Історії жінок

Весь тиждень Ніна готувалася до Великодня. Квартиру вимила до блиску, пасок напекла… А вже яєць нафарбувала! І звичайних, і в лушпинні цибулі, і з чаєм каркаде! І ось настала Страсна субота. Ніна почала збиратися в церкву, щоб освятити все, що приготувала до свята… Вона вбралася в нове біле пальто, взяла яскравий шарфик і вирушила до церкви. Ніна вийшла на зупинці і пішла по тротуару до церкви… До храму, окрім неї йшло багато людей. Раптом Ніна обернулася і застигла від побаченого. – Боже, та хто це такий? – тільки й подумала вона

Весь тиждень Ніна готувалася до Великодня. Квартиру вимила до блиску, пасок напекла.

А вже яєць нафарбувала! І традиційних, і в лушпиння цибулі, і хитромудрих – з барвниками, чаєм каркаде, куркумою і навіть ігристим.

Яйця вийшли гарні, ошатні. Неймовірні просто!

На службах у ці дні Ніна не була, постити і не намагалася.

Якось не прийшло все це поки що в її життя. Але Великдень вона любила. Відчувала серцем, що є в цьому святі щось таке, що не можна пропустити…

І ось почалась Страсна субота. Ніна почала збиратися в храм, щоб освятити все, що приготувала до свята.

Вона особливо не знала традицій, але знала, що це треба зробити.

Ніна розклала паски, яйця на великій тарілці, акуратно поставила у щільний пакет і прикрила ошатною, червоною серветкою.

Сама вона вбралася в нове, біле пальто. Взяла яскравий шарфик. Взулась у чоботи на високих підборах. І вся така гарна і щаслива вирушила до церкви.

Ніна вийшла на зупинці. Вона одразу відзначила, що таких як вона, з пакетами та кошиками, дуже багато.

Усі ці люди рухалися в одному напрямку.

Ніна трохи відстала – вона не любила йти серед купи людей. Отак добре. Тепер вона з гордо піднятою головою, сяючими очима, плавною ходою йшла по тротуару, милуючись собою зі сторони.

Раптом Ніна обернулася і застигла від побаченого! Вона побачила його! Таких гарних чоловіків Ніна не зустрічала жодного разу у житті!

– Боже, хто це такий? – тільки й подумала вона.

Чоловік ішов назустріч не один, а тримав під руку зовсім звичайну жінку і про щось із нею захоплено розмовляв.

– Пощастило ж, – подумала Ніна. – Ось би мені такого красеня!

У цей момент каблук Ніни потрапив у щілину між плитками, і Ніна, яка задивилася на чужого чоловіка, опинилася на землі прямо біля його ніг.

Все сталося так швидко, що чоловік не встиг нічого збагнути і підхопити Ніну.

Однак, він одразу нахилився над нею, допоміг підвестися, обтруситися і дбайливо запитав:

– Все добре?

Ніна нічого не відповіла. Вона згадала про пакет! Розкривши його, дівчина ахнула: тарілка розбилася, паска сплющилася, а про яйця і говорити нема чого. З яєць, якими Ніна хотіла всіх здивувати, вціліли лише три!

Жінка розплакалася.

– Що з вами? – ахнув чоловік. – Може, швидку?

– Та ну вас! – сказала Ніна і поплелась у бік церкви.

Там усе вже було підготовлено для освячення продуктів – стояли довгі столи, накриті білими скатертинами.

Ніна дістала з пакета три яйця і поклала на стіл. Поруч із нею стояли люди, які теж виставили для освячення свої скарби.

Подивившись на всю цю красу з різнокольорових яєць та ошатних пасок, Ніна знову розплакалася.

Настрій був безнадійно зіпсований…

Підійшов священник, окропив продукти, пильно подивився на Ніну.

– У вас щось трапилось? – запитав він з такою любов’ю, що Ніна розгубилася.

Раніше їй не доводилося розмовляти зі священиком.

– Та ні, все гаразд. Просто я кілька днів готувалася, паски пекла, яйця фарбувала, а підходячи до храму, все зіпсувала. От тільки три яйця залишилися.

– Ну, це не біда. Брати і сестри, – звернувся він до людей, які поряд з Ніною акуратно вкладали в сумки та кошики освячені продукти. – Виручимо дівчину?

В одну секунду перед Ніною опинилася купа фарбованих яєць, кілька пасок, цукерки і навіть ігристе.

– Ой, дуже дякую! – вигукнула Ніна. – Тільки… Незручно якось…

– Богу дякуйте. Прямо зараз зайдіть у храм. Він там…

– Як це? – здивувалася Ніна.

– Ідіть і побачите. У центрі храму. Плащаниця. Подякуйте.

– Подякувати?

– Звичайно. Дивіться, як ви ще добре відбулися. Всього лише яйця зімʼяли і паски. А могло щось і гірше статися. Мабуть, не про те ви думали, коли до храму підходили.

– Не про те, – сказала Ніна, згадавши чоловіка–красеня.

– Та перед тим як заходити, впорядкуйте себе. Маріє, – священник покликав якусь жінку. – Допоможи дівчині. Пальто треба щіткою… Шкода, таке світле… Бруд підсох, легко очиститься. А потім проведи її до Плащаниці… Так, і знайди їй пакет якийсь. Бачиш, як Господь через людей її обдарував.

Жінка мовчки кивнула, взяла Ніну за руку, кудись повела. Зробила все, що сказав священник: і пальто почистила, і запакувала продукти, і дзеркало дала.

Ніна глянула на себе і не впізнала: вся туш розтеклася.

– Боже, ну і вигляд! ‒ сказала Ніна, витираючи щоки вологою серветкою.

Жінка нічого не відповіла.

– Ну все, – сказала вона. – Ходімо до Плащаниці.

Ніна простояла у церкві майже годину. Не могла піти. Ніколи вона не бачила такої краси та сумної урочистості.

Ніколи так не розмовляла з Богом.

Вона все Йому розповіла. І вибачення попросила. І подякувала. І пообіцяла, що неодмінно прийде ще.

На душі стало легко й спокійно.

Вийшовши з храму, Ніна побачила нужденного. Він стояв схиливши голову. Брудний. Нещасний. Явно голодний…

Ніні захотілося щось зробити для цієї людини. Вона підійшла, кинула в його мішечок трохи грошей, а потім простягла йому найбільшу з подарованих пасок та кілька яєць.

Побачивши таке багатство, чоловік підвів на Ніну очі. Вони сяяли:

– Дякую… Ви…, – було видно, що він ледь підбирає слова. – Ви така гарна!

Ніна, звичайно, ніяк не очікувала такий комплімент від такого колоритного чоловіка, але чомусь зраділа і відчула себе абсолютно щасливою…

Вона радісна пішла додому, а по дорозі раптом зустріла того самого красеня.

– Як ви? – посміхнувся він. – Можна вас провести додому?

– Можна, – зашарілась Ніна.

– Я – Микола, – сказав він. – Ми з сестрою теж ішли в церкву…

– То це була його сестра, – пробурмотіла Ніна.

Вона взяла Миколу під руку і вони, весело розмовляючи, пішли тротуаром…

Вам також має сподобатись...

Світлана з невісткою Зоєю й онуком Іванком поважно крокували до сільського магазину. Продавчиня Катя глянула на відвідувачів. – Катю, нам масло вершкове треба, є в тебе? – запитала Світлана. – Тільки давай хороше! Мій Ігор пиріжки ох як любить із сиром. А Зоя йому дуже смачно готує. І сир нам свіженький дай, і цукерок отих, дорогих. Синові на кохану дружину грошей не шкода! Вони спакували покупки й пішли. Свекруха з невісткою приготували разом пиріжки з сиром… Прийшов додому Ігор. Чоловік зазирнув під рушник у велику миску з пиріжками, й застиг від несподіванки

Валентина підійшла до дзеркала, приклала до себе сукню своєї юності і важко зітхнула… Раптом пролунав настирливий дзвінок у двері. Валентина поклала сукню на крісло й пішла відчиняти. На порозі стояв її сусід Юрко. – Тобі чого, Юрко? – запитала жінка. – Та я цей.., – не наважувався заговорити чоловік. – Ти красуня, – несподівано видав він. – Ти тут жартувати прийшов, чи що?! – розсердилася Валентина. – Іди вже давай! Ходять тут… Вона хотіла зачинити двері, але сусід раптом дістав те, що тримав за спиною! Валентина очі витріщила від несподіванки

В Оксани не стало матері. Поминки і відспівування пройшли ніби в тумані… Оксана залишилася сама в невеликій хатині. Вона дуже сумувала і тужила. Взяти себе в руки жінка змогла лише через кілька днів. Вона прибрала хату, віддячила сусідам, які допомагали проводити її маму в останню путь… Якось, зібралася Оксана в ліс по трави. Раптом вона почула дивні звуки, що долинали з галявини. Оксана звернула туди і побачила, дивну річ… Посеред галявини стояв місцевий лісник Трохим! Чоловік тримав у руках якийсь згорток. Оксана придивилася й оторопіла від побаченого

Оля приїхала у гості до своєї бабусі Марії. Старенька почала ремонт кухні. Треба їй допомогти… Майстри поки що працювали на даху у сусідів. – І як вони можуть на такій спеці там сидіти? – зітхнула Оля. – Це їхня робота, їм гроші треба… – сказала баба Марія. – Якби не спека, то давно б за мою кухню взялися. А так через три дні прийдуть. Там, до речі, холостяк один є. Дивись уважніше! Ми пустимо в хід найважливіший козир. – Це який же цікаво?! – засміялася Оля. Вона дивилася на стареньку, не розуміючи до чого та веде