– Нема в тебе більше тата! – вигукувала Наталка, натираючи посуд до блиску. Немов на неї зганяла всю свою злобу. – Одружився твій тато з іншою! А в тієї теж є донька! Тепер він її тато!
Губи в Аліни затремтіли. Як це? Адже це її тато! Його ніхто не сміє забирати!
– Я хочу з ним поговорити… – тихо сказала вона.
– А я не хочу! Нема чого спілкуватися зі зрадниками! Змирись з тим, що в тебе тепер лише я!
Батьки Аліни розлучилися два роки тому. Дівчинці тоді було лише вісім.
Це не сталося несподівано. Коли Аліна стала хоч щось розуміти у відносинах між чоловіком і жінкою, вона одразу здогадалася, що у мами з татом стосунки не найкращі.
Вони часто сварилися. Бувало, так, що Аліні доводилося ховати голову під подушкою. І все одно до неї долинали сварки.
А потім тато пішов. Зібрав свої речі і попрямував у коридор. Там його Аліна й наздогнала.
– Татусю, ти куди?
– Мені треба піти, сонечко. Але ми з тобою скоро побачимося, гаразд?
Аліна мовчки кивнула. Не було сили щось відповісти. Вона хвилювалася, що як тільки відкриє рота, тут же розплачеться.
Тато не обманув. За два дні він прийшов додому. Вони про щось говорили з мамою за зачиненими дверима кухні, а потім батько покликав Аліну погуляти.
– Ви розлучитеся? – Запитала дівчинка, коли вони з татом їли морозиво на лавці.
– Так, люба, – не став він обманювати. – Так усім буде найкраще.
Якийсь час так і справді було краще. Більше не було сварок вдома, тато та мама не виглядали злими. Швидше, стомленими та засмученими.
Потім був суд. Аліна залишилася з мамою, але тато пообіцяв, що раз на тиждень її забиратиме до себе. Так було до певного моменту.
А потім тато зустрів жінку. Він не знайомив Аліну з нею, але вона про це дізналася. Дивно, що від мами.
Якось до мами прийшла подруга, вони про щось шушукалися, а потім дівчинка почула, як її мама каже:
– Ти тільки подивися! Знайшов собі жінку з дитиною! Аліниного віку! Я в соцмережах їхню спільну фотографію побачила. І дівчинка, дивись, тиснеться до нього, як до рідного!
Аліні тоді стало страшно.
І коли тато забрав її, вона їхала надувшись, навіть не розмовляючи з ним.
Тато все ж таки запитав, що сталося, і Аліна все йому розповіла.
– Ти з кимось зустрічаєшся! І в неї теж дитина!
– Звідки ти знаєш?
– Почула, як мама обговорювала з тіткою Танею.
Було видно, що тато злий. Але він лише кивнув.
– Так, у мене є кохана жінка. І в неї дочка, твоя ровесниця. Але, повір, це нічого не змінює. Я тебе люблю дуже сильно, і щоб не трапилося, ми бачитимемося.
Потім вони стали бачитися рідше. Аліна дізналася, що тато готується до весілля. А ще вона знову підслухала, що мама заборонила Аліні бути на весіллі. Але дівчинка й сама не мала бажання.
Тата Аліна не бачила вже три тижні, лише кілька разів зідзвонювалися. І коли сьогодні вона знову запитала мами, коли тато приїде, мама не стрималася і видала це.
Мама заборонила Аліні дзвонити батькові.
– Будеш з ним говорити, теж станеш зрадником! В нього інша сім’я, йому не до нас.
Аліні було дуже важко. Та й тато сам їй не дзвонив уже більше тижня.
Вона півночі проплакала. Мимоволі уявляла, як тато ходить до парку атракціонів з іншою дівчинкою, як цікавиться її справами у школі. І їй від цього було страшно.
Аліна дуже любила тата і не хотіла його ні з ким ділити. Але ще страшніше їй було, що він взагалі про неї забуде. Он, не дзвонить їй, не цікавиться, як у неї справи. А сама Аліна не могла зателефонувати – мама заборонила.
З того моменту слово «тато» у їхньому будинку стало майже поганим. Аліна знала, що якщо знову почне про це говорити, мама сильно розсердиться. А Аліні і так було дуже важко.
Одного вечора пролунав дзвінок у двері. Мама пішла відчиняти, а Аліна, ведена цікавістю, теж вийшла. І побачила тата.
– Тату! – вигукнула вона, вибігаючи до нього.
– Аліна, йди до себе! – гаркнула мама.
Але, мабуть, вперше її дочка не послухала. Вона повисла на шиї батька, розуміючи, як вона скучила за ним.
– Ти не мав права приходити! – вигукнула мама Аліни. – Іди до своєї родини. Ця родина тепер не твоя!
– Помиляєшся, – тихо, але впевнено промовив тато. Потім посміхнувся до своєї дочки і поцілував її. – Я так сумував за тобою. А тепер іди до кімнати, нам із мамою треба поговорити.
Аліна зовсім не хотіла йти. Їй хотілося хоч ще трохи побути поруч із татом, поговорити з ним, притиснутися до нього.
Але вона послухалася. Зрозуміла, що розмова буде серйозною.
Однак Аліна хотіла бути в курсі того, що відбувається. Знала, що їй як дитині всю правду не розкажуть. Тому вона підкралася до кухонних дверей і почала уважно слухати.
– Ти не мав права приходити сюди!
– Мав! Це моя дочка! І згідно із законом я маю право з нею спілкуватися!
– У тебе тепер нова дитина, ось з нею і спілкуйся! – Злилася мама.
– Аліна – моя дочка! Це ти не мала права забороняти мені бачитися з нею! Знаєш, як я сумував? І як ти посміла внести мій номер до чорного списку на її телефоні?
Аліна навіть рота відкрила від подиву. Значить, тато дзвонив, просто не міг додзвонитися до неї.
– Це заради неї! Нехай зараз прийме, що вона тобі не потрібна, чим потім переживатиме!
– Та з чого ти це взяла? Я від дочки не збираюся відмовлятися.
– Подивимося, як ти заспіваєш за рік! Коли твоя нова дружина заборонить тобі з нею бачитися! Бо в неї своя донька є, яку треба піднімати.
Аліна стиснула кулаки. Це мама забороняє їм спілкуватися, а не тато її покинув.
Ух, як вона була зла на свою маму! Але водночас боялася, що вона матиме рацію. Раптом та жінка (яка Аліні, звичайно, здавалася дуже злою та шкідливою) і справді заборонить татові спілкуватися з нею? А раптом її дочка буде кращою за Аліну, і тато в результаті її сильніше любитиме?
– Значить, так, – почула вона татовий голос, – якщо ти це все не припиниш, я звернуся до суду. І вимагатиму, щоб Аліна жила зі мною. Докладу всіх доказів того, що ти перешкоджаєш нашому спілкуванню.
– Ти не посмієш! – Злякано вигукнула мама.
– Посмію. Я дав тобі час звикнути до думки, що я одружився. Сподівався, що ти це приймеш. Але ти налаштовуєш дочку проти мене і з цим я миритися не готовий. Подумай як слід. Цими вихідними я заберу дочку до себе, познайомлю з дружиною та її дитиною. І якщо ти не дозволиш цього зробити, я піду до суду.
Аліна помчала до своєї кімнати. Схоже, розмова добігала кінця, і було страшно, що її застукають.
Перед відходом тато зайшов у кімнату до Аліни.
– Я хочу познайомити тебе зі своєю дружиною та її донькою. Дочку звуть Віра, вона твоя ровесниця. Ти не проти?
Взагалі Аліна не хотіла з ними знайомитися. Особливо з цією Вірою, яка так нахабно вкрала в неї тата. Але вона переживала, що якщо відмовиться, тато не захоче з нею бачитися. Тож лише кивнула.
Тато поцілував її на прощання, а Аліні так не хотілося з ним розлучатися. Вона так скучила!
Але він пішов. Дівчинка хотіла піти до мами, але почула, як вона тихо плаче на кухні. І хоч Аліна була ще недостатньо дорослою, все ж таки зрозуміла, що краще зараз маму не чіпати.
Лише наступного дня вона спитала у мами, чи можна їй поїхати до тата на вихідні. І та крізь зуби відповіла, що можна.
– Але ти особливо не радій. Швидкий твій тато перестане бути твоїм, – додала вона.
Аліна намагалася не вірити мамі, але все одно було страшно. У нову батькову сім’ю вона йшла, хвилюючись. Для себе вирішила, що ні за що не дружитиме з цією Вірою. Буде лише вдавати, що все нормально, щоб тато її не кидав.
Нова батькова дружина дуже добре прийняла Аліну. Накрила стіл, купила тортик. Запитувала про її справи в школі, чи багато у неї друзів.
А ось Віра більше мовчала. Лише іноді поглядала на Аліну, але без негативу, скоріше, з цікавістю.
Аліна залишалася на ніч у тата. Їх із Вірою поклали в одну кімнату, спеціально для Аліни там поставили друге ліжко. І дівчинка подумала, що це добрий знак.
Аліна одразу лягла спати. Відвернулася, щоб не розмовляти з Вірою. Та та заговорила сама.
– У тебе класний тато.
– Я знаю, – буркнула вона. Хотіла додати, що це її тато і щоб Віра на нього не претендувала, але не стала. А натомість запитала, – а де твій тато?
– Він нас покинув, зі мною спілкуватися не хоче. Ну і не треба, він поганий. Маму сварив.
Аліна навіть обурилася.
– Як так, сварив?
– Та ось так… Мені було дуже страшно, коли мама почала зустрічатися з твоїм татом. Думала, раптом він теж поганий…
– Мій тато не такий! – обурилася Аліна.
– Я тепер знаю. Він добрий. Тобі пощастило мати такого тата. І він дуже без тебе сумував, дуже хотів побачити тебе, з нами познайомити…
Віра важко зітхнула. А Аліні раптом стало її шкода. Тато Віри був поганим, і дівчинці теж хочеться мати такого батька, як Аліна. І, схоже, вона не збирається забирати її тата.
– Він багато часу з тобою проводить. Напевно, тепер він і твій тато… – невпевнено промовила вона.
– Думаєш? – З надією в голосі, запитала Віра. – У нього вже є дочка, а я йому ніхто.
– Думаю, він не буде проти другої.
Вранці вже Віра та Аліна весело балакали. А тато дивився на них і посміхався.
Звичайно, вдома мама спитала, як минуло, а Аліна вирішила, що краще розповісти чесно. У тому числі і про розмову з Вірою.
Аліна думала, що мама буде сердитися, але вона ніби заспокоїлася. Наче повірила, що ніхто Аліну не покине і не образить.
І так і сталося. І навіть коли дівчатка закінчили школу, вони продовжували дружити. Стали, можна сказати, справжніми сестрами.
Напевно, тому, що у них обох був добрий тато.
