– Настя, заспокойся. Не варто тобі туди ходити, тим більше одній. Я ж казав тобі. Пий чай, не хвилюйся, – Андрій заспокоював дружину вже не вперше. – Не треба лити сльози. Попереду свято. Діти незабаром прийдуть додому.
– Але це мої мама та вітчим. Я просто привітати їх пішла, ти на роботі був.
– Ти щоразу наступаєш на ті самі граблі. Ти до них із привітаннями, а вони від тебе зовсім іншого чекають, квартиру для твоєї сестри. І зауваж, з кожним разом все вимогливіше.
– Ти напевно маєш рацію, не варто ходити до них. Квартиру мені батько залишив, коли їхав, а до них він жодного стосунку не має. Таня не його дочка. А цього разу мати взагалі просила подарунок зробити для сестри. Ремонт зробити у моїй квартирі, а потім подарувати їй. Таня чи бачите вагітна.
Я їй запропонувала просто пожити спочатку, без ремонту, так там такий галас здійнявся. У нас якраз з’їхали мешканці. А знаєш, чому з’їхали? Мати до них приходила, просила звільнити житлоплощу. Для Тані старалася. Я після цього відмовила зовсім, навіть тимчасово не дозволила жити. Ось тут мати з вітчимом згадали мені все! Виявляється я дуже багато їла. За двох! А ще на випускному вечорі каблук на маминій туфлі зламала. Вітчим тоді тисячу віддав за ремонт. Тисячу! Я кинула йому сьогодні цю тисячу на стіл. А
Тані раптом погано стало, схопилася за живіт, якого ще немає, очі закотила. Я відразу зрозуміла, що прикидається. Вони забігали, швидку викликали, на мене сваряться, а вона на дивані лежить і посміхається до мене. Швидка приїхала, мало не хибний виклик оформили, пошкодували вагітну. Артистка. А нам тепер знову шукати мешканців.
– Нічого, знайдемо.
– Де знайдеш так швидко та нормальних? Нам гроші потрібні. Ми ж іпотеку платили з тих прибутків. Треба було її одразу продати.
– Але ж ми з тобою вирішили наші маленькі дошлюбні квартири залишити дітям. А ця у нас спільна, та й боргу залишилося зовсім небагато. Впораємося.
– Я думаю, що вони й нашим дітям життя не дадуть. У нас три квартири, а у них лише одна, та й то в передмісті.
– Ми ж не винні, що твоя сестра втратила квартиру своєї бабусі. Треба ж було продати та купити машину, якої за тиждень не стало. Вона все зробила сама.
– Це все так, але я не хочу з ними навіть поряд жити.
– Я теж не хочу, щоб ти переживала. У мене є сюрприз.
– Досить уже сюрпризів на сьогодні.
– Усміхнися. Хочеш переїхати? Мене переводять. На новому місці потрібно організувати виробництво, і я там управлятиму. І ще! Батьки дають нам суму на виплату залишку іпотеки. Сказали в борг, але ж ти їх знаєш, вони назад не візьмуть. Там не дуже багато. Ми продамо все і поїдемо. Там можна купити будинок, як ми хотіли. Я вже дивився.
– А як же квартири, які ми хотіли залишити дітям? Вони залишаться тут. Мати тоді…
– Ми їх теж продамо, а гроші залишимо на їхнє майбутнє.
– Якось все просто виходить. А коли тобі їхати?
– Після свят буде відомо, швидше за все наприкінці лютого. Ти рада?
– Мабуть.
– Як це? Так чи ні. Згодна?
– Напевно згодна.
– Яка ти в мене нерішуча? Ось діти, напевно, будуть раді. Зараз ми в них і дізнаємося. А чому ти не спитаєш куди їдемо?
– Мені вже байдуже, аби далі від них. Хоч на південь, хоч на північ. Я працювати можу скрізь.
– Ну ось, ти й повеселішала.
– Це не жарт?
– Так на носі новий рік, а не перше квітня.
У коридорі пролунав галас. Діти повернулися зі школи. Максим третьокласник, і Марія ходить у п’ятий.
– Все, у нас канікули. Ура!
– Діти, а ви хотіли б поїхати, подивитися нові місця та залишитися там.
– Круто. Залишитися? Це як? На зовсім? Як Микола?
– Який Микола? А сусід наш колишній!
– Ну, приблизно так, тільки він з мамою поїхав, батько в нього залишився, а ми всі разом.
– Усі разом ми згодні. Речі збирати?
– Поки що ні.
***
Місяць перед від’їздом тривав дуже довго. Всі були зайняті, але все одно відбувалося як у сповільненому кіно. Покази квартир, оформлення документів, збирання речей. Добре, що допомагали батьки Аркадія.
– Ви завжди зможете повернутись. Ми не вічні, наш дім вам і дістанеться. А може, і ми до вас переберемося. Наважимося і нагрянемо. Адже колись мої батьки мешкали там, – сказала свекруха Насті.
– Так? Ви ніколи не розказували.
– Це давно було, я й сама не пам’ятаю нічого. Якщо чесно, то я дуже рада, що Андрій там працюватиме. Знаєш якесь повернення… Не знаю, як це назвати.
***
Мати Насті постала перед самим від’їздом.
– Це правда, що ви їдете? І куди?
– Так. Бачиш, речі зібрані.
– Не думала, що ти на таке зважишся. Напевно це на краще…
– Звісно.
– Ти не зупиняй. Тепер тобі тут квартира не потрібна, і я сподіваюся, що ти віддаси її сестрі.
– Квартира продана.
– Ця продана, вона спільна, а я говорю про твою особисту. Ми погоджуємось і без ремонту. Хай вона твоя і залишається, тільки ти нам за ремонт заплати.
– У нас немає квартир у цьому місті. Продано все. Ми не повернемось. Так зрозуміло, мамо?
– Як? Як ти могла залишити сестру без житла? Як ти посміла? А де гроші?
– Вона не на вулиці, а з вами. Квартира у неї була. А за рахунок мого батька я її забезпечувати не маю наміру. Квартира була зароблена ним. За рахунок своєї сім’ї я їй теж нічого не винна. Та й вам більше нічого не винна, ви кожну копійку з мене запитали. Так, я не змогла вступити на бюджет, ви платили, але потім усе з мене випросили. Ми тільки-но починали жити, а тебе це не хвилювало. Я свою зарплату віддавала тобі, а батьки Андрія допомагали нам. І зараз допомагають. Я в них, як у себе вдома. Ось тепер я розумію, що мого у вашій сім’ї нічого немає, а своє не віддам. Ти прийшла тільки за цим? Значить йди.
– Настя, дочко, підпиши коробки, я не можу знайти маркер. – сказала свекруха.
– Зараз, двері зачиню.
– Доню? – Запитала здивовано мати.
– Так. Настя та донька. Мамо, ти мене колись називала по імені? Ти, ти, ти… повинна, треба і дай. А у дитинстві я була просто старша. Добре ім’я – Старша. Бувай, мамо.
Мати не відповіла, двері зачинилися, а Настя заплакала.
– Не плач, Настя, все у вас буде добре. Ти правильно сказала, хай думає. Хоча це навряд чи допоможе. – свекруха обійняла її. – Підписуй коробки, тут тарілки та рушники, тут постільна, а тут все новорічне. І не залий усе сльозами, бо коробки розмокнуть. А я поки що каву зварю.
***
Переїзд, купівля будинку, робота, метушня. Настя забула про всі неприємності зі своєю родиною. Все у них склалося добре. Мати зателефонувала лише кілька разів, нічого не просила, тільки скаржилася. Тетяна поїхала незрозуміло куди, на дзвінки не відповідає. Чоловік матері постійно влаштовує сварки. Звинувачує її у поганому вихованні дочок. Насті матір шкода, але… не може вона пробачити її. Їй здається, що все може знову повторитися.
