Життєві історії

Людмила перестилала постіль, коли пролунав телефонний дзвінок. – Це Людмила? – почула Люда незнайомий жіночий голос, коли відповіла на дзвінок. – Людмила. А ви хто? – відповіла жінка. – Це Віра, дружина вашого колишнього чоловіка, – почула вона у відповідь. – І що вам потрібно? – поцікавилася Люда. – Мені дуже треба побачитися з вами, Людмило, і поговорити, – тихо сказала Віра. – Дуже прошу. Будь ласка, давайте зустрінемося та поговоримо. – Добре, завтра о 6-й вечора я чекатиму в кафе, поруч із ЦУМом, – погодилася Люда і закінчила виклик. Але жінка навіть уявити не могла, навіщо нова дружина чоловіка призначила їй зустріч

– Це Людмила? – Почула Люда незнайомий жіночий голос, коли відповіла на дзвінок.

– Людмила. З ким я розмовляю? – відповіла жінка.

– Це Віра, дружина вашого колишнього чоловіка.

– І що вам потрібно, Віро? – поцікавилася Люда, здивувавшись дзвінку розлучниці.

– Мені дуже треба побачитися з вами, Людмило, і поговорити.

– Навіть не уявляю, про що нам із вами розмовляти.

– І все ж я наполягаю…

– Ах ви ще й наполягаєте! – обурилася Люда і хотіла припинити розмову.

– Гаразд, вибачте, – пом’якшила свій вимогливий тон Віра. – Не наполягаю, а дуже прошу. Будь ласка, давайте зустрінемося та поговоримо.

– Добре, завтра о шостій вечора я вас чекатиму в кафе, яке поруч із ЦУМом.

– Я знаю, де це, – відповіла Віра. – До зустрічі…

Наступного дня Людмила та Віра зустрілися у кафе. Прийшли вони майже одночасно. З цікавістю подивилися один на одного, привіталися та замовили по чашці зеленого чаю, після чого Людмила звернулася до розлучниці.

– Я вас слухаю, Віро. Говоріть, у мене мало часу.

– Добре, постараюся бути короткою. Я хочу, щоб ви дали спокій вашому колишньому чоловікові.

– В якому сенсі? – не зрозуміла Людмила.

Вони з Сергієм розлучилися два роки тому і з того часу жодного разу не бачилися. Він справно платив аліменти на їхню спільну доньку Вероніку, іноді телефонував до неї і зустрічався з нею, але в житті колишньої дружини більше не з’являвся. Вони навіть телефоном за цей час жодного разу не розмовляли. Тому прохання Віри здалося як мінімум дивним.

– Не треба вдавати, що не розумієте про що мова! – нервово вигукнула Віра.

– Я, правда, не розумію.

– Добре, поясню. Ви постійно висмикуєте Сергія з дому, заспаючи його різними дорученнями. То у вас кран на кухні тече, то розетка заіскрила, то ще щось… Викликайте в таких випадках сантехніка та електрика, не потрібно по кожній дрібниці дзвонити моєму чоловікові, дайте спокій. Навіщо ви це робите, Люда? Хочете зруйнувати нашу сім’ю, поквитатися зі мною? Сергій вибрав мене, змиріться з цим і майте хоч краплину гордості. Він до вас ніколи не повернеться.

– Що за нісенітниці ви несете? – вигукнула Люда, якій було навіть смішно від безглуздя сказаного Вірою. – Я вашого чоловіка бачила востаннє того дня, коли ми розлучалися. Я навіть телефоном з ним жодного разу не спілкувалася, та й не бажаю спілкуватися.

– Тобто, як? – не повірила Віра. – І вчора ввечері він не лагодив вашу праску?

– Ні! У мене нова праска, і вона справна. Знаєте, Віро, я могла б зараз просто припинити нашу розмову і піти, але так і бути, скажу, як є. Коли Сергій вирішив піти з сім’ї, мені було дуже важко. Але я його не тримала і не збиралася повертати… Я не з тих жінок, хто плакатиме і проситиме чоловіка залишитися. А тепер я навіть рада, що він пішов!

– Раді? – Здивувалася Віра.

– Так! Адже я давно здогадувалася про його зради, і ви не перша, з ким Сергій мені зраджував. Але за руку я його не ловила, і думала, що, можливо, все ж таки помиляюся. Але, як з’ясувалося, передчуття мене не обмануло. У результаті він вирішив піти до вас. Так, мені було важко, дуже неприємно, але минув час, і я зустріла іншого чоловіка. Ми дуже щасливі з ним, але поки що разом не живемо, просто зустрічаємося. І мій Ілля, до речі, майстер на всі руки, тому в мене немає жодної необхідності дзвонити Сергію і просити його про допомогу…

– У вас є чоловік? – знову здивувалася Віра.

– А чому це вас дивує? На вашу думку, жінка в сорок років уже нікому не цікава? Чи я настільки погано виглядаю?

– Ні, що ви… Ви дуже добре виглядаєте. Знаєте, якщо чесно, я навіть здивувалась, що вам уже сорок, більше тридцяти п’яти не дала б…

– Дякую, – відповіла Люда, було дивно чути комплімент із вуст розлучниці, але все одно приємно.

– А ще ви, виявляється, струнка. Сергій казав, що… у вас зайві кілограми, – сказала Віра, трохи запнувшись, і Людмила зрозуміла, що жінка, звичайно ж, згладила те, як насправді відгукувався колишній чоловік про її фігуру.

– Знаєте, розлучення пішло мені на користь. Записалася на фітнес, скинула зайве, – посміхнулася Люда. – На мій погляд, це набагато краще, ніж оплакувати зруйноване сімейне життя та відхід невірного чоловіка.

– Розумієте, – продовжила тим часом скаржитися Віра. – Сергій каже, що ви впливаєте на нього донькою, говорите, що забороните йому з нею спілкуватися, і тому він повинен виконувати всі ваші прохання…

– Як цікаво, – знову засміялася Людмила. – Наш з вами Сергійко, схоже, великий казкар… Тільки ось для чого він усе це вам каже?

– Він часто затримується після роботи, іноді їде з дому у вихідні і щоразу каже, що це ви зателефонували і попросили допомогти… Ось мій терпець і урвався, я знайшла ваш номер у телефоні чоловіка і вирішила сама з вами поговорити…

– Я вас не обманюю, Віро. Сергій мені, правда, вже зовсім не цікавий. А про заборону зустрічей з донькою – повна нісенітниця. Вероніка любить батька, і я ніколи не заборонила б їм спілкуватися. Навіщо я робитиму гірше власній дитині? Який у цьому сенс?

– Так, згодна … Але, зачекайте, куди ж тоді йде Сергій, коли каже, що до вас?

– Ось цього я не можу знати. Але, здогадуюсь…

– Хочете сказати, що він має іншу жінку?

– Думаю, що так, Віро. Я ж через це все проходила. Пам’ятаю його затримки після роботи, і як у вихідні він йшов. Правда, мені він казав, що друг просив допомогти, або що потрібно відвезти продукти до старенької двоюрідної тітки, яку я ніколи не бачила і яка, швидше за все, і не існує. А тепер йому стало простіше обманювати, адже є колишня дружина, мати його дитини… І можна прикривати свої зради візитами до будинку колишньої родини…

– Ну справи … – зовсім засмутилася Віра, і Людмилі навіть раптово стало шкода цю молоду симпатичну жінку, яку колись вона майже ненавиділа.

– Що ж мені робити? – Запитала Віра після деякого мовчання.

– Я не знаю, – відповіла Людмила. – Вирішуйте самі, чи потрібний вам такий чоловік.

– А ви, мабуть, зловтішаєтеся?

– Я? Ні, навіть не думаю. Знаєте, Віро, я зараз щаслива і рада, що зі мною поряд людина, якій я довіряю. А щаслива людина нікому не бажає поганого. І я певною мірою навіть вам вдячна за те, що Сергій таки пішов. А то ми могли і далі жити разом, він продовжував би зраджувати, а я б ніколи не познайомилася з Іллею. Ні, все-таки, все, що робиться – на краще.

– Я теж не хочу жити з людиною, яка мене обманює, – сказала Віра. – Дякую вам, Людо, що погодилися зустрітися зі мною і розплющили мені очі на Сергія… А я ще дитину від нього народжувати хотіла, добре, що поки що не встигла завагітніти…

– Ви молода та гарна, Віро. Зустрінете свою людину, – посміхнулася Люда, встаючи з-за столу. – А я піду, до мене сьогодні Ілля приїде. До речі, кран лагодитиме. А у Сергія, між іншим, руки до цього не лежать. Не вміє він ні сантехніку лагодити, ні розетки міняти. Як ви за два роки життя з ним цього не зрозуміли?

– Та не ламалося нічого, у мене в квартирі ремонт хороший, все нове … – Зітхнула Віра, в очах якої блищали сльози …

…Віра знову зателефонувала Людмилі через півтора роки і подякувала за те, що та колись розплющила їй очі на Сергія.

– Я зустріла хорошу людину, і скоро стану мамою. Я дуже щаслива. Але, уявляєте, мені нещодавно зателефонувала нова пасія Сергія і попросила, щоб я дала йому спокій, – розсміялася Віра.

– Його вже нічого не виправить, – відповіла Людмила і теж щиро посміялася. А ще щиро побажала Вірі благополучної вагітності і всього хорошого.

– Дзвоніть, якщо що, – сказала вона їй на прощання.

Вам також має сподобатись...

У Галі не стало батька. Вони з чоловіком Стасом вирішили продати його хату в селі. Вони приїхали туди, віддали сусідам речі, які тим сподобалися. Решту викинули, щось, правда, забрали собі… Стас виносив з дому пакети, а Галя стояла біля машини. – Ну що так довго? – запитала вона чоловіка. – Галю, іди краще і подивися, чи не забув я чогось! – відповів дружині Стас. Галя пішла в хату. Вона замкнула будинок і підійшла до машини. Через дорогу стояв якийсь чоловік і дивився на неї. Галя глянула на нього, і застигла від несподіваної здогадки

Олена вийшла на двір та присіла на лавку. – Олено на виїзд! – почула вона за спиною голос Андрія, він працював медбратом у її зміні. Вони сіли в машину і, поїхали за вказаною адресою. – Андрію, що там? – запитала вона. – Та чоловіку зле стало, дружина нічого до пуття сказати не може, що сталося, – відповів Андрій. Олена з Андрієм увійшли до квартири, побачили молоду жінку в короткому халатику. – Сюди, проходьте до спальні, – говорила вона, показуючи рукою. Олена пройшла до спальні і застигла на місці. Ось чого чого, а такого вона точно не очікувала побачити

– Мамо, ми з Максимом подали заяву, – сказала Антоніні її дочка Світлана. – Через два місяці весілля! Майбутній зять одразу не сподобався Антоніні. – Не пара він тобі! – все говорила вона доньці… Настав день весілля. Дали слово нареченому. Той підвівся і виголосив промову. – А ще я вирішив зробити весільний подарунок моїй коханій Світланці! – раптом сказав Максим. Він простягнув нареченій якусь коробочку. Світлана відкрила її і дістала ключики. – Це що? – здивовано запитала вона. – Це ключі від подарунка, він на вулиці, – сказав Максим. Гості вибігли на ґанок ресторану. – Боже мій! – Антоніна застигла від побаченого

Поліна цілий день крутилася на кухні. Накришила салатів, запекла курочку, зробила бутерброди. Сьогодні у гості приїдуть свати. Ближче вечора невістка Олена з сином Андрієм поїхали зустрічати гостей. І за годину всі сиділи за столом. Після застілля Поліна почала трохи прибирати зі столу. – Давайте я вам допоможу, – запропонувала сваха Тетяна. – Не відмовлюся, – усміхнулася Поліна. Жінки зібрали посуд і пішли на кухню. – Я мовчала весь вечір, тому що не хотіла псувати настрій. Але я маю вам дещо сказати! – раптом сказала сваха і почала свою промову. Поліна вислухала її і застигла від почутого