Алла з Ігором сиділи на кухні та їли. Вечеря трохи запізнилася. Перед вихідними вони вирішили купити продукти, щоб нікуди не ходити, а все доробити в будинку та городі. Діти приїхати не обіцяли, мають своє життя, свої плани. Вони й так багато допомагають.
Алла наливала чай, коли пролунав дзвінок на телефон чоловіка. Номер був незнайомий, але могли дзвонити по роботі.
– Але, Ігорчик, братику, привіт дорогий. Впізнав? – Як же не впізнати старшу сестру, звичайно він її впізнав.
– Впізнав, що сталося? Щось із мамою, з татом? – схвильовано спитав Ігор.
– Ні, у них все гаразд, – сестра намагалася вигукувати в трубку, хоча її і так було чудово чути. – Привіт тобі від усіх, від батьків, від Діми, від племінниці твоєї коханої, молодшої моєї Катрусі. Ще не забув нас. Коли приїдеш у гості?
***
За тоном сестри Вікторії Ігор зрозумів, що дзвонить вона не просто так. Їхнє спілкування могло бути і кращим, але Віка була з дуже складним характером. Вона вважала, що на правах старшої може командувати двома молодшими братами та сестрою. І не лише командувати, а й добиватися свого. Ну, а брати повинні завжди слухати її. Останнім часом вона і над матір’ю почала командувати. Не піддавалися лише батько та Ігор. Ігор тому, що жив далеко, а батько й сам міг покомандувати будь-ким. Батько тільки хвилювався через старість, трапись щось, дочка непередбачувана. Вона й матері команди віддає, а та біжить виконувати.
Ігор одразу після весілля з Аллою поїхали до міста. Дівчина мала невелику квартиру. Вони збирали на іпотеку, але раптово не стало батька Алли. З її матір’ю вони вже давно не жили разом. Батько залишив Аллі великий будинок та рахунок в банку.
Молоді люди довго думали, що робити. Все продати і купити велику квартиру, або все кинути у місті та жити у будинку. Будинок був зовсім в іншому місті та навіть іншій області.
– Ви не поспішайте. У вас незабаром відпустка, треба з’їздити, подивитися. Я там була, думаю що вам сподобається. А продати встигнете. – сказала тоді мати Алли.
– І справді, Алла. Поїхали. Що ми втрачаємо? До своїх я їхати не збирався, твоя мати майже поряд, а сидіти відпустку в місті якось нудно. А може, і ви з нами? – Запитав він тещу.
– Навіть не знаю. Якщо не заважатиму вам.
В результаті молода пара тоді переїхала. Вони запрошували і матір Алли, будинок був великий, але вона переїхала лише через кілька років, коли у Алли та Ігора народився другий син. Вона продала свою квартиру і купила невелику поряд із дітьми. Квартиру Алли вони тоді теж продали, щоби нічого не тримало їх у тому місті. Родичі Ігора знали, що квартиру Алла здавала, а про продаж вони їм нічого не сказали. А зараз минуло вже багато років, діти встигли вирости.
***
– Ігоре, ти чого мовчиш? – Знову вигукнула в трубку сестра.
– Я не мовчу, слухаю тебе.
– Коли, говорю, в гості приїдеш?
Тут же Ігор згадав свій останній приїзд до батьків. Віка тоді показала себе у всій красі. Зроби те, піди туди, принеси… Вони тоді добряче посварилися.
– Поки що немає часу.
– Батьки їдуть до вас. Я вже квитки їм купила.
– Добре. Я зустріну.
– Навіщо ви так далеко поїхали, на квитки стільки грошей треба!
– Нам тут подобається, це наше життя.
– Про батьків треба думати.
– Ти ж поряд.
– Коротше, поїзд наступної п’ятниці, прибуття о 19 годині, вагон 12. Зустріч. Зв’язок теж дорогий. Все бувай. – У трубці почулися гудки.
– До нас їдуть батьки.
– Нехай їдуть. Вони давно тут не були.
Минув тиждень, Ігор поїхав зустрічати гостей, Алла готувала вечерю.
Ігор відкрив своїм ключем, пропустив гостей та заніс сумки. Алла дуже здивувалася, коли замість батька чоловіка побачила його племінницю. Дівчина приїхала з бабусею. Виросла, змінилася. Алла одразу помітила зміни навіть у її характері. Катя стала дуже схожа на матір, і своїми витівками теж. Раніше це була маленька сміхотушка, а тепер серйозна і зарозуміла дама. Саме дама, хоча їй всього 18. Посмішка на обличчі була відсутня, ніби вона зробила ласку своїм візитом – не хотіла, але приїхала. Усім своїм виглядом вона показувала, що їй не подобається все.
– Я думала у вас місто, а тут село. Краще, ніж у нас, але відстій.
– А що ти хотіла? Нас тут усе влаштовує.
Чому відстій? Будинок зроблений з усіма зручностями, як у міській квартирі, на кухні вся техніка, аж до посудомийної машини. Все чисто, красиво і дуже зручно. Та й будинок на два поверхи. Але, видно, дівчинка чекала більшого.
Алла не стала продовжувати цю тему і запросила всіх за стіл. Катя з якоюсь дивно подивилася на страви, але поїла добре.
Було вже пізно, і Алла проводила їх відпочивати. Катю довелося поселити в кімнаті сина, в одній кімнаті з бабусею спати відмовилася.
Алла та Ігор вставали рано, звичка. Мати Ігора теж спустилася до сніданку.
– Катя спить?
– Спить.
– Як вона на матір схожа? А тато чому не приїхав? Ми думали, що ти з ним.
– Він на господарстві залишився. Адже мене Віка переконала їхати. Катя в місті вчитиметься, вона дуже просила квартиру для неї пожити вашу. Ту, де ви жили. Ви її напевно здаєте, Віка обіцяє платити комуналку, а ось оренду їй дорого. Але для коханої племінниці ти не повинен шкодувати.
– А телефоном вона запитати не могла? Сама.
– Ти ж знаєш, вона взагалі для себе просити не любить. Ось мене послала поговорити з вами. Ти їй повинен, як би сам запропонувати. Та й розмови зараз телефоном дорогі.
– Дивна в мене сестра. Телефоном дорого, а квитки на двох нормально.
– Так квитки на мої гроші купили.
– Ну, якщо так.
– То що щодо квартири? Що мені відповісти? Або сам їй подзвони.
– А не дорого?
– Але ж у вас є гроші.
Алла слухала розмову чоловіка та його матері, і вкотре дивувалася нахабству Віки. А потім вона, Віка говоритиме, що нічого й не просила, та й взагалі нічого не знала. Матір у всьому звинуватить у будь-якому разі. Дали квартиру – добре, але дорого, хоч одна комуналка. Не дали – негідники, і матір не змогла вмовити, теж винна. Ось така Віка. Вона одна завжди має рацію.
Алла мовчки пораділа, що квартиру давно продано, і навіть мамину теж продано, і родичів у них у тому місті більше немає.
– Ну так що? У Каті вже за два тижні навчання.
– А ви раніше, що думали? Гуртожиток.
– Віка каже, там порядку немає. Усі гуляють. А вона такого своїй доньці не хоче.
– Мама. Якщо вона їде вчитися, то вчитиметься. Ну а якщо в голові хлопці, то їй ніяка квартира не допоможе. Точніше дуже навіть допоможе, але навпаки. Буде куди хлопців водити.
– То мені, що Віці відповісти.
– Квартира давно продана.
– Як продана? Навіщо?
– А навіщо нам квартира за п’ятсот кілометрів? Ми її здавали, коли мама Алли жила там і наглядала, але вона переїхала і ми продали.
– А чому не сказали? Куди гроші поділи?
– Ви не питали. Та й квартира була не моя, а Алли. А яка різниця куди поділи гроші. В нас діти.
– То це я приїхала дарма.
– Чому дарма, ти приїхала до нас у гості. Відпочивай.
– Та у нас вже квитки назад куплені. Каті на навчання скоро. А тепер і жити їй нема де. Віка зараз сваритися почне.
– Але ти не винна.
– Не винна, але буду. Ти ж її знаєш.
– Не звертай на неї уваги. Посвариться і перестане.
– Тобі добре казати, ти далеко.
Ігор подумав, але промовчав. Коли вони переїжджали, це, мабуть, був головний аргумент – подалі від рідні.
– А як же брати Каті? Де вони живуть? – раптом згадав Ігор.
– У них сім’ї. Катя до них не хоче.
– Цікаво…Квартири немає. Дзвонити їй не буду, вона знову скаже, що я обманюю.
– Подзвони…
– Ну, тільки заради тебе, мамо.
Як і припускав, Ігор, сестра йому не повірила. Сварилася. Він виявився жмотом.
Після цієї розмови Алла почула, як Катя голосно розмовляла з матір’ю. Дівчина просила шукати їй квартиру, дуже погано відгукувалася про дядька Ігоря та бабусю.
– Вибач, дитино, але ти тут у гостях. Поводься пристойно, а не сварися на весь будинок. Твою розмову чують усі. – Зробила їй зауваження Алла.
– А ви не підслуховуйте.
– Тут і підслуховувати не треба.
– Бабусю. Коли ми їдемо? Даремно лише час втратили в цій дірі. Мама казала, що …
– Катя, тобі краще помовчати. – зупинив її Ігор.
Він провів гостей і з полегшенням зітхнув. Племінниця копія своєї матері.
Віка образилася, і не дзвонила рік. Вона й так рідко дзвонила, вважала, що мають дзвонити їй. Мати передавала від неї привіти, але це було просто для галочки. А трохи згодом Катя народила. Їй винаймали квартиру, а вона гуляла замість навчання. Батько дитини визнав, платив аліменти, і навіть брав участь у вихованні, але одружитися категорично відмовився. А пізніше Катя віддала дитину батьку. Віка проти не була, Каті треба влаштовувати особисте життя. Ну і хто він після цього – негідник. Але це тільки Віка та Катя так думають. Катя так і не може вийти заміж. Молоді люди від неї просто втікають.
Що далі від такої рідні, то спокійніше.
