Історії жінок

Микола прийшов на обід додому. Дружина посмажила яєчню з шкварочками, підігріла борщ. – Жанно, було дуже смачно! – усміхнувся чоловік до дружини пообідавши. – Дякую! Я поїхав. Микола поцілував дружину у щічку і пішов з квартири. Жанна пішла на кухню зібрати та помити посуд. Жінка зайшла на кухню, як раптом почула звук повідомлення. – Знову телефон забув, – сказала Жанна, побачивши на столі телефон чоловіка. – Треба глянути, може щось важливе. Жанна відкрила повідомлення, прочитала його і застигла від прочитаного

Про своє перше шкільне кохання Микола розповідав Жанні неохоче, тільки на самому початку знайомства. Так давно, наче це було в минулому житті.

Коли в січні він отримав запрошення на вечір зустрічі випускників з нагоди річниці закінчення школи, їй і на думку не спало хвилюватися. Забороняти йти туди, наприклад. Запитувати, чи буде на зустрічі та Наталка, в яку він був таємно закоханий у восьмому класі. Або не таємно. Або вона в нього була закохана. Яка різниця? Майже у всіх знайдеться спогад про кохання в юності.

Принаймні Жанна в класі мала залицяльника – хлопчика, який ні на що не зміг зважитися, крім анонімних записочок. Звичайно, вона знала про його симпатію. Це знали та бачили всі. Але тоді, в юності, вона здавалася йому недосяжною зіркою. Не наважився наблизитися.

Вперше він запросив її танцювати якраз на вечорі зустрічі – через десять років після випуску! Тільки тоді й зізнався, що всього в житті досяг завдяки тому юнацькому коханню: хотів дотягнутися, стати гідним кращої учениці класу. Став, до речі, місцевим бізнесменом, власником мережі автомийок. Але до Жанни зі своїми зізнаннями дуже спізнився – через десять років після школи вона була глибоко заміжня і з двома дітьми. Та й не подобався він їй ніколи.

Інша річ Микола! Ось хто підкорив її буквально за кілька тижнів. Відкритий, веселий, хоробрий. Вони познайомилися в поході, коли були студентами. Намети, пісні біля багаття, творчі конкурси, спортивні змагання. Ось вони й знайшли один одного: капітан команди КВК, який того року не сходив зі сцени, та ведуча конкурсів. За три дні в екстремальних умовах свою людини дізнаєшся швидко.

Вони роз’їхалися своїми містами, обмінявшись контактами, і вже наступних вихідних Микола без жодних попереджень стояв у неї під дверима з величезним букетом божественно красивих півонів. Не дарма кажуть: якщо чоловік закохався всерйоз, він часу не втрачатиме.

Жанна переїхала до нього, зіграли весілля, народилися хлопчаки-близнюки. Матеріально жили важко, як і всі з молодості. Усього домагалися разом. Коли квартиру купиои, сини були підлітками. Після новосілля на радощах доньку народили – Микола вмовив.

І ось – банальний вечір зустрічі. Через двадцять років. Микола, чоловік і багатодітний батько, бачить ту саму Наталку. Дівчинку, яка, виявляється, ним усе життя марила. Вона була найяскравішою жінкою вечора. Сама його запросила і зізналася: приїхала на нього подивитися і порозумітися, нарешті. Тому що так і немає в неї особистого життя, не може його забути.

… Це все Жанна потім дізналася, місяців за вісім. Коли чоловік телефон вдома в обід забув, і вона побачила повідомлення. Не втрималася – зайшла та почитала. Пароль знала, записаний був у загальному блокноті про всяк випадок.

Жанна щиро вважала, що все у них із Миколою добре. Вона з радістю ставила сім’ю, чоловіка та дітей на перше місце, а себе кудись засунула. Особливо останнім часом. Сини у перехідному віці та доньці скоро три. Повний комплект дитячих проблем, коротше. Та ще й нездужає молодша часто.

А що чоловік? Пише вже кілька місяців якийсь Наталці з дитинства. Кожен день. І «доброго ранку», і компліменти протягом дня, і «як ти», і «солодких снів». Просто мі-мі-мі, так мило у них все, гарно та чудово. Ну а дружина час йому, звісно ж, не приділяє, розчинилася в дітях. Він так для сім’ї старається, а його зовсім не цінують і все таке.

Жанна прочитала повідомлення чоловіка, посиділа до вечора в повному здивуванні. Потім «рожеві окуляри» зняла, очі протерла і, коли Микола з роботи з’явився, простягла йому телефон:

– Не буду навіть питати, що між вами відбувається, але якщо з Наталкою все так класно, а у нас з тобою все погано – збирай речі.

– Жанно, це лише листування, вона живе в іншому місті, ми бачилися востаннє на вечорі зустрічі.

– Ти справді думаєш, що мені від цього легше?

Того вечора Микола залишився вдома, не помчав стрімголов туди, куди свої «добрі ранки» посилав. Через тиждень, коли спілкування в сім’ї скував небувалий до цього лід, таки поїхав до мами. А самотня бездітна Наталка одразу почала йому говорити: «Миколо, ти що робиш? Немає нічого важливішого за сім’ю, мирись з дружиною за будь-яку ціну, у вас же діти». 

Ну, тобто: писати одне, а жити разом – вибачте.

Жанна пробачити чоловіка не може, всерйоз налаштована на розлучення. Тому що важко їй зрозуміти – навіщо все це листування двом дорослим людям? Самолюбство потішити? Який сенс у такому спілкуванні? Якщо немає повноцінних стосунків, немає майбутнього, немає спільних планів? Дитячий садок якийсь.

Микола теж протер очі. Ходить тепер до Жанни через день, квіточки носить і каже: Давай почнемо спочатку! Толку поки що нуль.

Вам також має сподобатись...

Іван зробив Тетяні пропозицію. Дівчина спочатку задумалася, але все ж таки погодилася. Батьки Івана, Наталія Львівна й Петро Григорович, прийняли дівчину дуже привітно. Квартира у них була величезна. А щастя сина для них було найголовніше! З того часу свекруха завжди була на боці невістки. Це було приємно. Тані дуже подобалося, що вони так дружно живуть. Але одного разу вона йшла по коридору на кухню, як раптом почула якісь голоси з кімнати. Таня зупинилася. Наталія Львівна говорила із сином. І говорили явно про неї! Таня прислухалася й застигла від почутого

Зоя з Сергієм одружилися. Жили молоді на орендованих квартирах. Потім вони купили невеликий будиночок у передмісті. Закохані мріяли на його місці збудувати новий, великий будинок, щоб майбутнім діткам було де побігати й погратися! Але доля вирішила інакше… Ішов рік за роком, а Зоя так і не мала дітей. Перші три роки молоді ще жартували з того, а потім занепокоїлися… Сергій почав по трохи гульбанити, затримуватись на роботі. Зоя добре запамʼятала той зимовий вечір. Дув вітер, закручуючи у вихорі сніг. Сергій прийшов з роботи, багато сварився, а потім сказав найгірше

Мар’яна готувала вечерю, коли у двері подзвонили. На порозі стояла свекруха. – А Дмитра, ще немає? – одразу запитала Інна Григорівна. – Немає, – підтвердила Мар’яна. – Ну тоді я його зачекаю, – оголосила свекруха. Інна Григорівна зайшла на кухню, сіла за стіл. – Ну що, годинник вже цокає? – якось єхидно запитала Інна. – Ви про що? – напружилася Мар’яна. – Ти знаєш про що! Дмитро мені все розповів! Рік всього тобі залишилося насолоджуватися життям з моїм Дмитром! – пояснила свекруха. – Інна Григорівна, який рік? Що ви говорите? – Мар’яна здивовано дивилася на свекруху, нічого не розуміючи

Ірина закохалася в Андрія. Але дівчина ніяк не могла наважитися запросити його на побачення. Ось і зараз вони трохи пожартували й Андрій пішов. Ірина знову так нічого йому й не запропонувала… – Ірино, – гукнула її колежанка, Ольга Петрівна. – Що ти таке виробляєш, га? Ти прямо стрибаєш, коли з’являється Андрій. А він же ж нещодавно одружився. – Що?! – ахнула та. – Що ви таке говорите?! Ірина не вірила своїм вухам. – Що знаю, те й говорю. Ось, дивись, – Ольга Петрівна простягла Ірині свій телефон. Та глянула на екран й очі вирячила він побаченого