала на керівній посаді. Вона швидко переглянула папери і дивилася на Юру.
– Квартиру, значить, собі забрав, а їй свою кімнату віддаєш.
– Ось я завжди казав, що ви Ольга Іванівна безцеремонна жінка.
– А ти, мабуть, добрий інтелігентний. Мало того, що якусь Дашу завів, ще й квартиру хочеш відчепити.
– Я всі речі Катерині залишаю, меблі та телевізор, хай забирає.
– А машину, значить, тобі.
– А що, Катя й водити не вміє. І потім я завжди заробляв більше.
– На тебе дивлюсь і думаю, добре, що у вас дітей не було.
– Ось, – пожвавішав Юрко, – дітей у нас немає, мабуть, не доля, а я ще молодий, мені ще жити та жити.
– Катерина перевірялася, а ось ти … Може, у тебе проблеми? Нічого в тебе не вийде, все ділитимете порівну. Пішли назад.
– Віддайте папери, – Юра намагався вихопити документи.
– Мамо, йдемо додому. Я не хочу більше його бачити, – до них підійшла Катерина. Ольга Іванівна на хвилину відволіклася і Юрко вихопив свої папери.
– Мамо, залиши його.
– Катя, як же ти погодилася. Це ж очевидно, при розлученні можна розділити майно з обома сторонами.
Вона зрозуміла, що всі слова проходять повз доньку, Катя думає про щось інше.
– Доню, йдемо додому, я все влаштую сама.
Ольга Іванівна винайняла адвоката, і майно поділили порівну, тільки все одно грошей вистачило на невелику однокімнатну квартиру. За всіма турботами і переїздом Катерина не звернула уваги на якісь зміни у собі.
Іноді невиразні думки відвідували її, але вона тільки думала – невже, не може бути. Подруга постійно говорила їй – з тобою щось не так, сходи перевірся. Вийшовши з огляду, Катерина довго не могла нічого зрозуміти. У неї буде дитина! Це просто неймовірно. Чи та жінка допомогла чи ще щось, невідомо.
Вона посміхалася. Нарешті! Якось впораємося, мама допоможе, а Юрі вона нічого не скаже.