Життєві історії

Сергій посварився з матірʼю і пішов на цвинтар провідати свого батька. Його не стало рік тому… Було тихо. Сергій дістав із кишені цукерки й поклав поряд з хрестом. – Як же ж мені тебе не вистачає, тату, – промовив він. – Навіть порадитися немає з ким. Мати тільки командує. Тату, тату, от би з тобою поговорити… Сергій ще трохи побув на кладовищі і пішов додому маленькою стежкою. – Сергію! – раптом гукнув його хтось. – Почекай! Сергій обернувся і застиг від несподіванки

Мама зателефонувала Сергію ввечері і дуже дивно почала розмову.

– Синку. Чим займаєтеся? – сказала вона. – Як справи у вас?

– Та нормально все, – здивувався Сергій. – Щось трапилося?

– Ні, все гаразд у мене…

«Знову підуть зараз прохання», – подумав Сергій.

“У мене все добре” означало, що потрібна допомога не їй, а як завжди старшій сестрі Сергія…

Сестра Марія була на сім років старша за нього, але мама вважала, що їй завжди потрібна допомога. Сергію мати не допомагала, і ніхто не допомагав, якщо не брати до уваги батьків дружини.

Марія рано вийшла заміж. Три дочки народилися одна за одною. Вони хотіли сина, але й четверта вийшла дівчинка. У підсумку чотири дочки. Спробуй їх усіх одягни, нагодуй і в люди виведи. Батьки старалися, бабуся допомагала.

Коли Сергію настав час вступати, у матері не виявилося грошей. Все було витрачено на сім’ю Марії.

– Не маю я грошей! – заявила вона. – Іди працюй. Можна і без освіти прожити.

– Мамо. Усі їдуть на навчання. Я старався, мріяв, у мене навіть трійки жодної немає. Ви ж обіцяли з татом.

– Толку від вашого навчання. Он Марійка з освітою. І куди вона їй. Диплом у комоді лежить. А ти й так зайвих два роки вчився. Можна було вже й працювати. А тата немає. Я за нього не відповідаю.

– Був би живий тато, він би допоміг мені…

Сергій образився і пішов на цвинтар до батька. Батька не стало рік тому.

На цвинтарі було тихо. Тільки птахи стрибали та перелітали від памʼятника до памʼятника в пошуках їжі.

Сергій дістав із кишені цукерки й поклав поряд із хрестом.

– Як же ж мені тебе не вистачає, – промовив він. – Навіть порадитися нема з ким. Мати тільки командує. Тату, тату, от би з тобою поговорити. Гаразд, я ж мужик. Я все сам зможу…

Сергій ішов зі цвинтаря маленькою стежкою.

– Сергію! – раптом гукнув його хтось. – Почекай!

Сергій обернувся і застиг від несподіванки.

Це була їхня сусідка, баба Таня. Вона була далекою родичкою його батька. Батько їй часто допомагав по господарству.

– До батька ходив? Молодець, не забуваєш. Я ось теж заходила до нього, та й свого чоловіка провідала. Справа в мене до тебе. Куди вступати думаєш?

– Ой, та нікуди. Грошей нема.

– Ну, це не дивно. Марійка все з матері витягне. А тобі вчитися треба, їхати від них подалі. А то й із тебе тягнутимуть.

– Мати роботу вже знайшла. А на навчання грошей немає. Служити піду…

– Служба теж непогано. От тільки навчання воно потрібніше. Спочатку вчись, а потім і відслужиш. Працюватимеш із чистою совістю.

Щось ти зовсім засмутився. Ходімо до мене до хати. Розвеселю тебе. Матері тільки не кажи. Чаю поп’ємо, я млинців напекла. Сьогодні Володі моєму ювілей був би. 80 років, царство небесне. Згадаємо…

– Смачні в тебе, бабо Таню, млинці. Дякую, але піду я…

– Стривай. Справа у мене є до тебе. Батько твій тобі грошей відкладав. Вдома не зберігав, щоби мати не витратила. Тепер, я так розумію, настав час тобі їх віддати. Тобі на початках вистачить. А там уже сам. Якщо що, мені дзвони – допоможу. Батько твій мені багато добра зробив.

– Батько відкладав для мене?! – ахнув Сергій

– Так, а що тут не зрозуміло. Як зберешся – заходь по гроші.

– То я вранці й поїду! Пора документи подавати на вступ, – зрадів Сергій.

Наступного дня Сергій зібрав сумку і пішов на вокзал. Мати бурчала, плакала.

– Як ти жити збираєшся?! – все запитувала вона.

– Працюватиму.

– У мене й грошей нема. Ось візьми хоч на квиток. Все що є. Все Марічці віддала…

– Не треба мені твоїх грошей.

– Та як же ж так?! Як ми без тебе? Ти ж чоловік у домі.

– У вас є чоловік у домі. Дмитро Маріїн. Бувай, мамо. Влаштуюся – зателефоную.

Так і виїхав Сергій. Вступив він одразу, гуртожиток дали. Жив на стипендію та заощадження батька. Намагався ще й підробляти. Мати жодної копійки не надсилала.

Роки пролетіли швидко. Весілля зіграли. Родина в нього, діти…

…Сергій із Дариною жили у просторій квартирі. Залишилося всього кілька платежів за квартиру. Діти їхні вже вступили й навчалися в інституті.

Мати іноді плакалась на своє життя, на життя Марії. У сестри не вистачало грошей. Всі в боргах, в кредитах.

Дівчата всі заміж вискочили, і у них проблем купа. То діти слабі, то жити нема де. І все з таким виглядом мати каже, що брат має сестрі допомагати.

– Мамо, тобі що купити? – запитував Сергій. – Ми привеземо.

– Нічого мені не треба!

Але Сергій допомагав. Продукти привозив подарунки матері.

Влітку матері ремонт зробили. Їхня сім’я могла собі це дозволити.

А пів року тому не стало батьків Дарини. Дарина єдина їхня дитина, і спадок отримала немаленький. Велика квартира у місті, новий великий будинок у селі, рахунок у банку.

Що з цим робити вони не вирішили, але думки вже були. У село вони поїдуть самі. А квартири будуть їхнім дітям. Про рахунок у банку нікому не говорили.

Вийшло, що про квартиру та будинок мати з Марічкою знали давно.

Навіть були там у гостях кілька разів. Те, що Дарина єдина спадкоємиця до всього цього теж здогадалися.

Мама почала розмову з далека.

– Як справи? – сказала вона в слухавку. – Чим займаєтесь?

– Все добре. Діти добре вчаться. Ми працюємо. Нормально, все. А ти як? Як здоров’я?

– Добре.

– Ну, це головне, здоров’я…

– Так, здоров’я головне, – погодилась мати. – А ви що зі спадщиною робити збираєтесь?

– А що з нею робити? Вступила Дарина у спадок. Квартиру здаємо поки що. Дітям гроші на навчання не зайві будуть.

– Ну, у вас грошей і так багато…

– Ти на що натякаєш? Хочеш у місто переїхати? Можеш до нас, квартира велика.

– Ні я вдома краще. Нікуди з дому не хочу.

– Мамо, досить натяків, говори прямо. Знову Марічці допомагаєш?! Її дітям жити нема де?!

– Ні. Із житлом вони все вирішили. Але вони мають інші проблеми. Про старших я нічого не говорю, їм би наймолодшій допомогти. Чоловік її покинув, вона вся у кредитах. Ремонт у квартирі робила, а тепер платити нема чим. А в неї ще й на машину кредит. І вчитися треба на права здавати.

– А я тут до чого? Машина є, а прав нема? Навіщо купувала?

– Ну, як навіщо? Щоб було…

– Це тобі Марійка сказала? Від мене що треба?

– Ви з будинком, що робитимете? Може його продати?

– Ні. Ми там житимемо.

– Навіщо вам це? У вас є все. Продайте! – наполягала мати.

– Це будинок Дарини. Її спадок.

– Ви з нею одна родина. А сестрі міг би й допомогти!

– То ти пропонуєш нам продати будинок і віддати гроші сестрі?!

– Мені віддайте. Я сама їй передам.

– Ні, ні і ні!

– Зіпсували вас гроші! Розбагатіли і про сім’ю забули!

– Ми просто самі навчилися заробляти. Я після школи в тебе жодної копійки не брав. Ти ж все тільки для Марійки старалася. Ось і зараз для неї просиш. Згадай, як я поїхав на навчання. Для мене грошей не було.

– У мене й справді їх не було!

– Якби Марійка жила на такі гроші, які мала, то були б. А вона і зараз хоче жити красиво, і доньки її теж. Їм треба все й одразу. Тільки не за мій рахунок. Не за наш із Дариною рахунок. Тобі я допоможу всім, але не грішми. Ти їх все одно віддаси Марійці. У нас діти самі заробляють.

– Гаразд! Я зрозуміла тебе! – сказала мати і кинула слухавку.

Звичайно, це був не останній дзвінок… Але нічого їм не світить. У Сергія своя сім’я, діти, своє життя…

Вам також має сподобатись...

Ірина напекла пирогів і стала чекати у гості своїх доньок. Вчора вона подзвонила до Олени і Наталки, попросила зайти, бо має до них серйозну розмову. Ближче вечора у двері подзвонили. – Мамо, це ми! – озвалися доньки. Ірина відкрила і запросила дівчат на кухню. – Ну, що там сталося? – одразу запитала Олена. Ірина важко опустилася на стілець. – Ой сталося дівчатка, сталося… Навіть не знаю з чого почати, – важко видихнула мати і зупинилася. – Мамо, розповідай, не тягни…, – поквапила Наталя. І Ірина все розповіла донькам. Наталя та Олена вислухали матір і застигли від почутого

Михайло поїхав на роботу рано. Його дружина Ліда теж встала раненько. Вона вийшла на подвірʼя. Їй треба було висадити багаторічні квіти, які вона вчора купила… Поки Ліда прикидала, що й куди висадити, біля воріт зʼявилася якась незнайома жінка. – Здрастуйте, – привіталась та. – Доброго дня, – відповіла Ліда. Вона вже знала майже усіх сусідів, але цю жінку бачила вперше. – Вибачте, мені треба з Мишком поговорити, – раптом сказала незнайомка. – А Мишко на роботі, і буде тільки увечері, – здивовано відповіла Ліда. – А що ви хотіли і хто ви така? Ліда не розуміла, що відбувається

Марина готувала на кухні пиріг. Її чоловік Ігор був у відрядженні. Раптом почувся звук ключа у дверях. На порозі стояв Ігор! Він глянув на диван і так і застиг в коридорі від побаченого з сумкою в руках… Там лежав якийсь мужик і спокійно собі переглядав газету! – А мама моя була права! – вигукнув Ігор. – Не встиг чоловік за поріг, а ти вже мужика додому привела. І ще одяг мій дала! – Ти чого рознервувався? – раптом сказав мужик з дивана. – Ти що?! Не впізнаєш?! Ігор не розумів, що відбувається

Михайло повернувся додому з роботи. – Привіт, кохана, – сказав він, зайшовши до дружини. – Ти щось готувала на вечерю? Я такий голодний. – На плиті стоїть борщ, – невдоволено кинула Ганна. – Кохана, щось сталося? – запитав Михайло, помітивши, що дружина дивно поводиться. – Михайле, я вирішила розлучитися з тобою! – несподівано сказала Ганна. – Як? Чому? – посипав питаннями чоловік. – Це моє рішення. Так буде краще, – пояснила Ганна. – Якщо ти вже все вирішила, то тобі варто побачити ось це, – сказав чоловік, вийняв з сумки якусь папку і вручив її дружині. – Що це? – здивувалася Ганна, відкрила папку і…застигла від побаченого