Життєві історії

Галина зустріла давню подружку, жінки вирішили зайти в кафе поспілкуватися. Галина зателефонувала до чоловіка, сказала, що затримується і здивувалася – він був радий цьому. Подруга говорила щось, Галина слухала її, але думки все частіше поверталися до чоловіка. – Вибач, мені треба додому. Якось неспокійно мені, – сказала Галя пішла. Галина зайшла до квартири та почула голос чоловіка. Він комусь казав: – Ну куди ти під ліжко? Ось. Давай сюди, тут м’яко. Як думаєш, що скаже Галя, коли дізнається про нас. Галина навшпиньки підійшла до кімнати, тихенько відчинила двері і застигла від побаченого

Галина зустріла давню подружку. Розвело їх життя років двадцять тому. А тут така зустріч. Вирішили зайти в кафе, посидіти, згадати, дізнатися одне про одного, що та як. Галина зателефонувала до чоловіка, повідомила, що затримується і була сильно здивована реакцією чоловіка. Він з якоюсь радістю в голосі сказав, що нічого страшного, він зачекає, сумувати не буде і додав: «Не поспішай!»

Не те щоб Галина була ревнива. Навпаки, не ревнувала вона та й чоловік за все життя не давав приводів. Але цей тон чоловіка здивував Галину, ніби він радий, що її немає вдома. На мить відчула Галина свою непотрібність чоловікові. Але розмови з подругою відвернули Галину.

Подруга щебетала, розповідала про своє життя, Галина слухала її, але думки все частіше поверталися до думок про чоловіка.

Прожили вони разом понад тридцять років, дітей виростили. Онуки вже є, але вони далеко приїжджають влітку на пару тижнів. Чоловік завжди був ідеальним, виконує будь-які примхи Галини, дітей та онуків обожнює, піклується про всіх, завжди багато працював, жодного разу не було потреби нівчому.

А тепер життя Галини з чоловіком стало якимось тьмяним, одноманітним. Будинок без дітей порожній. Ну звісно, у них є хобі, ну звісно, вони обговорюють фільми та книги, ну звичайно, вони гуляють у парку. Але немає якоїсь іскри в їхньому сімейному житті.

Здається, вони розуміють одне одного без слів. Так іноді буває, що вони за весь день не скажуть одне одному й слова. Галина зайнята своїми справами, чоловік своїми. Увечері йдуть парком, мовчки, насолоджуючись природою та погодою.

– Та ти мене не слухаєш? – Голос подруги повернув Галину до реальності. – Пам’ятаєш, у дитинстві ти все кошеня завести хотіла? Батьки не дозволяли, ми з тобою кішок з двору у підвалі підгодовували. Потім нам потрапило від двірника та від батьків, що по підвалах нишпоримося. А у дорослому житті було в тебе кошеня?

– Та, – махнула рукою Галина. – Не вийшло. Коли діти підросли, чоловік приніс кошеня. А потім виявилось, що у дочка непереносе. Довелося віддати.

– Ось як! А я все життя тримала кішок. І тепер кошатниця, яких мало. Приходь у гості, я тебе познайомлю з своїми вихованцями.

– Обов’язково, обов’язково, – Галина почала збиратися. – Мені треба додому, якось неспокійно мені.

Галина зайшла до квартири та почула голос чоловіка. Він комусь казав:

– Ну куди ти під ліжко? Не лізь, кажу. Ось. Давай сюди, тут м’яко. Як думаєш, що скаже Галя, коли дізнається про нас з тобою. Аби не виставила мене з тобою на пару.

Галина навшпиньки підійшла до кімнати, тихенько відчинила двері і розпливлася в посмішці.

– Ось, кошеня тобі приніс. Не виставиш? – Чоловік винним поглядом дивився на Галину. – Я і лоток йому купив і корм.

Ось так і оселився новий член у їхній родині. Життя стало цікавішим.

Вам також має сподобатись...

Баба Валя прийшла додому і виклала з пакета продукти. Вона трішечки перекусила канапками з сиром і ковбасою і сіла на диван. На дивані лежав старий фотоальбом. Баба Валя відкрила його і задумалася… Ось вона виходить заміж. Ось її коханий Петро, міцний, роботящий. За ним, як за кам’яною стіною! Син народився, жили дружно, щасливо. А потім зненацька не стало її коханого чоловіка… Син одружився і поїхав за кордон. Внука тільки на фото бачила. – Ех, і коли життя пролетіло? – зітхнула баба Валя. А наступного дня вона вирішила діяти

Був ще самий початок робочого дня, як раптом у Ганни задзвенів телефон. Номер був незнайомий, але могли дзвонити й по роботі. Не роздумуючи, жінка взяла слухавку. – Це Ганна Дмитрівна? – почувся у слухавці жіночий голос. – Не стало вашого батька… Ганна застигла від несподіванки. – Ви помиляєтесь, у мене немає батька, – тільки й пробурмотіла вона. – Адресу я вам надішлю у повідомленні, – сказала незнайомка. – Прощання й поминки післязавтра. Ви повинні встигнути, якщо поспішите. Це дуже важливо… В телефоні почулися короткі гудки. Ганна сиділа дивлячись в одну точку. Вона не знала, що й думати

В Сашка не стало дружини. Заслабла була його Валентина і от залишився він один… – Ми тебе не залишимо, діду! – сказала йому названа дочка. – Ти стільки для матері зробив! – обіцяла Галя. Вони з чоловіком продовжували приїжджати на вихідні. Везли дідові гостинці. А незабаром дід Сашко заслаб. – З ним треба щось вирішувати! – сказав Сергій своїй дружині. Галина мовчала. В душі вона була згодна з чоловіком. Так більше не могло продовжуватися. Галина взяла телефон і вирішила діяти

Віра повернулася додому з магазину. Зайшла на кухню, ввімкнула світло і побачила свого чоловіка Андрія. – Ти чому в темряві сидиш? – одразу запитала вона. – Нам треба серйозно поговорити, – тихо сказав Андрій. – Про що? – усміхнулася жінка. – Не до жартів зараз! – серйозно сказав Андрій. – Це тобі! Чоловік поклав якийсь конверт на стіл. – Що це? – не зрозуміла Віра. – Я надіюсь ти сприймеш все спокійно, – додав чоловік. Віра взяла конверт, відкрила його і застигла від побаченого