Життєві історії

Сергій прийшов додому пізно. Він зайшов у квартиру і посміхнувся – з кухні чувся смачний аромат свіженького борщику… Раптом Сергій згадав, про що мав поговорити з дружиною і його обличчя одразу спохмурніло. Він сів за стіл вечеряти і нерішуче почав розмову. – Аллочко, кохана, у мене до тебе є одне прохання, – сказав Сергій дружині. – Та все, що завгодно, коханий! – посміхнулась дружина. – Розумієш, Алло, я навіть не знаю, як тобі сказати… – замʼявся Сергій. – Як думаєш ми змогли б жити втрьох? – Як це втрьох? – Алла здивовано дивилась на чоловіка, нічого не розуміючи

Сергій прийшов додому пізно. Він зайшов у квартиру і посміхнувся – з кухні чувся смачний аромат свіженького борщику…

Раптом Сергій згадав, про що мав поговорити з дружиною і його обличчя одразу спохмурніло.

Він сів за стіл вечеряти і нерішуче почав розмову:

– Аллочко, кохана, у мене до тебе є одне прохання, – сказав Сергій дружині.

– Та все, що завгодно, коханий! – посміхнулась дружина. – Кажи давай!

– Розумієш, Алло, я навіть не знаю, як тобі сказати… – замʼявся Сергій. – Як думаєш ми змогли б жити втрьох?

– Як це втрьох? – Алла здивовано дивилась на чоловіка, нічого не розуміючи.

– Ну отак, люба… Мій друг Костянтин посварився зі своєю дружиною, і вона виставила його з дому. Зараз він тимчасово живе у готелі, але гроші в нього вже закінчуються…

– Співчуваю. А від мене що треба?

– Кохана, так я й кажу, що номер у готелі Костянтину знімати нема на що. Ти ж не проти того, щоб він у нас пожив? Третім…

Сергій очікував, що Алла зараз почне заперечувати, наводити доводи проти того, щоб Костянтин у них оселився, і вже готовий був спростувати всі ці докази, але Алла несподівано погодилася.

– Добре, Сергію, нехай живе. Тільки у мене до нього теж буде кілька невеликих прохань.

– Так без проблем, Аллочко, кажи!

– Отже, насамперед він повинен полагодити кран на кухні.

– Але, кохана…

– Не перебивай мене, Сергію, а то я забуду, що хотіла сказати… Отже, про кран сказала, по-друге, у нас засмічена каналізація, доведеться йому її прочистити.

– Алло, це не смішно!

– А мені не до сміху, коханий! По-третє, Костянтин повинен допомогти тобі розібратися в гаражі. Мені потрібно, щоб там з’явилося вільне місце!

– Це ще навіщо?!

– Як навіщо, Сергію? Вже цілий рік я вмовляю тебе зробити ремонт у спальні, а тобі нікуди будівельні матеріали складати, весь гараж захаращений. Так от спочатку ви з Костянтином розберете все у гаражі, а потім закупите все необхідне для ремонту.

– Алло, але це некультурно якось, змушувати нашого гостя такими справами займатися.

– Якого гостя, любий? Гість – це коли його запросили, він погостював і поїхав за додому. А твій Костянтин – підселенець.

– Хто?

– Підселенець. Людина, яка селиться в чужому будинку на невизначений термін. І, значить, починає жити за правилами того будинку, в який підселився. Не перебивай мене, коханий…

Закупивши будівельні матеріали, ви повинні будете зняти старі шпалери в кімнаті, зняти цей стародавній паркет, що вже набрид мені, замінити проводку, раз вже я нарешті дочекалася того моменту, коли в нас почнеться ремонт. Ну, а потім…

– Алло, ти як собі все це уявляєш?! У нас же ж тільки дві кімнати. А де ж Костянтин житиме?!

– Як це де? На кухні, мабуть. Ми йому там розкладачку поставимо. Хоча може пожити і в тій кімнаті, в якій ви робитимете ремонт.

– Це неможливо, кохана. Там же ж буде бруд і пил. Як він там жити буде?

– Тоді залишається кухня.

– Алло, але ж ти знаєш, що я люблю ночами перекусити, а там він спати буде.

– Сергю, ти чого від мене хочеш?

– А, може, ми з ремонтом почекаємо трохи, кохана? Поки Костянтин з дружиною не помириться?

– Сергію, я тебе не розумію! Ти звернувся до мене з проханням. Я погодилася. Тепер твоя черга погоджуватись на мої умови. Дай на дай!

– Алло, Костянтин же ж і не будівельник зовсім. Він навряд чи зможе кран відремонтувати.

– Тоді нехай найме когось. Це йому обійдеться дешевше, аніж знімати номер у готелі.

– Алло, я сам когось найму. А Костянтин…

– А Костянтин почне одразу ж допомагати тобі розбиратися в гаражі. Добре, хай буде так! Тут особливих умінь не потрібно.

– Алло, ти, виявляється, дуже негостинна жінка!

– Ще й яка гостинна, любий. Я ж вам з Костянтином і сніданки, і обіди, і вечері готуватиму!

– Ну звичайно…

– І одяг твого Костянтина пратиму.

– Це ще навіщо?

– А як же ж? Чи ти припускаєш, що він заради свого одягу машинку окремо купуватиме?

– Але, кохана, це вже в ніякі ворота. Моя дружина пере одяг стороннього мужика. Я проти!

– Сергію, інших варіантів немає. Так, до речі, я і сорочки його прасувати сама буду. В мене дорога праска і я йому не довірю її. Ох і роботи у мене додасться, що не кажи… Але, якщо ви зробите, нарешті ремонт в нашій спальні я готова це потерпіти.

– Точно, кохана, я якось це пропустив. Ти ж і справді про нашу спальню говориш. А ми з тобою де спати будемо?

– У вітальні! Де ж іще?

– Але вітальня у нас прохідна, Алло! Ти хочеш сказати, що ми з тобою житимемо в прохідній кімнаті?

– А де ж іще, Сергію?

– Аллочко, але я ще молодий мужик. І мені треба… Ну, сама розумієш…

– Розумію, Сергію. Але ж це не я попросила тебе про те, щоб ти дозволив моїй подрузі у нас пожити. Так що піст у нас з тобою буде з твоєї милості. Ось так, любий.

– Я не віруючий, Алло! І постити мені не хочеться.

– Так і мені не хочеться, але, якщо у нас в будинку житиме твій підселенець Костянтин, то доведеться потерпіти.

– Я проти!

– Проти чого? Проти посту?

– Проти нього, зокрема.

– А ще проти чого?

– Проти штанів і сорочок.

– Це все, Сергію?

– Ні, я ще проти того, що Костик у мене на кухні спатиме.

– Це вже все?

– Ні. Я не хочу з ним ремонт робити. Нехай без ремонту живе і у вітальні. А ми з тобою у нашій спальні.

– Сергію, недобре це. Людина переживає важкі часи, йому відволіктися треба, урізноманітнити своє життя. Я запропонувала тобі чудовий варіант, а ти що хочеш? Щоб Костянтин твій оселився у прохідній кімнаті, сам прав свій одяг, сам прасував. А у вільний від цього час просто лежав на дивані і сумував? Сергію, Сергію, ти – поганий друг. Я б на місці Костянтина до тебе переселятися не стала.

– Кохана, ти що ж хочеш сказати? Що Костянтин має зрадіти з того, що ти його роботою завантажити вирішила?

– А ти спитай. І сам дізнаєшся.

– Добре, Алло, але, якщо він заперечуватиме, то…

– Ти спитай спочатку, а потім поговоримо…

…Наступного дня у Сергія відбулася розмова з його другом Костянтином.

– Костянтин, тут діло таке… Алла моя згодна на те, щоб ти у нас пожив, але вона має кілька умов…

– Кажи, я на все згоден!

– Не кажи «гоп», поки не перескочиш… Значить, вона просить, щоб ти полагодив у нас кран на кухні.

– Без проблем, Сергію! Це я вмію. А каналізацію вам почистити не потрібно?

– Треба. Як ти здогадався?!

– Почищу, друже, не переживай!

– Вона ще вимагає, щоб ми з тобою в гаражі в мене прибрали.

– Мені зараз це навіть корисно. Від сумних думок відволічуся.

– Так? Ну, тоді Алла моя каже, що ти не заперечуватимеш проти того, щоб допомогти мені з ремонтом у спальні…

– Без питань! Тим більше, що я ж у відпустку йду з завтрашнього дня.

– А спати вона тобі пропонує на кухні.

– Чудова ідея. На розкладачці? Так?

– А чого це ти так радієш?

– Молодість згадав. Клас! До того ж холодильник завжди під рукою.

– Костянтин, слухай. Вона тут ще каже, що сама твої штани пратиме. Ти ж проти?

– З чого б це раптом? Я тільки «за». Терпіти не можу всі ці жіночі обов’язки.

– Костянтине, але це ж якось неправильно. Ти так не думаєш?

– Не думаю, Сергію! Та ти не переживай. Все нормально у нас буде. Ось тільки у мене прохання до тебе малесеньке..

– Яка ще?

– Ти ж розумієш, що якщо я з дружиною не живу, то…

– Що? Ти на що натякаєш?

– Ну Катя з сусіднього відділу мені дуже подобається. Так от, якщо вже я згоден у вас і ремонт робити, і каналізацію лагодити, то ти ж не проти будеш іноді з Аллою своєю погуляти, щоб я міг з Катрусею у вас зустрітись?

– Що?! Я, значить, поститиму, поки ти в нас живеш, а ти в моїй квартирі з Катериною розважатися будеш? Ні, любий мій, живи-но ти в готелі краще. Або у Катрусі. А ще краще буде, якщо ти з дружиною помиришся.

– Але, Сергію, я ж на всі твої умови погодився. А з Катериною я жити не хочу. Розумієш, розраховую все ж до дружини повернутися. А якщо вона про Катерину дізнається, то мої плани точно не збудуться!

– Костянтин, пробач. Я тут згадав, що обіцяв Аллі в гості до її батьків з’їздити. А поки ми там гостюватимемо, то бригада робітників і ремонт у нас зробити встигне. Так що вибач, але пожити у нас у тебе не вийде.

– Ех, ти, Сергію. А я так на тебе розраховував…

– Ну, вибач, Костянтине, такий підселенець, як ти, мені зовсім не потрібен.

– Хто?

– Неважливо. Вибач. Мені треба Аллі подзвонити, нехай речі збирає, адже ми завтра вже до тещі з тестем їдемо. Та ще й бригаду робітників знайти треба. Вибач, друже. Справ повно…

…Наступного дня Сергій з Аллою поїхали до її батьків у гості. Зрештою, вони давно вже не були там.

Відпустку їм дали без проблем. Вони ж за графіком мали відпочивати в серпні, а тут раптом забажали перенести свої відпустки на квітень. Співробітники з радістю з ними помінялися.

Бригада робітників зробила ремонт у їхній квартирі якісно і вчасно. Так що повернулися вони вже в оновлене житло. Аллі все сподобалося.

Костянтин живе з дружиною, бо Катруся, яку він умовив поселити його в себе, з ним більше одного тижня не витримала. Він виявився не дуже хорошим «підселенцем»…

Вдома ж на нього чекала і каналізація, що засмітилася, і зламаний кран, і багато ще чого…

Дружина погодилася на те, щоб він просто жив поруч, як сусід, і займався чоловічою роботою.

На більше вона сказала, щоб він не розраховував.

Але Костянтин і цьому радий. Номер у готелі йому знімати ж нема на що…

Вам також має сподобатись...

Ганна була вдома сама, коли у двері подзвонили. На порозі стояла свекруха. – Здрастуйте, – сказала Ганна, відчинивши двері. – Привіт, Ганно, – єхидно посміхнулася свекруха. – Як ти себе почуваєш? – Дякую добре, – відповіла невістка. – Ось і чудово. Я поговорити прийшла з тобою, та дещо обговорити, – підозріло сказала Світлана Максимівна. Ганна провела свекруху на кухню. – То що ви хотіли? – перепитала вона. – Григорій сказав, що ти збираєшся назвати сина Іваном, – почала свекруха. – Так, – посміхнулася невсітка. – Навіть не вздумай цього робити! – раптом вигукнула Світлана Максимівна. – Але чому? – Ганна здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається

Володимир прийшов додому, як раптом зустрів біля підʼїзду свого друга Романа. – О, Володька! – радісно вигукнув той. – А я тебе шукаю! Давай збирайся. Ми з хлопцями йдемо в кафе. Посидимо собі! – Добре, я зараз, тільки перевдягнусь! – сказав Володимир і побіг до себе. Через пару хвилин він вийшов на вулицю і вони з Романом пішли в кафе. Там, біля дверей, їх уже чекали друзі. Вони всі разом зайшли в кафе і раптом… Остовпіли від побаченого! Усі дивилися в один і той самий бік. Володимир теж обернувся й застиг від несподіванки

Світлана допомагала свекрусі розвішувати білизну. Діти бігали поряд. Дочекавшись, коли вони відійдуть, Світлана звернулася до Антоніни Іванівни. – Скажіть, – сказала вона. – Ви не любите мене, так? Антоніна Іванівна здивовано закліпала очима: – Не люблю? З чого ти взяла? – У вас немає бажання бачити мене. Але ви з ввічливості кажете, що це не так. Я права? – Світлана уважно подивилася на свекруху. Антоніна Іванівна поставила тазик із білизною на землю. І Світлана відчула: свекруха думає про щось, наважується на щось. І раптом свекруха зробила те, чого Світлана навіть уявити собі не могла

Ліля прибирала в квартирі, коли пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв її колишній чоловік Денис. – Ти тільки зараз за речами з’явився? – здивувалася вона. – Привіт! Чудово виглядаєш! – пробурмотів він. – Дякую. Речі на балконі, – сказала жінка. Денис пройшов на балкон та забрав речі. – Ти допоможеш мені вниз знести?, – запитав чоловік. Ліля швидко накинула пальто, і вони вийшли надвір. – Ну де твоя машина? – запитала Ліля. – Машина на парковці, – відповів Денис. Вони підійшли ближче до автомобіля, Ліля глянула на заднє сидіння і застигла на місці. – Це що таке!? – тільки й вигукнула вона