Життєві історії

– Мамо, бабусю, я виходжу заміж! – радісно вигукнула Олена, повернувшись додому. – Батьки Олега, хочуть з вами познайомитися! Завтра вони чекають на вас у гості. – Ой, радість яка! – зраділа бабуся Лариса. Наступного дня Лариса та Наталка вирушили в гості до сватів. Свати накрили стіл, познайомилися, порозмовляли про майбутнє весілля дітей. Ближче вечора Лариса та Наталя зібралися додому. Жінки вже були майже біля будинку, як раптом Наталя не витримала: – Ні мамо, ну ти бачила! Ти бачила, що в них на стінах? – Доню, ти про що? – Лариса здивовано дивилася на доньку, нічого не розуміючи 

Лариса йшла вулицею поруч із дочкою і скоса поглядала на неї. Ось-ось Наталка не витримає.

– Ні мамо, ну ти бачила! У них на кухні стіни олійною фарбою пофарбовані, минуле століття! Це взагалі нормально? – почала Наталка.

– Ну почалося, – посміхнулася Лариса. – Довго ж ти трималася, цілих десять хвилин!

Ще десять хвилин тому жінки були в гостях – прийшли знайомитись з майбутніми родичами, батьками Олега, нареченого Олени. Олена – онука Лариси та дочка Наталки. Зустрічалися молоді чотири місяці та вже подали заяву. 

«Люблю – не можу!» – сказала Олена, та й добре, Лариса рада за внучку. Прискіплива Наталка почала випитувати доньку – що за наречений, з якої сім’ї, яка у нього освіта.

– Ой, мамо, ну яке це має значення, якщо ми кохаємо одне одного? Ну електрик він, сам із багатодітної сім’ї, – пояснила Олена.

– Із неблагополучної? – нахмурилася Наталка.

– Ну, що за старомодні стереотипи? Дуже навіть благополучної та дружньої!

– Електрик із багатодітної родини! Дуже вдалий вибір! Я мріяла, щоб ти за такого заміж вийшла!

– Ну, а я хто? Кухарка із неповної родини! Але чомусь батьки Олега дуже добре до мене ставляться, і я також тебе дуже прошу – поважай мій вибір!

Олег кілька разів з’являвся у квартирі жінок, переважно забирав Олену на побачення. Наталка так само пихкала, але мовчала, а Ларисі хлопець дуже подобався: ввічливий, приємний, усміхнений, видно було, що серйозний хлопець. Коли заяви було подано, Лариса сказала Олегу:

– Запроси до нас своїх батьків, настав час уже познайомитися.

– Взагалі вони хотіли, щоб ви до них прийшли, – зніяковіло сказав Олег. – Так буде зручніше, бо в мене родина велика.

І ось – день знайомства. Ларисі одразу сподобалася родина Олега – батько компанійський та веселий, мати гостинна, частування хоч прості, але дуже смачні. Молодих не було – посоромилися вони, пішли кіно. Наталка ж сиділа за столом, мовчала, тільки стіни розглядала. Лариса одразу зрозуміла – дочка потім обурюватиметься.

– Ну що ж, – сказав Микола, голова сімейства. – Відзначимо весілля у нас! Квартира велика, у вітальні стіл поставимо, по гостям потім визначимося, місця на всіх вистачить.

На цій фразі Наталка невдоволено хмикнула, добре, що господарі це не помітили. І ось, тепер вона йде і висловлює своє невдоволення.

– А чим тобі, власне, не подобаються пофарбовані стіни? Це дуже практично, а діти малі в будинку, шпалери розмалювати можуть.

– Це показує їхній рівень, а точніше – їхній рівень несмаку! Ніякого прогресу та смаку! А у дитячій у них взагалі килим на стіні! І з цією сім’єю у нас спілкуватиметься дочка, скотиться до їхнього рівня!

– Нормальні, сучасні люди, і неважливо, як у них у квартирі, це нічого не доводить. Головне – затишно та чисто! Подивися, які вони гостинні та дружні, діти виховані! Микола веселий який, Таня приємна, чудові свекри для Оленки.

– Село якесь! Дітей народили багато, тому на гарні шпалери для кухні грошей немає! Бідні – так не народжуйте, збережіть гроші на нормальний інтер’єр!

– Наталко, ти перебільшуєш!.

– «Весілля у нас зіграємо!» – уїдливо переказала слова Миколи Наталя. – Кого туди запросиш?

– А кого ти зібралася запрошувати? Наприклад, вони лише своєю родиною будуть, а нам кого запрошувати? Колег і твоїх подруг? Обійдуться! Прийдемо вдвох!

– Хм, вдвох! Хороше весілля для доньки! Прям так і хочеться посварити Оленку з Олегом, щоб вона на саме дно не упустилася з такою родиною.

– Тільки посмій! Ти на себе подивися, на що ти перетворилася в гонитві за багатством! Єдиний Сашко, батько Оленки, був нормальним хлопцем, і ти тоді була інша, не така зарозуміла, це все тебе подружки з пантелику збили. Від Сашка пішла, розлучилася, Оленку на мене лишила, до багатенького Віктора причепилася. Віктор на тобі одружився? Ти збагатилася? У чому була, у тому він тебе й виставив. Потім пробігала разовими нареченими і до мене повернулася. Оленці не дам життя зруйнувати!

– Я все одно поговорю з дочкою.

– Тоді підеш із моєї квартири, шукай собі нових Вікторів.

Далі йшли мовчки. Вдома Наталка ходила навколо дочки, не наважуючись поговорити з Оленою біля матері. Все ж таки була спроба наставити на вірну дорогу Олену, але та відразу заявила:

– Та яка різниця, які у мене свекри та як живуть, нормально живуть, по-сучасному. Ми поки що знімемо квартиру, потім візьмемо іпотеку, все нормально, жити з ними не будемо і з вами теж. Насамперед – вони батьки мого чоловіка, і, між іншим – добрі батьки, вони своїх дітей на бабусю не лишали.

Це був докір на адресу Наталки. Оленка часто ображалася за минуле – вона так чекала на маму, а Наталці було не до дрібниць – вона хотіла влаштувати собі багате особисте життя, не вдалося.

Минуло більше місяця, настав день весілля. Свекруха Олени, Тетяна, запропонувала скинутися на стіл грошима, але допомагати їй не треба було – сама впорається. Коли Лариса та Наталя прийшли на святкування, то побачили – кухонні стіни змінили колір на світло-зелений. І все ж таки Наталка не витримала, сказала за столом, звертаючись до Миколи:

– Навіщо ви на цю олійну фарбу витрачаєте? Поклеїли б на кухні сучасні шпалери, що миються.

– Яка ж це олійна? Це водоемульсійка, дуже практична фарба і стіни дихають. Ми хоча б раз на рік кухню освіжаємо, у різний колір фарбуємо, щоби оновити. До речі, це якраз – сучасно! А шпалери – ну це якесь минуле століття, мені здається. У нас старша дочка дизайнера інтер’єру, вона нам і підказує, як і що зробити просто і стильно, наскільки фінанси дозволяють. Ну от тільки килим у дитячій її бентежить, але там стіна холодна, а поряд ліжко стоїть.

– Ну що, отримала! – Прошепотіла їй Лариса. – «Мої шпалери», «олійна фарба»! Не знаєш, так не говори! Село!

Весілля відзначили весело, навіть незадоволена та мовчазна Наталка у розпал свята почала посміхатися. А Олена з Олегом живуть зараз дружно, поки винаймають квартиру, підбирають варіанти іпотеки. Все у них добре.

Вам також має сподобатись...

Віка готувала вечерю, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила мама. – Ну що там у вас? – єлейним голоском запитала жінка. – Та ось, Юру чекаю. Вечерю приготувала, – відповіла Віка. – Доню, а можна я завтра приїду, з внучкою поняньчуся? – запитала мама. – Звісно приїжджай, – усміхнулася донька. Наступного дня мама вирушила до доньки та зятя у гості. Двері їй відкрив Юрій. – А я до вас у гості! – усміхнулася теща. – У гості значить? Ану покажіть ваше взуття! – раптом суворо сказав зять. – Взутя? Навіщо? – теща здивовано дивилася на зятя, нічого не розуміючи

Олеся чекала на чоловіка з роботи, накрила стіл. На плиті стояла загорнута в рушник каструлька з пюре, в духовці запікалася форель. Пролунав дзвінок у двері. – Дивно, – подумала Олеся. – У чоловіка ж ключі є! Вона вийшла у коридор, відчинила двері. – Олеся, привіт, сестро! А ми до тебе! – раптом вигукнула незнайомка. Олеся дивилася на жінку та молоду дівчину поруч із нею і не впізнавала. – Вибачте, а ви хто? – сказала Олеся. – Ти що, жартуєш? Я ж сестра твоя! – вигукнула гостя. – Сестра? У мене немає сестер! – Олеся здивовано дивилася на незнайомку, нічого не розуміючи

Віктор з Мариною та дітьми переїхали зі своєї квартири. Так захотіла мати Віктора, яка була власницею. Їм довелося винайняти маленьку двокімнатну квартиру на околиці міста. Діти важко переживали переїзд, особливо маленька Леся. Якось увечері, коли Віктор повернувся з роботи, він застав Марину в сльозах. – Знаєш, – повільно сказав він. – Може, нам варто поговорити з мамою? Спробувати виправити все? Марина кивнула, витираючи сльози. Наступного дня Віктор набрався сміливості та зателефонував матері. На його подив, у слухавці почувся незнайомий чоловічий голос. – Алло? Хто це? – здивовано спитав Віктор. Він не розумів, хто це такий може бути

Ольга Юріївна вирішила зробити сюрприз та приїхати до сина на його день народження. – Ось він зрадіє! – думала жінка. Ольга спакувала гостинці, купила білет на поїзд і вирушила в дорогу. Наступного дня вранці, жінка вийшла з вокзалу, взяла таксі і поїхала до квартири сина. Ольга Юріївна з усмішкою на обличчі натиснула кнопку дзвінка. Ось син здивується, як побачить її! Клацнув замок, відчинилися двері… і посмішка вмить почала сповзати з обличчя Ольги Юріївни. – Що тут відбувається? – тільки й сказала жінка, нічого не розуміючи