Про кохання

Наталка прокинулася рано і вирішила зварити борщ, як раптом виявила, що у неї закінчилася сіль. Наталя одяглася і вирішила йти в магазин. Жінка вийшла на вулицю і через паркан побачила свого сусіда. – Вікторе привіт! У тебе солі позичити не буде? – гукнула вона. – Щоб я вже в магазин не йшла. – Буде! Заходь. Зараз відсиплю, – відповів Віктор і зник за дверима свого будинку. Наталка швидко зайшла на подвір’я Віктора, зайшла в будинок слідом за чоловіком і застигла від побаченого

Наталя приїхала до свого провінційного містечка до батьків. Вона вже кілька років жила у розлученні з чоловіком, донька їх закінчила ВНЗ та працювала в обласному центрі.

– Все, мамо, настав час мені і для себе пожити, до пенсії мені, звичайно, ще треба попрацювати, але тут знайду щось простіше. Поки поживу у вас, а там буде видно.

Наталка пройшлася по дому. Все таке рідне, навіть запах дитинства залишився.

– А сусіди ті самі, мамо? Щось тітки Зіни не видно, – поцікавилася Наталка.

– Нема їх. Виїхали до села. До старшої сестри Зіни. Тільки їх Вітя залишився. Все в саду та городі копається. Вдівець багато років. І, схоже, одружуватися не збирається.

– Та тепер вже навіщо одружуватися? – Відповіла Наталка. – Коли нам п’ятдесят вже, всі самодостатні люди.

Наталка розпочала перший тиждень із генерального прибирання. Вона носила на сонечко просушувати подушки та ковдри, мила вікна, люстри, прала штори та килими.

– Привіт, Наталко, – якось привітався з нею через паркан Віктор. – З приїздом. А ти що, вирішила весь будинок перетрусити і перемити за один тиждень?

Вони засміялися. Наталка кивнула.

– А то як? Тільки так і треба. Стареньким тепер вже не взятися за таку роботу, а будинок потребує догляду. Тому й приїхала. Дочка вже доросла, у неї своє життя. Ось наведу лад і піду роботу шукати.

Батьки Наталі не могли натішитися настроєм доньки.

– Ось що означає молода в хаті з’явилася, – сміявся батько.

– Знайшов молоду, – відповіла, посміхаючись Наталя. – Мені п’ятдесят вже. Це що – молодість?

– Нічого, нічого, ми ще тебе заміж віддамо, весілля зіграємо, – підморгував батько. – Бачив я, як ти з Віктором розмовляєш майже кожен день…

– Ти що, стежиш за мною? Так Вітя – друг дитинства. Не більше. До того ж наш вік вже не шлюбний. Смішно навіть.

Проте Віктор все частіше й частіше розмовляв із Наталкою, а тепер і з її батьками став більше спілкуватися.

– Від нудьги чоловік любить поговорити, – зауважувала Наталка. – Одному йому нема з ким і словом перекинутися, а мені не шкода доброго слова.

Якось Віктор запросив Наталку до себе в садок.

– Подивися, яка в мене полуниця, сусідко, можу на розмноження вусиків дати.

Наталка не стрималася і пішла до Віктора подивитись його посадки.

– Оце порядок! – здивувалася вона. – Все акуратно, прополото, чистота. Ну, здивував. Є мені з кого приклад брати. А квітів як багато! Це ж треба…

– А тепер глянь скільки пеларгоній  різних у мене в будинку, – Віктор відчинив двері.

Наталка роззулася і пройшла на веранду. Тут на віконцях тіснилися горщики з пишними кущами пеларгоній різних кольорів та сортів.

У Наталки перехопило подих. А Віктор із задоволенням розповідав про кожен сорт, ледь торкаючись листочків.

– А тепер пройдемо до кімнат, – він провів Наталку в будинок, як екскурсовод. Там на віконцях, на полицях біля вікон також були різні квіти. Наталя тільки охала.

– Ну, здивував мене… – здивуванню жінки не було меж. – Чоловік, один у домі, і такий порядок. І стільки кольорів! Вражаюче. Немає слів. Раніше я цього не знала, що ти такий квітникар.

– Та ось так сталося. Після того, як не стало дружини. Вона у мене квітами займалася. Ну, і мені, звісно, подобалося, що в хаті гарно. А коли її не стало, провів в останню путь, сам опустився, знітився… Дивлюся, квіти один за одним почали сохнути. А це я, за недоглядом забував поливати… Один горщик викинув, потім інший… А одного разу наснився мені сон, ніби дружина моя зупиняє мене і просить квіти полити. Прокинувся я, ніби мене хтось розбудив. А ще було шість ранку. Взяв глечик і почав поливати квіти. Соромно мені стало. Я біля ікони і говорю: «Пробач ти мене, Марино, більше так не буду. І квіти твої збережу … »

Наталка мовчала. А Віктор продовжував:

– З того часу я так захопився квітами, що розвів їх більше, ніж у нас до того було. І в саду багаторічників насаджав. І в хаті. І головне, як почав я стежити за квітами, так мені й легше стало. Тепер я точно знаю, що квіти – створіння живі та розумні. Як все на білому світі. Я і на могилку дружині квіти ношу і щовесни її улюблені саджаю.

– Дивно світ влаштований, і як мало ми про нього знаємо… – сказала Наталка. – Дякую тобі, Вікторе, за квіти, за пам’ять, за доброту твою та життєлюбність. Так тримати…

Наталя вийшла з дому і пішла до себе в садок. Вона розповіла про Віктора батькам, і ті задумалися, і зітхнули. Батько більше не жартував про Наталю та Віктора і став більш шанобливо ставитися до сусіда.

Минало літо. Наталя влаштувалася працювати на пошту. Після трудового дня вона із задоволенням працювала у саду. Їй допомагали і мати з батьком, як могли. Віктор, як і раніше, був ввічливий з Наталкою і запрошував її до свого саду дивитися квіти, ягоди які дозрівали. Вони пригощали один одного врожаєм яблук, стали пити чай у саду у Наталі, де була гарна альтанка.

– Як же ми потоваришували за цей час, – раділи мати і батько, і Віктор. – Як рідні стали. Ось що Наталя зробила. Як приїхала вона, так і почали ми спілкуватися, а раніше сиділи всі по своїх садах-городах, лише зрідка віталися, коли побачимо один одного.

– Тоді пропоную зробити хвіртку прямо в нашому паркані в саду, – сказав Віктор. – Будемо безпосередньо один до одного в гості ходити, а не вулицею.

Сказано зроблено. Чоловіки швидко, за один день поставили хвіртку, а Наталка пофарбувала її, а заразом і паркан. Через тиждень вирішено було відразу, біля хвіртки, зробити лавку для невеликих посиденьок.

Лавка також була зроблена з широкої дошки та пофарбована. Одного разу Віктор прийшов, сів на лаву і на превеликий подив помітив на стовпі хвіртки великий дзвіночок, що висів на гачку. Він одразу ж подзвонив у нього. З глибини саду вийшла усміхнена Наталка. Вона запитала:

– Ну як? Зручно?

– Супер! Сама придумала?

– Так. Не треба гукати. І веселіше якось.

– Ось вигадниця… Якщо так справа піде, ще до більшого спілкування, тоді думаю, що взагалі парка ставити не будемо. Навіщо він взагалі? – засміявся Віктор.

– Правильно, Вітю, а я ось думаю поставити другу велику теплицю і почати квітами займатися. Я люблю в землі копатися, квіти – моя слабість. Вирощу розсаду до сезону і продаватиму. Давай разом? Друга наша робота буде!

Так вони вирішили. Пізньої осені теплиця була готова. До неї підвели світло, поставили в заглибленні невелику грубку та провели під землею опалювальні труби. Також були прокладені шланги для поливу.

– З кінця січня почнемо вдома сіяти насіння, а потім перенесемо все в теплицю, – сказала Наталя, – роботи буде багато, подивимося, як все буде. Я вестиму зошит обліку.

Взимку Наталка та Віктор часто зустрічалися. Вони разом їздили на базу за насінням. Купували ящики, добрива та спеціальні лампочки для доосвітлення розсади. Робота їх так зщблизила, що вони вже й готували вечері разом, і вечорами фільми дивилися.

– Все, переманив до себе Вітя нашу дівку, – бурчав батько.

– Та радіти треба, знайшли вони один одного, побачили радість та любов, – відповіла мати.

А Наталя одного разу залишилася ночувати у Віктора. Так тихо і спокійно вони стали жити разом, зійшлися з такою ніжністю та повагою один до одного, що ніхто з сусідів навіть не здивувався.

– Давно час, – казали люди, – вони два чоботи пари. Усюди разом, у саду разом, трудяться, разом . Молодці, та й годі…

Коли настала весна, нова теплиця дала хороший урожай квіткової розсади. Наталя та Віктор лише встигали їздити на ринок, щоб продавати свої квіти. Наталя залишилася на роботі на півставки, щоб керуватися садом. Вони чудово заробили за сезон, і були задоволені.

– У нас Наталя директор фірми, а я агроном, – жартував Віктор.

– А ще ми обидва працівники-універсали, – казала Наталка, – проте якби не Вітя, навряд чи я зважилася б на таке підприємство.

– Найголовніше, що ви тепер разом, мої дорогі, – посміхалася мати Наталки. – Щастя вас та коханя дорогі дітки!

Вам також має сподобатись...

Дмитро зробив собі бутерброд з ковбасою і тільки-но сів за стіл, коли на порозі зʼявилась його сестра Ірина. – Слухай, Дмитре, ти якийсь дивний останнім часом, – почала вона з порога. – Ти закохався, чи що? Давай, розповідай! Дмитро зітхнув і розповів Ірині, що закохався в свою подругу Тетяну… – Порадь, що мені робити! – вигукнув він. – Я навіть не знаю, з чого почати! Я прямо ніяковію перед нею. – Все зрозуміло! – сказала сестра. – Є в мене перевірений варіант. Ми підемо разом на вечірку, – сказала Ірина. – Як разом? Навіщо? – Дмитро не розумів, що відбувається

Ліда прокинулася рано. Вона встала з ліжка, потягнулася і виглянуло у вікно. – Яка ж хороша погода! – посміхнулася дівчина. Ліда зробила собі запашну каву, приготувала омлет і гарненько поснідала. – Ну все, тепер до роботи! – сама собі сказала вона. Ліда ще вчора вирішила зробити генеральне прибирання в будинку, тому взялася до справи. Вона вже майже поприбирала і дістала з духовки пиріг з яблуками. Раптом хтось наполегливо постукав у двері. – Зараз! – гукнула Ліда, загортаючи пиріг рушником. Вона відкрила двері і рота відкрила від несподіванки

Марійка жила в достатку. Її батько мав магазин одягу. Жила дівчина із сім’єю у власному будинку. Друзі Марійки були також із багатих сімей. На повноліття батько подарував улюбленій дочці квартиру, а потім і машину… Якось Марійка вирішила прогулятися парком. Додому вона поверталася на автобусі. Машину дівчина вирішила в той день не брати… У маршрутці їй поступився місцем якийсь хлопець. Марійка обернулась, глянула на нього й застигла від несподіванки

– Настя, слухай, я в суботу буду справляти день народження. Ти просто маєш прийти! – сказала Оля подрузі. – Чому це? – здивувалася Настя. – Тому що до мене приїхав мій брат і ви з ним ідеально підходите один одному! – Оля! – Настя засміялася. – Ну гаразд, я прийду! В суботу Настя вручила подарунок і озирнулася: – А де ж мій ідеальний чоловік? В цей момент відчинилися вхідні двері. Настя озирнулася, ахнула і застигла від здивування