Життєві історії

– Олено! Бабуся приїхала! – гукнула мама з коридору. Олена неохоче встала з ліжка і попленталася на кухню. Галина Петрівна викладала на стіл з сумки гостинці – ароматну буженину, домашнє сальце, неймовірні ковбаски та домашні закрутки. – Люба моя, а це тобі! – з любов’ю сказала бабуся і вручила Олені якусь скриньку. – Дякую, – байдуже усміхнулася внучка і поставила скриньку на стіл. Коли бабуся пішла, Олена забрала скриньку в свою кімнату, відкрила кришечку, заглянула всередину і застигла від побаченого

– Олено! Бабуся приїхала! Вона щось принесла тобі в подарунок! Ти не уявляєш, яка це цінність! – вигукнула мама з коридору.

Олена вибігла назустріч бабусі. Галина Петрівна приїжджала в місто рідко, але дівчина з великою теплотою згадувала літні канікули, які вона зазвичай проводила у селі у бабусі. Нині Олена стала зовсім дорослою – їй виповнилося 18 років. Увечері з цього приводу планувалися посиденьки з друзями. А поки що – невеликий сімейний обід із родичами.

Дівчина зауважила, що бабуся щось тримає у руках. Це була витончена невелика скринька, прикрашена зображеннями квітів, з позолоченими листочками, блискучим камінням та маленькими кольоровими горошинками. А на кришечці сидів крихітний позолочений янгол. Олена ніколи ще не бачила такої краси. Скринька виблискувала, як нова.

– Люба моя, це тобі! – З любов’ю сказала бабуся. – Це дуже дорога річ, сімейна реліквія. Вона дісталася мені від моєї бабусі, Зіни Павлівни. А їй – від її бабусі… Цій скриньці вже багато століть, хай вона стане тобі підтримкою у житті.

Так сказала бабуся і вручила скриньку внучці. А потім пройшла на кухню, дістала з сумки смаколики – ароматну буженину, домашнє сальце, неймовірні ковбаски та домашні закрутки.

Коли бабуся пішла, Олена відкрила кришечку, і почала розглядати вміст скриньки. Усередині лежали чудові брошки, намисто, ошатні шпильки та гребінці. Все це, звісно, трохи застаріле. Зате ошатне та блискуче.

Недовго думаючи, Олена прикрасила волосся гребенем. Ну а що? Незвичайне прикраса неодмінно приверне увагу на святі. Дівчина одягла вечірню сукню, і вирушила до кафе святкувати повноліття з друзями.

– Який незвичайний гребінь! – Захопилася подруга Наталка. Мабуть, дуже дорогий.

Подруга потяглася руками до гребеня, бажаючи краще розглянути прикрасу, але Олена раптом зупинила її: не чіпай! У голові замиготіли дивні картинки. Як дві сільські дівчини сваряться біля криниці. Не можуть поділити нареченого.

– Пам’ятай, подруги зраджують! – раптом сказала одна з дівчат, явно звертаючись до Олени. І помахала їй пальчиком.

Далі свято йшло своєю чергою. Дзвеніли келихи, лунали вітання. Подруга поводилася як завжди. Але Олена з підозрою дивилася на Наталку. Мовляв, чи не задумала вона щось погане? Аж надто часто Наталка зверталася до хлопця Олени. А над деякими його жартами навіть сміялася.

Вдосталь натанцювавшись, Олена повернулася до квартири і заснула. Спала вона погано. Їй снилася сувора жінка в одязі черниці.

– Чоловікам вірити не можна! – казала вона.

Олена прокинулася. Вона лежала на ліжку у своїй кімнаті. Бліде світло ліхтаря проникало крізь вікна і відбивалося від дзеркала. А у дзеркалі… У дзеркалі стояв якийсь темний силует. Невже це черниця? Що вона хоче від Олени? Попередити? Можливо, хлопець їй не зовсім вірний?

Наступного ранку в університеті Олена почувала себе неважливо. По-перше, вона не виспалася. По-друге, переживала, чи вірний їй коханий. Підозрювала у нечесності подругу. А ще дуже переживала взятися за сміливий та амбітний проект, який їй пропонували викладачі. У голові ніби чулися жіночі голоси.

– Не виділяйся, не виділяйся! – шепотіли вони.

Надвечір Олені стало зовсім погано, це навіть мама помітила.

– Що з тобою, доню? – Запитала вона. Олена не знала, що їй відповісти. Хіба що про голоси, які вона чує. Але, може, минеться. До вчорашнього дня, і появи скриньки такого з нею не було. Скринька… Може, справа в ній?

Олена задумалася. Чи може все це виходити від скриньки? Але її подарувала бабуся, близька людина. Але про всяк випадок вирішила дізнатися про думку фахівця. Наступного дня дівчина знайшла в інтернеті адресу антиквара і побігла до нього, захопивши з собою скриньку.

Хазяїн, старенький дідусь з довгою бородою, взяв лупу, і став уважно вивчати річ.

– Так-Так-Так! Не може бути! – повторював він.

– Що таке? – Запитала дівчина.

– Це дуже цінна річ, юна леді. Я вперше її бачу, хоч неодноразово чув про неї. Судячи з стану каменів, позолоті та малюнків, перед вами найпотужніший давній артефакт. Скринька переконань. Ваша бабуся, прабабуся та інші родички складали сюди свої переконання, щоб ви стали сильнішими. Якщо ви навчитеся правильно користуватися скринькою, ви станете сильнішою. А от якщо ні… Тоді сімейні переживання тільки посиляться, обмежать вас у всьому і доведуть до великих проблем!

– І як мені навчитися користуватися нею? – Запитала Олена.

– Запитайте про це свою бабусю. Поговоріть із нею. І знайдете відповіді. А якщо захочете продати, то я готовий дорого заплатити за цю річ.

– Не продається! – відповіла Олена. І побігла додому.

– Мамо, а розкажеш мені трохи про долю прабабусі… І пра-прабабусі… – попросила Олена. Мама охоче почала розповідь.

Чим більше вона розповідала, чим більше дізнавалася подробиць Олена, тим більше їй було зрозуміло, за яких обставин не можна довіряти подругам, або покладатися на коханого. А за яких – можна і потрібно. Мати з донькою проговорили до пізнього вечора. Вони й не бачили, як низка жінок із минулих поколінь стояла за їхніми спинами, і з усмішкою дивилася на них, розправивши над ними свої крила.

Вам також має сподобатись...

У Сергія Петровича не стало дружини Марії. Після поминок він зовсім знітився. Вже в хаті не пахло ароматною випічкою, не чулися запахи борщу, чи млинців. Єдине, що у сусідів жила улюблена кізочка дружини – Квітка. – Що, Квітко, плачеш і ти? – часом говорив до неї Сергій Петрович. – Відчуваєш, що нема вже нашої Марійки… А якось Сергій Петрович почув, що сусіди хочуть продати Квітку. Він не спав цілу ніч, а зранку пішов до сусідів. – Що це ти, Сергію Петровичу, так рано?! – ахнув сусід Іван, побачивши діда. Іван не розумів, що відбувається

Баба Віра насипала курочкам пшениці. Вона вже збиралась йти набрати в колонці води, як раптом з хати почувся голос її чоловіка Івана Івановича. – Віро! – гукнув її той. – А наш онук Артем в якому класі?! – Іванку, ну ти що, забув? – здивувалася баба Віра. – Артем молодший за нашого Антона на два роки! Антон восьмий закінчив, а значить Артем в сьомий перейшов. А чого це ти раптом питаєш? Тобі до чого така точність? – А до того, Віро! Ти чула, що мені Артем розповів? Думаєш жарти це?! Баба Віра не розуміла, що відбувається

Ліля прийшла з роботи пізніше, ніж зазвичай. – Ти чого так пізно? – зустріла її в коридорі мама. – На вулиці дощ. В пробку потрапили, – пояснила дочка. Ліля пройшла на кухню. Мати пішла слідом. – Я склала список продуктів, які треба купити, – сказала мати, і дала дочці список. – Добре, куплю, – відповіла Ліля і взялася за приготування вечері. Мати пішла у свою кімнату. Ліля почистила картоплю і поставила її варитися. Раптом жінка почула, як мати в свої кімнаті, з кимось гучно розмовляє по телефону. Ліля прислухалася до розмови і застигла від почутого

Олена метушливо просувалася до свого купе. Діставшись купе, дівчина дістала квиток і уважно його оглянула. Так і є. Ось її нижня полиця. Розклавши свої речі Олена, взяла книжку і  поринула у читання. Раптом двері відкрилися і в купе зайшов якийсь чоловік. Він мовчки сів на полицю, хвилину помовчав і раптом сказав. – Це вам! – незнайомець простяг дівчині букет дзвіночків. – Мені? Навіщо? – Олена здивувалася. – Так, вам! Вибачте, але обручку вона забрала! – додав він. – Яку ще обручку? Хто забрав? – Олена здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи