Життєві історії

– Мамо, бабусю, я виходжу заміж! – радісно вигукнула Олена, повернувшись додому. – Батьки Олега, хочуть з вами познайомитися! Завтра вони чекають на вас у гості. – Ой, радість яка! – зраділа бабуся Лариса. Наступного дня Лариса та Наталка вирушили в гості до сватів. Свати накрили стіл, познайомилися, порозмовляли про майбутнє весілля дітей. Ближче вечора Лариса та Наталя зібралися додому. Жінки вже були майже біля будинку, як раптом Наталя не витримала: – Ні мамо, ну ти бачила! Ти бачила, що в них на стінах? – Доню, ти про що? – Лариса здивовано дивилася на доньку, нічого не розуміючи 

Лариса йшла вулицею поруч із дочкою і скоса поглядала на неї. Ось-ось Наталка не витримає.

– Ні мамо, ну ти бачила! У них на кухні стіни олійною фарбою пофарбовані, минуле століття! Це взагалі нормально? – почала Наталка.

– Ну почалося, – посміхнулася Лариса. – Довго ж ти трималася, цілих десять хвилин!

Ще десять хвилин тому жінки були в гостях – прийшли знайомитись з майбутніми родичами, батьками Олега, нареченого Олени. Олена – онука Лариси та дочка Наталки. Зустрічалися молоді чотири місяці та вже подали заяву. 

«Люблю – не можу!» – сказала Олена, та й добре, Лариса рада за внучку. Прискіплива Наталка почала випитувати доньку – що за наречений, з якої сім’ї, яка у нього освіта.

– Ой, мамо, ну яке це має значення, якщо ми кохаємо одне одного? Ну електрик він, сам із багатодітної сім’ї, – пояснила Олена.

– Із неблагополучної? – нахмурилася Наталка.

– Ну, що за старомодні стереотипи? Дуже навіть благополучної та дружньої!

– Електрик із багатодітної родини! Дуже вдалий вибір! Я мріяла, щоб ти за такого заміж вийшла!

– Ну, а я хто? Кухарка із неповної родини! Але чомусь батьки Олега дуже добре до мене ставляться, і я також тебе дуже прошу – поважай мій вибір!

Олег кілька разів з’являвся у квартирі жінок, переважно забирав Олену на побачення. Наталка так само пихкала, але мовчала, а Ларисі хлопець дуже подобався: ввічливий, приємний, усміхнений, видно було, що серйозний хлопець. Коли заяви було подано, Лариса сказала Олегу:

– Запроси до нас своїх батьків, настав час уже познайомитися.

– Взагалі вони хотіли, щоб ви до них прийшли, – зніяковіло сказав Олег. – Так буде зручніше, бо в мене родина велика.

І ось – день знайомства. Ларисі одразу сподобалася родина Олега – батько компанійський та веселий, мати гостинна, частування хоч прості, але дуже смачні. Молодих не було – посоромилися вони, пішли кіно. Наталка ж сиділа за столом, мовчала, тільки стіни розглядала. Лариса одразу зрозуміла – дочка потім обурюватиметься.

– Ну що ж, – сказав Микола, голова сімейства. – Відзначимо весілля у нас! Квартира велика, у вітальні стіл поставимо, по гостям потім визначимося, місця на всіх вистачить.

На цій фразі Наталка невдоволено хмикнула, добре, що господарі це не помітили. І ось, тепер вона йде і висловлює своє невдоволення.

– А чим тобі, власне, не подобаються пофарбовані стіни? Це дуже практично, а діти малі в будинку, шпалери розмалювати можуть.

– Це показує їхній рівень, а точніше – їхній рівень несмаку! Ніякого прогресу та смаку! А у дитячій у них взагалі килим на стіні! І з цією сім’єю у нас спілкуватиметься дочка, скотиться до їхнього рівня!

– Нормальні, сучасні люди, і неважливо, як у них у квартирі, це нічого не доводить. Головне – затишно та чисто! Подивися, які вони гостинні та дружні, діти виховані! Микола веселий який, Таня приємна, чудові свекри для Оленки.

– Село якесь! Дітей народили багато, тому на гарні шпалери для кухні грошей немає! Бідні – так не народжуйте, збережіть гроші на нормальний інтер’єр!

– Наталко, ти перебільшуєш!.

– «Весілля у нас зіграємо!» – уїдливо переказала слова Миколи Наталя. – Кого туди запросиш?

– А кого ти зібралася запрошувати? Наприклад, вони лише своєю родиною будуть, а нам кого запрошувати? Колег і твоїх подруг? Обійдуться! Прийдемо вдвох!

– Хм, вдвох! Хороше весілля для доньки! Прям так і хочеться посварити Оленку з Олегом, щоб вона на саме дно не упустилася з такою родиною.

– Тільки посмій! Ти на себе подивися, на що ти перетворилася в гонитві за багатством! Єдиний Сашко, батько Оленки, був нормальним хлопцем, і ти тоді була інша, не така зарозуміла, це все тебе подружки з пантелику збили. Від Сашка пішла, розлучилася, Оленку на мене лишила, до багатенького Віктора причепилася. Віктор на тобі одружився? Ти збагатилася? У чому була, у тому він тебе й виставив. Потім пробігала разовими нареченими і до мене повернулася. Оленці не дам життя зруйнувати!

– Я все одно поговорю з дочкою.

– Тоді підеш із моєї квартири, шукай собі нових Вікторів.

Далі йшли мовчки. Вдома Наталка ходила навколо дочки, не наважуючись поговорити з Оленою біля матері. Все ж таки була спроба наставити на вірну дорогу Олену, але та відразу заявила:

– Та яка різниця, які у мене свекри та як живуть, нормально живуть, по-сучасному. Ми поки що знімемо квартиру, потім візьмемо іпотеку, все нормально, жити з ними не будемо і з вами теж. Насамперед – вони батьки мого чоловіка, і, між іншим – добрі батьки, вони своїх дітей на бабусю не лишали.

Це був докір на адресу Наталки. Оленка часто ображалася за минуле – вона так чекала на маму, а Наталці було не до дрібниць – вона хотіла влаштувати собі багате особисте життя, не вдалося.

Минуло більше місяця, настав день весілля. Свекруха Олени, Тетяна, запропонувала скинутися на стіл грошима, але допомагати їй не треба було – сама впорається. Коли Лариса та Наталя прийшли на святкування, то побачили – кухонні стіни змінили колір на світло-зелений. І все ж таки Наталка не витримала, сказала за столом, звертаючись до Миколи:

– Навіщо ви на цю олійну фарбу витрачаєте? Поклеїли б на кухні сучасні шпалери, що миються.

– Яка ж це олійна? Це водоемульсійка, дуже практична фарба і стіни дихають. Ми хоча б раз на рік кухню освіжаємо, у різний колір фарбуємо, щоби оновити. До речі, це якраз – сучасно! А шпалери – ну це якесь минуле століття, мені здається. У нас старша дочка дизайнера інтер’єру, вона нам і підказує, як і що зробити просто і стильно, наскільки фінанси дозволяють. Ну от тільки килим у дитячій її бентежить, але там стіна холодна, а поряд ліжко стоїть.

– Ну що, отримала! – Прошепотіла їй Лариса. – «Мої шпалери», «олійна фарба»! Не знаєш, так не говори! Село!

Весілля відзначили весело, навіть незадоволена та мовчазна Наталка у розпал свята почала посміхатися. А Олена з Олегом живуть зараз дружно, поки винаймають квартиру, підбирають варіанти іпотеки. Все у них добре.

Вам також має сподобатись...

Сергій вийшов з дверей пологового будинку з маленьким пакунучком на руках. За ним вийшла його дружина Олена, та теща Марина Юріївна. – Ой, а це ж твоя мама! – сказала Олена до чоловіка, побачивши на горизонті свекруху, яка біжить до них. – Сергію! Дівчинка не наша! – вигукнула Лариса Вікторівна, підбігши до сина. – Мамо! Заспокойся! – сказав Сергій, закликаючи жінку замовкнути. – Я все знаю! – з торжеством у голосі промовила жінка. – Сваха мені все розповіла! – Що знаєш? Що розповіла? – Сергій здивовано дивився то на тещу, то на матір, не розуміючи, що відбувається

Роман повернувся додому пізно. – Кохана, я вдома, – гукнув він з порога. – Вечеря на столі, – обізвалась Юлія. – Посидиш зі мною? – сказав чоловік, зайшовши на кухню. – Добре, – погодилася Юля. Роман почав вечеряти, як раптом зупинився і подивився на дружину. – Юля, нам треба поговорити…, – тихо сказав чоловік. – Що сталося? – захвилювалася дружина. – Юля, – чоловік узяв дружину за руки і продовжив. – Я вирішив придбати собі житло. – Ти, що, йдеш від мене? – не розуміла дружина. – Юля, заспокойся, дослухай мене! – видихнув Роман і все розповів дружині. Юля вислухала його і застигла від почутого

-Тетянко, ми до вас їдемо на всі вихідні! – говорила в слухавку сестра Тетяни. – Сподіваємось, як завжди на твій тортик. Діти дуже просили. – Як їдете? А що ж ви раніше не попередили? – Тетяна застигла від здивування з телефоном в руках. – Та навіщо попереджати, ми ж як завжди. Тож готуйтеся до зустрічі! – Ні, почекай… – намагалася щось сказати Таня, але в слухавці почулися короткі гудки

Тетяна на вихідні приїхала в село провідати свого батька. Жив чоловік сам, бо з матірʼю вони розійшлися через дрібниці. Добиратись до батька було складно – спочатку треба їхати на електричці, а потім на автобусі… Вже підходячи до будинку, Тетяна раптом відчула, що щось у хаті було не так! Через вікно у веранді було видно, як туди-сюди снували якісь мужички, сідали за стіл, махали руками, галасували… – Господи, та що ж це там таке робиться?! – ахнула жінка. Тетяна здивовано зайшла на веранду. Вона глянула на стіл, озирнулась навкруги, і застигла від побаченого