Добре мати подругу, коли вона може дати слушні та значні поради. Лариса давно товаришує з Марією, хоч вони абсолютно різні за складом характеру. Давно відомо, що плюс та мінус притягуються один до одного, як протилежності. Цей закон до людей також можна застосувати.
Марія для подруги свого роду “жилетка”, в яку можна поплакатися і перекласти на неї все погане, що нагромадилося в душі. Лариса чесно зізнається подрузі:
– Марія, що було б зі мною, якби тебе в мене не було? Весь негатив я плескаю на тебе, а тобі хоч би що. Подруго моя люба, ти прямо для цієї мети підходиш ідеально. Вислухаєш, даси цінну пораду і мені одразу стає легше.
– Ларисо, це тому, що я оптимістка по життю, життєлюбна і захищена від негативу ззовні шаром здорового пофігізму. Тож коли ти випускаєш «свою пару», вона моїй аурі не шкодить. Ну, а тобі звичайно полегшає, якщо висловиш і виплеснеш усе, що накопичилося.
А так і було. Їхній дружбі близько тридцяти років. В Лариси сім років тому не стало чоловіка, але самотньою себе не вважає, бо має сина, невістку, двох онуків, близьку подругу, багато друзів і знайомих. Вона нещодавно на пенсії, але все одно працює, не хочеться сидіти вдома. Лариса активна та енергійна, це також залежить від характеру людини. По суті, вона вважає, що особливих проблем для неї не існує, крім невістки Юлі.
На свою невістку постійно скаржиться подрузі. Вона типова свекруха, яка вважає, що її син міг би гідніше знайти собі дружину. Це вона так думає. А син свою дружину обожнює та любить, і ображається на матір, якщо щось почує негативне на адресу дружини.
Своїй невістці Юлі свекруха у вічі нічого не каже, що про неї думає, але Марії часто скаржиться. Ось і зараз зателефонувала подрузі, домовилися зустрітися у їхній улюбленій кав’ярні.
Марія живе із чоловіком, а донька із сім’єю в іншому місті, тому у неї буває вільний час. Тим більше, вона теж рік, як на пенсії, але не працює. Займаються із чоловіком дачею, іноді разом їдуть на рибалку.
Марія прийшла захекавшись і сіла за столик, коли Лариса вже сиділа і чекала на неї, замовивши їх улюблену каву.
– Привіт Ларисл! На Юлю свою невістку скаржитися будеш? Я знаю, що одразу в яблучко потрапила, і телепатом для цього зовсім не обов’язково бути. Просто я знаю, що інших проблем у тебе немає. Син розумниця, онуки теж, фінансовий бік у тебе в порядку, пенсія плюс зарплата. Залишається лише невістка.
– Точно, подруго. Яка ж ти в мене уважна. І як би я жила без тебе? Дякую Богові, що він послав мені таку розуміючу і добру, а ще найкращу подругу.
– Ну-ну, давай уже без передмов, про це я й сама знаю, нам одне без одного ніяк, – сказала Марія.
– Ось пощастило мого Андрія одружитися з Юлею, та вона ж ще до всього іншого авантюристка.
– Ого, Ларисо! Це щось нове я чую від тебе. Раніше ти скаржилася, що вона нечупара, вчасно не прибирає, посуд не миє, марнотрата, а тут – авантюристка. Що цього разу?
– А цього разу моя невістка вирішила розтратити всі гроші, та ще й у борги залізти, вирішила відкрити свою школу танців для дорослих. Для таких як ми з тобою. Уявляєш, Марія?
– Ларисо, я в цьому не бачу нічого поганого. Вона раніше танцювала бальні танці, і у змаганнях брала участь. До речі, займала навіть призові місця. Ти сама розповідала мені.
– Ну, це раніше. А зараз після народження дітей вона набрала зайвого. Яка з неї вчителька танців? Я хвилююся, що Юля та бізнес, це дві речі несумісні. Не вийде нічого, гроші профукає, а що далі? – обурювалася Лариса.
– Ой, подруго, ось слухаю тебе – невістка погана. Мамою ти завжди була гарною, а от свекруха з тебе вийшла класична, вічно незадоволена невісткою.
– Марія, ти так думаєш, бо не маєш невістки, – парирувала подруга.
– Зате в мене зять, думаєш зяті всі ангели. Також бувають різні. Але треба все сприймати, як є, раз доньку все влаштовує в ньому, любить вона його, і я так само ставлюся до нього. От і все. Тож переглянь своє ставлення до Юлі, я тобі завжди про це говорю, а ти мене не чуєш. Мені навіть шкода твою невістку, що вона від тебе чує.
– Марія, ні. Нічого подібного, я їй вголос не озвучую мої невдоволення, приходжу до них, якщо посуд брудний у раковині, тут же вимию, якщо випрану білизну кинуто на кріслі, я її складу. Але зауваж, все це мовчки я роблю. Слово честі, я з Юлею не сварюся, бо вона розповість моєму Андрію, а той образиться на мене.
– Ось за це хвалю тебе, подруго. Адже можеш упоратися з собою.
– Так, але ти не уявляєш, Марія, чого мені це варте. Сама мило посміхаюся, а всередині мене все кипить, – ділилася своїми переживаннями Лариса.
– От і чудово. Вмієш стримувати себе.
– Марія, чудово – це коли твої онуки та син живуть у чистоті та порядку. А я іноді приходжу, Юля навіть музику не вимкне, ходить і танцює. Краще б посуд вимила. Я довго в них не затримуюсь, йду, щоб зайвого не наговорити.
– А ось це дарма, Ларисо. Кожен живе, як хоче і як вміє. Тому ти живи, як тобі подобається, а діти твої нехай живуть, як їм подобається, ну не пропадуть же вони в бруді. І Юля прибирає, готує, вона гарна мати та дружина. А якщо тобі щось не подобається, то це є твої проблеми. Ти краще частіше з онуками спілкуйся, особливо у вихідні, забирай їх до себе. Запроси Юлю чайку попити, поспілкуєтеся, то й наведеш мости.
Цього разу прислухалася Лариса до порад Марії. Повернувшись додому, подумала і вирішила:
– Хай Андрій привозить мені на вихідні молодшого онука, а старший, швидше за все, не поїде, вже є свої інтереси, а може й поїде. А у неділю забере. Погуляємо у парку, у кінотеатр сходимо.
Згодом налагодилися стосунки у Лариси з невісткою. Вона часто дзвонила свекрусі та дякувала, що бабуся позитивно діє на онуків та запрошує на чай з тортом. Виявляється, Юля вміє пекти торти і дуже смачні, бо додалося вільного часу у вихідні.
Якось Юля зателефонувала свекрусі:
– Ларисо Сергіївно, я запрошую вас завтра на відкриття моєї школи танців. Все готово, приходьте, я буду дуже рада вас бачити… – з гордістю повідомила Юлія.
Свекруха, як завжди зі скепсисом, подумала:
– Ну щодо того, що «буде дуже рада» мене там бачити, я не дуже й тішуся. Та й що мені робити? Іти на поводу у своєї невістки. Ще чого? Ні, не бувати цього.
Але подумавши і згадавши, як колись із чоловіком танцювала вальс, вирішила:
– А взагалі-то схожу заради цікавості, якщо Юля запросила мене.
Урочистого відкриття школи танців як такого не було. Відкриття полягало в тому, що прийшли всі охочі, і Юлія просто проводила перше заняття із віковою групою. Правда проводила весело, підбадьорливо, із захопленням. Ларисі сподобалося, як дорослі люди, набагато старші за неї, уважно і шанобливо слухали, посміхалися їй. Видно, що Юля їм подобається.
Поки Лариса оглядалася, до неї підійшов чоловік у віці, охайно одягнений, з короткою стрижкою, спортивної статури і посміхаючись сказав:
– Вітаю! Як добре, що ви прийшли. Уявляєте, я лишився без пари. А як танцювати одному вальс?
– Ой, що ви. Я прийшла подивитись, так би мовити, поцікавитися, – пояснювала йому Лариса.
– Мене звуть Роман, а як ваше ім’я, якщо не секрет?
– Зовсім не секрет – Лариса.
– Ларисо, ну, будь ласка, я дуже вас прошу, не можу ж я один вальсувати, я запрошую, – наполягав Роман.
Лариса пам’ятає, як колись вона в молодості вальсувала зі своїм чоловіком на вечорах та заходах, у них добре виходило і всі казали, що вони гарна та гармонійна пара. У неї проскочила думка: “А чому б і ні, колись у мене добре виходило”. А поруч стояв приємний чоловік, від якого виходив запах приємного парфуму, і з нетерпінням чекав на її відповідь.
– Ну добре, Романе, потанцюємо.
Роман узяв Ларису за руку і, як справжній джентльмен повів її в середину зали, де вже звучала музика, і вальсували пари. Роман впевнено повів її у танці, вона трохи засоромилася, але потім раптом вони закружляли, вальсували легко та граціозно, відчуваючи один одного. Лариса не бачила, як здивовано дивилася на свекруху Юля, як вона тішилася за неї. Виявляється, її свекруха дуже добре відчуває музику, танцює вільно і розкуто.
– Ось це так! Адже ніколи ми не розмовляли на цю тему. Молодець, що прийшла. З одного боку, і себе порадує, а з іншого зробила мені приємно, підтримала мене моя свекруха.
Після танців Юля підійшла до свекрухи і проголосила:
– Ну, яка ж ви молодець у мене мамо! Дякую, що прийшли та підтримали.
– Юля, це ваша мама? Вона дуже добре танцює, – казав Роман.
Юля з Ларисою дивилися один на одного і невістка сказала:
– Так, це моя друга мати! Так вона танцює чудово.
Лариса мало не розплакалася, добре, що Юля її обняла і поплескала рукою по плечу.
– Ну-ну, все гаразд, мамо.
– Юлечко, виявляється, ти чудовий викладач танців. А я отримала від заняття величезне задоволення, дякую, що запросила мене, – нарешті впоравшись із собою, відповіла Лариса.
З того часу в житті Лариси відбулися деякі зміни. По-перше, вона більше не скаржиться Марії на свою невістку, а навпаки каже:
– Марія, ти навіть не уявляєш, яка класна у мене Юля. Як добре вона викладає уроки танців. Ти теж приходь, а краще з чоловіком, щоби тобі пара була. І дякую тобі за все. За твої моралі та цінні поради, не втомлююся повторювати, як мені пощастило з подругою.
– Ну і добре Ларисо, я рада, що в тебе налагодилися стосунки з Юлею. А як у тебе справи в особистому плані?
– Нууу, Марія, тут у мене теж все гаразд. Здається, у мене з’явився коханий чоловік, не дарма кажуть – коханню всі віки покірні. Його звуть Роман, він мій постійний партнер з танців. А наступного разу я познайомлю тебе з ним. Прийдемо з ним сюди в нашу з тобою кав’ярню, тоді й оціниш… – радісно казала Лариса.
